ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 січня 2025 року
м. Київ
справа № 420/3720/24
адміністративне провадження № К/990/46189/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №420/3720/24
за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Північна виправна колонія (№90)», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань України - про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою адвоката Осипенка Артема Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: судді-доповідача Шеметенко Л.П., суддів Градовського Ю.М., Турецької І.О.
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) Державної установи «Північна виправна колонія (№90)» щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 120000,00 грн, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», із розрахунку 30000,00 грн на місяць за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно;
- стягнути з Державної установи «Північна виправна колонія (№90)» на користь ОСОБА_1 виплату додаткової винагороди у розмірі 120000,00 грн, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовця, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з послідуючими змінами та доповненнями від 22.03.2022 постановою Кабінету Міністрів України №350, із розрахунку 30000,00 грн на місяць за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно;
- зобов`язати Державну установу «Північна виправна колонія (№90)» нарахувати та провести виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 120000,00 грн, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовця, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з послідуючими змінами та доповненнями від 22.03.2022 постановою Кабінету Міністрів України №350, із розрахунку 30000,00 грн на місяць за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
2. 02 квітня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшло клопотання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 .
3. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 .
4. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, виходив із того, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), тому право позивача на звернення до суду із цим позовом не обмежене будь-яким строком. При цьому суд першої інстанції в обґрунтування своєї правової позиції послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23.
5. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Північна виправна колонія (№90)» щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн щомісячно, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022 по 13.05.2022; зобов`язано Державну установу «Північна виправна колонія (№90)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн щомісячно, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022 по 13.05.2022. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
6. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року, прийнято нову постанову, якою позов залишено без розгляду.
7. Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки у межах даної справи на момент звільнення позивача (23.02.2023) частина друга статті 233 КЗпП України вже діяла у новій редакції, а встановлений Кабінетом Міністрів України карантин закінчився (30.06.2023) до моменту подання позовної заяви (січень 2024 року), тому позивачем не дотримано строки звернення до суду, установлені статтею 233 Кодексу законів про працю України, та не надано доказів про поважність причин пропуску такого строку, які б унеможливили своєчасне звернення до суду першої інстанції з цим позовом.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. Адвокат Осипенко Артем Валерійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року.
9. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
10. Касатор посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 233 Кодексу законів про працю України без урахування висновку Верховного Суду, який викладений у постановах від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 27.04.2023 у справі №300/4201/22, від 28.09.2023 у справі №140/2168/23, від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 01.10.2024 у справі №160/21959/23, від 07.10.2024 у справі №500/7802/23.
11. Представник позивача у касаційній скарзі зазначає, що позовні вимоги стосуються стягнення додаткової винагороди виключно за період часу з 24.02.2022 по 31.05.2022, тобто ці вимоги стосуються правовідносини, які виникли між сторонами у період дії частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ), тому до 19 липня 2022 року строк звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, що відповідає вимогам закону у редакції, чинній саме на момент виникнення спірних правовідносин, що не було ураховано судом апеляційної інстанції. На думку касатора апеляційний суд неправильно встановив характер спірних правовідносин, заливши поза увагою предмет позову, який стосується недотримання відповідачем законодавства про оплату праці за час роботи працівника (з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно), а не на момент його звільнення (23 лютого 2023 року), унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для скасування законного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року.
IV. Позиція інших учасників справи
12. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
V. Рух справи в суді касаційної інстанції
13. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів: Соколова В.М., Уханенка С.А., від 10 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Осипенка Артема Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 .
14. Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
15. Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження на 09 січня 2025 року.
VI. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції
16. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з вимогами про виплату йому додаткової винагороди у розмірі 120000,00 грн, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовця, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану з послідуючими змінами та доповненнями від 22.03.2022 постановою Кабінету Міністрів України №350, із розрахунку 30000,00 грн на місяць за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, Суд зазначає таке.
17. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
18. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
19. Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
20. У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
21. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
22. Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 1 липня 2022 року №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
23. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
24. Верховний Суд 06.04.2023 ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
25. Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
26. У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_1 у січні 2024 року звернувся до суду із позовом про виплату йому додаткової винагороди у розмірі 120000,00 грн, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовця, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з послідуючими змінами та доповненнямивід 22.03.2022 постановою Кабінету Міністрів України №350, із розрахунку 30000,00 грн на місяць за період з 24.02.2022 по 31.05.2022.
27. У цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
28. Таким чином, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про застосування до спірних правовідносин редакції статті 233 Кодексу законів про працю України, чинної на момент звільнення позивача у лютому 2023 року, а тому суд касаційної інстанції уважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовних вимог без розгляду з підставі пропуску строку звернення до суду.
29. Отже, доводи касаційної скарги позивача, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки суду апеляційної інстанції.
30. Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
31. Згідно з частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
32. За наведеного правового регулювання й обставин справи колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, скасувати постанову суду апеляційної інстанції про залишення адміністративного позову без розгляду із направленням справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу адвоката Осипенка Артема Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року скасувати, а справу №420/3720/24 направити до П`ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенко