ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року

м. Київ

справа № 420/5128/23

адміністративне провадження № К/990/43909/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу №420/5128/23

за позовом Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області, Одеської обласної військової адміністрації до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький», Комунального підприємства «Сервісний центр», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департаменту з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Одеської обласної військової адміністрації, Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року (суддя Тарасишина О.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року (головуючий суддя - Лук`янчук О.В., судді: Бітов А.І., Ступакова І.Г.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

Малиновська окружна прокуратура міста Одеси в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області (далі - ГУ ДСНС в Одеській області), Одеської обласної військової адміністрації звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький» (далі - КП «ЖКС «Хмельницький»), Комунального підприємства «Сервісний центр» (далі - КП «Сервісний центр»), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність КП «ЖКС «Хмельницький», яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на усунення порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту;

- зобов`язати КП «ЖКС «Хмельницький» вжити заходів, необхідних для приведення захисної споруди (ПРУ) № 56415, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 19 у стан, придатний до використання за цільовим призначенням (готовності до укриття населення).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що опрацюванням інформації, наданої Департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради від 29 липня 2022 року за № 01.1-11/387 разом з актами оцінки стану готовності захисних споруд до використання за призначенням, установлено, що 30 березня 2022 року комісією проведено оцінку стану готовності, експлуатації і використання ПРУ № 56415, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 19, що належить до комунальної форми власності та перебуває на балансі КП «ЖКС «Хмельницький». Згідно з актом комплексної перевірки захисної споруди цивільного захисту від 30 березня 2022 року № 25 вказана захисна споруда оцінюються як «не готова». Згідно з відповідями Одеської обласної військової адміністрації від 12 грудня 2022 року №12070/02/01-46/2-22 та від 13 лютого 2023 року № 1036-2/01-46/1523/2-23, адміністрацією не вживались заходи щодо приведення захисної споруди цивільного захисту населення у стан придатний до використання за призначенням, у тому числі в судовому порядку, а з боку балансоутримувача не надходило жодних повідомлень про усунення порушень, виявлених в акті оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту. Таким чином КП «ЖКС «Хмельницький» не вжито належних заходів щодо приведення у відповідність до вимог законодавства захисної споруди цивільного захисту у готовність до використання за призначенням.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Усною ухвалою від 04 липня 2023 року Одеський окружний адміністративний суд залучив до участі в справі у якості другого відповідача КП «Сервісний центр».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року, позовну заяву задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність КП «ЖКС «Хмельницький», яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на усунення порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту; зобов`язано КП «Сервісний центр» вжити заходів, необхідних для приведення захисної споруди (ПРУ) №56415, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 19, у стан, придатний до використання за цільовим призначенням (готовності до укриття населення).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, урахувавши доведеність, що укриття № 56415, знаходиться у незадовільному стані та є непридатним до використання за призначенням як протирадіаційне укриття і такий стан укриття створює реальну загрозу для життя і здоров`я жителів в умовах військової агресії російської федерації проти України, дійшов висновку про вихід за межі позовних вимог, їх обґрунтованість та наявність підстав для часткового задоволення шляхом визнання протиправною бездіяльність КП «ЖКС «Хмельницький» та зобов`язання КП «Сервісний центр» вжити заходів, необхідних для приведення захисної споруди (ПРУ) №56415, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 19, у стан, придатний до використання за цільовим призначенням (готовності до укриття населення).

При цьому суд зазначив, що прокурор, обґрунтовуючи інтереси держави, зазначає, що спір у цій справі стосується бездіяльності відповідача, на балансі якого перебуває захисна споруда цивільного захисту та яка упродовж тривалого проміжку часу обмежено готова до використання за призначенням, що призводить до загрози життю та здоров`ю населення, у тому числі дітей, оскільки на даний час на території України проходять бойові дії та наносяться ракетні удари по різних об`єктах, які знаходяться на її території. Внаслідок бездіяльності відповідача у сфері цивільного захисту населення порушено інтереси держави та жителів територіальної громади.

Суд уважав, що оскільки ГУ ДСНС в Одеській області, знаючи про тривале невиконання вимог чинного законодавства щодо приведення у відповідність (ПРУ) №56415, не вжито необхідних заходів з метою зобов`язання балансоутримувача даного об`єкта вчинити певні дії, суд дійшов уважав наявними передбачені частиною третьою статті 23 Закону України Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Отже, за висновком суду, подання прокуратурою позовної заяви обумовлено необхідністю захисту інтересів держави в умовах збройної агресії, підвищення її обороноздатності та спрямоване на захист життя та здоров`я людей через спонукання відповідача належно виконувати покладені на нього законодавством зобов`язання щодо утримання захисних споруд цивільного захисту в належному стані.

Суд апеляційної інстанції погодився з позицією суду першої інстанції та ухваленим рішенням, у зв`язку із чим залишив його без змін.

В аспекті права прокуратури на звернення до суду з такими позовними вимогами, П`ятий апеляційний адміністративний суд зазначив, що органи ДСНС законодавством не наділені повноваженнями на звернення до суду з позовом про спонукання суб`єктів господарювання до приведення в належний стан і готовність до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту. Суд апеляційної інстанції, урахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16, уважав, що подання прокурором цього позову є єдиним ефективним засобом захисту порушених прав та інтересів держави.

За висновком апеляційного суду, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Таким чином, саме позов прокурора із зазначеними вимогами є єдиним способом спонукання відповідача до приведення захисної споруди цивільного захисту.

Щодо доводів Одеської міської ради про відсутність повноважень в Одеської обласної військової адміністрації щодо звернення до суду з таким позовом суд апеляційної інстанції вказав, що при визначенні органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, а тому зазначення інших органів, окрім ГУ ДСНС в Одеській області, не впливає на вирішення справи по суті. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі 912/9/20.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що прокурор наділений повноваженнями щодо звернення до суду з даними вимогами в інтересах держави.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Одеська міська рада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року, ухвалити нове рішення про залишення позову без розгляду.

У касаційній скарзі її автор зазначає, що вона подається на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному рішенні застосував статтю 23 Закону № 1697-VII без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05 вересня 2023 року у справі №260/4044/22, від 29 серпня 2023 року у справі №160/9125/22, від 11 серпня 2023 року у справі №560/10015/22, від 03 серпня 2023 року у справі №260/4120/22 щодо застосування такої норми права, а саме висновку щодо відсутності у прокуратури права на звернення до суду з позовними вимогами про зобов`язання вчинити дії щодо приведення захисної споруди цивільного захисту у належний технічний стан.

Скаржник стверджує, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено право ДСНС і місцевих адміністрацій на звернення до суду з позовами про зобов`язання вчинити дії щодо приведення захисної споруди цивільного захисту у стан, придатний до використання, що підтверджується судовою практикою Верховного Суду, яка не врахована судами.

Застосування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №820/4717/16 касатор уважає помилковим, оскільки ця постанові прийнята у правовідносинах, які є неподібними до тих, що є предметом у справі №420/5128/23.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У відзиві Малиновська окружна прокуратура міста Одеси просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу Одеської міської ради без задоволення. За твердженнями прокуратури, саме ДСНС є уповноваженим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено виконання завдань із захисту державних інтересів у вказаній сфері правовідносин. Одночасно з цим, на Одеську військову державну адміністрацію законодавством покладено обов`язок щодо здійснення контролю за станом утримання захисних споруд цивільного захисту та їхньої готовності до використання за призначенням. Відповідно, оскільки вказаними державними органами не вжито дієвих заходів щодо зобов`язання відповідача привести захисну споруду до готового стану, то саме прокуратура має обов`язок вжити заходи з представництва інтересів держави в суді.

Ухвалою від 24 червня 2024 року Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви Малиновської окружної прокуратури міста Одеси про зупинення провадження у справі № 420/5128/23 до набрання законної сили рішенням об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №260/4199/22.

У зв`язку з перебуванням у відпустці члена судової колегії - судді Білак М.В., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2025 року визначено новий склад суду для розгляду касаційної скарги № К/990/32366/24 у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Соколов В.М., судді: Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 04 червня 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Одеської міської ради про передачу справи №420/5128/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

IV. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Спірним питанням у рамках даного касаційного провадження є наявність або відсутність у керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси права на звернення до суду в інтересах держави в особі ГУ ДСНС в Одеській області та Одеської обласної військової адміністрації з позовом до КП «ЖКС «Хмельницький», КП «Сервісний центр» про зобов`язання вчинити дії щодо приведення захисної споруди (ПРУ) № 56415 у стан, придатний до використання за цільовим призначенням.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права в межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 КАС України (тут і далі - у редакції на час звернення прокурора до суду з позовом) сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Частинами третьою - п`ятою статті 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах, визначено, зокрема Конституцією України та Законом №1697-VII.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України обумовлено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною першою статті 23 Закону №1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З аналізу конструкції частини третьої статті 23 Закону №1697-VII слідує, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке «не здійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Водночас «здійснення захисту неналежним чином» полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте «неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому прокурор, звертаючись з позовною заявою та обґрунтовуючи підстави звернення до суду через протиправність «не здійснення захисту» суб`єктом владних повноважень або «неналежність» такого захисту повинен навести не лише свою суб`єктивну думку щодо «не здійснення захисту» або «неналежність» такого захисту, але й підтвердити це для суду відповідними доказами (тобто таким обставинам повинна бути надана юридична оцінка). Як приклад, притягнення керівника суб`єкта владних повноважень до юридичної відповідальності за протиправне «не здійснення захисту» суб`єктом владних повноважень або «неналежність» такого захисту.

У статті 131-1 Конституції України наголошено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках. Тобто прокурор може звертатися в інтересах держави, в особі визначеного ним суб`єкта владних повноважень, в особливих, поодиноких ситуаціях, як виняток із загальних правил. У кожному такому виключному випадку прокурор повинен довести, що на момент звернення до суду з позовом суб`єкт владних повноважень, в інтересах якого звертається прокурор, не міг зробити це самостійно.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор у виключних випадках може виконувати субсидіарну роль, замінючи в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом та чи є обґрунтованими підстави для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічний правовий підхід наведено Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.

У цій справі звернення керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси до суду обґрунтовано такими ключовими аргументами:

- орган ДСНС є спеціально уповноваженим державним органом, на якого покладено обов`язок здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту, який має повноваження звернутися до суду з вимогами щодо впорядкування захисної споруди, проте таких заходів не здійснював, у зв`язку з чим прокурор набув права на представництво держави у таких правовідносинах;

- відповідно до статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за станом захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони), які у розумінні статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» можуть звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення її повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, проте своїх обов`язків не виконують. За такого правового регулювання прокурор уважає, що Одеська ОВА є органом, уповноваженим на здійснення функції держави у спірних правовідносинах.

Отож першочергового значення набуває питання, чи наділено ГУ ДСНС Одеській області належним обсягом компетенції, що дозволяє йому набути статусу позивача у справі.

Відповідно до частини восьмої статті 32 КЦЗ України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб`єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями (частина п`ятнадцята статті 32 КЦЗ України).

Згідно з пунктом 3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 (далі - Порядок №138), балансоутримувач захисної споруди - власник захисної споруди або юридична особа, яка утримує її на балансі.

Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку №138).

Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями (пункт 12 Порядку №138).

Пунктом 1 Положення про ДСНС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1052 (далі - Положення № 1052), передбачено, що ДСНС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Згідно із пунктом 3 Положення №1052 основними завданнями ДСНС є:

1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;

2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.

Відповідно до пункту 4 Положення №1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

- здійснює заходи щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечує разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням;

- здійснює заходи щодо впровадження інженерно-технічних заходів цивільного захисту, готує пропозиції щодо віднесення населених пунктів та об`єктів національної економіки до груп (категорій) із цивільного захисту;

- організовує і здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання;

- складає акти перевірок, видає приписи, постанови, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту;

- застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.

Законом України від 21 квітня 2021 року № 2228-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» із КЦЗ України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки».

Одночасно, указаним Законом КЦЗ України доповнено статтею 17-1 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту», згідно з пунктами 16, 48, 51 якої такий суб`єкт владних повноважень:

- реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд;

- звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей;

- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.

Пізніше, Законом України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», який набрав чинності 29 жовтня 2022 року, внесено зміни до КЦЗ України.

Пунктом 48 частини другої статті 17-1 цього Кодексу в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ установлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.

На відміну від попередньої редакції КЦЗ України, якою було передбачено право ДСНС як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець розширив перелік випадків, за яких ДСНС має право на звернення до суду. Зокрема, пунктом 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ визначено право ДСНС на звернення до суду з підстав:

допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»),

та з інших підстав, визначених законом.

Як зазначено у відзиві Малиновської окружної прокуратури міста Одеси на касаційну скаргу такі законодавчі зміни (формулювання «з інших підстав, визначених законом» у нормі пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України) розширили повноваження органів ДСНС щодо звернення до суду з позовами та фактично усунули спірність питання.

Між тим, із такими міркуваннями прокуратури Суд не погоджується через те, що ДСНС як суб`єкт владних повноважень при застосуванні своєї компетенції має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених законом. Натомість, ні положеннями КЦЗ України, ні іншими законами України не встановлено додаткових підстав для звернення ДСНС до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які визначені законом.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 23 січня 2025 року у справі №520/16197/23, від 24 січня 2025 року у справах №520/13228/23, №520/30126/23, №400/9970/23, від 06 лютого 2025 року у справах №280/7883/23, №160/18617/23, №320/11439/22, від 20 березня 2025 року у справі № 620/5694/24, від 26 березня 2025 року у справі № 520/29483/23 та ін.

До того ж, у постанові від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23 Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ, підкреслив, що коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду з нормою закону, і лише за її наявності ДСНС може набути статусу позивача.

Проаналізувавши чинне законодавство щодо обсягу повноважень ДСНС, Верховний Суд у названій постанові дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.

Оцінюючи правомірність застосування судами першої та апеляційної інстанцій правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Харківській області про зобов`язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту (сховище) № 78600 у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення), Суд звертає увагу на таке.

Аналіз змісту згаданої постанови свідчить, що Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, при цьому межі касаційного оскарження не охоплювали спірність підстав звернення прокурора в інтересах держави.

Окрім того, на момент звернення прокурора з позовом в інтересах держави у справі № 820/4717/16 діяльність органів прокуратури була врегульована розділом VII (статті 121- 123) Конституції України (на час подання цього позову розділом VIIІ, стаття 131-1) та статтею 23 Закону № 1697-VII, яка відрізняється від діючої редакції цієї статті, на момент звернення прокурора з цим позовом.

Також принагідно зауважити, що правова позиція у справі № 820/4717/16 була сформована Великою Палатою Верховного Суду з урахуванням положень статті 67 КЦЗ України, яка на час звернення з цим позовом утратила чинність на підставі Закону України від 21 квітня 2022 року №2228-IX.

Так само є відмінними від обставин цієї справи обставини справи № 820/4717/16 (проведення органами ДСНС перевірки, внесення позивачу припису, накладення адміністративного штрафу, невиконання відповідачем вимог припису).

З уваги на це, фактичні обставини у справі № 820/4717/16 та їх нормативне регулювання є відмінними від цієї справи, колегія суддів вважає, що висновки суду у справі № 820/4717/16 не є релевантними до цієї справи.

Наостанок, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 02 листопада 2023 року в справі № 260/4199/22 надавала відповідь на питання, яке ставить скаржник у касаційній скарзі, а саме, щодо застосовності зроблених нею у справі №820/4717/16 висновків у контексті права ДСНС на звернення до суду, та буквально зазначила таке:

«Водночас Велика Палата Верховного Суду у справі № 820/4717/16, вказуючи на публічно-правовий характер спору за участю прокурора, який звернувся до суду на реалізацію повноважень щодо захисту інтересів держави, пов`язаного з усуненням порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі із забезпеченням захисту мирного населення, не вирішувала питання щодо наявності в ДСНС повноважень на самостійне подання до суду відповідного позову, зокрема й у розумінні пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України.».

Варто зауважити, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування норм статті 23 Закону № 1697-VII та статті 53 КАС України стосовно права прокурора на звернення до суду в інтересах держави у контексті необхідності врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16 у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23, від 24 січня 2025 року у справах №520/30126/23, № 520/13228/23 та № 400/9970/23, від 30 січня 2025 року у справі № 420/22304/23, від 31 січня 2025 року № 320/3128/23, від 06 лютого 2025 року у справі № 160/18617/23 та багатьох інших. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи. Колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків, уважає їх застосовними до обставин цієї справи.

Так само, з міркувань неоднакового порівняно із цією справою нормативно-правового регулювання, є помилковим посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду у справах № 820/5164/15, № 826/12192/16.

Окрім того, помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на висновок Верховного Суду у справі № 912/9/20, оскільки вони були зроблені за інших спірних правовідносин (предметом розгляду в цій справі було визнання недійсними угод, укладених за результатами проведених публічних закупівель).

З уваги на вищевказане колегія суддів констатує, що ДСНС та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов`язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача.

Стосовно посилань прокуратури на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, колегія суддів вказує про таке.

Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду в указаній постанові прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Водночас Суд повторює, що в даному випадку ГУ ДСНС в Одеській області не має права на звернення до суду з позовом про зобов`язання відповідача привести у стан готовності захисту споруди цивільного захисту з метою використання їх за призначенням. Тобто, ГУ ДСНС в Одеській області не є тим компетентним органом, про який йдеться у вищенаведеному висновку Великої Палати Верховного Суду, а відтак, такий висновок не може слугувати прикладом (не)правильного застосування судами положень статті 23 Закону № 1697-VII.

Тож оскільки законодавчими положеннями не передбачено право ГУ ДСНС в Одеській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, цей орган не може бути позивачем у справі, що розглядається.

Отже прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача.

Не змінює цього факту і та обставина, що реалізація контролюючих функцій органами ДСНС фактично була обмежена проведенням перевірок (постанова Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 303), як на тому наголошує прокуратура.

Особливий період у зв`язку із запровадженням воєнного стану звісно загострює питання готовності населення і території держави до оборони, але не відміняє конституційного принципу законності, який вимагає щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Своєю чергою участь органів державної влади в судовому процесі пов`язана саме з їх компетенцією у здійсненні їх повноважень.

В аспекті питання захисту інтересів держави в особі Одеської обласної військової адміністрації шляхом пред`явлення прокурором відповідного позову зобов`язального характеру Верховний Суд вказує слідуюче.

Відповідно до пунктів 1 та 7 частини першої статті 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Аналогічні норми містяться у статті 2 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-ХІV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-ХІV), яка визначає основні завдання місцевих державних адміністрацій.

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 16 Закону № 586-ХІV місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за станом захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони).

Повноваження місцевої державної адміністрації в галузі забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян визначені статтею 25 Закону № 586-ХІV, згідно з пунктом 14 частини першої якої, місцева державна адміністрація перевіряє наявність і утримання в готовності локальних систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій на об`єктах, які підлягають обладнанню системами раннього виявлення надзвичайних ситуацій; наявність і готовність до використання у надзвичайних ситуаціях засобів колективного та індивідуального захисту населення, майна цивільного захисту, стан їх утримання та ведення обліку.

У пункті 5 частини першої статті 28 Закону № 586-ХІV, яка визначає права місцевих державних адміністрацій, закріплено, що для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Такі приписи законодавства корелюються з положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Між тим, указаний позов продано прокурором в особі місцевої військової адміністрації, а не місцевої державної адміністрація, діяльність/повноваження якої визначені Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII), а не Законом № 586-ХІV, як помилково указав прокурор.

Принагідно відзначити, що Верховний Суд уже досліджував питання щодо повноважень військових адміністрацій звертатися до суду з такими позовними вимогами, зокрема, у постановах від 30 січня 2025 року у справі №420/22304/23, від 13 лютого 2025 року у справі №620/111/24, від 27 лютого 2025 року у справах №440/11428/23, № 420/21485/23, від 20 березня 2025 року у справі № 620/5694/24 та інших.

У перелічених постановах Верховний Суд зауважив на такому.

Згідно з положеннями частин першої, другої, речення другого частини четвертої статті 4 Закону №389-VIII на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

У разі прийняття рішення про утворення районних, обласних військових адміністрацій їх статусу набувають відповідно районні, обласні державні адміністрації, а голови районних, обласних державних адміністрацій набувають статусу начальників відповідних військових адміністрацій.

На виконання Закону №389-VIII, для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку Президентом України видано Указ від 24 лютого 2022 року №68/2022 "Про утворення військових адміністрацій", згідно із пунктом 1 якого утворено обласні військові адміністрації.

Пунктом 2 цього ж Указу постановлено утворити на базі існуючих районних державних адміністрацій відповідні районні військові адміністрації. У зв`язку з утворенням районних військових адміністрацій відповідні районні державні адміністрації та голови таких адміністрацій набувають статусу відповідних районних військових адміністрацій та начальників таких військових адміністрацій.

Статтею 15 Закону №389-VIII визначено повноваження військових адміністрацій, зокрема унормовано, що повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (друге речення частини першої статті 15 Закону №389-VIII).

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 15 Закону №389-VIII районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області повноваження із: прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що стаття 15 указаного Закону містить вичерпний перелік повноважень, наданих військовим адміністраціям, повноваження на звернення до суду із позовними вимогами про зобов`язання вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту, у цій статті відсутні.

Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено право суб`єктів владних повноважень звернутися до адміністративного суду, однак виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Зазначена норма кореспондується з положеннями вищезгаданих норм пункту 5 частини першої статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», які також містять приписи про те, що право місцевої державної адміністрації на звернення до суду для реалізації наданих їй повноважень здійснюється у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Із такими приписами процесуального та матеріального закону перекликаються норми пункту 5 частини першої статті 19 КАС України, за змістом яких юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2018 року у справі № 824/2473/15-а зазначено, що з урахуванням специфіки адміністративного судочинства законодавець жорстко обмежив право суб`єктів владних повноважень звертатися до суду з адміністративним позовом, перерахувавши такі випадки, та зробив винятки про можливість звернення саме з адміністративним позовом у разі прямої вказівки на це у спеціальному законі.

В цій же постанові Верховного Суду зазначено, що широко тлумачити вказані винятки як можливість будь-якого суб`єкта владних повноважень звертатися до адміністративного суду з позовом до фізичної чи юридичної особи в разі, якщо спеціальним законом їм надано право на звернення до суду, не можна, оскільки це спотворює природу і завдання адміністративної юстиції.

Також підкреслено, що звернення до суду є способом реалізації компетенції відповідного суб`єкта владних повноважень, під час якого суд здійснює попередній судовий контроль, перевіряючи наявність законних підстав для втручання суб`єкта владних повноважень (позивача), а отже запобігаючи можливим порушенням прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб. Звернення суб`єкта владних повноважень до суду не є способом захисту його прав чи інтересів, оскільки адміністративне судочинство має інше завдання, та не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства - захисту прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин Суд у справі № 824/2473/15-а констатував, що до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень, в яких можуть бути відповідачами фізичні та юридичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховний Суд зауважує, що окреслені вище правила поведінки, оформлені у наведених нормах права, поширюються й на спірні у цій справі правовідносини в частині процедури реалізації Одеською ОВА, як суб`єктом владних повноважень, наявного у неї права на звернення до суду. Тому Верховний Суд вважає, що у спірних правовідносинах відсутній суб`єкт владних повноважень, який уповноважений здійснювати захист інтересів держави у обраний прокурором спосіб - шляхом звернення до суду з вищевказаним позовом.

За такого нормативно-правового регулювання колегія суддів уважає, що Одеська обласна військова адміністрація не є особою, якій належить право вимоги за позовом до балансоутримувача про визнання протиправною бездіяльності щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту та про зобов`язання вчинити відповідні дії.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Тож саме прокурор мав довести правові підстави звернення до суду із цим позовом як у частині компетенції ГУ ДСНС в Одеській області та Одеської ОВА, так і своїх повноважень на звернення до суду в інтересах держави.

Разом із тим, прокурор не зазначив конкретних норм закону (законів), які б наділяли визначених ним позивачів правом на звернення до суду з таким позовом [обраним способом захисту порушеного права шляхом зобов`язання балансоутримувача привести у готовність до використання захисну споруду].

Таким чином прокурор у позовній заяві визначив органи, в особі яких він звернувся до суду та захищає інтереси держави, які не мають самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не можуть набути статусу позивача.

За приписами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

З огляду на наведене, Верховний Суд, встановивши відсутність у Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та Одеської обласної військової адміністрації права на звернення до суду із цим позовом, що тягне за собою відсутність цього ж права у заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси, уважає за належне залишити цей позов без розгляду.

Суд також зазначає, що залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду адміністративним судом справи без прийняття рішення суду по суті спору, а тому у цьому випадку оцінка судом спірним правовідносинам не надається.

З огляду на приписи частини першої статті 354 КАС України, касаційна скарга Одеської міської ради підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а позовна заява керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси, подана в інтересах держави в особі ГУ ДСНС в Одеській області та Одеської обласної військової адміністрації, залишенню без розгляду.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

Керуючись статтями 341 345 349 354 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі № 420/5128/23 скасувати.

Позовну заяву Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області, Одеської обласної військової адміністрації до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький», Комунального підприємства «Сервісний центр», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департаменту з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Одеської обласної військової адміністрації, Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк