Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 420/3400/15-ц

провадження № 61-1301св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 08 вересня 2016 року у складі судді Заботіна В. В. та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 15 листопада 2017 року у складі суддів: Яреська А. В., Карташова О. Ю., Коновалової В. А.,

учасники справи:

позивач - кредитна спілка «Імперіал ЛТД»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року кредитна спілка «Імперіал ЛТД» (далі - КС «Імперіал ЛТД»)звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22 серпня 2014 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 4541, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 100 тис. грн терміном на 24 місяці зі сплатою 70 % річних від загальної суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 22 серпня 2014 року укладений договір поруки № 4541/1 між КС «Імперіал ЛТД», відповідачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 . Однак, відповідач ОСОБА_1 узяті на себе зобов`язання вчасно не виконав, постійно порушував графік сплати кредиту. Невиконання зобов`язань призвело до утворення заборгованості, яка станом на 13 квітня 2016 року становить 220 776 грн 66 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 08 вересня 2016 року позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь кредитної спілки «Імперіал ЛТД» заборгованість за кредитним договором у розмірі 220 776 грн 66 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умовами кредитного договору передбачено, що кредит надається строком на 24 фактичних місяців, тобто до 22 серпня 2016 року, відповідно до графіку платежів (додаток № 1 до кредитного договору), останній платіж на погашення кредиту позичальник повинен був здійснити 22 серпня 2016 року, а до суду з даним позивач звернувся 15 грудня 2015 року, тобто в межах строку дії поруки, передбаченого законом та договором.Суд вважає безпідставними посилання відповідачів на те, що ані кредитний договір, ані договір поруки між не укладалися, ОСОБА_1 ніколи не підписував даного кредитного договору та не отримував кошти у розмірі 100 тис. грн, а відповідач ОСОБА_2 не підписував договору поруки, та те, що всі документи додані до кредитного договору є сфальсифіковані. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Представникам відповідачів у судовому засіданні було роз`яснено, що вони зобов`язані надати докази на підтвердження своїх заперечень та мають право звернутись з клопотання про проведення експертизи для визначення дійсності підписів в договорах поруки, однак представники відповідачів з таким клопотання до суду не звертались. Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 220 776 грн 66 коп., яка складається із заборгованості з основної суми боргу - 94 тис. грн та заборгованості зі сплати відсотків - 126 776 грн 66 коп.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 15 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідачами не заявлялось до суду зустрічних позовів, не заявлялось клопотань щодо призначення судових почеркознавчих експертиз, не ставилось таке питання і перед судом апеляційної інстанції. На текстах кредитного договору та договору поруки містяться підписи, що виконані від імені відповідачів, презумпція правомірності правочину встановлена статтею 204 ЦК України, право сторони правочину оспорити його дійсність передбачено статтею 215 ЦК України. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Щодо тверджень апелянта про невідповідність між часом укладення договору та датою, невідповідності у місті проживання - то всі ці невідповідності не є суттєвими, зокрема розбіжність у даті отримання тексту договору та датою його укладання самі по собі не спростовують доводи позивача про наявність підстав для задоволення позову, про укладення договорів та передання за ними грошових коштів відповідачеві, наявність підстав для стягнення заборгованості. Що ж до тверджень у апеляції про помилкове незастосування судом строку у шість місяців, то як вбачається зі змісту договору поруки у ньому є визначеним строк, після закінчення якого порука припиняється. Суд першої інстанції вірно дійшов до висновків про безпідставність посилання представників відповідачів відносно того, що ані кредитний договір, ані договір поруки між: відповідачами та позивачем не укладалися, ОСОБА_1 ніколи не підписував даного кредитного договору та не отримував кошти у розмірі 100 тис. грн, а відповідач ОСОБА_2 не підписував договору поруки, документи додані до кредитного договору є сфальсифіковані. Суд вірно зазначив і про те, що представникам відповідачів у судовому засіданні роз`яснено, що вони зобов`язані надати докази на підтвердження своїх заперечень та мають право звернутись із клопотанням про проведення експертизи для визначення дійсності підписів в договорах поруки, однак представники відповідачів з таким клопотання до суду не звертались, тоді як з огляду на вимоги статей 10, 60 ППК України саме відповідачі зобов`язані довести недійсність підписів в договорах поруки, однак відповідачами, представниками відповідачів вказані ними обставини не доведені та доказів на їх підтверження суду не надано.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідачі за рік до звернення кредитної спілки до суду змінили місце проживання та переселилися до Російської федерації, проте суд повідомляв їх про місце та час розгляду справи за адресою, за якою вони не проживають. Крім того, зобов`язання за кредитним договором порушено 25 вересня 2014 року, а тому порука припинилася ще 25 лютого 2015 року. У матеріалах кредитної справи відсутня заява позичальника на отримання кредиту. Договір кредиту та договір поруки є сфальсифікованими, проте вони не мають можливості заявити щодо проведення почеркознавчої експертизи.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної

Інстанцій

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Суди установили, що 22 серпня 2014 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 4541, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 100тис. грн терміном на 24 місяці зі сплатою 70 % річних від загальної суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 22 серпня 2014 року укладений договір поруки № 4541/1 між КС «Імперіал ЛТД», ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 .

Згідно додатку №1 до кредитного договору - графік платежів, відповідач ОСОБА_1 зобов`язаний був сплачувати щомісячними платежами до 25 числа кожного місяця суму основного боргу та відсотків за ним.

Вирішуючи спір, суди визнали безпідставними посилання відповідачів на те, що ані кредитний договір, ані договір поруки між не укладалися, ОСОБА_1 ніколи не підписував даного кредитного договору та не отримував кошти у розмірі 100 тис. грн, а відповідач ОСОБА_2 не підписував договору поруки, та те, що всі документи додані до кредитного договору є сфальсифіковані. Представникам відповідачів у судовому засіданні було роз`яснено, що вони зобов`язані надати докази на підтвердження своїх заперечень та мають право звернутись з клопотання про проведення експертизи для визначення дійсності підписів в договорах поруки, однак представники відповідачів з таким клопотання до суду не звертались.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Суди повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60 212-215 303 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи.

Доводи касаційної скарги про те, щодоговір кредиту та договір поруки є сфальсифікованими, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України 2004 року сторони зобов`язані подати свої докази до суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 10, частина перша статті 60 ЦПК України 2004 року).

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги щодо фальсифікації договорів кредиту та поруки зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України, підстави для скасування оскаржуваних рішень судів відсутні.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що відповідачі за рік до звернення кредитної спілки до суду змінили місце проживання та переселилися до Російської федерації, проте суд повідомляв їх про місце та час розгляду справи за адресою, за якою вони не проживають.

Поштова кореспонденція у межах розгляду справи судами надсилалася відповідачам за адресою, яка вказана у договорах кредиту та поруки.

Відповідно до вимог пункту 5.1.4. кредитного договору позичальник зобов`язаний письмово повідомляти кредитодавця про зміни місця проживання в 10-денний строк з моменту такої зміни. Між тим, відповідачі вказаний обов`язок не виконали, у зв`язку з чим безпідставним є посилання на неналежність повідомлення про час та місце розгляду справи. Крім того, відповідачі брали участь у розгляді справи через представника, чим забезпечувався доступ до правосуддя.

Не становлять підставу для скасування оскаржуваних судових рішень й доводи касаційної скарги щодо припинення поруки, оскільки пунктом 5.2 договору поруки визначено, що кредитор має право звернутися з вимогою до поручителя у трирічний термін з моменту настання права вимоги за зобов`язанням.

Таким чином, договором поруки встановлено строк його дії та при зверненні кредитора із вимогами до поручителя вказаний строк дотримано (борг нараховано за період із 29 вересня 2014 року по 13 квітня 2016 року - в межах трирічного строку дії поруки).

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 08 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 15 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик