ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2021 року

Київ

справа №420/769/19

адміністративне провадження №К/9901/21744/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року (головуючий суддя - Білостоцький О. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2020 року (головуючий суддя - Осіпов Ю. В., судді: Скрипченко В. О., Танасогло Т. М.) у справі № 420/769/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (правонаступник - Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) (далі - Управління) у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеглової Євгенії Віталіївни про стягнення виконавчого збору ВП № 56051371 від 22 грудня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державний виконавець, вирішуючи питання щодо підстав і порядку винесення постанови про стягнення виконавчого збору у спірному виконавчому провадженні, мав виходити з факту виконання судового рішення. Так, за нормам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» розмір виконавчого збору становить 10 відсотків від фактично стягнутої суми з боржника, та саме з такої суми повинен обраховувати виконавчий збір виконавець. Натомість виконавець будь-яких виконавчих дій щодо примусового стягнення коштів по виконавчому провадженню фактично не здійснював, а тому стягнення виконавчого збору у розмірі, визначеному спірною постановою (з суми яка підлягала примусовому стягненню), є незаконним.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки виконавчий документ повернуто за заявою стягувача та виконавчий збір не стягнуто, а примусове виконання відповідного виконавчого документа виконавцем здійснювалось, то дії державного виконавця у зв`язку з несплатою виконавчого збору у межах відкритого на виконання виконавчого листа ВП № 56051371 відповідають приписам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України № 2475-VIII який набрав чинності з 28 серпня 2018 року) є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суди зауважили, що факт завершення виконавчого провадження у зв`язку з надходженням заяви стягувача про відкликання виконавчого документа є достатньою підставою для стягнення виконавчого збору.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити у справі нове рішення - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник указує на те, що відповідно до положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) (у редакції, чинній на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій указано про стягнення виконавчого збору) виконавчий збір має стягуватися у розмірі 10 відсотків лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми, а не 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню. Позивач наголосив, що такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, та позиції, висвітленій у постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 640/685/19.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги

27 серпня 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: Соколов В. М. (суддя-доповідач), Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.

Верховний Суд ухвалою від 19 жовтня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 січня 2016 року у справі № 509/2534/15-ц у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. При цьому, цим же рішенням задоволено зустрічний позов ПАТ «Марфін Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , у солідарному порядку; з ОСОБА_1 та ТОВ «Олан-Транс» в солідарному порядку; з ОСОБА_1 та ТОВ «Атрекс Лайн» в солідарному порядку - на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором № 385/FO від 31 жовтня 2007 року (з додатковими угодами до нього) у сумі 399 708,51 євро та 1 226 987,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Олан-Транс» та ТОВ «Атрекс Лайн» у рівних частках судові витрати по сплаті судового збору у сумі 165 026,55 грн, а саме: по 41 256,63 грн з кожного.

Далі, постановою Апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2018 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки у цьому рішенні) указане рішення у справі № 509/2534/15-ц у частині задоволення позовних вимог до ТОВ «Олан-Транс», ТОВ «Атрекс Лайн» - скасовано, а провадження в цій частині закрито. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором № 385/FO від 31 жовтня 2007 року (з додатковими угодами) у сумі 399 708,51 євро та 650 095,97 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках судові витрати по сплаті судового збору у сумі 156 372 грн, а саме: по 78 186 грн з кожного.

15 березня 2018 року Овідіопольським районним судом Одеської області у справі № 509/2534/15-ц видано виконавчий лист.

23 березня 2018 року головним державним виконавцем Управління Щегловою Є. В. відкрито виконавче провадження (ВП № 56051371) за виконавчим листом № 509/2534/15-ц від 15 березня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором № 385/FO від 31 жовтня 2007 року (з додатковими угодами) у сумі 399 708,51 євро та 650 095,97 грн. Також, у цій постанові було зазначено і про стягнення з позивача як боржника виконавчого збору у розмірах 39 970,85 євро та 65 009,60 грн.

26 березня 2018 року та 04 квітня 2018 року постановами головного державного виконавця Щеглової Є. В. на майно ОСОБА_1 було накладено арешт.

20 грудня 2018 року від ПАТ «Марфін Банк» надійшла заява, у якій представник банку, посилаючись на вимоги пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», просив повернути виконавчий документ стягувачу.

У зв`язку з цим 22 грудня 2018 року головний державний виконавець Щеглова Є. В. прийняла постанову ВП № 56051371 про повернення виконавчого документа стягувачу та скасування постанов про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1

Також головний державний виконавець Щеглова Є. В. у цей же день прийняла постанову ВП № 56051371 від 22 грудня 2018 року (оскаржувана постанова) про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 39 970,85 євро та 65 009,6 грн.

27 грудня 2018 року головний державний виконавець Булахевіч С. В. виніс постанову ВП № 57979916 про відкриття вищевказаного виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Не погоджуючись з такими діями та постановами відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Уважаючи постанови про стягнення виконавчого збору та про відкриття провадження на їх виконання протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №56051371), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами пунктів 1- 6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:

- за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

- у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

- якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

- за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

- у разі виконання рішення приватним виконавцем;

- за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Частиною дев`ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Проте, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесені зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.

З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404 - VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

З матеріалів справи убачається, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП № 56051371 від 22 грудня 2018 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 39 970,85 євро та 65 009,6 грн, визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від суми, яка зазначена у виконавчому листі № 509/2534/15-ц від 15 березня 2018 року.

Тож державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчими документами, застосувавши таким чином фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 39 970,85 євро та 65 009,60 грн і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20.

Таким чином, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог та вважає помилковими мотиви, якими керувалися суди, відмовляючи у задоволенні позову. Підставою задоволення позову в цій справі має бути необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України.

Отже, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та скасування оскаржуваного рішення.

При цьому, суди попередніх інстанцій зазначили, що у зібраних матеріалах справи наявні докази вчинення державним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на стягнення боргу з позивача, зокрема, державним виконавцем було винесено постанови про накладення арешту на майно боржника та здійснювались виходи за місцем проживання позивача.

Отже, ураховуючи у цій справі наявні докази вчинення державними виконавцями виконавчих дій, спрямованих на стягнення боргу з позивача, зокрема щодо виявлення та накладення арешту на його майно, саме тому зазначені дії виконавця мають бути окреслені певним результатом виконання (суму, яку фактично стягнуто у зв`язку із забезпеченням арешту майна, залишок нестягнутої суми), оскільки законодавець на момент початку примусового виконання (постанова про відкриття виконавчого провадження, у якій вказано про стягнення з боржника також виконавчого збору) чітко визначив, що виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Таким чином, Верховний Суд уважає, що факт повернення виконавчого документа стягувачу є належною та достатньою підставою для стягнення з боржника виконавчого збору, водночас розмір такого виконавчого збору становить 10 відсотків фактично стягнутої суми, а не суми що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом.

Відтак у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII та підлягає скасуванню.

На наведені обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів попередніх інстанцій та приймаються Верховним Судом у якості належних.

Стаття 351 КАС України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, зважаючи на приписи статті 351 КАС України, касаційну скаргу позивача необхідно задовольнити, скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2020 року і прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ураховуючи, що суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, а також зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем витрат, а саме: у суді першої інстанції 9 605,00 грн судового збору; у суді апеляційної інстанції 14 407,50 грн судового збору; у суді касаційної інстанції 1 536,80 грн судового збору, наявні підстави для їх стягнення з відповідача.

Керуючись статтями 3 341 345 349 351 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2020 року - скасувати.

Прийняти у справі № 420/769/19 нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Євгенією Віталіївною про стягнення виконавчого збору ВП № 56051371 від 22 грудня 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (адреса знаходження: 65091, Одеська область, місто Одеса, вулиця Розумовська, будинок 37, р/р UA948201720355279001000159830, ДКСУ м. Київ ЄДРПОУ: 43315529, МФО : 820172) судовий збір у розмірі 25 549,30 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот сорок дев`ять гривень тридцять коп.)

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду