ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 420/7234/21
адміністративне провадження № К/990/22434/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2021 (головуючий суддя - К.С. Єфіменко)
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2022 (головуючий суддя - О.В. Лук`янчук, судді - А.І. Бітов, І.Г. Ступакова)
у справі № 420/7234/21
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому, з урахуванням уточнення до адміністративного позову, просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті № 480-к від 14.04.2021 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, у зв`язку з нез`явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу»;
- поновити ОСОБА_1 з 14.04.2021 на посаді, що є рівнозначною посаді заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, з якої її було звільнено;
- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2021 по день винесення судового рішення;
- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку у видачі належно оформленої трудової книжки за період з 14.04.2021 по день винесення судового рішення.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуваним наказом її звільнено у зв`язку із нез`явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки обрахунок періоду відсутності позивача на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності було здійснено відповідачем неправильно. На думку позивача, вихідні та святкові дні не повинні бути включені до розрахункового періоду (120 днів) відсутності державного службовця на робочому місці. Також позивач вважає, що дні тимчасової непрацездатності у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службі протягом більш як 120 календарних днів підряд протягом року слід розраховувати з дати призначення державного службовця на посаду в державному органі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2021 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті № 480-к від 14.04.2021 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, у зв`язку з нез`явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу». Зобов`язано Державну службу України з безпеки на транспорті поновити ОСОБА_1 з 14.04.2021 на посаді, що є рівнозначною посаді заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, з якої її було звільнено. Зобов`язано Державну службу України з безпеки на транспорті самостійно здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2021 по 05.11.2021 включно. В решті позову відмовлено.
4. При прийнятті рішення суд першої інстанції звернув увагу на положення частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу», якими передбачено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом року більш як 120 календарних днів підряд. Водночас, вказав, що законодавством про державну службу не визначено поняття «робочий рік». Здійснивши аналіз норм чинного законодавства, суд першої інстанції вказав, що робочий рiк - це період часу, який за тривалістю дорівнюється календарному року (12 місяців), але на відміну від календарного року обчислюється для кожного державного службовця не з 1 січня, а з дати призначення державного службовця на посаду в державному органі. З огляду на що, виснував, що днi тимчасової непрацездатності у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службі протягом більш як 120 календарних днів протягом року (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади), слід розраховувати протягом робочого року державного службовця, тобто з дати призначення державного службовця на посаду в державному органі. Враховуючи викладене, робочий рік позивача суд першої інстанції розрахував з дати призначення позивача, з 19.02.2018. Згідно листків непрацездатності, суд першої інстанції встановив, що у період з 19.02.2020 по 19.02.2021 загальний період тимчасової непрацездатності позивача становить 108 календарних днів. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу». Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що на позивача розповсюджуються гарантії щодо заборони звільнення на підставі статті 187 Кодексу законів про працю України.
5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2022 апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2021 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції даної постанови апеляційного суду. Абзаци третій та четвертий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2021 викладено в наступній редакції: «Поновлено ОСОБА_1 з 15.04.2021 на посаді заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті. Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.04.2021 по 05.11.2021 в сумі 97 998, 60 грн.». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2021 залишено без змін.
6. Здійснивши аналіз частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу» апеляційний суд дійшов висновку, що державного службовця може бути звільнено із займаної посади у двох випадках: нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд; нез`явлення державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання. При цьому, суд виснував, що до періоду тимчасової непрацездатності зараховуються всі календарні дні звільнення від роботи за листком непрацездатності, у тому числі святкові, неробочі і вихідні дні, які припадають на такий період. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у період з 02.12.2020 по 14.04.2021 (дата звільнення) позивач не з`являлася на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність у спірних правовідносинах підстав для припинення державної служби позивача відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу». Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що при прийнятті оскаржуваного наказу про звільнення позивача Державною службою України з безпеки на транспорті не дотримано гарантії захисту прав жінок, які мають дітей, передбачені статтею 184 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
8. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на вказану норму заявник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо можливості одночасного застосування частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу» та врахування вимог частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.
9. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що застосування судами положень загального закону є помилковим, з огляду на те, що спеціальним законом врегульовано всі особливості проходження державної служби.
10. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не повинні були взагалі застосовувати частину третю статті 184 Кодексу законів про працю України.
Позиція інших учасників справи
11. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалася, відсутність якого відповідно до положень частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
12. Ухвалою Верховного Суду від 10.11.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті.
13. Ухвалою Верховного Суду від 02.08.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
14. Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 276-к вiд 16.02.2018 ОСОБА_1 призначено з 19.02.2018 на посаду заступника начальника управління - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеській області за переведенням з Державної екологічної інспекції України.
15. У зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 2630-к вiд 26.11.2018 ОСОБА_1 переведено з 29.11.2018 на посаду заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті.
16. Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 480-к вiд 14.04.2021 ОСОБА_1 звільнено з 14.04.2021 з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, у зв`язку із нез`явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу».
17. Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено листи в.о. начальника Пiвденного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Г. Кучеренка від 03.12.2020 № 118059/20/18-20, вiд 04.12.2020 №118875/20/18-20, №118878/20/18-20.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)
18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
20. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу».
21. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
22. Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
25 Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із прийняттям відповідачем наказу про звільнення позивача у зв`язку з нез`явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.
26. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, виходить з такого.
27. Так, аналізуючи положення частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу» Верховний Суд у постанові від 31.10.2018 у справі № 815/4343/17 вказав, що вказаною нормою закону передбачено дві підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме: перша - нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; друга - нез`явлення державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.
28. Наявність таких підстав припинення державної служби обумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу.
29. У цій же постанові Верховний Суд висновував, що до періоду тимчасової непрацездатності зараховуються всі календарні дні звільнення від роботи за листком непрацездатності, у тому числі святкові, неробочі і вихідні дні, які припадають на такий період.
30. Отже, при визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється безперервно, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. У такому разі, вихід державного службовця на службу до закінчення зазначеного періоду (120 календарних днів) - перериває такий строк та, у наступному, цей період тимчасової непрацездатності не враховується при визначенні наявності підстав припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.
31. При визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється не підряд, а сумарно протягом року, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. Також у цьому разі, вихід державного службовця на службу не є тією обставиною, яка перешкоджає суб`єкту призначення реалізувати його право на припинення державної служби за його ініціативою.
32. Верховним Судом у постанові від 31.10.2018 у справі № 815/4343/17 зауважено, що наведені законодавчі приписи обумовлюють здійснення розрахунку саме зважаючи на кількість календарних днів тимчасової непрацездатності у період перебування у трудових відносинах (проходження служби), а не кількість календарних днів тимчасової непрацездатності, які припадають на робочі дні.
33. Вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 у справі № 815/3259/17.
34. З огляду на встановлення судом апеляційної інстанції, що у період з 02.12.2020 по 14.04.2021 позивач не з`являлася на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про наявність у спірних правовідносинах підстав для припинення державної служби ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу».
35. Водночас спірним у цьому касаційному провадженні є питання щодо правильного застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норм загального трудового законодавства, а саме положень частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України, якими визначено гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.
36. Так, відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
37. Норми Закону України «Про державну службу», які регулюють відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначають правовий статус державного службовця є спеціальними по відношенню до норм Кодексу законів про працю України.
38. Однак, Законом України «Про державну службу» не врегульовано питання гарантій, зокрема, щодо заборони звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.
39. Оскільки спеціальним законом не врегульовано питання гарантій щодо заборони звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, тому судами правильно застосовано до спірних правовідносин загальні норми законодавства про працю, зокрема Кодексу законів про працю України.
40. За змістом частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.
41. Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є одинокою матір`ю, яка самостійно виховує дитину до чотирнадцяти років, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що у межах спірних правовідносин звільнення позивача проведено із порушенням визначених законодавством гарантій щодо охорони материнства.
42. А відтак Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний наказ Державної служби України з безпеки на транспорті № 480-к від 14.04.2021 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті прийнято відповідачем з порушенням норм, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
43. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
44. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Висновки щодо розподілу судових витрат
45. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 139 327 341 345 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.
2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2022 у справі № 420/7234/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді А.В. Жук
В.М. Соколов