ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2023 року

м. Київ

справа № 420/16027/22

адміністративне провадження № К/990/14925/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколов В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2023 року (судді: Скрипченко В.О., Косцова І.П., Осіпов Ю.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінбізнесгруп» до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - позивач, ТОВ «Фінбізнесгруп») звернулось до суду з адміністративним позовом до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач), у якому просив:

визнати противоправною та скасувати постанову від 18 жовтня 2022 року державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Костюкова С.С. про відкриття виконавчого провадження №70099529.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження була прийнята державним виконавцем без належних на те підстав, адже постанова про визначення додаткових витрат виконавчого провадження, яка слугувала підставою для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, не є виконавчим документом у розумінні статті 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 18 жовтня 2022 року №70099529 прийнята на підставі постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №69940902, яка є чинною.

При цьому, суд першої інстанцій дійшов висновку, що постанова про розмір додаткових витрат виконавчого провадження відповідає вимогам виконавчого документів, перелік яких наведено в частині першій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене, а також зважаючи на установлений статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» обов`язок виконавця прийняти надісланий до нього виконавчий документ до виконання та відкрити виконавче провадження з приводу його примусового виконання, суд першої інстанції дійшов переконання, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 18 жовтня 2021 року №70099529, є правомірною та не підлягає скасуванню.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2023 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінбізнесгруп» задоволено.

Визнано противоправною та скасовано постанову від 18 жовтня 2022 року ВП №70099529 про відкриття виконавчого провадження №70099529, винесену державним виконавцем Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Костюковим С.С.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінбізнесгруп» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 14 250,00 грн.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не є виконавчим документом, оскільки виноситься з метою фіксації понесених приватним виконавцем витрат в межах виконавчого провадження, які будуть підлягати стягненню на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» або ж у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції виснував, що у державного виконавця не було законних підстав для відкриття виконавчого провадження з виконання постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М. від 12 жовтня 2022 року №69940902, у зв`язку з чим уважав, що спірна постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович, покликаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Мотивуючи підстави касаційного оскарження скаржник указує на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 750/7050/17.

На переконання скаржника, висновок суду апеляційної інстанції про те, що постанова про розмір додаткових витрат виконавчого провадження не відповідає вимогам виконавчих документів, перелік яких наведено в частині першій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», є хибним.

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на пункт 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, яким визначено, що якщо приватним виконавцем було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, то виконавець згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» виносить постанову про визначення додаткових витрат виконавчого провадження, в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.

У цьому зв`язку скаржник зауважує, що рішеннями судів у справі № 420/15592/22 підтверджено відповідність постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №69940902, винесеної 12 жовтня 2022 року, вимогам чинного законодавства, зокрема, вимогам до виконавчого документа.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права скаржник убачає у тому, що суд апеляційної інстанції протиправно не залучив його до участі у справі як третю особу. Скаржник зазначив, що оскаржуване рішення безпосередньо впливає на його права та обов`язки, адже останній є стягувачем у виконавчому провадженні.

До того ж скаржник зазначає, що Другий Суворовський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не є належним відповідачем у даному спорі, оскільки не є органом державної виконавчої служби у розумінні Закону України «Про виконавче провадження».

Позиція інших учасників справи

Від позивача та відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 травня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 06 червня 2023 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

12 жовтня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечком Дмитром Миколайовичем винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №69940902, якою визначено для боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінбізнесгруп» розмір додаткових витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій при примусовому виконанні ухвали №916/2363/22 від 21 вересня 2022 року Господарського суду Одеської області у розмірі 380 000,00 грн.

18 жовтня 2022 року державним виконавцем Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Костюковим Сергієм Сергійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №70099529 з виконання постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. від 12 жовтня 2022 року №69940902.

Не погоджуючись з правомірністю постанови про відкриття виконавчого провадження, позивач звернувся з даним позовом до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно з частинами першою, другою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодекс адміністративного судочинства України).

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М., Верховний Суд уважає першочерговим необхідність надання оцінки доводам скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині прийняття рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі

З матеріалів справи слідує, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича перебувало виконавче провадження № 69940902 з примусового виконання ухвали №916/2363/22 від 21 вересня 2022 року Господарського суду Одеської області.

В межах вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем 12 жовтня 2022 року була винесена постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, якою визначено для боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінбізнесгруп» розмір додаткових витрат виконавчого провадження у розмірі 380 000,00 грн.

18 жовтня 2022 року державним виконавцем Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Костюковим С.С. прийнято оскаржувано постанову про відкриття виконавчого провадження №70099529 з виконання постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. від 12 жовтня 2022 року №69940902.

Колегією суддів установлено, що стягувачем у виконавчому провадженні №70099529 виступає приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М.

Водночас при розгляді цього спору приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М., на користь якого здійснюється виконавче провадження №70099529, не був залучений до участі у справі.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження.

У межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд зауважує, що правовий статус та порядок вступу у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, врегульований Кодексом адміністративного судочинства України.

Участь у справі третіх осіб з одного боку обумовлена завданням адміністративного судочинства, яким згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Натомість правовим наслідком незалучення до участі у справі третіх осіб є порушення конституційного права на судовий захист, оскільки особи не беруть участі у справі, вирішення якої може безпосередньо вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов`язки та не реалізують комплексу своїх процесуальних прав.

Частиною другою статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Відповідно до частини п`ятої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Згідно з частиною другою статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають права та обов`язки, визначені у статті 44 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини першої статті 306 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

На порушення наведених вище приписів процесуального закону та принципів адміністративного судочинства, судом апеляційної інстанції не залучено до участі у справі як третьої особи - приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича, не зважаючи на те, що оскаржуване рішення відповідача прийнято у рамках виконавчого провадження, стягувачем у якому є приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович, а тому, результат розгляду даної справи безпосередньо вплине на права та інтереси приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М як учасника виконавчого провадження.

Усунути такі недоліки під час касаційного перегляду у суду касаційної інстанції процесуальної можливості немає. Вирішення спору по суті заявлених вимог без залучення осіб, рішення яке може мати вплив на їх права та обов`язки, створює порушення процесуальної правоздатності та дієздатності щодо належної реалізації належними особами своїх прав та обов`язків визначених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів уважає також за необхідне висловитися з приводу доводів скаржника про неналежного відповідача у справі як ще однієї підстави для касаційного оскарження.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, органами державної виконавчої служби є, зокрема районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби).

Враховуючи наведені положення законодавства, Другий Суворовський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)), який у розумінні згаданої вище Інструкції є органом державної виконавчої служби, є належним відповідачем щодо заявлених позовних вимог в даному позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За змістом частини 4 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України в попередньому розгляді справи суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, яке тягне за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Згідно пункту 4 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Відповідно до частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення вирішив питання про права, свободи та (або) обов`язки приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М., який не був залучений до участі в справі, чим допустив порушення процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися обґрунтованим та законним, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до цього суду.

Таким чином, з огляду на приписи частини 3 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича задовольнити.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у справі №420/16027/22 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов