ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 420/18085/22

адміністративне провадження № К/990/25545/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Карасьова Іллі Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року (суддя Єфіменко К.С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року (колегія у складі суддів Крусяна А.В., Єщенка О.В., Яковлєва О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Херсонській області (далі - ГУНП в Херсонській області), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ №401 від 31 травня 2022 року «Про застосування дисциплінарного стягнення» в частині, що стосується застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Херсонській області «Про особовий склад» від 22 червня 2022 року №342 о/с;

- поновити позивача на посаді заступника начальника відділу організаційного забезпечення управління «КОРД» ГУНП в Херсонській області;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Херсонській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Свої доводи позивач обґрунтував тим, що службове розслідування було проведено поверхнево, без з`ясування всіх обставин, наявними у ньому матеріалами не доведено факти порушення ОСОБА_1 службової дисципліни, невиконання службових обов`язків поліцейського в період дії воєнного стану в Україні, порушення Присяги працівника поліції, невиконання наказу начальника ГУНП в Херсонській області щодо евакуації, а також відсутності з 24 лютого 2022 року на службі без поважних причин. На переконання позивача, при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач діяв поза межами своїх повноважень та не у спосіб, встановлений законом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, керувався тим, що висновок службового розслідування сформований у межах компетенції та з врахуванням реального військового стану в Україні, вина позивача у порушенні службової дисципліни доведена належними та допустимими доказами, тому, на переконання суду, спірні накази є правомірними та обґрунтованими, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення - співмірним вчиненому проступку.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, автор касаційної скарги посилається на пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 у взаємозв`язку із пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Зокрема, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норми частини четвертої статті 8 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII), яка набрала чинності 01 травня 2022 року, а отже, констатоване невиконання її вимог позивачем є необґрунтованим. Скаржник також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 4 Дисциплінарного Статуту Національної поліції України, затвердженого Законом 15 березня 2018 року №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), якою унормовано форму віддання наказу, та статті 27 Дисциплінарного Статуту, положення якої стосуються відібрання у поліцейського пояснень під час проведення службового розслідування. Наведені скаржником мотиви загалом зводяться до того, що відповідач не довів факту доведення до його відома наказу про евакуацію, надані ним докази цих обставин не підтверджують, крім цього, суди попередніх інстанцій належно не перевірили процесу прийняття спірного рішення, зокрема, в частині забезпечення виклику та надання позивачем пояснень, а також не оцінювали безпосередньо доказів, на які містяться посилання у висновку службового розслідування.

Позиція інших учасників справи

У відзиві ГУНП в Херсонській області просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідаючи на аргументи скаржника, відповідач зазначив, що наявні у справі матеріали відображають хронологію подій та підтверджують надання начальником ГУНП наказу про евакуацію керівникам, які в свою чергу доводили зазначений наказ підлеглим. Зауважив на тому, що за інформацією УКЗ ГУНП протягом 22 днів (з 18 квітня до 09 травня 2022 року) на підконтрольну територію прибуло 686 атестованих працівників ГУНП в Херсонській області, тобто, всі мешканці Херсонської області та працівники поліції, які мали та мають намір та бажання вийти на підконтрольну Україні територію покинули та продовжують виїжджати з тимчасово окупованої територіальної громади Херсонської області. Зі свого боку позивач, як поліцейський, який склав Присягу на вірність Українському народові, був відсутній за місцем дислокації підрозділу станом на 31 травня 2022 року (день видання наказу про застосування дисциплінарного стягнення), тобто самоусунувся від виконання службових обов`язків поліцейського від захисту Українського народу, територіальної цілісності України, здійснення заходів із забезпечення публічного порядку та безпеки в умовах воєнного стану і надання допомоги цивільним особам. Також відповідач вважає, що позивачем у касаційній скарзі не доведено порушення ГУНП в Херсонській області закону про забезпечення поліцейському права на захист.

Рух касаційної скарги

20 липня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника позивача.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 липня 2023 року, для розгляду справи №420/18085/22 визначено колегію у складі суддів Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. (головуюча), Мацедонської В.Е., Соколова В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2023 року поновлено адвокату Карасьову І.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , строк на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у цій справі, відкрито касаційне провадження за поданою представником позивача касаційною скаргою та витребувано справу №420/18085/22 із Одеського окружного адміністративного суду.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

17 серпня 2023 року до Верховного Суду надійшла справа №420/18085/22.

Згідно з розпорядженням заступника Керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року № 169/0/78-24, на підставі службової записки секретаря судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян від 02 лютого 2024 року № 86/0/64-24 щодо настання обставин, які унеможливлюють розгляд судових справ, у зв`язку з тривалою тимчасовою непрацездатністю судді Кашпур О.В., яку визначено головуючим суддею (суддею-доповідачем) у розгляді судових справ, з метою дотримання строків розгляду справ, призначено та здійснено повторний автоматизований розподіл, зокрема, справи №420/18085/22.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2024 року, для її розгляду визначено колегію у складі суддів Касаційного адміністративного суду Загороднюка А.Г. (головуючий), Єресько Л.О. та Соколова В.М. для розгляду справи №420/18085/22.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді заступника начальника відділу організаційного забезпечення управління «КОРД» ГУНП в Херсонській області.

24 лютого 2022 року розпочалося військове вторгнення російської федерації на територію України, зокрема, Херсонської області, у зв`язку із чим в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Наказом ГУНП в Херсонській області від 24 лютого 2022 року №87 «Про введення Плану евакуації (передислокації) підрозділів Головного управління Національної поліції в Херсонській області в безпечний район», з 06.00, 24 лютого 2022 року введено в дію План евакуації (передислокації) підрозділів Головного управління Національної поліції в Херсонській області в безпечний район (п. 1 наказу). Основним місцем евакуації визначити Миколаївську область (п.2 наказу). Заступникам начальника Головного управління, керівникам структурних підрозділів апарату, начальникам територіальних (відокремлених) підрозділів Головного управління Національної поліції та підпорядкованих їм відділів і відділень поліції забезпечити виконання заходів, передбачених Планом. Організувати завантаження та вивезення у визначені безпечні райони службової документації, зброї та інших матеріальних цінностей. Довести до відома підпорядкованих працівників інформацію щодо місця передислокації Головного управління Національної поліції у відповідних областях (п. 3 наказу).

Інформація щодо необхідності евакуації доводилася особовому складу в основному із застосуванням месенджерів шляхом її поширення у відповідних групах.

10 травня 2022 року заступник начальника ГУНП в Херсонській області доповідною запискою №644/04/2-2022 повідомив начальника ГУНП в Херсонській області про те, що станом на 07 травня 2022 року відсутні на службі без поважних причин поліцейські, які згідно з наказом №87 не прибули (евакуювалися) до місця передислокації ГУНП або до безпечних районів, а саме Управління «Корпус оперативно-раптової дії» - 8 працівників, зокрема, капітан поліції ОСОБА_1

Посадовими особами ГУНП в Херсонській області 07 та 10 травня складено акти про відсутність на службі (робочому місці) в місцях дислокації ГУНП працівників поліції, зокрема ОСОБА_1 (акти від 07 та 10 травня 2022 року №621/2/02-2022 та №660/2/02-2022).

Наказом ГУНП в Херсонській області від 10 травня 2022 року №184 за фактом наведених у доповідній записці відомостей, з метою з`ясування обставин можливого вчинення поліцейськими дисциплінарного проступку, призначено службове розслідування у формі письмового провадження, сформовано дисциплінарну комісію..

Згідно із частиною третьою статті 26 Дисциплінарного статуту строк проведення службового розслідування було продовжено до 31 травня 2022 року (наказ від 23 травня 2022 року №220).

31 травня 2022 року комісія склала висновок службового розслідування, який затвердив начальник ГУНП в Херсонській області, в якому констатовано, що капітан поліції ОСОБА_1 , заступник начальника відділу організаційного забезпечення управління «Корпус оперативно-раптової дії» вчинив дисциплінарний проступок, який полягає в порушенні службової дисципліни, не виконанні службових обов`язків поліцейського в період дії воєнного стану в Україні, в порушенні Присяги працівника поліції, не виконанні наказу начальника ГУНП від 24 лютого 2022 року №87 «Про введення Плану евакуації (передислокації) підрозділів ГУНП в Херсонській області в безпечний район» та відсутності з 24 лютого 2022 року на службі без поважних причин.

Наказом ГУНП в Херсонській області від 31 травня 2022 року №401, за грубе порушення службової дисципліни, невиконання обов`язків поліцейського, вимог часини четвертої статті 8, пунктів 1, 2 частини першої статті 18, пункту 24 статті 23, пункту 2 статті 24, статті 64 Закону №580-VIII, частини першої статті 5 Дисциплінарного Статуту, абзаців 1, 2 Розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року №1179 (далі - Правила етичної поведінки поліцейських), капітана поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу організаційного забезпечення управління «Корпус оперативно-раптової дії», звільнено зі служби в поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 22 червня 2022 року №342о/с звільнено згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту капітана поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу організаційного забезпечення управління «Корпус оперативно-раптової дії».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 8 Закону №580-VIII, яка набула чинності 01 травня 2022 року, передбачено, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до частини першої статті 12 Закону №580-VIII поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 23 Закону №580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.

Відповідно до частин другої, третьої статті 24 Закону №580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Статтею 64 Закону №580-VIII визначено, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки». Порядок складання Присяги працівника поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

За змістом пункту 1 розділу Правил етичної поведінки поліцейських вони поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.

Відповідно до абзаців другого, третього та тринадцятого пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно із частиною першою статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Відповідно до частини другої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Пунктами 1, 2, 4, 5, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону №580-VIII, зобов`язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України.

Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 2 Дисциплінарного статуту за своїм службовим становищем поліцейські можуть бути керівниками або підлеглими стосовно інших поліцейських. Керівник - це службова особа поліції, наділена правами та обов`язками з організації службової діяльності підлеглих їй поліцейських та інших працівників поліції і контролю за їхньою службовою діяльністю. Під час виконання службових обов`язків поліцейський підпорядковується лише своєму безпосередньому та прямому керівникові.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення.

Наказ, прийнятий на основі Конституції та законів України і спрямований на їх виконання, віддається (видається) керівником під час провадження ним управлінської діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданих повноважень.

Наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.

Наказ віддається (видається), як правило, у порядку підпорядкованості. За потреби прямий керівник може віддати (видати) наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього керівника, про що він повідомляє безпосередньому керівнику підлеглого або підлеглий сам доповідає про отримання нового наказу своєму безпосередньому керівнику.

Згідно із частиною першою статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.

Частиною першою статті 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до статі 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Згідно з частинами першою, другою статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

Частиною третьою статті 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Відповідно до частини другої, третьої, десятої статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

За правилами частини третьої статті 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Відповідно до частини першої статті 26 Дисциплінарного статуту у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Службове розслідування призначається та проводиться у формі письмового провадження.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №893 службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Спершу, колегія суддів нагадує про межі касаційного перегляду.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, а саме з огляду на доводи скаржника про відсутність Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норми частини четвертої статті 8 Закону №580-VIII, яка набрала чинності 01 травня 2022 року, частини третьої статті 4 Дисциплінарного статуту, якою унормовано форму віддання наказу та статті 27 Дисциплінарного статуту, положення якої стосуються відібрання у поліцейського пояснень під час проведення службового розслідування.

Основні доводи скаржника ґрунтуються на тому, що надані відповідачем докази не підтверджують факту доведення до його відома наказу про евакуацію, водночас суди попередніх інстанцій помилково визнали належними та допустимими копії електронних доказів - скріншоти електронних текстових повідомлень про евакуацію, опубліковані у месенджері «Теlegram» в групах, де позивач не перебував, також суди не надали належної оцінки електронним доказам та не перевірили дотримання процедури прийняття спірного рішення, зокрема, в частині забезпечення виклику та надання позивачем пояснень, а також не оцінювали безпосередньо доказів, на які містяться посилання у висновку службового розслідування.

Надаючи оцінку аргументам скаржника, колегія суддів керується таким.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативно-правовими актами передбачені.

Службова дисципліна зобов`язує поліцейського бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України.

Поняття «службова дисципліна» включає у себе не лише обов`язок особи належним чином виконувати свої службові обов`язки, а і обов`язок дотримуватися положень чинного законодавства України та Присяги працівника поліції.

Також аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про те, чи є порушення службових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Як установили суди попередніх інстанцій, підставою для проведення службового розслідування стала доповідна записка від 10 травня 2022 року начальнику ГУНП в Херсонській області від заступника начальника ГУНП в Херсонській області полковника поліції Баклана О.А. про те, що деякі поліцейські ГУНП, у тому числі позивач, не виконали вимоги наказу ГУНП в Херсонській області від 24 лютого 2022 року №87 «Про введення Плану евакуації (передислокації) підрозділів ГУНП в Херсонській області в безпечний район», не покинули територіальні громади Херсонської області, які перебувають у тимчасовій окупації рф, для здійснення відповідно до своєї посади повноважень, безпосередньо пов`язаних з реалізацією завдань та виконанням функцій покладених на поліцію, на підконтрольній Україні території та станом на 07 травня 2022 відсутні без поважних причин на службі.

Під час службового розслідування підтверджено факт відсутності позивача на службі станом на 07, 10 та 31 травня 2022 року, про що було складено відповідні акти про відсутність на службі (робочому місці).

Факт невиходу на службу не заперечує і не спростовує сам позивач.

Суди попередніх інстанцій досить ґрунтовно, із посиланням на конкретний зміст повідомлень у месенджерах та інформаційні довідки начальника ГУНП в Херсонській області Король І.В. від 28 липня 2022 року №2631/01/25-2022, заступників начальника ГУНП в Херсонській області Захарченка Д.А. від 01 серпня 2022 року №2679/05/25 та Баклан О.А. від 01 серпня 2022 року №2702/04/25-2022, пояснень керівників підрозділів (служб) та територіальних (відокремлених) підрозділів поліції ГУНП в Херсонській області, копії яких містяться в матеріалах справи, встановили у своїх рішеннях обставини і умови, за яких було ухвалено згаданий наказ №87 про евакуацію, а також дії керівництва Національної поліції, зокрема ГУНП в Херсонській області, які вчинялися з метою доведення особовому складу інформації щодо необхідності евакуації, зокрема, шляхом її поширення засобами електронного зв`язку у відповідних групах в месенджерах.

При цьому, зазначені обставини неодноразово були предметом дослідження та оцінки судами в інших справах, зокрема, й Верховним Судом в постановах від 11 квітня та 13 червня 2024 року у справах №420/9545/22, №420/2566/23, №420/1936/23, виникнення спірних правовідносин в яких було зумовлено оскарженням наказу про звільнення поліцейського, прийнятого із посиланням (зокрема, але не виключно) на невиконання наказу начальника ГУНП від 24 лютого 2022 року №87, а отже не потребують доведення.

Зокрема, у постанові від 13 червня 2024 року у справі №420/2566/23 Верховний Суд погодився з апеляційним судом, який на підставі тих самих інформаційних довідок начальника ГУНП в Херсонській області Король І.В. від 28 липня 2022 року №2631/01/25-2022, заступників начальника ГУНП в Херсонській області Захарченка Д.А. від 01 серпня 2022 року №2679/05/25 та Баклан О.А. від 01 серпня 2022 року №2702/04/25-2022, пояснень керівників підрозділів (служб) та територіальних (відокремлених) підрозділів поліції ГУНП в Херсонській області, опитаних під час проведення службового розслідування, скриншотів месенджерів, установив, що наказ щодо введення плану евакуації (передислокації) підрозділів ГУНП в Херсонській області в безпечний район був оголошений усно начальником ГУНП в приміщенні ГУНП в Херсонській області та доведений до відома працівників ГУНП в Херсонській області за допомогою телефонних месенджерів 24 та 25 лютого 2022 року, що цілком відповідає частині третій статті 4 Дисциплінарного статуту.

З огляду на наведене, доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норми частини третьої статті 4 Дисциплінарного статуту, якою визначено форму віддання наказу, не заслуговують на увагу.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що віддання наказу про евакуацію особового складу з м. Херсона підтверджується письмовими поясненнями начальника «Корпусу оперативно-раптової дії» ГУНП в Херсонській області від 24 травня 2022 року полковника поліції Баранецького О.П. , наданими дисциплінарній комісії.

Позивач зі свого боку, не навів жодних доводів та не надав доказів, які б свідчили, що він добросовісно, слідуючи Присязі поліцейського, вчиняв активні дії з метою отримання інформації від керівництва про свою подальшу поведінку в ситуації, що склалася, намагався віднайти способи щоб виїхати на підконтрольну Україні територію задля повернення до виконання обов`язків поліцейського, потребу в чому важко переоцінити в умовах воєнного стану.

На думку колегії суддів, в умовах сьогодення, зокрема, стану розвитку інформаційних технологій, а також специфіки роду діяльності позивача, немає підстав вважати, що він перебував у стані цілковитої невизначеності щодо вторгнення вранці 24 лютого 2022 року військ рф на територію України, необізнаності про ситуацію, яка склалася в Херсонській області як і подальшої вказівки керівництва евакуюватися. Із цих же мотивів немає причин вважати, що вибір позивача не полишати цю територію був несвідомим.

У цьому контексті Верховний Суд повторює раніше висловлену у подібних справах позицію про те, що навіть, якщо припустити наявність необізнаності позивача про евакуацію всього особового складу ГУНП в Херсонській області до м. Миколаїв, позивач, який у званні капітана поліції проходив службу в Національній поліції України на посаді заступника начальника відділу організаційного забезпечення управління «Корпусу оперативно-раптової дії» ГУНП в Херсонській області та мав значний досвід такої роботи, під час дії особливого періоду та проведення евакуаційних заходів, мав усвідомлювати необхідність подальшого виїзду з окупованої території та повинен був, навіть у випадку необізнаності про існування відповідних вказівок, вчинити дії з метою отримання таких (див. постанови Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справах №420/2566/23, № 420/1936/23).

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , як поліцейський, який склав Присягу на вірність Українському народові та сумлінність виконання службових обов`язків, на виконання Закону №580-VIII та Дисциплінарного статуту, мав вживати всіх можливих заходів з метою виконання повноважень необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Проте позивач, як встановлено судом першої інстанції, був відсутній на робочому місці за адресою місця дислокації підрозділу, не вжив заходів щодо прибуття до місця дислокації підрозділу у місті Миколаїв, тобто самоусунувся від виконання службових обов`язків як поліцейського від захисту Українського народу, територіальної цілісності України, здійснення заходів із забезпечення публічного порядку та безпеки в умовах воєнного стану і надання допомоги цивільним особам.

З тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Присяга поліцейського передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто, порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Подібна правова позиція викладена, у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №160/11795/20.

У справі, яка переглядається, позивач не заперечує факту відсутності його на службі за місцем дислокації підрозділу в період з 24 лютого 2022 року, визначеному наказом №87. Водночас ОСОБА_1 не надав суду підтвердження, що він бажав і шукав можливостей потрапити до місця дислокації підрозділу або до найближчого органу поліції для реєстрації та постановки на облік, однак це йому не вдалося. Зокрема, позивачем не указано коли, за яких обставин він намагався виїхати, а також за яких обставин йому не вдалося цього зробити.

Разом із цим, в ході службового розслідування встановлено, що частина особового складу ГУНП в Херсонській області виїхала на підконтрольну територію з урахуванням обставин бойових дій. Решта залишились за місцем мешкання.

Так, суд першої інстанції встановив, що за інформацією УКЗ ГУНП, станом на 24 лютого 2022 року загальна фактична чисельність атестованого особового складу Головного управління складає 2117 працівників.

Аналізуючи інформацію УКЗ ГУНП щодо чисельності атестованих працівників ГУНП в Херсонській області, які з початку широкомасштабної збройної агресії рф та тимчасової окупації територій Херсонської області прибули на підконтрольну територію Збройних сил України для несення служби до підрозділів поліції інших регіонів, суд першої інстанції встановив, що станом на 18 квітня 2022 року налічується 781 працівник, станом на 09 травня 2022 року - 1467. Тобто, протягом 22 днів (з 18 квітня - 09 травня 2022 року) на підконтрольну територію прибуло 686 атестованих працівників ГУНП в Херсонській області.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач, будучи поліцейським, повинен був виконувати обов`язки щодо захисту загальнодержавних інтересів, тим більше, й під час воєнного стану, оскільки склав Присягу поліцейського та несе службу особливого характеру.

Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що держава може встановлювати для поліцейських окремий порядок проходження служби, який відрізняється від виконання обов`язків працівником за трудовим законодавством, і такий порядок може обмежувати права осіб, які проходять службу у поліції по відношенню до прав працівників, які виконують роботу за трудовим законодавством, у тому числі й шляхом зобов`язання евакуюватися з окупованої території з метою подальшого виконання службових обов`язків.

Слід зауважити, що позивач не є пересічним громадянином, а проходив службу в ГУНП в Херсонській області. Служба в поліції вимагає наявність у її працівників додаткових психологічних якостей, таких як: відчуття відповідальності, здатність логічно мислити і дотримуватися спокою в складних ситуаціях, здатність приймати рішення у складних ситуаціях тощо.

Тож, враховуючи специфіку відносин між державою і позивачем, суди цілком ґрунтовно вказали на те, що позивач перебуваючи на службі в поліції, повинен був знати про основні евакуаційні заходи, усвідомлювати необхідність виїзду з окупованої території та повинен був, навіть за умов необізнаності про існування відповідних вказівок, вчинити дії з метою отримання таких.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції установив, що у жовтні 2021 року Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування (далі - УОАЗОР) Головного управління Національної поліції в Херсонській області розроблено детальний План евакуації Головного управління Національної поліції в Херсонській області (інвентарний №94дск від 25 жовтня 2021 року), яким передбачено основні етапи та послідовність проведення евакуаційних заходів (знищений 24 лютого 2022 року, акт №1980/01/20-2022дск).

Також, плани евакуації розроблялись у всіх територіальних (відокремлених) підрозділах Головного управління Національної поліції в Херсонській області. У 2020 році відповідними підрозділами Херсонської обласною державною адміністрацією проводились тренування, які передбачали, зокрема, і проведення евакуації населення трьох сіл колишнього Голопристанського району Херсонської області. Для забезпечення евакуаційних заходів територіальних (відокремлених) підрозділів Головного управління Національної поліції в Херсонській області. УОАЗОР Головного управління Національної поліції в Херсонській області розроблено два алгоритми дій керівників підрозділів під час раптового військового вторгнення, якими передбачалася евакуація особового складу підрозділу наявним автотранспортом (службовим та приватним). Розроблені алгоритми були надіслані в усі територіальні (відокремлені) підрозділи з інструкцією по їх застосуванню.

У цьому контексті варто додати, що, як установив суд апеляційної інстанції з наявних у справі матеріалів, станом на 31 травня 2022 року, зокрема, 1525 працівника поліції ГУНП в Херсонській області виконало наказ про евакуацію в безпечне місце за таких саме умов, про які зазначає позивач, та на сьогодні несуть службу в поліції. До того ж, обставини щодо можливості евакуюватися в період 24-25 лютого 2022 року неодноразово досліджувалися судами у подібних справах, про які йшлося вище.

За правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивач указав на перебування у полоні з 25 квітня до 03 травня та з 28 до 29 липня 2022 року, однак на виконання вимог статті 78 КАС України ці доводи доказово не обґрунтував, пославшись лише на номер кримінального провадження, який сам собою цих обставин не доводить та не є доказом у розумінні статті 72 КАС України, водночас мотивів щодо набрання у цьому кримінальному провадженні законної сили судовим рішенням та існування преюдиції позивач не навів.

Водночас, навіть із урахуванням цих доводів, ними не спростовуються обставини дисциплінарного проступку, що ставиться позивачеві у провину за рахуванням періоду його відсутності на службі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що матеріалами службового розслідування належним чином підтверджено вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який полягає в порушенні службової дисципліни, не виконанні службових обов`язків поліцейського в період дії воєнного стану в Україні, в порушенні Присяги працівника поліції, не виконанні наказу начальника ГУНП від 24 лютого 2022 року №87 «Про введення Плану евакуації (передислокації) підрозділів ГУНП в Херсонській області в безпечний район» та відсутності з 24 лютого 2022 року на службі без поважних причин, тому наразі відсутні правові підстави для скасування спірних наказів.

В контексті спірних правовідносин, Суд вважає за доцільне наголосити, що обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, який, приймаючи рішення про обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення, повинен урахувати, зокрема, тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередню поведінку особи, її ставлення до виконання посадових обов`язків тощо.

Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01 квітня 2020 року у справі №806/647/15, від 21 січня 2021 року у справі №826/4681/18, від 28 жовтня 2021 року у справі №520/1578/2020, від 09 лютого 2022 року у справі №160/12290/20 та ін.

У цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення є співмірним вчиненому проступку.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо неправильного застосування судами положень часини четвертої статті 8 Закону №580-VIII з урахуванням дати набрання нею чинності - 01 травня 2022 року, оскільки позивач не навів мотивів і суди не встановили обставин, що ОСОБА_1 до цієї дати повернувся до виконання службових обов`язків за місцем дислокації відповідного підрозділу.

У касаційній скарзі позивач доводить, що судами попередніх інстанцій, у порушення частини третьої статті 99 КАС України, не надано належну оцінку електронним доказам - відповідним скріншотам електронних текстових повідомлень, опублікованих в групі «Інформування керівників ГУНП» в месенджері «Telegram» та у месенджері в групі «УАЗОР» протягом 24-25 лютого 2022 року, які не містять назви додатку, переліку осіб, що отримали повідомлення, дати їх створення та відправлення. При цьому скаржник указує, що в жодній із зазначених груп не перебував.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд уже розглядав аналогічне питання та у постановах від 11 квітня і 13 червня 2024 року в справах №420/9545/22 та №420/2566/23, керувався таким.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 72 КАС України).

Статтею 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України).

Статтею 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина перша статті 99 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 99 КАС України Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 99 КАС України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Частиною п`ятою статті 99 КАС України передбачено, що якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

В силу приписів частин третьої та п`ятої статті 99 КАС України праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

При цьому невзяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього).

Відповідно, добросовісно реалізуючи право на подання електронного доказу в його паперовій копії, учасник справи, виходячи з принципу правової визначеності, може розраховувати на відповідні процесуальні дії суду, у випадку виникнення у нього (суду) сумнівів щодо відповідності поданої паперової копії оригіналу, включаючи і право учасника справи, у разі відсутності у нього можливості подати доказ, який витребовує суд, або відсутності можливості подати такий доказ у встановлені строки, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про витребування таких доказів (стаття 80 КАС України).

За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що порушень порядку надання і отримання доказів у судах попередніх інстанцій не встановлено, оцінка доказів судом зроблена. При цьому зі змісту оскаржуваного судового рішення не вбачається, що у суду були сумніви у відповідності паперових копій електронних доказів оригіналам. Крім того, позивач із клопотанням про витребування оригіналів електронних доказів до суду не звертався.

Таким чином, з урахуванням положень статей 90 99 КАС України, доводи касаційної скарги в частині незгоди скаржника з проведеною судами попередніх інстанцій оцінкою зазначених електронних доказів по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами та висновків судів не спростовують.

Доводи скаржника, що суди попередніх інстанцій не провели належної перевірки в частині дотримання процедури прийняття оскаржуваних наказів, зокрема, положень статті 27 Дисциплінарного статуту, які стосуються відібрання у поліцейського пояснень під час проведення службового розслідування, у тому числі й виклику для їх надання, не підлягають оцінці судом касаційної інстанції, оскільки за правилами частини четвертої статті 341 КАС України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається, водночас позовна заява не містить таких підстав позову.

Решта наведених скаржником доводів фактично зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанції та вказують на незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами обставинам цієї справи.

Колегія суддів повторює, що до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

За таких обставин, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування під час касаційного перегляду не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Карасьова Іллі Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у справі №420/18085/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду