ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 420/2218/21
адміністративне провадження № К/9901/30533/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Земляков Олексій Анатолійович на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року (головуючий суддя - Стас Л. В., судді: Шеметенко Л. П., Турецька І. О.) у справі № 420/2218/21 за позовом ОСОБА_1 до Лиманського районного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лиманського районного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Відділ ДВС, відповідач) у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову № 53728026 від 29 вересня 2020 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 35 019,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що державний виконавець, вирішуючи питання щодо підстав і порядку винесення постанови про стягнення виконавчого збору у спірному виконавчому провадженні, мав виходити з факту виконання судового рішення. Так, за нормам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» розмір виконавчого збору становить 10 відсотків від фактично стягнутої суми з боржника, та саме з такої суми повинен обраховувати виконавчий збір виконавець. Натомість виконавець у рамках даного виконавчого провадження на рахунок виконавчої служби щомісяця з пенсії боржника відраховував кошти, 10 % з яких йшло на сплату виконавчого збору, відтак на думку позивачки, стягнення виконавчого збору у розмірі, визначеному спірною постановою (з суми яка підлягала примусовому стягненню), є незаконним.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що за умови повернення виконавчого документу стягувачу, та наявності у стягувача права на повторну подачу виконавчого документа до примусового виконання та, одночасного разом з поверненням виконавчого документу відокремлення у окреме виконавче провадження постанови про стягнення виконавчого збору на залишок суми, яка фактично не була стягнута, можливе виникнення подвійного стягнення виконавчого збору, що суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження» та законодавчому визначенню поняття виконавчого збору.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційний суд, виходив з того, що стаття 27 Закону № 1404-VIII (з 28 серпня 2018 року) зазнала змін та (на час прийняття спірної постанови) передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, а не з фактично стягнутої суми.
Оскільки постанова про стягнення виконавчого збору винесена державним виконавцем 29 вересня 2020 року, тобто вже в період дії Закону №1404-VІІІ (зі змінами, внесеними Законом № 2475-VIII), відтак, державний виконавець, приймаючи дану постанову повинен вчиняти таку дію відповідно до діючої редакції Закону № 1404-VІІІ.
Суд зауважив, що кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється в тому числі шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.
Також додав, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, розмір якого становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а не з фактично стягнутої суми, як вважає позивач. Суд зауважив, що факт завершення виконавчого провадження у зв`язку з надходженням заяви стягувача про відкликання виконавчого документа є достатньою підставою для стягнення виконавчого збору.
Суд апеляційної інстанції послався, що така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2020 року по справі № 520/9144/18.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року.
Скаржник указує на те, що положення статті 27 Закону №1404- VIII (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404- VIII (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчою збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягає примусовому стягненню.
Після 28 серпня 2018 року до Закону №1404- VIII внесено зміни які погіршили становище боржника у виконавчому провадженні.
Таким чином, з урахуванням того, що зміни внесені Законом №2475-VIII погіршили становище боржника, то на думку скаржника, у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору у більшому ніж фактично виконано розмірі.
Указана правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №520/11908/18.
Отже скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції, усупереч пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Ухвалою від 06 вересня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.
Ухвалою від 23 грудня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
13 серпня 2012 року Приморським районним судом міста Одеси видано виконавчий лист № 2-4281/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» грошової суми у розмірі 356 180,52 грн.
10 квітня 2017 року старшим державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову ВП №5372802 про відкриття виконавчого провадження з виконання вищевказаного виконавчого листа.
З даних Автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем було прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Відповідно до вказаної постанови звернено стягнення на дохід божника, який отримує дохід у Суворовському об`єднаному управлінні ПФУ в м. Одеса, за адресою Одеська обл., Лиманський р-н, смт Доброслав та зобов`язано здійснювати відрахування із доходів боржника у відповідності до чинного законодавства на користь стягувача.
Відповідно до розпоряджень № 53728026 з ОСОБА_1 стягувались грошові кошти в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, виданого 13 серпня 2012 року Приморським районним судом міста Одеси та 10 % виконавчого збору з стягнутих сум перерахувались до управління казначейства у Лимансьому районі, а саме: від 23 липня 2019 року в сумі 317, 28 грн та в сумі 31, 72 грн - виконавчий збір; 08 жовтня 2019 року 1008, 19 грн, виконавчий збір - 109, 09 грн; від 23 жовтня 2019 року 363, 64 грн, виконавчий збір - 36, 36 грн, від 15 листопада 2019 року 363, 64 грн, виконавчий збір - 36, 36 грн, від 23 грудня 2019 року в сумі 363, 64 грн, виконавчий збір - 36, 36 грн, від 28 січня 2020 року в сумі 363, 64 грн, виконавчий збір - 36, 36 грн, від 24 лютого 2020 року в сумі 363, 64 грн, виконавчий збір - 36, 36 грн, від 25 березня 2020 року в сумі 363, 64 грн, виконавчий збір - 36, 36 грн, від 22 квітня 2020 року в сумі 363, 64 грн, виконавчий збір - 36, 36 грн, від 22 травня 2020 року в сумі 381,82 грн, виконавчий збір - 38, 18 грн, від 23 червня 2020 року в сумі 381,82 грн, виконавчий збір - 38, 18 грн, від 13 липня 2020 року в сумі 381,82 грн, виконавчий збір - 38, 18 грн, від 20 серпня 2020 року в сумі 381,82 грн, виконавчий збір -- 38, 18 грн.
14 вересня 2020 року до Відділу ДВС від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надійшла заява про повернення виконавчого документа, відповідно до якої заявник просив винести постанову про повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
29 вересня 2020 року головним державним виконавцем Відділу ДВС Луценко І.І. винесено постанову ВП № 53728026 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 35 618,05 грн.
30 вересня 2020 року головним державним виконавцем Відділу ДВС Луценко І.І. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Зазначено, що постанову про стягнення виконавчого збору № 53728026 (залишок складає 35 019, 00 грн) винесено в окреме виконавче провадження.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №53728026 від 10 квітня 2017 року), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За приписами пунктів 1- 6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:
- за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
- у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
- якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
- за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
- у разі виконання рішення приватним виконавцем;
- за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Частиною дев`ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Проте, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесені зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.
З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404 - VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
З матеріалів справи убачається, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП № 53728026 від 29 вересня 2020 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 35 618,05 грн (залишок складає 35 019, 00 грн), визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від усієї суми, яка зазначена у виконавчому листі № 2-4281/11 від 13 серпня 2012 року.
Тож державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, застосувавши таким чином фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, чинніцй після 28 серпня 2018 року (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою повністю не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 35 019, 00 грн і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року (справа № 1340/5053/18), від 28 жовтня 2020 року (справа № 400/878/20), від 28 січня 2021 року (справа №420/769/19), від 20 травня 2021 року (справа №640/32814/20), від 22 січня 2021 року (справа №400/4023/19), від 28 квітня 2021 року (справа № 520/11908/18) (на яку посилався скаржник у касаційній скарзі).
Окрім того, колегія суддів Верховного Суду наголошує на порушенні виконавцем пункту 1 частини другої статті 2 КАС України, оскільки останнім не дотримано порядок прийняття постанови про стягнення виконавчого збору.
Згідно з частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII лише у разі повернення виконавчого документу стягувачу державний виконавець має правові підстави для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, яка є виконавчим документом та для виконання якої відкривається окреме виконавче провадження.
Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій спірна постанова про стягнення виконавчого збору (29 вересня 2020 року) була винесена до прийняття постанови про повернення виконавчого документу стягувачу (30 вересня 2020 року). Тобто державним виконавцем не дотримано порядку винесення постанови про стягнення виконавчого збору, що передбачений Законом №1404-VIII.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, проте вважає помилковим застосування до даних правовідносин правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору в цій справі була прийнята до внесення змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення та керуючись правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18 не урахував, що правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі №520/9144/18, у якій, на відміну від справи що розглядається становище боржника не було погіршене у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, а залишалось однаковим.
Однак, підставою задоволення позову в цій справі є як порушення суб`єктом владних повноважень порядку прийняття спірної постанови (від 29 вересня 2020 року) про стягнення виконавчого збору, так і необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону № 1404-VІІІ (в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року), оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Отже, враховуючи вищенаведене, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року необхідно скасувати, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року залишити в силі, змінивши та виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 341 345 349 352 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Земляков Олексій Анатолійович задовольнити частково.
Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі №420/2218/21 скасувати, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року залишити в силі, змінивши та виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак Л.О. Єресько