ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 420/13283/21
адміністративне провадження № К/990/14779/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Гюбі+» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2022 у справі №420/13283/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ГЮБІ+» до Головного управління ДПС в Одеській області, Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
20.05.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ГЮБІ+» (далі - позивач, ТОВ «Агро ГЮБІ+», Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити певні дії.
Разом із позовом Товариство подало заяву про поновлення строку звернення до суду.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 07.06.2021 відкрив провадження в адміністративній справі №420/8327/21.
23.06.2021 від представника відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, до якого, зокрема, додано клопотання про залишення позову ТОВ «Агро ГЮБІ+» без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.
Суд першої інстанції ухвалою від 20.07.2021 заяву ТОВ «Агро ГЮБІ+» про поновлення строку звернення до суду задовольнив; поновив позивачу строк звернення до суду з позовом по справі №420/8327/21; відмовив у задоволенні клопотання представника відповідачів про залишення без розгляду позовної заяви Товариства.
В подальшому Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 28.07.2021 роз`єднав позовні вимоги, виділивши з неї у самостійні провадження вимоги, зокрема, про визнання протиправним та скасування рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС в Одеській області №1822982/38443006 від 11.08.2020 і про зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №10 від 21.07.2020.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справі присвоєно порядковий номер 420/13283/21.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 позов ТОВ «Агро ГЮБІ+» задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №1822982/38443006 від 11.08.2020, прийняте Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС в Одеській області; зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну №10 від 21.07.2020 датою її подання.
Не погоджуючись з цим рішенням, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, мотивуючи яку, зазначило, що суд першої інстанції не у повному обсязі з`ясував обставини справи та не перевірив реальність господарської операції, під час якої складено спірну податкову накладну.
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 26.05.2022 апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задовольнив частково; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 скасував та залишив без розгляду адміністративний позов ТОВ «Агро Гюбі+».
Таке судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що позивач подав позовну заяву поза межами шестимісячного строку, встановленого положеннями статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, і наведені ним обставини не свідчать про поважність підстав пропуску строку звернення до суду.
Вважаючи, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, зокрема, положення статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, Товариство подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2022 та направити справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач зазначив, що суд апеляційної інстанції, залишаючи позов без розгляду, вийшов за межі апеляційної скарги, оскільки правомірність ухвали суду першої інстанції про поновлення строку звернення до адміністративного суду відповідач в апеляційній скарзі не оскаржував. При цьому скаржник посилався на неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.02.2021 у справі №420/1927/20, від 19.09.2019 у справі №0400/6027/18, від 15.04.2022 у справі №420/11676/21.
Верховний Суд ухвалою від 16.06.2022 відкрив касаційне провадження.
Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню у межах доводів касаційної скарги та підстав касаційного оскарження за правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд виходить із такого.
У даній справі спірним є питання наявності правових підстав для оцінки чи переоцінки судом апеляційної інстанції поважності причин пропуску строку звернення до суду в разі відсутності доводів про це в апеляційній скарзі.
Як підтверджується змістом апеляційної скарги, наведені у ній доводи відповідача зводились до неправильної правової оцінки судом першої інстанції відповідності оскаржуваного рішення №1822982/38443006 від 11.08.2020 вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України з посиланням на обізнаність повивача із фактом віднесення його до списку ризикових платників податку; відсутність вимог у чинному законодавстві щодо зазначення конкретного переліку документів, необхідних для реєстрації податкових накладних, у квитанції про зупинення реєстрації податкових накладних; ненадання позивачем відповідачу повного переліку копій документів, необхідних для реєстрації податкових накладних.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильного обрахунку строків звернення до суду судом першої інстанції чи помилкової правової кваліфікації наведених позивачем підстав поважності строку звернення до суду.
Як слідує зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не досліджував правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права по суті спору, застосувавши наслідки пропущення строку звернення до суду, визначені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі частини 1 статті 319 та пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Залишаючи позовну заяву ТОВ Агро ГЮБІ+» без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок суду першої інстанції про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду під час вирішення питання про відкриття провадження у даній справі був передчасним.
Водночас, межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за змістом частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, визначені Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи апеляційним судом передбачають перевірку рішення суду першої інстанції лише в тій частині, в котрій воно було оскаржене, і лише з урахуванням наведених у апеляційний скарзі доводів. При цьому вихід за межі апеляційної скарги можливий лише у разі порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
При цьому обов`язковими підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, відповідно до частини третьої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, є:
1) справу розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Суд звертає також увагу на та, що закріплений Кодексу адміністративного судочинства України принцип диспозитивності вимагає повного врахування змісту апеляційної скарги. Тобто слід виходити не лише з того, в якій частині оскаржується рішення суду, а й з підстав, за яких особа, що подала скаргу, просить скасувати чи змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина четверта стаття 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, наведені норми в сукупності та взаємозв`язку свідчать, що передумовою залишення судом апеляційної інстанції позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду є оцінка наведених позивачем підстав пропуску строку звернення до суду на предмет їх поважності.
При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.
Процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Так, за змістом статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як передбачено частинами першою, другою та третьою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
З аналізу наведених вище правових норм слідує, що пропуск строку звернення до суду не визначений серед переліку порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Оскільки апеляційна скарга відповідача не містила таких доводів та підстав оскарження рішення суду першої інстанції, а вмотивована виключно незгодою з мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції, то у суду апеляційної інстанції не було підстав для виходу за межі апеляційного перегляду.
Здійснення апеляційним судом перевірки й оцінки обставин щодо дотримання строку звернення до суду й підстав поважності пропуску такого строку і їх юридичної кваліфікації саме поза межами доводів апеляційної скарги свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального законодавства, що призвело до неправильного вирішення спору.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 23.02.2021 у справі №420/1927/20, від 19.09.2019 у справі №0440/6027/18, від 15.04.2022 у справі №420/11676/21 формував висновок, за змістом якого чинне законодавство не визначає обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції порушення норм процесуального права при вирішенні питань щодо дотримання строків звернення до суду та щодо поважності підстав їх пропуску.
Таким чином доводи скаржника про безпідставний вихід за межі апеляційної скарги у справі знайшли своє підтвердження.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм процесуального права, що є підставою, з урахуванням приписів частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, для скасування судового рішення і направлення справи для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341 349 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Гюбі+» задовольнити.
Скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2022 у справі №420/13283/21.
Направити справу до суду апеляційної інстанції на продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.Я.Олендер