№ 420/1581/24 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 420/1581/24

адміністративне провадження № К/990/29390/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №420/1581/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про компенсацію втрати частини грошового доходу у зв`язку з порушенням термінів його виплати, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2024 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Бойка А.В., суддів - Федусика А.Г., Шевчук О.А.),

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1. У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати бездіяльність відповідача відносно не проведення компенсації втрати частини доходу індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 08 січня 2019 року, у зв`язку з порушенням строків її виплати, за період з 01 грудня 2015 року по 28 квітня 2021 року, протиправною;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 08 січня 2019 року, у зв`язку з порушенням строків її виплати, за період з 01 грудня 2015 року по 28 квітня 2021 року;

- визнати бездіяльність відповідача відносно не проведення компенсації втрати частини доходу індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 08 січня 2019 року, у зв`язку з порушенням строків її виплати, за період з 01 грудня 2015 року по 10 червня 2023 року, протиправною;

2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 грудня 2015 року по 08 січня 2019 року на суму виплаченої індексації грошового забезпечення 28 квітня 2021 року та 10 червня 2023 року на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду у справах №420/4413/20, №420/19954/21 у загальному розмірі 83 644 грн 45 коп. за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 грудня 2015 року по 10 червня 2023 року;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 01 грудня 2015 року по 08 січня 2019 року у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення 28 квітня 2021 року та 10 червня 2023 року на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду у справах №420/4413/20, №420/19954/21 у загальному розмірі 83 644 грн 45 коп. за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 грудня 2015 року по 10 червня 2023 року.

3. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

5. Апеляційний суд зазначив, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення компенсації втрати частини доходу при виплаті 28 квітня 2021 року та 10 червня 2023 року індексації грошового забезпечення за минулі періоди.

6. Суд апеляційної інстанції урахував, що дія карантину завершилась 30 червня 2023 року, а тому констатував, що у позивача з 01 липня 2023 року розпочався тримісячний строк звернення до суду з цим позовом.

7. З огляду на викладене суд вважав, що звернувшись з позовом 11 січня 2024 року позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції чинній після 19 липня 2022 року), перебіг якого почався з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, яким слід вважати перший день наступного місяця після виплати індексації грошового забезпечення (10 червня 2023 року).

8. Апеляційний суд відхилив доводи позивача про те, що цей позов подано в тримісячний строк з дня звільнення, оскільки позивача виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 з 08 січня 2019 року, а проходження позивачем військової служби в інших військових частинах та звільнення/виключення з цих частин не може продовжувати строк звернення до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , з якої позивача виключено ще у січні 2019 року.

ІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

9. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2024 року та направити справу №420/1581/24 до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

10. У тексті касаційної скарги позивач зазначив, що суд апеляційної інстанції невірно пов`язав початок перебігу процесуального строку із датою переводу позивача з одного місяця служби на інше, а не з датою його звільнення (як визначив законодавець в оновленій статті 233 КЗпП України).

11. Зауважив, що його виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 відбулося до внесення змін до статті 233 КЗпП України, а саме 08 січня 2019 року. Оновлена редакція статті 233 КЗпП України не має зворотної дії в силу приписів статті 58 Конституції України.

12. Уважав, що суд апеляційної інстанції повинен був, зважаючи на обставини цієї справи, поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду, оскільки позивач, під час спірного періоду, перебував у Лавах Збройних Сил України, переведених на режим функціонування в умовах воєнного стану, отримав інвалідність, пов`язану із виконанням обов`язків служби, та був звільнений за станом здоров`я, що, на його думку, є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду.

13. Указав, що Верховний Суд у постановах у справах №240/186/20 та №460/4188/20 дійшов висновку, що у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати саме з моментом отримання повідомлення - відповіді про відмову у виплаті особі компенсації пов`язується початок перебігу строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним рішення щодо відмови у виплаті компенсації та зобов`язання її виплатити.

14. 14 серпня 2024 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому відповідач заперечив проти її задоволення та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.

ІІІ. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

15. Касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду 29 липня 2024 року.

16. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 липня 2024 року для розгляду справи №420/1581/24 визначено колегію суддів у складі головуючого - Жука А.В., суддів Мартинюк Н.М., Мацедонської В.Е.

17. Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі №420/1581/24.

18. Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2025 року справу №420/1581/24 призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

IV. Позиція Верховного Суду

19. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

20. У межах цього касаційного провадження необхідно вирішити питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються нарахування та виплатити компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 08 січня 2019 року.

21. Залишаючи позов без розгляду апеляційний суд зазначив, що звернувшись з цим позовом 11 січня 2024 року позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній після 19 липня 2022 року), перебіг якого почався з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, яким слід вважати перший день наступного місяця після виплати індексації грошового забезпечення (10 червня 2023 року).

22. Відповідаючи на питання, які порушені у касаційній скарзі, у зіставленні з нормативно-правовим регулюванням цих відносин, перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

23. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

24. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

25. Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

26. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

27. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.

28. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

29. Індексація грошових доходів населення - це установлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

30. Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

31. Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

32. Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

33. На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.

34. Так, в указаному Рішенні Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

35. У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

36. Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

37. З уваги на це спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця.

38. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі №440/6875/24, від 05 травня 2022 року у справі №380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі №560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі №600/4606/23-а.

39. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

40. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у Рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.

41. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

42. Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

43. Колегія суддів зауважує, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

44. Зокрема, Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

45. Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

46. З урахуванням викладеного Судова палата констатувала:

1) якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);

2) з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

47. Як зазначалось вище, частиною першою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

48. Тобто право на компенсацію виникає з моменту затримки виплати доходу на один і більше календарних місяців.

49. Повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що на час виникнення у ОСОБА_1 права на компенсацію (березень 2019 року) частина друга статті 233 КЗпП діяла у редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

50. З огляду на це судом апеляційної інстанції при вирішенні питання дотримання строку звернення до адміністративного суду помилково застосовано частину першу статті 233 КЗпП у редакції, що набрала чинності 19 липня 2022 року.

51. Окрім того, як слідує з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції пов`язує початок відліку тримісячного строку з моментом фактичної виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення [28 квітня 2021 року та 10 червня 2023 року] на виконання рішень у справах №420/4413/20 та №420/19954/21.

52. Разом із тим, колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17, від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а, від 20 грудня 2024 року у справі №440/6875/24 тощо сформулював правову позицію, яка є усталеною та відповідно до якої право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

53. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що застосований судом апеляційної інстанції підхід є неправильним.

54. Підсумовуючи наведене колегія суддів констатує, що застосування апеляційним судом редакції статті 233 КЗпП України, яка не поширюється на події, які мали місце до 19 липня 2022 року, призвело до помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

55. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

56. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

57. У цій справі суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

58. За таких обставин, з огляду на заявлені до суду касаційної інстанції вимоги, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню, із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

V. Висновок щодо розподілу судових витрат

59. З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі №420/1581/24 скасувати.

3. Справу №420/1581/24 направити для продовження розгляду до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

В.Е. Мацедонська

Судді Верховного Суду