ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 420/12157/21
провадження № К/990/32516/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду, ухвалене 06 грудня 2021 року у складі головуючого судді - Танцюри К. О., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду, прийняту 25 травня 2022 року у складі колегії судді: головуючого судді - Федусика А. Г., суддів: Бойка А. В., Шевчук О. А.,
І. Суть спору
1. У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі також - ГУ МВС, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність ГУ МВС щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення, компенсацію за службу особи начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні з 03 червня 2010 року по 07 листопада 2015 року та не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення;
1.2. зобов`язати ГУ МВС нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення з 03 червня 2010 року по 07 листопада 2015 року в розмірі 11 330,13 гривень;
1.3. зобов`язати ГУ МВС нарахувати та виплати компенсацію за службу у дні щотижневого відпочинку та святкові дні з 03 червня 2010 року по 07 листопада 2015 року в розмірі 75 089,7 гривень;
1.4. зобов`язати ГУ МВС нарахувати та виплати суму середнього заробітку за весь період затримки остаточного розрахунку при звільненні з 07 листопада 2015 року з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення - 357,57 гривень.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що проходив службу у відповідача з серпня 1998 року по 05 липня 2015 року та в подальшому був переведений до Головного управління Національної поліції в Одеській області.
2.1. Також позивач зазначив, що 14 червня 2021 року його було ознайомлено з наказом ГУ НП про звільнення та що індексація грошового забезпечення та виплата компенсації за службу у вихідні або святкові дні здійснювалась відповідачем не у повному обсязі з 03 червня 2010 року по 07 листопада 2015 року.
3. Позивач, посилаючись на норми діючого законодавства, рішення Конституційного Суду та практику ЄСПЛ, те що індексація грошового забезпечення за спірний період у відомостях про грошове забезпечення відсутня, тоді як позивач в період з 06 червня 2010 року по 07 листопада 2015 року проходив службу у святкові та вихідні дні, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
4. Відповідач надав заперечення на позовну заяву, в яких вказує на те, що у спірний період індекс споживчих цін не завжди перевищував поріг індексації, крім того позивачем не надано доказів на підтвердження залучення його до роботи у дні щотижневого відпочинку та святкові дні, а тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
5. ОСОБА_1 з 1998 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в ГУ МВС України в Одеській області.
6. Наказом ГУ МВС України в Одеській області № 2400 о/с від 06 листопада 2015 року позивача звільнено в запас Збройних Сил України за п. 64 «з» у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації).
6.1. Так, з 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 переведений на службу до Головного управління Національної поліції в Одеській області.
7. Позивач, зазначає, що з 03 червня 2010 року по 07 листопада 2015 року йому не нараховувалась та не виплачувалась індексація та компенсація за службу у дні щотижневого відпочинку та святкові дні, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 06 грудня 2021 року позов задовольнив частково.
8.1. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Одеській області щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 03 червня 2010 року по 07 листопада 2015 року.
8.2. Зобов`язав Головне управління МВС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у повному обсязі за період з 03 червня 2010 року по 07 листопада 2015 року.
8.3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
9. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Таким чином, з огляду на встановлену під час розгляду справи протиправну бездіяльність ГУ МВС щодо здійснення індексації грошового забезпечення позивача у спірний період, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності ГУМВС щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 03 червня 2010 року по 07 листопада 2015 року та зобов`язання ГУ МВС нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у повному обсязі за вказаний період.
9.1. Крім того, судом зазначено, що лист Головного управління Національної поліції в Одеській області від 18 серпня 2021 року №1/572/зі містить лише інформацію щодо візування позивачем у вихідні та святкові дні наказів ГУ МВС за 2012-2015 роки без підтверджуючих документів зазначеного.
Також суд враховував, що в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про залучення позивача до служби у вихідні та святкові дні
9.2. Окрім іншого, судом зазначено, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Враховуючи те, що фактичного розрахунку із позивачем ще не проведено, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплат є передчасними та задоволенню не підлягають.
10. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 травня 2022 року, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року скасував в частині позовних вимог щодо виплати компенсації за службу особи начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні та щодо нарахування та виплати суми середнього заробітку за весь період затримки остаточного розрахунку при звільненні, в задоволенні яких було відмовлено.
Прийняв в цій частині постанову, якою:
10.1. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Одеській області щодо не нарахування та не виплати компенсації за службу особи начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні з 01 січня 2012 року по 07 листопада 2015 року та не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення;
10.2. Зобов`язав Головне управління МВС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за службу у дні щотижневого відпочинку та святкові дні з 01 січня 2012 року по 07 листопада 2015 року;
10.3. Зобов`язав Головне управління МВС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь період затримки остаточного розрахунку при звільненні з 07 листопада 2015 року.
10.4. В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року залишив без змін.
11. Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку про доведеність факту несення служби позивачем у вихідні та святкові дні, а тому підлягає компенсації в грошовій формі несення служби позивачем у вихідні та святкові дні в період за 01 січня 2012 року по 07 листопада 2015 року.
Суд апеляційної інстанції вказав на встановлення факту, що не пізніше часу звільнення зі служби позивач мав право на отримання індексації грошового забезпечення та компенсації за несення служби у вихідні та святкові дні, однак такі виплати проведені не були.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею та свідчить про наявність правових підстав для отримання позивачем середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
IV. Касаційне оскарження
12. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
12.1. Так, автор скарги посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували положення статті 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
12.2. У зв`язку із наведеним відповідач просить скасувати оскаржувані рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
13. Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2023 року, відкрив касаційне провадження за скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі № 420/12157/21 з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
14. Позивач своїм правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі відповідно до статті 338 КАС України не скористався і відзив не подав.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
15. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
17. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
18. Згідно частини першої статті 19 Закону України Про міліцію (чинного на час виникнення спірних правовідносин) форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
19. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (чинної на час виникнення спірних правовідносин), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
20. Згідно пункту 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
21. За змістом п.1.14 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, індексація грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу МВС здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
22. Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
23. Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
23.1. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
23.2. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
24. Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
25. Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
26. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
27. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
28. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
29. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
30. Згідно статті 6 Закону № 1282-ХІІ, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
31. Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
32. Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
33. Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
34. Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
35. Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
36. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
37. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
38. Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
39. Частина перша статті 19 Закону України «Про міліцію» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
40. Статтею 22 Закону України «Про міліцію» встановлено, що для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні.
41. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.
42. Пункт 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМУ від 29 липня 1991 року №114 (далі Положення №114) визначає, що для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства.
43. Пункт 1 Постанови КМУ від 14 вересня 1991 року №197 «Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні» (далі Постанова №197) передбачає, що при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які утримуються за рахунок коштів республіканського та місцевих бюджетів, а також коштів, що надходять за договорами від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян, до несення служби понад установлений законодавством робочий час оплата їхньої праці за цей час провадиться у розмірах, передбачених законодавством України про працю, з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням.
44. Служба осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі.
45. Згідно з пунктом 3.7 розділу III Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», затвердженої наказом МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 (далі Інструкція №499), при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до несення служби понад установлений законодавством робочий час виплата грошового забезпечення проводиться з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням.
45.1. Годинна ставка обчислюється шляхом поділу місячного посадового окладу та окладу за спеціальним званням на кількість годин робочого часу в поточному місяці. 45.2. При цьому понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік.
46. Служба осіб рядового і начальницького складу у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою шляхом надання їм іншого дня відпочинку або в грошовій формі. Компенсація понаднормових робіт шляхом надання відгулів не допускається.
47. Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
48. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
49. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
50. За приписами статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
50.1. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
50.2. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
51. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
51.1. Відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
52. В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
53. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
54. Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
VI. Позиція Верховного Суду
55. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
56. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
57. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
58. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
59. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
60. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
61. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.
62. Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
63. Приписами статті 117 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні.
64. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.
65. В цій справі суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що при звільненні зі служби позивач мав право на отримання індексації грошового забезпечення та компенсації за несення служби у вихідні та святкові дні, однак такі виплати проведені не були.
66. Таким чином, право позивача на отримання індексації грошового забезпечення та компенсації за несення служби у вихідні та святкові дні, було встановлено судами попередніх інстанцій та покладено на відповідача обов`язок здійснити таку виплату.
67. Колегія суддів звертає увагу на те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
68. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
69. Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.
70. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
71. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 у справі № 524/1714/16-а.
72. З огляду на викладене, враховуючи задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог щодо зобов`язання Головне управління МВС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у повному обсязі за період з 03 червня 2010 року по 07 листопада 2015 року та нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за службу у дні щотижневого відпочинку та святкові дні з 01 січня 2012 року по 07 листопада 2015 року, Суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
73. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 06 серпня 2020 року у справі №805/2572/16-а, від 09 липня 2020 року у справі №821/2093/16.
74. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
75. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
76. Вирішуючи спір у цій справі в частині позовних вимог, щодо стягнення середнього заробітку за весь період затримки остаточного розрахунку при звільненні, суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували період, упродовж якого позивачу мала бути здійснена її виплата, з урахуванням часу коли позивач дізнався про порушення свого права та звернувся з вимогою про його поновлення, а також розмір середньоденного заробітку для обчислення суми заборгованості.
77. В той же час для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судам попередніх інстанцій необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
78. Для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі судам першої та апеляційної інстанцій необхідно врахувати правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
79. Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
80. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
81. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
82. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
83. При новому розгляді спору суду першої інстанції необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, період упродовж якого відповідач повинен був здійснити розрахунок з позивачем, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, а також провести розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку і, залежно від установленого та відповідно до чинного законодавства, прийняти відповідне рішення.
VІI. Судові витрати
84. Оскільки адміністративна справа повертається на новий розгляд до суду першої інстанції, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.
Керуючись статтями 327 341 345 349 353 355 356 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області задовольнити частково.
2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року скасувати, а справу № 420/12157/21 направити на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова