ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року
м. Київ
справа №420/6673/19
адміністративне провадження № К/9901/23073/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Єзерова А.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року (головуючий суддя: Димерлій О.О., судді: Єщенко О.В., Танасагло Т.М.) у справі № 420/6673/19 за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Одеської міської ради (далі також відповідач), в якій просив:
визнати рішення Одеської міської ради № 4725-VІІ від 12 червня 2019 року «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) незаконним та скасувати;
зобов`язати Одеську міську раду прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_1 .
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 20 травня 2020 року позовні вимоги задовольнив.
Визнав рішення Одеської міської ради № 4725-VІІ від 12 червня 2019 року «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) протиправним та скасувати його.
Зобов`язав Одеську міську раду прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_1 .
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 06 серпня 2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року скасував та прийняв нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення відмовив.
09 вересня 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 08 вересня 2020 року, в якій скаржник просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2020 року і залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року.
22 жовтня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скаргу, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору купівлі-продажу № 390 від 24.12.2007 Територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради продала Приватному підприємству «АЛЕКС» індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежилої будівлі та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та в цілому складається з нежилої виробничої будівлі літ. «А», загальною площею 152, 0 кв.м., № 1,2- огорожа, мостіння -1, на земельній ділянці площею 620 кв.м., що знаходиться у фактичному користуванні, документи на яку не оформлені.
Пунктом 5.4.8. зазначеного договору купівлі-продажу, передбачено, що при зміні власника об`єкта купівлі-продажу або передачі в оренду «Покупець» повинен покласти виконання зобов`язань (п.5.4. цього Договору), на нового власника або орендаря.
Відповідно до договору дарування від 01.07.2015, укладеного між ПП «АЛЕКС» та ОСОБА_1 , останній прийняв у власність 1/2 частку нежилої будівлі та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування від 03.07.2015 ПП «АЛЕКС» передав безоплатно у власність ОСОБА_1 1/2 частку нежилої будівлі та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та в цілому складається з нежилої виробничої будівлі літ. «А», загальною площею 152,0 кв.м., № 1,2- огорожа, мостіння - І.
ОСОБА_1 вирішено змінити цільове призначення зазначеної нерухомості із нежилого в житлове приміщення.
12 березня 2019 року позивач звернувся до Одеської міської ради для отримання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка перейшла до нього відповідно до наведених вище договорів дарування.
Рішенням Одеської міської ради № 4725-УІІ від 12 червня 2019 року «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
З додатку № 2 до названого вище рішення ОМР вбачається, що підставою для відмови стало: «невідповідність ст. 118 Земельного Кодексу України. Не відповідає зонінгу. Проектна зона багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-5п, де не передбачено індивідуальне житлове будівництво. Лист УАМ від 23.04.2019 року № 01- 11/1099-132ОП.».
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення міської ради про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийнято з порушенням законодавства та є незаконним. На думку позивача, отримавши за договорами дарування нерухомість, останній фактично отримав у користування і земельну ділянку, яка в договорах прописана, як мостіння та огорожа. Позивачем також зазначено, що його звернення до Одеської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є кроком оформлення документів на землю, в якому йому безпідставно відмовлено.
В свою чергу відповідач зазначає, що невідповідність місця розташування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , була встановлена компетентним органом Одеської міської ради з розгляду вказаного питання, на підставі чого колегіальним органом місцевого самоврядування в межах своїх повноважень прийнято обґрунтоване рішення про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що передбачено статтею 118 Земельного кодексу України (далі також ЗК України) та свідчить про законність і обґрунтованість рішення міської ради.
До того ж, відповідач вказує, що позивач просить відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою для будівництва та обслуговування жилого будинку, в той час як ОСОБА_1 є власником саме нежитлових будівель та споруд.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, які не передбачені законодавством. Також суд, оцінюючи оскаржене рішення на предмет його правомірності у контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, виходив з того, що втручання не було законним, оскільки, не ґрунтувалось на підставах, визначених чинним національним законодавством.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місце розташування бажаної ОСОБА_1 земельної ділянки суперечить вимогам містобудівної документації м. Одеси, що в силу частини 7 статті 118 ЗК України є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
За позицією суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції помилково покладено в основу свого рішення посилання на норму частини 4 статті 83 ЗК України, яка передбачає перелік випадків щодо заборони передачі земельних ділянок із земель комунальної власності у приватну власність, оскільки предметом даного спору є саме відмова позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації у розумінні приписів частини 7 статті 118 ЗК України.
Водночас судом апеляційної інстанції зауважено на відсутності в матеріалах справи будь-яких документів щодо оформлення речового права на земельну ділянку, а також документів про зміну цільового призначення відповідних нежилих будівель та споруд, придбаних ПП «АЛЕКС» за договором купівлі-продажу за вказаною адресою.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник покликається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Позивач зазначає, що відповідно до пункту 5.4.2. договору від 24.12.2007, укладеного між ПП «АЛЕКС» та Одеською міською радою, що дублюється у пункту 10 договорів дарування від 03.07.2015 та від 01.07.2015, власнику майна не встановлено будь-якої заборони проводити реконструкцію, розширення, ремонт, зміну цільового призначення об`єкта нерухомості, а навпаки зазначено про необхідність визначення зазначених дій із узгодженням з органами архітектури та містобудування міської ради.
З метою реалізації таких прав, власником прийнято рішення про зміну цільового призначення нерухомості із нежитлового в житлове приміщення. Проте для подачі документів з метою зміни цільового призначення об`єкта нерухомості необхідне оформлення документів на земельну ділянку, що передбачено статтею 35 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі також Закон № 3038-VI). Відсутність зазначених документів тягне за собою такі наслідки, як ненадання дозволу на початок будівельних робіт, що в свою чергу змушує власника майна або вчиняти незаконні реконструкції, або позбавляє власника використовувати майно за цільовим призначенням, необхідного для власника нерухомості.
Водночас стверджує, що вчинив всі дії, передбачені договором купівлі-продажу, які перешли до нього відповідно до договорів дарування, в очікуванні на те, що відповідач-Одеська міська рада відповідно до раніше прийнятого нею рішення (відчуження нерухомості за договором) в межах наданих їй владних повноважень, не буде перешкоджати заявникові в реалізації своїх законних прав на придбане ним майно згідно з договором з міськрадою.
Вважає, що відповідачем порушено частину 2 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та не враховано статтю 188 ЦК України, оскільки передбачена заборона припинення права власності на земельну ділянку у зв`язку зі зміною зонінгу поширюється і на нерухомість за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності.
Стверджує, що отримавши за договорами дарування нерухомість, фактично отримав у користування і земельну ділянку, яка в договорах прописана як мостіння та огорожа, що знаходиться у фактичному користуванні, документи на яку не оформлені.
Скаржник покликається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/11251/18.
Також зазначає, що серед супутніх видів використання у зазначеній зоні передбачені-індивідуальні житлові будинки, що існували на території зони на момент розроблення зонінгу, тобто нерухомість, яка існувала підлягає подальшій експлуатації при зміні територіальної зони.
Вважає, що судом апеляційної інстанції було помилково взято до уваги встановлені у справі обставини, які не були підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме щодо прийняття позивачем у власність за договорами дарування нежитлових будівель та споруд.
Відповідач вважає постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року законною, обґрунтованою, прийнятою із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційну скаргу ОСОБА_1 безпідставною та необґрунтованою.
Стверджує, що перед прийняттям відповідного рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування має пересвідчитися у відсутності підстав для відмови у наданні такого дозволу, зокрема, відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законодавства та містобудівної документації, що передбачено змістом частини 7 статті 118 ЗК України.
Наполягає на тому, що невідповідність місця розташування земельної ділянки за вказаною адресою встановлена компетентним органом, на підставі чого колегіальним органом місцевого самоврядування було прийнято обґрунтоване рішення про відмову у наданні дозволу.
Критично оцінює доводи скаржника про те, що серед супутніх видів використання у зазначеній зоні передбачені індивідуальні житлові будинки, що існували на території зони на момент розроблення, оскільки на праві приватної власності позивач має саме нежитлову будівлю та споруди.
Звертає увагу, що як продаж Одеською міською радою нежитлових будинків та споруд ПП «АЛЕКС» так і дарування останніх ОСОБА_1 здійснювалося до затвердження генерального плану м.Одеси 2015 року, плану зонування території (зонінгу) м.Одеси та детального плану території.
У свою чергу, нова містобудівна документація визначила функціональне призначення та принципові рішення розвитку території міста, визначивши земельну ділянку, на яку претендує позивач, як територію багатоквартирної житлової забудови, зону змішаної житлової та громадської забудови із розміщенням місць для розташування автотранспорту.
Натомість надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, тоді як позивач є власником нежилих будівель та споруд, стане передумовою для зміни призначення об`єкта нерухомого майна або нового будівництва жилого будинку, що суперечить вимогам містобудівної документації.
Вважає безпідставним покликання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 826/11251/18, оскільки правовідносини та встановлені обставини не є тотожними. У зазначеній справі позов було мотивовано тим, що суб`єктом владних повноважень було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без відповідних мотивів такої відмови, які передбачені статтею 123 ЗК України.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в контексті доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності встановлені статтею 116 ЗК України.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118 122 123 ЗК України.
Відповідно до положень статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Поряд з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Водночас частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;
невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Зміст цієї норми дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
У спірному рішенні підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначено «невідповідність ст. 118 Земельного Кодексу України. Не відповідає зонінгу. Проектна зона багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-5п, де не передбачено індивідуальне житлове будівництво. Лист УАМ від 23.04.2019 року № 01- 11/1099-132ОП.».
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має намір отримати земельну ділянку у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
Згідно із пунктом «б» частини першої статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі житлової та громадської забудови.
Статтею 39 ЗК України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
За визначенням понять, наведених у пунктах 7, 9 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI, містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; план зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.
Отже, план зонування території (зонінг) належить до одного із визначених законом видів містобудівної документації і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту (частина перша статті 17 Закону № 3038-VI).
Відповідно до положень статті 18 Закону № 3038-VI, план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Вимогами статті 19 вказаного Закону встановлено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Згідно із вимогами статей 25, 26 Закону № 3038-VI, режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.
Забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.
Отже, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, наявність детальних планів та планів зонування є обов`язковою умовою у разі надання земельних ділянок, які будуть використовуватися для розміщення об`єктів будівництва, і в свою чергу законність та обґрунтованість вибору місця розташування земельної ділянки визначається саме з урахуванням обов`язковості дотримання вимог такої містобудівної документації, що прямо зазначено в частині 7 статті 118 ЗК України.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 2 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради із заявою щодо отримання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,
З метою перевірки відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації, департаментом комунальної власності Одеської міської ради направлено відповідний запит на адресу департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради як уповноваженому органу міської ради з архітектури та містобудування.
Листом від 23 квітня 2019 року № 01-11/1099-132 Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради надано Одеській міській раді відповідь, зі змісту якої вбачається, що місце розташування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 19 жовтня 2016 року № 1316-VІІ, оскільки вказана територія визначена як зона змішаної житлової забудови та громадської забудови Ж-5 (Ж-5п, Ж-5р) та призначена для розташування багатоквартирних житлових будинків поверховістю вище ніж п`ять поверхів, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів, окремих об`єктів загальноміського та районного значення.
З урахуванням наведеного вище висновку, на пленарному засіданні сесії міської ради, яке відбулося 12 червня 2020 року, рішенням Одеської міської ради № 4725-VІІ вирішено відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстави невідповідності місця розташування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , вимогам плану зонування території (зонінгу) м. Одеси.
Окрім цього, департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради листом від 05 грудня 2019 року № 01-11/5266 повідомив відповідача про те, що відповідно до генерального плану м. Одеса, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25 березня 2015 року № 6489-VІ, земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , позначена як територія багатоквартирної житлової забудови (за рахунок реконструкції територій).
До того ж, зазначена земельна ділянка входить до меж детального плану території в межах вул. Михайла Грушевського, вул. Бугаївської, вул. Будівельної, пров. Будівельного та залізничної колії у м. Одесі, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.12.2018 року № 556, відповідно до якого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , передбачено розміщення на згаданій ділянці місця для зберігання автотранспорту.
В матеріалах справи також міститься Пояснювальна записка до плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, у якій зазначено, що Зона Ж-5 призначена для розташування багатоквартирних житлових будинків поверховістю вище ніж п`ять поверхів, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів, окремих об`єктів загальноміського та районного значення.
Переважні види використання:
1) багатоквартирні, вище ніж п`ять поверхів, житлові будинки.
Супутні види використання:
1) вбудовані, підземні, напівпідземні гаражі та відкриті стоянки;
2) відкриті стоянки для тимчасового зберігання автотранспорту з розрахунку відповідно ДБН 360-92*;
3) адміністративні споруди, офіси;,
4) комунальні підприємства по обслуговуванню та експлуатації житлового фонду.
5) індивідуальні житлові будинки, що існували на території зони на момент розроблення Зонінгу;
6) гуртожитки;
7) бібліотеки;
8) виставкові зали, музеї;
9) клубні приміщення багатоцільового та спеціалізованого призначення;
10) приміщення для занять спортом;
11) дитячі дошкільні установи;
12) навчально-виховні комплекси;
13) загальноосвітні школи;
14) поліклініки, центри народної медицини, кабінети лікарів, що займаються практикою, аптеки;
15) парки, сквери, бульвари;
16) підприємства громадського харчування;
17) об`єкти соціально побутового обслуговування;
18) відділення банків;
19) юридичні контори;
20) відділення зв`язку, поштові відділення;
21) магазини торговою площею до 200,0 m2;
22) малі архітектурні форми декоративно-технологічного призначення;
23) майданчики у внутрішньодворових просторах - дитячі, відпочинку, спортивні, господарські.
Допустимі види використання (потребують спеціального дозволу або погодження):
1) спортивні зали;
2) культові споруди;
3) готелі;
4) багатоповерхові гаражі;
5) пожежні депо;
6) об`єкти автомобільного сервісу, станції технічного обслуговування та заміни мастила, автомийки, окремо розташовані автозаправні станції та автозаправні комплекси з приміщеннями сервісного обслуговування водіїв роздрібної торгівлі та швидкого харчування відповідно до п.п. 7.55*, 7.56* ДБН 360-92*) при розміщенні вздовж магістральних вулиць та при дотриманні санітарних розривів від споруд переважного та супутнього видів використання.
За такого правого регулювання та встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що місце розташування бажаної ОСОБА_1 земельної ділянки суперечить вимогам містобудівної документації м. Одеси та в силу частини 7 статті 118 ЗК України є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до Договору купівлі-продажу від 24.12.2007 № 390 територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради продала ПП «АЛЕКС» індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежилої будівлі та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовані на земельній ділянці загальною площею 620 кв.м, яка знаходиться у фактичному користуванні та документи на яку не оформлені.
Разом з цим, пп. 5.4.2. вказаного договору встановлено, що Покупець (ПП «АЛЕКС») зобов`язаний не проводити реконструкцію, розширення, ремонт, зміну цільового призначення об`єкта нерухомості без узгодження з органами архітектури та містобудування міської ради; забезпечити належну експлуатацію об`єкта нерухомості, яка гарантує надійність будівельних конструкцій; приймати участь у благоустрою прилеглої території.
Умовами пп. 5.4.6 Договору купівлі-продажу визначено також, що Покупець (ПП «АЛЕКС») зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту одержання акта приймання-передачі подати документи до Управління земельних ресурсів для оформлення дольової участі в землекористуванні.
Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які документи щодо оформлення речового права на земельну ділянку, а також документів про зміну цільового призначення відповідних нежилих будівель та споруд, придбаних ПП «АЛЕКС» за договором купівлі-продажу за вказаною адресою.
Надалі, відповідно до договорів дарування від 01.07.2015 та від 03.07.2015, укладених між ПП «АЛЕКС» та ОСОБА_1 , останній прийняв у власність нежилі будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 .
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, Верховний Суд критично оцінює покликання скаржника на те, що серед супутніх видів використання у зазначеній зоні передбачені індивідуальні житлові будинки, що існували на території зони на момент розроблення, оскільки на праві приватної власності позивач має саме нежилу будівлю та споруди.
Згідно із частиною 2 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», на яку покликається скаржник, зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.
Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
Верховний Суд критично оцінює покликання скаржника на частину 2 статті 24 вищезазначеного Закону, оскільки позивач є власником нежилих приміщень та споруд, проте звертається до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що суперечить містобудівній документації та статусу (цільовому призначенню) самих будівель та споруд, які перебувають у власності позивача.
Водночас позивачем не надавалися докази щодо вжиття заходів оформлення речового права на землю та зміни цільового призначення будівель та споруд до затвердження плану зонування території (зонінгу).
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що міська рада мала підстави для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам містобудівної документації. Отже, діяла правомірно.
Також Верховний Суд критично оцінює покликання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 826/11251/18, оскільки у зазначеній справі рішення було мотивовано тим, що суб`єктом владних повноважень було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без відповідних мотивів такої відмови, які передбачені статтею 123 ЗК України.
Отже, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, це виключає подібність спірних правовідносин у зазначеній справі зі справою, що переглядається.
Відтак, доводи касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у наведеній скаржником постанові, не знайшли свого підтвердження.
VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 345 350 355 356 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року у справі № 420/6673/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін
Я.О. Берназюк
А.А. Єзеров