ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2024 року
м. Київ
справа № 420/4409/22
касаційне провадження № К/990/31438/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року (головуючий суддя - Левчук О.А.)
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Лук`янчук О.В.; судді: Бітов А.І., Ступакова І.Г.)
у справі № 420/4409/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОХІМСПЕЦМОНТАЖ»
до Головного управління ДПС в Одеській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТОХІМСПЕЦМОНТАЖ» (далі - ТОВ «НАФТОХІМСПЕЦМОНТАЖ», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області, відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 січня 2022 року № 1218/15-32-07-01-22 та № 1220/15-32-07-01-22.
В обґрунтування позовних вимог платник зазначив, що висновки контролюючого органу про фіктивність господарських операцій позивача з його контрагентами є безпідставними та спростовуються належним чином оформленими первинними документами.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 23 січня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року, позов задовольнив.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року та направити справу на новий розгляд.
Мотивуючи касаційну скаргу, ГУ ДПС в Одеській області наголошує на фіктивному характері господарських операцій платника з контрагентами.
Ухвалою від 23 жовтня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу.
Відзив на касаційну скаргу від позивача не надійшов, що, з огляду на частину четверту статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судових інстанцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судовими інстанціями норм процесуального права під час встановлення фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну планову виїзну перевірку ТОВ «НАФТОХІМСПЕЦМОНТАЖ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2018 року по 30 червня 2021 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2018 року по 30 червня 2021 року, за результатами якої склав акт від 24 листопада 2021 року № 25373/15-32-07-01-17/37475676.
Відповідно до висновків акта перевірки контролюючий орган встановив порушення платником, зокрема, вимог:
пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 4 541 882,00 грн;
пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 5 774 561,00 грн.
Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган зазначив про порушення правил формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат при обчисленні податку на прибуток при господарських операціях позивача з придбання у контрагентів Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬГІС ТОРГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІ ЮГА», Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙДО ОПТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-ТРЕЙД ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРКАНА РЕСУРС», Приватного підприємства «ЄВРАЗІЯ МАРІН», Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛІНОЙС-ГРАНД», Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-СТРОЙ ГРУП», Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРІБРО», Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙБУД КОМПАНІ», Товариства з обмеженою відповідальністю «АРІЯ СТРОЙ ГРАД», Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРАКСА» будівельно-монтажних робіт. Такі висновки податковий орган обґрунтовував тим, що зазначені контрагенти не могли власними силами виконати взяті на себе зобов`язання за договорами, які відображені в актах виконаних робіт, через відсутність необхідного обсягу трудових ресурсів та недекларування ними залучення сторонніх субпідрядних організацій для здійснення відповідного обсягу робіт. Також, відповідач посилався на наявність складених відносно вказаних контрагентів рішень про відповідність платників податку на додану вартість критеріям ризиковості.
На підставі висновків акта перевірки податковий орган 19 січня 2022 року прийняв податкові повідомлення-рішення:
№ 1220/15-32-07-01-22, яким збільшив суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 6 968 201,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 5 574 561,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 393 640,00 грн;
№ 1218/15-32-07-01-22, яким збільшив суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 4 721 163,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 4 541 882,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 179 281,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття податковим органом названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд зазначає таке.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК Україна передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Аналіз вказаних норм свідчить, що показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
Судовим розглядом встановлено, що протягом охопленого перевіркою періоду ТОВ «НАФТОХІМСПЕЦМОНТАЖ» здійснювало господарську діяльність за рядом договорів на виконання будівельно-монтажних робіт.
З метою належного виконання своїх зобов`язань, позивач уклав ряд договорів підряду з наступними підприємствами: Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬГІС ТОРГ», Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОФІ ЮГА», Товариством з обмеженою відповідальністю «РАЙДО ОПТ», Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО-ТРЕЙД ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕРКАНА РЕСУРС», Приватним підприємством «ЄВРАЗІЯ МАРІН», Товариством з обмеженою відповідальністю «ІЛІНОЙС-ГРАНД», Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО-СТРОЙ ГРУП», Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРІБРО», Товариством з обмеженою відповідальністю «СТРОЙБУД КОМПАНІ», Товариством з обмеженою відповідальністю «АРІЯ СТРОЙ ГРАД», Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕРАКСА».
Застосовуючи зазначені вище правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судами попередніх інстанцій встановлено, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; актів приймання виконаних будівельних робіт; списків працівників; свідоцтв про монтаж, ремонт; актів прийому-передачі матеріалів (устаткування); податкових накладних; платіжних доручень.
В цій справі суди вважали, що наданих позивачем первинних документів достатньо для підтвердження реальності спірних господарських операцій.
Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Реальність, зокрема, потребує з`ясування того факту, чи справді відповідні будівельно-монтажні роботи були здійснені указаними в первинних документах контрагентами. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.
На думку Суду, оцінка господарських операцій позивача та його контрагентів у даному випадку вимагає ретельної перевірки обставин їх виконання. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають надані платником первинні документи реальні факти господарської діяльності за спірними правочинами та чи є обґрунтованими доводи податкового органу, покладені в основу висновків акта перевірки, про порушення платником податкового законодавства.
Не досліджено судами і технічну можливість контрагентів платника виконати спірні роботи з урахуванням їхніх фактичних господарських ресурсів, понесення ними витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщення, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо), а також наявності кваліфікованого персоналу в достатній кількості, враховуючи специфіку розглядуваних робіт.
При цьому не перевірено, якими силами та засобами виконувалися підрядні роботи, хто виступав їх конкретними виконавцями, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання робіт тощо.
Фактично суди при оцінці реальності господарських операцій обмежились виключно переліком наданих позивачем документів, що не відповідає основним засадам (принципам) адміністративного судочинства щодо диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.
Враховуючи, що контролюючим органом вказувалось про нереальність спірних операцій з огляду на неможливість їх проведення контрагентами через відсутність (недостатність) у таких трудових ресурсів, а також незалучення ними сторонніх організацій, судам також необхідно було перевірити зазначені обставини та докази, якими такі підтверджуються чи спростовуються. В разі ненадання таких доказів податковим органом, судові інстанції не були позбавлені можливості витребувати їх самостійно.
У разі ж надання податковим органом достатньо переконливих доводів та доказів відносно того, що насправді господарські операції контрагентами не здійснювалися, а схема взаємодії учасників господарської операції свідчить про їх недобросовісність, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв`язку з метою виключення внутрішніх протиріч та суперечливостей між ними у процесі перевірки реального руху активів між заявленими учасниками операції.
За таких обставин, Суд вважає передчасними висновків судових інстанцій про наявність підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова