№ 420/12753/20 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року

м. Київ

справа № 420/12753/20

провадження № К/9901/20013/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Єресько Л.О., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року (головуючий суддя - Бутенко А.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) - Шевчук О.А., суддів - Бойка А.В., Федусика А.Г.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (далі - Департамент) від 20 серпня 2020 року про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

- зобов`язати Департамент повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 серпня 2020 року та здійснити реєстрацію його місця проживання за адресою:

АДРЕСА_2 . Позов мотивовано тим, що Департамент не наділений повноваженнями обмежувати право позивача на вільний вибір місця проживання. Садовий (дачний) будинок, за адресою якого позивач просив зареєструвати його місце проживання, оснащено водопостачанням, водовідведенням, газопостачанням, електроенергією, центральною каналізацією міста та експлуатується власником постійно. Водночас сам собою факт будівництва цього садового (дачного) будинку відповідно до будівельних норм, які відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує можливості його використання для проживання.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, позов задоволено.

4. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, що реєстрація місця проживання особи, це адміністративний акт, який має своєю ціллю довести до відома держави про вибране людиною місце проживання і не має відношення до майнових прав особи на житловий, садовий чи дачний будинок. Реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла, при цьому, житлом може вважатись інше приміщення за умови, якщо воно придатне для постійного або тимчасового проживання в ньому. У цьому випадку дачний (садовий) будинок, за адресою розташування якого просив зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 , оснащено водопостачанням, водовідведенням, газопостачанням, електроенергією, центральною каналізацією міста та експлуатується власником постійно. Водночас те, що його було збудовано на підставі будівельних норм, відмінних від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що цей будинок можна використовувати для проживання. Жодних повноважень, що обмежують право на вільний вибір місця проживання, держава не має.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

5. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

6. Підставою оскарження судових рішень у касаційному порядку відповідач зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах абзацу 2 пункту 5 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №321 (далі - Порядок) з урахуванням змін, внесених Постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року №399 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України у сфері державної реєстрації», яка набрала чинності 29 травня 2020 року.

7. На переконання скаржника, суд першої інстанції, не застосувавши цієї правової норми, помилково скасував законне і обґрунтоване рішення відповідача, адже нею передбачено, що для реєстрації місця проживання особи за адресою дачного будинку необхідним документом є рішення уповноваженого органу про переведення садового або дачного будинку у житловий, якого позивач не надав. Суд апеляційної інстанції помилки місцевого адміністративного суду не виправив. Отже, суди попередніх інстанцій ухвалили оспорювані рішення з порушенням норм матеріального права. Крім цього, скаржник вважає, що, зобов`язавши Департамент здійснити реєстрацію місця проживання позивача за відповідною адресою, суди втрутилися у дискреційні повноваження відповідача.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

8. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Жук А.В., судді Єресько Л.О, Мартинюк Н.М.

9. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою відповідачем касаційною скаргою.

10. Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2024 закінчено підготовчі дії у цій справі та призначено її до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

11. 20 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою:

АДРЕСА_3 . До заяви позивач додав квитанцію про сплату адміністративного збору та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №115165127 від 20 серпня 2020 року. У заяві позивач зробив відмітку про згоду власника житла ОСОБА_2 (дружини) на реєстрацію у ньому місця проживання ОСОБА_1 (чоловіка).

13. 20 серпня 2020 року адміністратор ОСОБА_3 відмовив позивачеві у реєстрації місця проживання, зазначивши підставу - особа не подала необхідних документів або інформації.

14. Того ж дня позивач звернувся до відповідача із заявою щодо роз`яснення відмови у реєстрації місця проживання.

15. Листом від 09 вересня 2020 року №507/01-20 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що реєстратор відмовив йому в реєстрації місця проживання у зв`язку з неподанням разом з документами, що підтверджують право власності на дачний будинок, рішення про переведення цього будинку у житловий. Тому при повторному зверненні до Департаменту позивач має надати правовстановлюючий документ на згаданий будинок та рішення виконавчого комітету Одеської міської ради про переведення цього дачного будинку у житловий.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

16. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. За визначеннями, наведеними у частині першій статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон №1382-IV; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

18. Відповідно до частин третьої, восьмої статті 6 цього ж Закону для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):

письмову заяву;

документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження;

квитанцію про сплату адміністративного збору;

документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;

військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.

19. Статтею 9-1 Закону №1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:

особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію;

у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;

для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.

Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

20. Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

21. Статтею 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

22. Відповідно до статті 4 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року №5464-Х (далі - ЖК УРСР; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

23. Законом України від 02 вересня 2014 року №1673-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання», який набрав чинності 27 вересня 2014 року ЖК УРСР доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків», згідно з якою громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування.

24. Відповідно до пунктів 3, 4 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 02 березня 2016 року №207 (далі - Правила №207; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.

25. Згідно з пунктом 8 Правил №207 документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги».

26. Пунктом 11 Правил № 207 визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо:

особа не подала необхідних документів або інформації;

у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними;

звернулася особа, яка не досягла 14 років.

Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

27. За змістом пункту 18 Правил № 207 для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:

1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;

2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;

3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);

4) документи, що підтверджують:

право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);

право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);

проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);

5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);

6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.

28. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 №399, що набрала чинності 29 травня 2020 року, внесено зміни до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, та Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №321, та викладено абзац другий пункту 5 Порядку №321 в такій редакції: «Рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.».

29. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

30. За правилами частин першої, другої та третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

31. Підставою для відкриття провадження у цій справи стали посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норми абзацу другого пункту 5 Порядку, якою передбачено, що рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.

32. Як установили суди попередніх інстанцій, мотиви оскаржуваної відмови відповідача зводилися до того, що дачний (садовий) будинок не є житлом у розумінні статті 379 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), тому для реєстрації місця проживання за вказаною позивачем адресою, він має надати, зокрема, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради про переведення цього дачного (садового) будинку у жилий.

33. Аналіз вищенаведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.

34. Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

35. Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.

36. Вказаний правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 січня та 02 червня 2022 року у справах №420/1066/21 та 420/5813/21.

37. Як установили суди попередніх інстанцій, згідно з технічним паспортом від 12 лютого 2018 року садовий (дачний) будинок №9-з (дев`ять З), який збудовано у 1991 році, складається з:

- І поверх - хол, гардеробна, санвузол, вітальня, столова, кухня - 138,1 кв.м;

- ІІ поверх - коридор, 3 житлові кімнати, 3 гардеробні, санвузол - 107, 2 кв.м;

- Цокольний - кімната відпочинку, топочна, сауна, душова, вбиральня, сходова клітина - 53,2 кв.м.

Основні конструктивні елементи дачного будинку складаються із: фундамент - з/бетон, стіни - цегла, покрівля - черепиця, перекриття - з/бетон, підлога - паркет. Дачний будинок обладнано наступним інженерним обладнанням: електрика, водопровід, каналізація, газопостачання та має автономне опалення.

Також, на підставі наявних у справі матеріалів суди встановили, що цей будинок оснащено водопостачанням, водовідведенням, газопостачанням, електроенергією, центральною каналізацією міста та експлуатується власником постійно.

38. У контексті цих обставин судова колегія вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що саме собою те, що садовий (дачний) будинок було збудовано на підставі будівельних норм, які відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що його можна використовувати для проживання в ньому. Необхідно враховувати, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових.

39. Стосовно посилань скаржника на приписи абзацу 2 пункту 5 Порядку, відповідно до яких рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки є підставою для використання дачних і садових будинків як житла, зокрема для реєстрації місця проживання, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 26 січня та 20 жовтня 2022 року у справах №420/1066/21 та №420/6877/20, які зводяться до такого.

40. Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом №1382-IV, який є спеціальним для спірних правовідносин.

41. Статтею 10 цього Закону передбачено, що Правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.

42. Відповідно до статті 10 Закону №1382-IV постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 затверджено, зокрема, Правила реєстрації місця проживання.

43. 29 квітня 2015 року постановою Кабінету Міністрів України №321 затверджено Порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, який визначає механізм переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, який з урахуванням внесених змін містить положення про те, що рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.

44. Верховний Суд зазначив, що ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

45. Статтею 8 Конституції України визначено принцип верховенства права, відповідно до якого Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

46. Згідно зі статтею 92 Основного Закону виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

47. Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

48. Отже, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Таким чином, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

49. Беручи до уваги наведене, Верховний Суд зазначив, що оскільки Закон №1382-IV має вищу юридичну силу, він превалює над дією Порядку №321.

50. Колегія суддів звернула увагу також на пріоритетність норм спеціального законодавства.

51. Відповідно до приписів статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

52. Оскільки спеціальним законом, який безпосередньо регулює питання реєстрації місця проживання особи, є Закон №1382-IV, то в цьому випадку застосуванню підлягає саме цей нормативно-правовий акт і розроблені на його основі Правила №207.

53. Беручи до уваги наведене, Верховний Суд зазначив, що при здійсненні процедури реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання особи застосування положень підзаконних нормативно-правових актів можливе лише в тому випадку, якщо такі нормативно-правові акти не суперечать положенням Закону №1382-IV та Правил №207.

54. Закон №1382-IV серед обов`язкових документів, необхідних для здійснення процедури реєстрації місця проживання особи, визначає документ, що підтверджує право на проживання в житлі.

55. Пункт 18 Правил №207 конкретизує, що документом, що підтверджує право на проживання в житлі, є ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).

56. Приписами статті 6 Закону №1382-IV та пункту 18 Правил №207 визначено вичерпний перелік документів, які подаються особою до органу реєстрації для реєстрації її місця проживання. При цьому положення вказаних правових норм містять застереження щодо заборони вимагати для реєстрації місця проживання інших документів.

57. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що позивач, звертаючись із заявою про реєстрацію місця проживання, надав органові реєстрації, зокрема, квитанцію про сплату адміністративного збору, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №115165127 від 20 серпня 2020 року та, крім цього, повідомив про згоду власника житла ОСОБА_2 (дружини) на реєстрацію у ньому місця проживання ОСОБА_1 (чоловіка), що узгоджується з приписами пункту 18 Правил №207.

58. Ураховуючи установлену положеннями статті 6 Закону №1382-IV та пункту 18 Правил №207 заборону вимагати для реєстрації місця проживання інші документи, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про протиправність відмови відповідача у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_4 . Стосовно доводів скаржника про те, що зобов`язавши Департамент здійснити реєстрацію місця проживання позивача за відповідною адресою, суди втрутилися у дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів зазначає, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

60. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з декількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за даних обставин

61. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

62. Разом із цим у розглядуваному випадку єдиною підставою для відмови у реєстрації місця проживання було те, що позивач не надав документів щодо переведення дачного (садового) будинку в житловий. Інших мотивів відповідач не наводив. За результатами розгляду справи суди указали на протиправність такої відмови з огляду на пряму заборону в Законі №1382-IV та Правилах №207 вимагати документи, які цим Законом та Правилами не передбачені. Тобто визначена відповідачем підстава відмови не ґрунтується на Законі. За цих обставин, ураховуючи що інших підстав для відмови відповідач не встановив, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що обраний спосіб захисту шляхом зобов`язання Департаменту повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 серпня 2020 року та здійснити реєстрацію його місця проживання за відповідною адресою, не є втручанням у дискреційній повноваження відповідача, який надані позивачем документи вже оцінив.

63. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

64. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

65. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

66. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

IV. Висновки щодо судових витрат

67. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 350 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

А.В. Жук

Л.О. Єресько

Н.М. Мартинюк

Судді Верховного Суду