ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 420/6083/18

адміністративне провадження № К/9901/2596/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року (головуюча суддя - Цховребова М.Г.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Лук`янчук О.В., судді - Бітов А.І., Ступакова І.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2018 року №0125931305 та №0125991305.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року, позивачу відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач, ОСОБА_1 , звернулась із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким позов задовольнити.

На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що, оскільки кредитні кошти, які вона отримала в іноземній валюті згідно з умовами кредитних договорів від 1 червня 2007 року в розмірі 95950 дол. США та від 8 січня 2008 року в розмірі 105000 дол. США станом на 1 січня 2014 року не погашені, тому визначення суми додаткового блага повинно здійснюватися з урахуванням пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - ПК України). Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про те, що зміни валюти зобов`язання не відбулося, та не врахували, що листом-повідомленням про прощення боргу від 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про анулювання (прощення) заборгованості за кредитним договором №010/2-0-1/08-005 від 8 січня 2008 року в сумі 562769,23 грн. Крім того, наполягає на тому, що, визначаючи суму отриманого доходу у гривнях, податковий орган проводить саме зміну валюти зобов`язання, та повинен враховувати приписи пункту пункт 8 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, а тому різниця між основною сумою боргу за фінансовими кредитами в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом НБУ станом на 29 листопада 2016 року за кредитами, отриманими ОСОБА_1 , з іноземної валюти у гривню (1393367,53 грн) та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 1 січня 2014 року (431517,29 грн), яка становить 961850,24 грн, не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 травня 2019 року у справі №1940/1610/18 та від 19 липня 2019 року у справі №826/4240/18.

Окремо позивач наголошує на порушенні апеляційним судом норм процесуального права під час апеляційного перегляду справи.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДФС в Одеській області просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні й обґрунтовані, повністю підтримуючи доводи й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень. Відповідач вважає необґрунтованими доводи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, оскільки прощення банком основної суми боргу відбулось у іноземній валюті. Відтак, у даному випадку відсутні відповідні умови (зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню та прощення розміру різниці, відповідно розрахованої), за яких застосовуються вказані положення законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 червня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», як кредитором, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено кредитний договір №014/0077/74/75828, за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 95950,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за його користування, комісії згідно з умовами договору та тарифами банку, а також виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором.

8 січня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», як кредитором, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено кредитний договір №010/2-0-1/08-005, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 105000 доларів США на придбання нерухомого майна, а позичальник приймає його та зобов`язується належним чином повернути кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за його користування.

29 вересня 2016 року між позивачем, як боржником, та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як кредитором, укладено договір про припинення зобов`язань за кредитним договором №014/0077/74/75828 від 1 червня 2007 року, відповідно до якого на підставі досягнутого компромісу щодо умов врегулювання заборгованості, за умови погашення боржником у строк до 27 жовтня 2016 року включно заборгованості за кредитним договором в сумі не менше, ніж 24500 доларів США, в день виконання боржником зазначених зобов`язань вважається прощеним залишок заборгованості божника за кредитним договором у розмірі: 32054,72 дол. США - заборгованість за кредитом; 27956,16 дол. США - заборгованість за процентами, а також проценти, донараховані на дату прощення за договором про здійснення кредитної операції; 27926,12 дол. США - пеня, стягнута за рішеннями судів.

10 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 , як боржником, та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як кредитором, укладено договір про припинення зобов`язань за кредитним договором №010/2-0-1/08-005 від 8 січня 2008 року, відповідно до якого на підставі досягнутого компромісу щодо умов врегулювання заборгованості, за умови погашення боржником заборгованості за договором про здійснення кредитної операції: в строк до 13 жовтня 2016 року включно заборгованості за кредитом в сумі не менше, ніж 35000 доларів США; в строк до 29 листопада 2016 року включно заборгованості за кредитом в розмірі доларового еквіваленту 105000 грн, - з наступного дня після виконання боржником зазначених зобов`язань вважається прощеною наступна заборгованість боржника за договором про здійснення кредитної операції: залишок за кредитною заборгованістю, з урахуванням здійсненого згідно з умовами цього договору погашення у розмірі 35000 доларів США та суми у валюті кредиту, еквівалентної 105000 гривень за курсом НБУ на дату її сплати; 16058,46 дол. США - заборгованості за процентами, а також проценти, донараховані на дату такого прощення за договором про здійснення кредитної операції; 952,08 дол. США - пеня, стягнута за рішенням суду.

У договорах від 29 вересня 2016 року та 10 жовтня 2016 року обумовлено, що з моменту їх підписання боржник вважається належним чином повідомленим про анулювання йому суми боргових зобов`язань та про те, що інформація про суму боргу боржника, анульованого кредитором буде включена до податкового розрахунку сум доходів, нарахованих на користь фізичних осіб. Боржник вважається таким, що ознайомлений зі змістом підпункту 164.2.17 «д» пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Посадовими особами ГУ ДФС в Одеській області у період з 28 грудня 2017 року по 12 січня 2018 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання платником податків ОСОБА_1 вимог податкового законодавства в частині декларування доходу, отриманого у вигляді анулювання (прощення) заборгованості за кредитним договором за період з 1 січня по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19 січня 2018 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 171.2 (б) статті 171, пункту 179.1, пункту 179.7 статті 179 ПК України, в частині несплати до бюджету податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 250806,16 грн; підпункту 162.1 статті 162, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пункту 171.2 (б) статті 171, пункту 179.7 статті 179, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, в частині несплати до бюджету податкового зобов`язання з військового збору в сумі 20900,51 грн.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що відповідно до наявної податкової інформації платник податків - фізична особа ОСОБА_1 у ІІІ кварталі 2016 року та у IV кварталі 2016 року отримала дохід, який, згідно зі статтею 164 пункту 164.1 ПК України підлягає включенню до загального місячного (річного) оподаткованого доходу та відображенню платником в податковій декларації про майновий стан та доходи. Так, відповідно до відомостей, отриманих з ЦБ ДРФО, фізична особа ОСОБА_1 у ІІІ кварталі 2016 році отримала дохід у вигляді додаткового блага «ознака 126» у розмірі 830598,30 грн та у IV кварталі 2016 року - 562769,23 грн.

На підставі встановлених перевіркою порушень ГУ ДФС в Одеській області 12 березня 2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення: №0125931305 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 313507,70 грн (за основним платежем - 250806,16 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 62701,54 грн); №0125991305 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання за платежем військовий збір в розмірі 26125,64 грн (за основним платежем - 20900,51 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 5225,13 грн).

Не погоджуючись з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями ОСОБА_1 звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що сума прощеної позивачу основної заборгованості за кредитами є доходом платника податку, у зв`язку з чим підлягає оподаткуванню як податком на доходи фізичних осіб, так і військовим збором. Суди відхилили посилання позивача на положення пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, зазначивши при цьому, що означена норма стосується регулювання правовідносин, які складаються щодо прощення (анулювання) кредитором суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, відносно якого відбулась зміна валюти зобов`язання з іноземної у гривню. Проте, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять будь-яких доказів зміни умов кредитних договорів щодо валюти зобов`язання. Податковим органом, своєю чергою, було нараховано суму податкових зобов`язань на основну суму прощеного боргу, а не на різницю між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеною за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів виходить з наступного.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права колегія суддів виходить з того, що основним питанням, яке потребує вирішення у даній справі, є правомірність віднесення контролюючим органом суми прощеної (анульованої) кредитором заборгованості до складу оподаткованого доходу позивача як додаткового блага на підставі підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Вимоги податкового органу щодо сплати позивачем військового збору, обрахованого з такої суми, як і застосування штрафних санкцій, є похідними за своєю суттю.

Питання правозастосування абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України отримало оцінку у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у справі №826/12872/17, у якій касаційний суд дійшов наступних висновків:

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощення) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

За змістом пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Підпунктами 14.1.47, 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Отже, за висновком Судової палати, аналіз наведених норм дає підстави резюмувати, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

З викладеного слідує, що під додатковим благом розуміється основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач переконувала, що норми пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідних положень ПК України є спеціальними у відношенні до вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, і такі положення дають правові підстави не оподатковувати суму курсової різниці, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного (анульованого) боргу.

Позиція контролюючого органу у цьому спорі, своєю чергою, полягала в тому, що підставою для звільнення особи від сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору при анулюванні кредитного боргу є зміна кредитором валюти зобов`язання за кредитом, оскільки така умова регламентована пунктом 8 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідних положень ПК України.

Так, 7 травня 2015 набув чинності Закон України від 9 квітня 2015 року №321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» (далі - Закон №321-VIII), згідно з яким підрозділ 1 розділу ХХ Перехідних положень ПК України доповнено пунктом 8 у наступній редакції: не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.

Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися, починаючи з 1 січня 2015 року.

Із системного аналізу правових норм Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у згаданій вище постанові дійшов висновку, що у разі, якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Як зазначалось вище, у 2016 році ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було анульовано (прощено) позивачу суму боргу за кредитними договорами від 1 червня 2007 року та від 8 січня 2008 року у загальній сумі 1393367,53 грн. При цьому судами достовірно встановлено, що сума, прощена позивачу банком, є основною сумою боргу (кредиту), тобто, «тілом» кредиту, без відсотків. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що сума основного боргу (кредиту), прощена ОСОБА_1 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», є доходом позивача (додатковим благом), який підлягає оподаткуванню.

Судами враховано, що про необхідність декларування отриманих доходів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомляло ОСОБА_1 у договорах від 29 вересня 2016 року та від 10 жовтня 2016 року про припинення зобов`язань за кредитними договорами (застереження до пункту 1.5), зі змістом яких позивач була ознайомлена та проти умов яких не заперечувала, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 .

Отже, отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага дає підстави дійти висновку про те, що контролюючим органом правомірно позивачу визначено грошове зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту).

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що на анульовану банком суму не поширюються положення пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, оскільки по заборгованості за кредитними договорами відсутні відповідні умови (зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню та прощення розміру різниці, відповідно розрахованої), за яких застосовуються вказані положення законодавства.

Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки судів попередніх інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

Доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судами положень ПК України.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судами ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду за подібних правовідносин.

Однак, як зазначалось вище, Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду вже висловлено правову позицію у подібних правовідносинах, від якої Суд в установленому процесуальним законом порядку не відступав.

Аналізуючи посилання позивача у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів виходить з наступного.

Так, позивач стверджує, що її не було повідомлено про час та місце розгляду поданої нею апеляційної скарги, жодних судових повісток вона не отримувала. Внаслідок цього судом апеляційної інстанції було порушено право позивача на участь у судовому процесі та можливість висловити свою правову позицію щодо суті спору.

Як вбачається з матеріалів судової справи, 30 вересня 2019 року Одеським апеляційним адміністративним судом відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року. Копія ухвали направлена на зазначену позивачем адресу, однак конверт із поштовим відправленням повернувся на адресу суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Втім, копія ухвали була отримана уповноваженим представником позивача.

Відповідно до ухвали апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року розгляд справи призначено на 19 листопада 2019 року. Судову повістку позивач знову не отримала (конверт із поштовим відправленням повернувся на адресу суду з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення»). Представник позивача знову отримав судову повістку 29 жовтня 2019 року.

Напередодні судового засідання, призначеного на 19 листопада 2019 року, представником позивача скеровано на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи з причин неможливості прибуття до суду в означений день. Також, у клопотанні повідомлялось, що позивач особисто не зможе взяти участь у судовому засіданні, у зв`язку з перебуванням поза межами Одеської області.

19 листопада 2019 року розгляд справи було відкладено на 3 грудня 2019 року. Позивач судову повістку не отримала (конверт із поштовим відправленням повернувся на адресу суду з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення»). Втім, судова повістка отримана уповноваженим представником позивача 23 листопада 2019 року, що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням. Додатково представник позивача був повідомлений про дату наступного судового засідання направленням телефонограми секретарем судового засідання 28 листопада 2019 року.

Разом із тим, в судове засідання 3 грудня 2019 року ані позивач, ані її представник до суду не з`явилися, жодних повідомлень, заяв чи клопотань щодо причин неможливості прибуття до суду не скеровували. Відтак, розгляд справи відбувся за наявного складу учасників справи.

Згідно з частинами третьою, десятою, одинадцятою статті 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі. Розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Відповідно до частин першої, другої статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на наявні у справі матеріали, зокрема, поштову кореспонденцію між судом та учасниками справи, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувся у відповідності до наведених вище приписів КАС України. Порушень апеляційним судом норм процесуального права колегією суддів ВС не встановлено.

Таким чином, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

У зв`язку з цим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючої судді І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська