ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 420/6934/21

адміністративне провадження № К/990/6678/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 420/6934/21

за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної ради, Голови Одеської обласної ради Діденка Григорія Віталійовича про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року (суддя Свида Л.І.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року (головуючий суддя - Єщенко О.В., судді: Димерлій О.О., Танасогло Т.М.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської обласної ради (далі - Одеська облрада, відповідач), Голови Одеської обласної ради ОСОБА_2 , у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Голови Одеської обласної ради від 09 квітня 2021 року №131/2021-КР про звільнення її з посади заступника начальника відділу організаційної роботи апарату Одеської облради у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

- поновити її з 09 квітня 2021 року на посаді, що є рівнозначною посаді заступника начальника відділу організаційної роботи апарату Одеської облради, з якої її було звільнено;

- стягнути з Одеської облради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 квітня 2021 року по день винесення судового рішення.

2. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що її звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулось незаконно та необґрунтовано, оскільки: відповідачем не було запропоновано усі наявні вакантні посади та вакантної посади заступника у новоствореному відділі по роботі з депутатським корпусом, яка повністю відповідає тій, з якої її було звільнено; запропоновані посади не відповідали як кваліфікації, напрямку роботи так і стажу її роботи; при звільненні не було з`ясовано питання щодо переважного права залишення на роботі, не перевірялась її кваліфікація, досвід трудової діяльності, сімейний стан тощо. Наведені обставини у сукупності, а також те, що відділ, де вона працювала не зазнав скорочення штату чисельності працівників і функціонального призначення, а фактично перейменовано, на думку позивача, є підставою для скасування оспорюваного розпорядження, поновлення її на рівнозначній посаді та стягнення на її користь виплат за незаконне звільнення.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції зазначив, що звільнення позивача є правомірним, оскільки в Одеській обласній раді відбулося скорочення штату працівників (окремих відділів та управлінь) та створення нових, позивача за два місяці попереджено про наступне вивільнення, запропоновано вакантні посади від яких вона відмовилася, тобто, надано право при вивільненні на залишення на роботі під час виведення зі штату її посади та створення нової. Відтак, дійшов висновку, що підстави для скасування оспорюваного розпорядження, поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку відсутні.

5. Суд першої інстанції також звернув увагу, що позивачу не була запропонована посада заступника начальника відділу по роботі з депутатським корпусом за тієї умови, що перевагу, за приписами статті 42 КЗпП України, було надано особі з більшою продуктивністю роботи та значно більшим безперервним стажем в апараті обласної ради.

6. П`ятий апеляційний адміністративний суд погодився з наведеною позицією суду першої інстанції та постановою від 03 лютого 2022 року залишив указане рішення без змін.

7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зауважив, що функції, які виконував відділ організаційної роботи апарату Одеської обласної ради та функції відділу по роботі з депутатським корпусом не є тотожними, новостворений відділ отримав нові функції, які у відділу організаційної роботи були відсутні, що установлено при порівнянні Положень про ці відділи. Відтак, роботодавець вправі пропонувати працівнику, посада якого у штатному розписі скорочується, роботу, яка б відповідала його кваліфікації та напрямку діяльності органу.

8. Цей суд зауважив, що позивачу неодноразово пропонувались вільні в апараті обласної ради посади, які відповідають її кваліфікації та стажу роботи, однак вона від них відмовилася.

9. За наведених обставин суди дійшли висновку, що відповідачем у зв`язку із скороченням штату та змінами в організації роботи дотримано порядок вивільнення та забезпечено право на залишення позивача на роботі, від якого вона відмовилась, отже відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

10. Не погодившись з таким рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог повністю.

11. Як на підставу оскарження судових рішень позивач послалася на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначивши, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права, а саме: частину другу статті 40 та частину третю статті 492 КЗпП України, які у подібних правовідносинах мають бути застосовані згідно висновків, викладених у постановах Верховного Суду (колегії суддів Судової палати в адміністративних справах та колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду), зокрема, у: постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі №800/538/17; постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року в справі №389/3078/16-а; від 24 квітня 2019 року в справі №808/892/17; від 16 травня 2018 року в справі №807/2384/15; від 20 травня 2020 року в справі №560/796/17; від 22 травня 2019 року в справі №753/3889/17; від 06 травня 2020 року в справі №487/2191/17; від 11 березня 2020 року в справі №813/1220/16; від 09 липня 2020 року в справі № 809/2894/13-а; від 23 грудня 2020 року в справі №285/4227/18; від 19 травня 2021 року в справі №310/9294/18; від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19; від 04 вересня 2020 року в справі №820/4281/17; від 23 квітня 2021 року в справі №521/15516/19; від 26 квітня 2021 року в справі №120/99/20-а; від 24 червня 2021 року в справі №520/12026/19; від 14 червня 2021 року в справі №826/13244/16.

12. У доводах касаційної скарги скаржник вказує й на те, що при розгляді справи суди не звернули уваги та не надали жодної юридичної оцінки тій обставині, що звільнення відбулося на підставі розпоряджень, які втратили свою чинність.

13. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В.М., суддів Білак М.В., Єресько Л. О., ухвалою від 18 квітня 2022 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

14. Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому він зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

15. Ухвалою від 26 січня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини

16. Розпорядженням Одеської обларади №33/2019-КР від 10 травня 2019 року ОСОБА_1 призначена на посаду заступника начальника відділу організаційної роботи апарату Одеської облради.

17. Рішенням Одеської облради від 25 жовтня 2019 року №1091-VІІ затверджена структура та чисельність апарату обласної ради, відповідно до якої відділ організаційної роботи (де працювала позивач) налічував 4 особи.

18. Розпорядженням Одеської облради від 12 червня 2020 року №334/2020-ОР затверджений штатний розпис апарату обласної ради на 2020 рік, відповідно до якого відділ організаційної роботи налічував 4 особи.

19. Рішенням Одеської облради від 18 грудня 2020 року №14-VІІІ затверджено нову структуру та чисельність апарату обласної ради, яка вводиться в дію з 21 грудня 2020 року, відповідно до якої відділ організаційної роботи відсутній та створено, в тому числі, відділ по роботі з депутатським корпусом з чисельністю 8 осіб.

20. Розпорядженням Одеської облради від 21 грудня 2020 року №803/2020-ОР внесені зміни в розпорядження від 12 червня 2020 року №334/2020-ОР щодо штатного розпису апарату обласної ради на 2020 рік, відповідно до якого відділ організаційної роботи з чисельністю 4 одиниці діяв з 12 червня 2020 року до 18 грудня 2020 року, а з 21 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року створений відділ по роботі з депутатським корпусом з кількістю 8 осіб.

21. Розпорядженням від 28 січня 2021 року №31/2021-ОР Одеською облрадою затверджений штатний розпис апарату Одеської облради на 2021 рік, який діє з 1 січня 2021 року та відповідно до якого відділ по роботі з депутатським корпусом налічує 8 осіб та складається з начальника відділу, заступника начальника відділу та 6 консультантів.

22. ОСОБА_1 , яка займала посаду заступника начальника відділу організаційної роботи апарату Одеської облради, 09 лютого 2021 року отримала попередження про наступне звільнення з займаної посади у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статі 40 КЗпП України, що підтверджується її підписом в цьому попередженні.

23. Разом з попередженням про наступне звільнення з займаної посади від 09 лютого 2021 року ОСОБА_1 була запропонована посада консультанта відділу міжнародних відносин управління з питань економіки, бюджету та міжнародних відносин апарату обласної ради, від якої вона 16 лютого 2021 року відмовилася та зазначила ті посади, на які вона претендує.

24. Крім того 16 лютого, 10 березня та 02 квітня 2021 року позивачу пропонувались інші посади в Одеській облраді, зокрема, консультанта відділу правового забезпечення юридичного управління апарату обласної ради; консультанта відділу комунікації з громадськістю управління забезпечення діяльності керівництва обласної ради; консультанта відділу організаційно-розпорядчої документації та протокольної роботи управління організаційно-розпорядчої роботи та документального забезпечення апарату обласної ради; консультанта сектору внутрішнього контролю апарату обласної ради. Від запропонованих посад ОСОБА_1 відмовилася, про що міститься її підпис в цих пропозиціях.

25. Ураховуючи, що на посаду заступника начальника відділу по роботі з депутатським корпусом апарату обласної ради претендувало два працівника - позивач та ОСОБА_3 (начальник відділу по взаємодії з органами місцевого самоврядування) відповідачем, за результатом аналізу продуктивності роботи працівників апарату обласної ради, пропонування вказаної посади було здійснено ОСОБА_3 .

26. Відповідачем проаналізовано, що ОСОБА_3 має більшу продуктивність праці, у працівника наявний безперервний стаж роботи в апараті обласної ради - 13 років 11 місяців, вказаний працівник був неодноразово нагороджений за плідну працю, виконував значно більший обсяг робіт порівняно з іншими працівниками, які займали аналогічні посади чи виконували таку ж роботу. Порівняно з цими обставинами, стаж роботи в апараті обласної ради ОСОБА_1 склав 2 роки 3 місяці, вона мала меншу продуктивність праці, виконувала значно менший обсяг роботи, не була нагороджена.

27. Ураховуючи відмову позивачки від всіх запропонованих посад, розпорядженням голови Одеської облради від 9 квітня 2021 року №131/2021-КР ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу організаційної роботи апарату Одеської облради з 9 квітня 2021 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 статі 40 КЗпП України.

28. Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернулася до суду.

V. Нормативне регулювання

29. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

30. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

31. Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

32. Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

33. За правилами статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

VІ. Позиція Верховного Суду

34. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

36. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

37. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивача звільнено з роботи у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

38. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що при звільненні позивача відповідачем не допущено порушень процедури вивільнення працівників (пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України), оскільки зміни в організації виробництва і праці в апараті обласної ради, хоч і не стали наслідком скорочення чисельності працівників, проте посаду позивача було скорочено, її попереджено про наступне вивільнення, запропоновано всі можливі вакантні посади задля забезпечення права на залишення на роботі, - відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 22 травня 2019 року в справі №753/3889/17, від 18 березня 2021 року в справі №826/7878/18, від 18 березня 2021 року у справі №804/2805/17.

39. Суди при вирішенні спору врахували висновки Верховного Суду викладені в поставові від 11 березня 2020 року у справі №813/1220/16 та в постанові від 15 травня 2020 року у справі №811/2408/15 за яких, у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі (стаття 42 КЗпП України). Суди констатували, що позивачу не запропонована посада заступника начальника відділу по роботі з депутатським корпусом оскільки перевагу надано працівнику з більшою продуктивністю роботи та значно більшим безперервним стажем в апараті обласної ради.

40. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

41. Згідно із доводами касаційної скарги в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували частину другу статті 40 та частину третю статті 492 КЗпП України, без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі №800/538/17; постановах Верховного Суду в справах №389/3078/16-а; №808/892/17; №807/2384/15; №560/796/17; №753/3889/17; №487/2191/17; №813/1220/16; №809/2894/13-а; №285/4227/18; №310/9294/18; №910/12876/19; №820/4281/17; №521/15516/19; №120/99/20-а; №520/12026/19; №826/13244/16.

42. Скаржник вважає, що у викладених вище постановах Верховним Судом встановлено наявність вакантних посад на підприємствах, які не були запропоновані працівникам, звільнених за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з чим Верховний Суд (у наведених справах) дійшов висновків, що звільнення таких працівників є незаконними. На думку позивача, незважаючи на наявність в Одеській обласній раді вакантних посад, які відповідали кваліфікації, напрямку та стажу її роботи та які вона могла б займати з урахуванням можливості переведення, їй були запропоновані лише ті, які були нижчими за кваліфікацією, стажем роботи та за розміром посадового окладу. Позивач наголошує, що їй не запропонована посада заступника начальника відділу по роботі з депутатським корпусом.

43. Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає, що у зв`язку із змінами умов праці та скороченням посади яку займала позивач, відповідачем її попереджено про наступне вивільнення, запропоновано всі вільні вакантні посади від яких остання відмовилась, а переважне право на рівноцінну посаду, передбачену новим штатним розписом надано працівнику з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Відтак суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачем не порушено положень трудового законодавства під час вивільнення працівників у разі скорочення штату.

44. Питання вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці відповідно до статті 40 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом (Касаційним адміністративним судом та Касаційним цивільним судом).

45. Зокрема, 18 вересня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову в справі №800/538/17, на яку посилається скаржник, у якій зазначила, що ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог частини другої статті 40, статей 42, 43, 492 КЗпП України.

46. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за приписами частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 492 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Поряд з цим, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

47. Згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у справах № 813/1220/16, №487/2191/17, №807/2384/15, №310/9294/18, №285/4227/18, №560/796/17 однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

48. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

49. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 492 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

50. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

51. У справах № 809/2894/13-а та № 808/892/17 Верховним Судом зазначено, що зі змісту статті 42 КЗпП України вбачається, що у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці (частина перша цієї статті). І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України (сімейним; особам, в яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з безперервним стажем роботи; працівникам, які навчаються в учбових закладах; учасникам бойових дій, тощо).

52. Суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору дослідили обставини дотримання установлених КЗпП України вимог при вивільнені ОСОБА_1 (попередження за два місяці про наступне вивільнення, пропонування працівникові всіх вакантних посад (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення, доказів, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці) з урахуванням висновків сформованих Верховним Судом які аналогічні тим, на які позивач посилається у касаційній скарзі.

53. Таким чином доводи, викладені у касаційній скарзі про те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували частину другу статті 40 та частину третю статті 492 КЗпП України без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі №800/538/17; постановах Верховного Суду в справах №389/3078/16-а; №808/892/17; №807/2384/15; №560/796/17; №753/3889/17; №487/2191/17; №813/1220/16; №809/2894/13-а; №285/4227/18; №310/9294/18, не знайшли підтвердження.

54. Поряд з цим Верховний Суд враховує відмінність фактичних обставин цієї справи, із обставинами, що мали місце у справах №520/12026/19, №120/99/20-а, №521/15516/19, №820/4281/17, №910/12876/19, №826/13244/16 (які стосувались розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу), та як наслідок, нерелевантність таких висновків до спірних правовідносин.

55. Доводи касаційної скарги про те, що при розгляді справи суди не звернули уваги та не надали жодної юридичної оцінки тій обставині, що звільнення відбулося на підставі розпоряджень, які втратили свою чинність не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.

56. Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

57. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

58. Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, переглянуті судом касаційної інстанції в межах доводів і вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалені з додержанням норм матеріального права, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року - без змін.

VІІ. Висновки щодо розподілу судових витрат

59. З огляду на результат касаційного розгляду відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року у справі № 420/6934/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак Л.О. Єресько