ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року

м. Київ

справа №420/24821/21

адміністративне провадження № К/990/12827/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №420/24821/21 за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та стягнення матеріальної шкоди, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року (головуючий суддя (суддя-доповідач) Танцюра К.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року (колегія суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Турецької І.О., суддів - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Одеської обласної прокуратури, у якому просив:

- визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати заробітної плати із розрахунку посадового окладу, передбаченого статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 01 квітня 2020 року по 29 жовтня 2021 року;

- стягнути матеріальну шкоду у вигляді недотриманої частини заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 29 жовтня 2021 року в сумі 1 063 395,89 грн.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги указував, що у період проходження служби позивача в органах прокуратури його заробітна плата визначалась відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» №505 від 31 травня 2012 року, розмір якої був значно меншим за розмір посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» 14 жовтня 2014 року.

3. Зазначав, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року.

4. Ураховуючи викладене вважав, що відповідач очевидно застосовував неконституційну норму права відносно позивача, відмовляючи позивачу у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», діяв всупереч такому конституційному принципу як верховенство права передбаченого статтею 8 Конституції України та з 26 березня 2020 року у відповідача не було жодних підстав для визначення розміру заробітної плати позивача виходячи з посадового окладу, закріпленого постановою Кабінету Міністрів України. За таких обставин, посилаючись на розрахунки посадового окладу відповідно до Закону, позивач зазначив, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 квітня 2020 року по 29 жовтня 2021 року у розмірі 1 075 259, 69грн.

5. Переконував, що належним способом захисту його порушеного права є застосування норм Конституції України як норм прямої дії, а саме частини 3 статті 152 Конституції України та стягнення з суб`єкта владних повноважень матеріальної шкоди, у вигляді недоотриманої частини заробітної плати.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

7. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що з 27 березня 2020 року порядок і розміри заробітної плати прокурорів регулюються статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

8. Водночас, суд указав, що 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким запроваджено реформування системи органів прокуратур.

9. Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

10. За таких умов, ураховуючи, що указані положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» неконституційними не визнавались, а також те, що позивач не пройшов атестацію, суди попередніх інстанцій вважали правомірним нарахування відповідачем заробітної плати, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати працівників органів прокуратури», якою визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.

Короткий зміст касаційної скарги

11. Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, у травні 2022 року позивачем подано касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

12. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

13. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» під час нарахування заробітної плати з 26 березня 2020 року по теперішній час у зв`язку з визнанням неконституційним положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

14. На переконання скаржника, відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

15. Заявник указує, що посилання судів попередніх інстанцій у своїх рішеннях на те, що оплата праці прокурорів, які не пройшли атестацію, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року №505 прямо суперечить рішенню Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року та вимогам статті 16, 81 Закону України «Про прокуратуру».

16. Наголошує, що в Україні на момент звернення позивача до суду з відповідним позовом відсутні норми, які б напряму регулювали порядок відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами. Тому вважає, що у даному випадку норми Конституції України повинні застосовуватись як норми прямої дії.

17. Ураховуючи викладене переконує, що належним способом захисту прав позивача у наведених правовідносинах є застосування норми прямої дії згідно частини третьої статті 152 Конституції України та стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними.

Позиція інших учасників справи

18. У відзиві на касаційну скаргу Одеська обласна прокуратура вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими. Зазначає, що з 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

19. Указує, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачає оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих і військових прокуратур, які не пройшли атестацію, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505.

20. Наголошує на тому, що положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» є чинними та неконституційними в установленому законом порядку не визнавались. Так само є чинними і положення постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505, а тому у відповідача не було підстав для їх незастосування.

21. З огляду на викладене вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність правових підстав для обрахування посадового окладу та заробітної плати позивача, який не пройшов атестацію, у спірному періоді у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

22. 25 травня 2022 року до касаційного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

23. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2022 року для розгляду справи №420/2482/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

24. Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року у справі №420/24821/21 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

25. Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року справу №420/24821/21 призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

26. Судами попередніх інстанцій установлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 04 липня 2012 року по 29 жовтня 2021 року проходив службу в органах прокуратури, у тому числі з 15 грудня 2015 року на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 (а.с.18).

27. Наказом Одеської обласної прокуратури від 20 жовтня 2021 року №2333к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії [П`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №206 від 13 вересня 2021 року] про неуспішне проходження атестації з 29 жовтня 2021 року(а.с.19).

28. З 01 квітня 2020 року по 29 жовтня 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась відповідно до вимог Постанови №505 (а.с. 27, 30).

ІІІ. Позиція Верховного Суду

29. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).

31. Перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

32. Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, яка подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

33. Як установлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у позовній заяві просив суд стягнути з Одеської обласної прокуратури на його користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 29 жовтня 2021 року у розмірі 1 063 395,89 грн.

34. Підставою, що спонукала позивача звернутися до суду з цим позовом, було отримання ним заробітної плати в обмеженому розмірі, що, на його переконання, є порушенням права власності.

35. Позивач вважав належним способом захисту своїх порушених прав - застосування до спірних правовідносин норми прямої дії - частини третьої статті 152 Конституції України та стягнення з держави України в особі Одеської обласної прокуратури на його користь матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року, за період з 01 квітня 2020 року по 29 жовтня 2021 року.

36. Отже, предметом спору, який визначив позивач, є стягнення збитків (матеріальної шкоди), завданої актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 29 жовтня 2021 року.

37. Верховний Суд, надаючи оцінку викладеним у касаційній скарзі доводам щодо незгоди позивача з рішеннями судів попередніх інстанцій, має дати відповідь на питання, чи застосовуються у спірний період положення частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію, та чи підлягає відшкодуванню матеріальна шкода [завдана актом, що визнаний неконституційним] за спірний період.

38. Так, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

39. Пунктом 2 резолютивної частини указаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

40. Водночас, як визначено частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

41. У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України указав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

42. Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

43. Суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.

44. Водночас, Суд звертає увагу, що спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати недоотриманої заробітної плати та інших похідних платежів за період з 01 квітня 2020 року до 29 жовтня 2021 року.

45. Так, правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на час виникнення спірних правовідносин у цій справі, діяла нова редакція статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

46. Сам Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

47. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

48. Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» здійснювалося у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

49. Системний аналіз приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка була чинною у оспорюваний позивачем період.

50. Згідно з пунктами 1, 2, 6 Постанови №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

51. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

52. Верховний Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.

53. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 18 серпня 2022 року у справі №200/2499/21-а.

54. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформульованої у рішенні №6-р/2020 (абзац одинадцятий пункту 2.2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

55. Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 указує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

56. Суд зазначає, що Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

57. Тобто рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» без обмежень пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

58. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для обрахування посадового окладу та заробітної плати позивача, який не пройшов атестацію, у спірному періоді [з 01 квітня 2020 року по 29 жовтня 2021 року] у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №505.

59. Водночас, предметом спору, який визначив позивач, є стягнення збитків (матеріальної шкоди), завданої актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 29 жовтня 2021 року.

60. За установлених обставин у цій справі, ураховуючи, що позовні вимоги стосуються періоду з 01 квітня 2020 року по 29 жовтня 2021 року, слід констатувати, що не можна нанести шкоду після рішення Конституційного Суду України про неконституційність акта [у цій справі - після 26 березня 2020 року]. Шкода виникає до його [рішення] винесення, коли акт ще діяв, ще не був визнаний неконституційним.

61. Верховний Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої заробітної плати за період після рішення Конституційного Суду України [у цій справі - після 26 березня 2020 року], не змінює суті спірних правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі щодо оплати праці і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

62. Отже, Верховний Суд констатує, що указана позивачем сума недоотриманої частини заробітної плати не є матеріальною шкодою.

63. Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, однак із помилкових мотивів.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

64. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

65. За змістом частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

66. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни мотивів оскаржуваних судових рішень про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - зміні у частині мотивів.

IV. Висновки щодо судових витрат

67. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року у справі №420/24821/21 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2022 року у справі №420/24821/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду