ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 420/7805/19

адміністративне провадження № К/9901/18692/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 (головуючий суддя: Федусик А.Г., судді: Бойко А.В., Шевчук О.А.) у справі №420/7805/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Альфа-Банк» про визнання протиправними і скасування пунктів наказу,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст або відповідач), треті особи: ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), в якому просив:

визнати протиправним і скасувати пункт 2 наказу Мін`юсту України від 28.11.2019 №3680/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019 №45443670, прийняте державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_1;

визнати протиправним і скасувати пункт 3 наказу Мін`юсту України від 28.11.2019 №3680/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким анульовано доступ державному реєстратору прав на нерухоме майно комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 20.03.2020 у задоволенні позову відмовив.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 24.06.2020 скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нову постанову про задоволення позову.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 12.08.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 11.07.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

IІІ . ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанком» (Кредитор) та ОСОБА_2 (Позичальник) 27.11.2007 було укладено договір кредиту № 2007/13-2.06/720, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2546.

08.02.2019 до Державного реєстратора ОСОБА_1., в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, із заявою про реєстрацію права власності звернувся Кредитор. До заяви було додано іпотечний договір від 27.11.2007 № 2546, повідомлення від 14.09.2018 та повідомлення від 24.10.2018 № 100/18.

За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію права власності №32516655, державним реєстратором відкрито розділ Державного реєстру прав №1761449551101 щодо квартири, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 45443670, на підставі якого внесений запис про право власності №30215844 на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк».

До Мін`юсту України 11.09.2019 надійшла скарга ОСОБА_2 з вимогою провести перевірку правомірності рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019 № 45443670, прийнятого державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_1. щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за АТ «Укрсоцбанк».

Скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що рішенням державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_1. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019 на користь АТ «Укрсоцбанк» відчужено об`єкт нерухомості (квартиру), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності. Поряд з цим, жодного повідомлення про порушення іпотечного договору від АТ «Укрсоцбанк», власниця не отримувала.

28.10.2019 Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Комісія) прийнято висновок, яким вирішено задовольнити скаргу ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.09.2019 №45443670, прийняте державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_1.; анулювати доступ державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, у ході розгляду скарги ОСОБА_2 . Комісією встановлено, що державним реєстратором ОСОБА_1. під час прийняття ним оскаржуваного рішення на порушення пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) не було перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації, тому що подані документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки ним проведено оскаржувану державну реєстрацію права власності за відсутності необхідних для оскаржуваної реєстрації прав відповідно до підпункту 2 пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, документів, а саме: не встановлено факт завершення 30-денного строку отримання письмової вимоги від АТ «Укрсоцбанк», а також на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним, а також порушено вимоги статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки до поданих для реєстрації документів не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

28.11.2019 відповідно до пункту 2 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV, пункту 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (далі - Порядок № 1128) Мін`юстом України прийнято наказ № 3680/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (далі - Наказ № 3680/5), яким:

1. Скаргу ОСОБА_2 від 11.09.2019 задоволено в повному обсязі.

2. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.09.2019 №45443670, прийняте державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_1.

3. Анульовано доступ державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із пунктами 4, 5 цього наказу, виконання пункту 2 покладено на Департамент державної реєстрації та нотаріату, а пункту 3 на ДП «Національні інформаційні системи».

Не погоджуючись із пунктами 2, 3 наказу відповідача від 28.11.2019 № 3680/5, позивач звернувся з позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що ним на виконання своїх службових обов`язків здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та зареєстровано право власності на квартиру за АТ «Укрсоцбанк». Однак за результатом розгляду скарги ОСОБА_2 , відповідачем відносно позивача прийнято наказ, якими скасовано рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень, а також анульовано позивачу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На думку позивача, спірний наказ не містять жодного обґрунтування підстав його прийняття, а також мотивів застосування санкцій у вигляді анулювання доступу до Державного реєстру. Крім того, позивач зазначив, що у зв`язку із прийняттям оскаржуваного наказу він, як державний реєстратор, не може належним чином здійснювати повноваження, передбачені статтею 9 Закону № 1952-IV.

Відповідач позов не визнав. Вважає оскаржуваний наказ законним, оскільки позивачем під час прийняття рішення не перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, зокрема, не встановлено факт завершення 30-денного строку отримання письмової вимоги від АТ «Укрсоцбанк», а на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання поштового відправлення, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним; порушено вимоги статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Вирішуючи зазначений спір, суди обох інстанцій насамперед виходили з того, що цей спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за вимогами приписів Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Водночас позивачем зареєстровано право власності на квартиру за АТ «Укрсоцбанк» за відсутності належних доказів направлення кредитором на адресу ОСОБА_2 письмової вимоги про усунення порушення.

Також, Комісією за результатами розгляду скарги встановлено, що розглядаючи заяву АТ «Укрсоцбанк» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, позивачем не перевірено документи на наявність підстав для зупинення державної реєстрації прав, оскільки з доданих кредитором до заяви документів, вбачається, що кредитором державному реєстратору не надано: оцінку об`єкта суб`єктом оціночної діяльності; копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої скаржниці; документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання копії вказаної вимоги, квитанцій та описів вкладень про відправку вимог, з метою встановлення, що саме вимоги направлялися за рекомендованими повідомленнями.

За наведених вище обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не дотримано законодавчо передбачених вимог для проведення відповідної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Суд апеляційної інстанцій дійшов протилежного висновку. Так, проаналізувавши положення статті 36 Закону України «Про іпотеку», суд апеляційної інстанції наголосив, що порядок та процедура звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку встановлюються за власним волевиявленням сторонами договору іпотеки і здійснюється у відповідності до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому іпотечному договорі, який підписується сторонами.

Згідно із пунктом 6.2 договору іпотеки від 27.11.2007, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник - АТ «Альфа-Банк»), сторони домовились про те, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатись зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

Таким чином, за висновками апеляційного суду, сторони іпотечного договору - ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк» самостійно домовилися про те, що у правовідносинах між ними, датою належного повідомлення за цим договором буде або дата вручення особисто письмового повідомлення за зазначеною у договорі адресою, або дата проставлення поштовим відділенням поштового штемпеля на поштовому відправленні, надісланому рекомендованим листом за такою адресою.

В контексті зазначених обставин, суд апеляційної інстанції констатував, що надані відповідачем матеріали розгляду скарги ОСОБА_2 , взагалі не містять договору іпотеки від 27.11.2007, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк», що свідчить про те, відповідачем вказані умови цього договору взагалі не досліджувалися та не оцінювались.

Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи містять рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 1400041220050 та опис його вкладення, з яких вбачається, що 14.09.2018 АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник - АТ «Альфа-Банк») направив поштове відправлення з повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням на адресу іпотекодавця - ОСОБА_2 , зазначену в договорі іпотеки, а саме: АДРЕСА_1 .

Своєю чергою за інформацією, що міститься у довідці Укрпошти від 04.10.2018, вказане поштове відправлення не було вручено ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням встановленого строку його зберігання, тобто з незалежних від відправника АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник - АТ «Альфа-Банк2) причин, що свідчить про належне виконання іпотекодержателем вказаних вище умов договору стосовно належного повідомлення іпотекодателя, та відповідно правомірність вчинення позивачем 08.02.2019 (тобто більш ніж через 30 днів з проставленої відділенням пошти дати 04.10.2018, яка відповідно до вказаних умов договору іпотеки є датою належного повідомлення сторони) реєстраційної дії щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник - АТ «Альфа-Банк»).

Апеляційний суд послався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 29.08.2018 у справі № 755/5691/16-ц.

Одночасно суд апеляційної інстанції констатував, що судом першої інстанції не було витребувано ані договору іпотеки від 27.11.2007, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк», ані вказаних матеріалів щодо надсилання ОСОБА_2 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, та не досліджено вищевказаних обставин, що свідчить про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та відповідно про наявність підстав для скасування судового рішення згідно пункту першого частини першої статті 317 КАС України.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідача щодо недотримання позивачем положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», за якими іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, з підстав, що спірні правовідносини склались навколо саме вчинення державним реєстратором реєстраційної дії, які регламентуються Порядком та Законом, в той час, як Законом України «Про іпотеку» врегульовано правовідносини щодо забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні відповідної особи (іпотекодавця).

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції. Скаржник наполягає, що позивачем проведено оскаржувану реєстраційну дію за відсутності встановленого факту завершення 30-денного строку отримання ОСОБА_2 письмової вимоги від АТ «Укрсоцбанк». Крім того, у доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання, що за позицією Мін`юсту, не давало позивачу змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним. Також у порушення вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку», до поданих для реєстрації документів не було додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

З огляду на порушення, виявлені у ході розгляду скарги, відповідачем було обрано один із передбачених заходів реагування у вигляді анулювання позивачу доступу до державного реєстру прав, який на переконання скаржника, є найменш суворим.

За наведених обставин скаржник вважає оскаржуваний наказ законним, обґрунтованим та таким, що відновлює порушене право ОСОБА_2 у сфері державної реєстрації прав.

Також скаржник посилається на дискреційні повноваження щодо розгляду скарги у сфері державної реєстрації прав.

Інші учасники справи процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

VIІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам про визнання протиправним і скасування пункту 2 оскаржуваного наказу, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Так, оскаржуваним пунктом 2 наказу від 28.11.2019 № 3680/5 скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.09.2019 № 45443670, прийняте державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_1.

Реєстраційні дії чи їх скасування не призводять до виникнення, зміни чи припинення правовідносин у державного реєстратора. Тому у частині скасування рішень про реєстрацію оскаржуваний наказ не може порушувати прав реєстратора.

Державний реєстратор не є учасником правовідносин, що виникли на підставі реєстраційної дії, а тому й не може бути позивачем чи відповідачем у такій справі. Належними сторонами цих правовідносин є особи, права яких припиняються чи набуваються внаслідок реєстраційної дії. Саме вони мають право на звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 826/1906/17, від 10.08.2021 у справі №240/1127/20, від 13.01.2022 у справі №826/9221/17, від 07.07.2022 у справі №280/2030/21, від 30.11.2022 у справі №240/15899/20 та від 22.03.2023 у справі № 826/7686/16, і колегія суддів у цій справі не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

У постанові від 01.07.2020 у справі №9901/48/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, у зв`язку із чим суд першої інстанції правильно не роз`яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції, за наслідками розгляду касаційної скарги, має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Частиною першою статті 354 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, державний реєстратор у цих правовідносинах (щодо скасування пункту 2 наказу Мін`юсту України від 28.11.2019 № 3680/5) не має права на звернення до суду з метою оскарження наказу в частині скасування реєстраційних дій, в жодному виді провадження, а тому провадження у цій частині справи підлягає закриттю.

Щодо оскарження позивачем пункту 3 наказу від 28.11.2019 № 3680/5, яким анульовано доступ державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегія суддів зазначає таке.

Ключовими питаннями при оцінці пункту 3 наказу від 28.11.2019 № 3680/5 є дотримання позивачем вимог законодавства, яке регламентує відповідну реєстрацію та правомірність оцінки цього рішення відповідачем.

Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Статтею 37 Закону № 1952-IV передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Згідно із частиною 2 цієї статті, Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

За приписами підпункту «ґ» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV, за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення, зокрема, про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.

Рішення, передбачені підпунктами «а», «ґ» і «е» пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України (абзац тринадцятий частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV).

Отже, в розумінні вимог пунктів 2, 7, 8 частини першої статті 4 КАС України, між сторонами існує публічно-правовий спір щодо реалізації суб`єктом владних повноважень своїх функцій, які на думку позивача порушують права останнього.

На виконання частини дев`ятої статті 37 Закону № 1952-IV та частини дев`ятої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 затверджений Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок 1128).

Пунктом 2 Порядку № 1128 передбачено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Комісія), положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 1128, під час розгляду скарги по суті, комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в реєстрах, та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує:

чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб`єкта оскарження;

чи було оскаржуване рішення прийнято суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах;

чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні;

чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема, внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);

які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Отже, при прийнятті висновку Комісія повинна перевірити всі обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі, обґрунтованість заперечень.

Судом першої інстанції наголошено, що Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 28.10.2019, встановила, що на час прийняття державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_1. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019, об`єкт нерухомості на праві приватної власності належав ОСОБА_2 , та будь-які докази на підтвердження надіслання АТ «Укрсоцбанк» на адресу ОСОБА_2 письмової вимоги про усунення порушення, відсутні.

Також Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги встановлено, що розглядаючи заяву АТ «Укрсоцбанк» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_1. в порушення пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV не було перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації, тому що подані документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки ним проведено оскаржувану державну реєстрацію права власності, за відсутності необхідних для оскаржуваної реєстрації прав відповідно до підпункту 2 пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) документів, а саме: не встановлено факт завершення 30-денного строку отримання письмової вимоги від АТ «Укрсоцбанк», а також на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним, а також порушено вимоги статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Отже, за висновками Комісії, на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним, а також порушено вимоги статті 37 Закону «Про іпотеку», оскільки не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1128 за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

В оскарженому наказі № 3680/5 відповідач покликався на пункт 2 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV, та пункт 12 Порядку № 1128 , які визначають відповідні його повноваження при розгляді скарг.

В якості підстав прийняття наказу № 3680/5 зазначено висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 28.10.2019 за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 11.09.2019, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.09.2019 за № 31997-33-19.

При оцінці рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів наголошує, що згідно із частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною першої статті 10 Закону № 1952-ІV визначено суб`єктів, які належать до державних реєстраторів.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно із частиною першої статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Статтею 18 Закону №1952-IV визначений порядок проведення державної реєстрації, який у тому числі (…) передбачає прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, їх перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Також частиною другою статті 18 Закону №1952-IV передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Колегія суддів звертає увагу, що за приписами частини сьомої статті 18 Закону №1952-IV, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

На виконання вимог Закону № 1952-IV, Кабінету Міністрів України постановою від 25.12.2015 № 1127 затвердив Порядок про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок № 1127).

Згідно із пунктом 1 Порядок № 1127 визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону № 1952-IV державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Отже, правові засади та процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом № 1952-IV та Порядком № 1127, дотримання та врахування вимог яких безпосередньо впливає на оцінку дій та рішень учасників справи.

Згідно із пунктом 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону № 1952-IV та цим Порядком.

За приписами статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться, у тому числі, (…) на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 57 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Пунктом 61 Порядку № 1127 передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Зазначена норма передбачає отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя та завершення певного періоду саме з моменту її отримання.

Водночас, частина друга пункту 61 Порядку № 1127 передбачає відлік 30-денного строку саме з моменту отримання копії вказаної вимоги, квитанцій та описів вкладень про відправку вимог, з метою встановлення, що саме вимоги направлялися за рекомендованими повідомленнями.

Системний аналіз статті 27 Закону №1952-IV та пунктів 40, 57, 61 Порядку № 1127 свідчать, що в залежності від підстав державної реєстрації права, визначаються документи для вчинення такої дії.

Отже, за змістом статті 27 Закону №1952-IV та пункту 40 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки потрібні не лише документи, визначені пунктом 61 Порядку № 1127, але й інші документи, визначені Законом №1952-IV та пунктом 40 Порядку № 1127.

Згідно із частиною третьою статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Колегія судді звертає увагу, що норми статті 10 Закону №1952-IV покладають на державного реєстратора обов`язки перевірити відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства та на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Водночас, статтею 24 Закону №1952-IV передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, у тому числі, (…) якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом.

Отже, статтями 10, 24 Закону № 1952-IV визначений алгоритм дій державного реєстратора, у разі виявлення недоліків або відсутності документів, визначених вищенаведеними нормативними актами.

В контексті предмету спору, колегія суддів наголошує, що пунктами 60-61 Порядку № 1127 врегульовані особливості державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, який є однією із підстав державної реєстрації права власності речових прав на нерухоме майно.

Водночас, пункти 60-61 Порядку №1127 застосовуються разом з іншими пунктами цього порядку, які визначають умови реєстрації.

Відповідно у справі, що розглядається, договір іпотеки та його виконання або невиконання необхідно також враховувати, як підставу здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Так, згідно із статтею 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV (далі Закон - № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право, в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закон № 898-IV законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України Господарського кодексу України Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

За приписами статті 3 Закону № 898-IV іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

За приписами частини першої статті 17 Закону № 898-IV іпотека припиняється, у тому числі, у разі (…) набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Водночас, частиною третьою статті 17 Закону № 898-IV передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

За такого правового регулювання до спірних правовідносин Закон № 1952-IV та Закон № 898-IV застосовуються у сукупності та взаємопов`язаності.

Частиною першою статті 33 Закону № 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 35 цього Закону, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону № 898-IV, реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону № 898-IV.

Своєю чергою, вимоги частини першої статті 35 Закону № 898-IV не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Такий висновок зроблений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 335/10362/20.

Також в цій постанові Верховний Суд зазначив, що умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону № 898-IV пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно із статтею 36 Закону № 898-IV, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В контексті вимог статті 36 Закону № 898-IV, яка регулює позасудове врегулювання спору, судом апеляційної інстанції наголошено, що згідно із пунктом 6.2 договору іпотеки від 27.11.2007, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник - АТ «Альфа-Банк»), сторони домовились про те, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатись зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

При оцінці цього висновку суду апеляційної інстанції, колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з метою звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом перереєстрації права власності, іпотекодержатель повинен направити позичальнику та іпотекодавцю вимогу про порушення вимог кредитного договору та договору іпотеки. Самому реєстратору кредитор подає докази спливу тридцятиденного строку вручення такої вимоги. Якщо в іпотекодержателя відсутні докази отримання повідомлень та в разі спливу зазначеного строку, реєстратор не має права здійснити реєстрацію права власності за кредитором.

Колегія суддів приймає до уваги, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 759/5454/19 зазначено, що при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно, необхідним є встановлення наявності доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому (провадження № 14-81цс22).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17 зазначено таке:

« 53. Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

54. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту, належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270».

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а (провадження№ 11-474апп19) та 19.05.2020 у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №759/5454/19 Суд визначив, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому. Так, у цій справі, яку переглядала ВП ВС, були відсутні докази вручення повідомлення-вимоги боржниці. Відповідно до матеріалів справи, поштове відправлення повернулося без вручення адресату за спливом строку зберігання, що було перешкодою у вчиненні державним реєстратором оспорюваних реєстраційних дій.

Дана позиція висловлена в розвиток висновку, сформульованому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 638/20000/16-ц.

Сформульовані правові висновки судом, насамперед, грунтуються на відповідних нормах, що визначають обов`язки учасників реєстраційних відносин: по-перше: іпотекодержателя - надати для перереєстрації права власності на предмет іпотеки повний перелік документів, передбачених, в тому числі пунктом пункту 61 Порядку № 1127 (до яких відноситься документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги, тобто документу, що засвідчує факт отримання іпотекодавцем письмової вимоги); по-друге, державного реєстратора - перевірити наявність та відповідність всіх поданих/отриманих документів вимогам законодавства та на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, що слідує зі статті 10 Закону №1952-IV.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 затверджені Правила надання послуг поштового зв`язку (далі - Правила № 270).

Ці Правила визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Згідно із пунктом 1 Правил № 270 вручення поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення, виплаті коштів за поштовим переказом одержувачу.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно довідки Укрпошти від 04.04.2018, вказане поштове відправлення не було вручено ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням встановленого строку його зберігання, тобто з незалежних від відправника АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник - АТ «Альфа-Банк») причин.

На думку суду апеляційної інстанції, зазначене свідчить про належне виконання іпотекодержателем вказаних вище умов договору, стосовно належного повідомлення іпотекодателя, та відповідно правомірність вчинення позивачем 08.02.2019 (тобто більш ніж через 30 днів з проставленої відділенням пошти дати 04.10.2018, яка відповідно до вказаних умов договору іпотеки є датою належного повідомлення сторони) реєстраційної дії щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник - АТ «Альфа-Банк»).

Такий висновок суд апеляційної інстанції обґрунтував посиланням на судову практику, начебто сформовану у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №755/5691/16-ц.

Проте колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції хибним, з огляду на таке.

Так у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 755/5691/16-ц зазначено, що письмові вимоги про погашення боргу були направлені цінним листом з описом вкладеного з рекомендованим повідомленням про вручення на адресу як боржника та інших іпотекодавців, і хоча вимога, адресована позивачу, повернулася «за закінченням встановленого терміну зберігання», така вимога була отримана за місцем реєстрації позивача іншим іпотекодавцем - ОСОБА_4 .

У той же час, Верховний Суд у справі №755/5691/16-ц не робив висновку щодо можливості вважати вимогу врученою за наявності відмітки пошти про повернення рекомендованого повідомлення «за закінченням терміну зберігання».

Отже, обставини є відмінними, оскільки повідомлення було направлено та отримано одним із іпотекодавців.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на сформовану практику щодо оцінки повідомлення у наближених до спірних правовідносинах.

Так, у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №757/13243/17 (предметом дослідження в якій також було належне повідомлення іпотекодавця) зазначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

При вирішенні питання щодо належного повідомлення у подібних правовідносинах, Велика Палата в пункті 55 цієї ж постанови наголосила, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Колегія суддів враховує, що у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17 зазначено, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Проте зазначені висновки судом апеляційної інстанції не враховані та водночас судами не встановлювалось, що повідомлення не отримано іпотекодавцем внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Своєю чергою, Верховний Суд звертає увагу, що державний реєстратор не наділений повноваженнями визначати причини неотримання іпотекодавцем відповідного повідомлення.

Отже, в розумінні вимог статті 36 Закону № 898-IV, пункту 61 Порядку № 1127 особисте отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя є нормативно визначеним застереженням для вчинення дій направлених на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Водночас, суд апеляційної інстанції не навів іншого нормативно визначеного або передбаченого договором чітко регламентованого відступу від вищенаведеного способу отримання повідомлення.

Щодо покликань позивача на відсутність мотивів прийняття оскарженого наказу, колегія суддів зазначає таке.

За змістом пунктів 1, 2, 5, 8 Порядку № 1127, відповідач є суб`єктом розгляду скарги та для забезпечення розгляду скарг утворює постійно діючу комісію з питань розгляду скарг. Своєю чергою Комісія перевіряє, реєструє скарги, визнає віднесення скарги до повноважень відповідача, встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей.

З урахуванням вимог пункту 3 частини другої статті 2 КАС України, та пункту 12 Порядку № 1127, висновок комісії з розгляду скарг, на підставі якого приймається рішення, має бути вмотивованим та містити мотиви його прийняття, оскільки тільки такий висновок дає змогу прийняти належне та обґрунтоване рішення уповноваженому органу.

Вмотивоване рішення - це рішення, прийняте на підставі належної оцінки фактів та доказів, з урахуванням усіх заявлених аргументів сторін, із подальшим застосуванням відповідних норм законодавства. Тобто уповноважений орган має оцінити висновок комісії з розгляду скарг, його мотивацію, обґрунтованість, і за результатами розгляду прийняти відповідне рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваний наказ було прийнято у зв`язку із тим, що позивач порушив вимоги статті 10 Закону № 1952-IV, оскільки під час прийняття рішення про державну реєстрацію прав на квартиру за АТ «Укрсоцбанк», державним реєстратором не перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, зокрема не встановлено факт завершення 30-денного строку отримання письмової вимоги від АТ «Укрсоцбанк» та на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання поштового відправлення, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним; порушено вимоги статті 37 Закону № 898-IV, оскільки не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо невмотивованості оскаржуваного наказу, оскільки судом першої інстанції встановлено, що наказ містить посилання на норми права та підстави його прийняття.

Водночас, наказ містить посилання на висновок Комісії, уповноваженої розглядати відповідні питання, яка встановила недотримання 30-денного строку отримання письмової вимоги від іпотекодержателя, відсутність відмітки про отримання вимоги іпотекодавцем та інформації про оцінку майна.

У висновку комісії зазначено, що перелічені порушення є підставою для анулювання доступу до Державного реєстру, що також враховано відповідачем, оскільки його рішення співпадає із пропозицією Комісії.

Також відповідачем цілком слушно наголошено на відсутності під час здійснення реєстраційної дії оцінки майна, оскільки згідно із частиною четвертою статті 37 Закону №898-IV, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Отже, законом чітко визначена можливість набуття права власності на предмет іпотеки лише з урахуванням оцінки останнього.

Проте суд апеляційної інстанції не врахував відсутність обов`язкової для набуття у власність оцінки майна.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, відповідач цілком слушно дійшов висновку про проведення позивачем державної реєстрації права власності за відсутності визначених законодавством документів.

Таким чином, із застосуванням наведених норм права, судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про те, що реєстратором не перевірена наявність підстав для зупинення державної реєстрації прав, оскільки реєстратору не надано: оцінку об`єкта суб`єктом оціночної діяльності; копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої скаржниці; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання копії вказаної вимоги, квитанцій та описів вкладень про відправку вимог, з метою встановлення, що саме вимоги направлялися за рекомендованими повідомленнями.

За такого правового регулювання, встановлених судами обставин та наявної судової практики, колегія суддів при оцінці дій реєстратора наголошує, що перехід права власності на предмет іпотеки (державна реєстрація) в позасудовому порядку має відбуватися з дотриманням вимог Закону № 1952-IV, Закону № 898-IV (зокрема, статті 37), умов укладеного між сторонами договору іпотеки, а також Порядку № 1127, передбачаючи зокрема таке:

направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушень та повідомлення про реалізацією іпотекодержателем свого права звернення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому договором (якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення);

дотримання іпотекодержателем сплину 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем (боржником) вимоги про усунення порушень, перед звернення іпотекодержателя до держаного реєстратора;

надання іпотекодержателем для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки відповідного переліку документів, зокрема, доказів отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки (як факту підтвердження іпотекодержателем отримання письмової вимоги іпотекодавцем) разом із заявою про державну реєстрацію;

проведенння експертної оцінки предмета іпотеки та надання документа про оцінка спірного нерухомого майна іпотекодержателем для перереєстрації права власності на предмет іпотеки;

перевірка державним реєстратором відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства та на наявність підстав для проведення реєстраційних дій;

у разі подання документів, які відповідають вимогам, встановленим Законом, здійснення державним реєстратором державної реєстрації переходу права власності предмету іпотеки до іпотекодержателя, у протилежному випадку - відмова у такій реєстраційній дії.

Щодо обраного відповідачем виду рішення за результатами розгляду скарги, колегія суддів зазначає таке.

У частині шостій статті 37 Закону № 1952-IV визначено перелік спеціальних рішень, які приймаються органом контролю (Мін`юстом України) до суб`єкта реєстрації за результатами розгляду скарги.

Так, за результатами розгляду скарги орган контролю може прийняти рішення у тому числі, (…) про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України.

Ці санкції є заходами юридичної відповідальності організаційного та адміністративного характеру, що накладаються на державного реєстратора у разі виявлення у його діях порушень порядку державної реєстрації.

Своєю чергою передумовою застосування цих санкцій, як виду юридичної відповідальності, є встановлення факту правопорушення з боку суб`єкта реєстрації, а також доведення суб`єктом владних повноважень (Міністерством юстиції України) вини у діях позивача.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що наказ прийнятий на підставі висновку Комісії, який складений з урахуванням вимог пункту 8 Порядку № 1128, і містить мотиви та обґрунтування прийнятого рішення, з детальним викладенням обставин, допущених позивачем порушень вимог законодавства у сфері державної реєстрації, опис яких наведений у розділі ІІІ цієї постанови.

У постанові від 29.04.2020 у справі № 826/15358/17 Верховний Суд сформував висновок, який підтриманий також у постанові 29.08.2022 у справі № 160/4731/20, про те, що право вибору стягнення за порушення порядку державної реєстрації належить органу контролю - Міністерству юстиції України. Зазначені повноваження є дискреційними.

Отже, оскаржуваний наказ в частині пункту 3 прийнято із дотриманням всіх законодавчо передбачених процедур, є правомірним і не підлягає скасуванню.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно вирішив справу по суті в частині пункту 3 оскаржуваного наказу (відмовив у задоволенні позову), проте із помилковим застосуванням норм матеріального права, що є підставою для зміни мотивувальної частини судового рішення в цій частині.

Керуючись статтями 345 349 351 352 354 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 у справі №420/7805/19 в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 28.11.2019 № 3680/5 та закрити провадження в цій частині позовних вимог.

Скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 у справі №420/7805/19 щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 28.11.2019 № 3680/5 та у цій частині залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2020, зі зміною мотивувальної частини, в редакції цієї постанови касаційного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Кравчук

В. М. Шарапа