ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 420/7851/19
адміністративне провадження № К/9901/11793/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Рибачука А.І.,
у попередньому судовому засіданні справу №420/7851/19
за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Держпраці в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 (ухвалене судом у складі: головуючого судді Токмілова Л.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021 (колегія у складі: головуючого судді Кравченка К.В., суддів: Джабурія О.В., Вербицької Н.В.),
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі - ГУ Держпраці, відповідач), в якому позивач просив:
-визнати протиправною та скасувати постанову №ОД 35 ДПС/ТД-ФС від 21.11.2019 про накладання штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 250 380 грн.
В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 зазначав, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОД 35 ДПС/ТД-ФС від 21.11.2019 є протиправною та підлягає скасуванню. Позивач покликався на те, що цивільно-правові договори про надання послуг, укладені між ним, як фізичною особою-підприємцем та фізичними особами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , укладалися для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці. У зв`язку з досягненням зазначеної мети взаємовідносини між ФОП ОСОБА_1 та відповідними фізичними особами припинялися. Укладені угоди не містять обов`язку виконавців бути присутніми на підприємстві у визначені робочі години, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, обов`язку підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу. У зв`язку з цим, позивач вважає, що висновки, викладені в акті перевірки про не наявність цивільно-правових угод як таких, а що насправді містять ознаки трудового договору, є таким, що не ґрунтуються на фактичних обставинах та законодавстві, а тому висновки щодо наявності правопорушень з боку позивача є помилковими та не ґрунтуються на фактичних даних. Також, на переконання позивача, постанова про накладення штрафну є протиправною, оскільки прийнята з порушенням порядку її прийняття.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2020, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021, позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що аналіз змісту цивільно-правових договорів, укладених між ФОП ОСОБА_1 та з фізичними особами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , дає підстави для висновку, що вони містять ознаки характерні саме цивільно-правовим відносинам, встановлено визначений обсяг виконання робіт та їх кінцевий результат. Тому постанова ГУ Держпраці №ОД 35 ДПС/ТД-ФС від 21.11.2019 підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Відповідач, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є оскарження ріщень, при ухваленні яких, на перконання позивача, застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 921/653/17.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу ГУ Держпраці без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін з мотивів правильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та відсутності порушення норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування судових рішень.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, з 07.12.2017 за №151617298685 перебуває на обліку в Кілійській ДПІ Ізмаїльського управління ГУ ДПС в Одеській області, основний вид економічної діяльності - 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
У період з 10.10.2019 по 17.10.2019 на підставі наказу №563 уповноваженою особою Головного управління ДФС в Одеській області проведена документальна позапланова виїзна перевірку фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1
Головним управлінням ДФС в Одеській області за наслідками проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2018 по 31.12.2018, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 складено акт № 210/15-32-33-04/ НОМЕР_1 від 24.10.2019.
У акті перевірки № 210/15-32-33-04/ НОМЕР_1 від 24.10.2019 викладені висновки про порушення, серед іншого, позивачем :
- Постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», яке полягає у тому, що ФОП ОСОБА_1 не повідомлено територіальні органи ДФС за місцем обліку про прийняття найманих працівників на роботу: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;
- порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971, а саме: не оформлення належним чином трудових відносин з фізичними особами: ОСОБА_4 , ОСОБА_3
01.11.2019 ФОП ОСОБА_1 подав заперечення до акту перевірки № 210/15-32-33-04/ НОМЕР_1 від 24.10.2019.
За результатами розгляду відповідних заперечень, висновок акту позапланової перевірки від 24.10.2019 залишено без змін.
Відповідно до протоколу №5 засідання з розгляду справ про накладення штрафу ФОП ОСОБА_1 прийнято рішення про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю.
Постановою ГУ Держпраці №Од35ДПС/ТД-ФС від 21.11.2019 на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України застосовано до ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 250380,00 грн. за використання праці найманих робітників в якості водіїв транспортних засобів без оформлення трудових договорів з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та без нарахування та виплати заробітних плат.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частин 1-3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В касаційній скарзі заявник покликався як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, обґрунтовуючи наведене тим, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 921/653/17.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» (далі - Конвенція Міжнародної організації праці) система інспекції праці на промислових підприємствах застосовується до всіх підприємств, щодо яких інспектори зобов`язані забезпечити застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи.
Пунктом «а» статті 3 вказаної Конвенції визначено, що завданнями системи інспекції праці є забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, як наприклад, норм щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров`я і добробуту, використання праці дітей і підлітків та з інших подібних питань, у тій мірі, в якій інспектори праці повинні забезпечувати застосування таких норм.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
КЗпП України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Крім того КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України) .
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XII) працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).
Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно частин першої та другої статті 928 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно із частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За правилами положень статей 902-903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Колегія суддів зазначає, що з аналізу чинного законодавства слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 по справі №0540/5987/18-а.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" встановлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електродній формена паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами. Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Статтею 259 КЗпП визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" встановлює Порядок №509.
Абзацом сьомим пункту 2 цього Порядку визначено, що штрафи можуть бути накладені на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
При цьому суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до пунктів 3-4 Порядку №509 Справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.
Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
За таких обставин суд касаційної інстанції приходить до висновку, що відомості, викладені в акті перевірки, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи ГУ Держпраці. Це свідчить про те, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 420/3197/19.
Підставою для прийняття постанови про накладання штрафу відносно позивача слугували висновки, викладені в акті перевірки Головного управлінням ДПС в Одеській області № 210/15-32-33-04/2926002917 від 24.10.2019.
Так, судами встановлено, що у акті перевірки контролюючим органом відображено укладення позивачем наступних цивільно-правових договорів про надання послуг:
19.02.2018 - з ОСОБА_2 , про надання послуг, відповідно до предмету якого виконавець ( ОСОБА_2 ) зобов`язується доставити автомобілем DAF вантаж з м.Запоріжжя до м. Калараш та з м.Тульчин до м.Пологи та видати вантаж у місці видачі;
11.04.2018 -з ОСОБА_2 , відповідно до предмету якого виконавець зобов`язується доставити автомобілем DAF вантаж з м.Запоріжжя до м. Ізмаїл потім заміна на водія ОСОБА_5 , та видати вантаж у місці видачі;
05.07.2018 -з ОСОБА_3 , відповідно до предмету якого виконавець зобов`язується доставити автомобілем DAF вантаж з м.Дніпро до м. Слатіна та з м.Тирговіште до м.Дніпро та видати вантаж у місці видачі;
18.07.2018 -з ОСОБА_3 , відповідно до предмету якого виконавець зобов`язується доставити автомобілем DAF вантаж з м.Запоріжжя до м. Калараш та з м.Тендерей до м.Жидачов та видати вантаж у місці видачі;
30.07.2018 -з ОСОБА_3 , відповідно до предмету якого виконавець зобов`язується доставити автомобілем DAF вантаж з м.Дніпро до м. Слатіна та з м.Тирговіште до м.Дніпро та видати вантаж у місці видачі;
18.08.2018 -з ОСОБА_3 , відповідно до предмету якого виконавець зобов`язується доставити автомобілем DAF вантаж з м.Дніпро до м. Крагели та з м.Кілія та видати вантаж у місці видачі;;
28.08.2018 -з ОСОБА_3 , відповідно до предмету якого виконавець зобов`язується доставити автомобілем DAF вантаж з м.Нікополь до м. Слатіна та з м.Тульча до м.Пологи та видати вантаж у місці видачі;
27.09.2018 -з ОСОБА_3 , відповідно до предмету якого виконавець зобов`язується доставити автомобілем DAF вантаж з м.Одеса до м.Кишинев та до м.Одеса та видати вантаж у місці видачі;
22.10.2018 -з ОСОБА_3 , відповідно до предмету якого виконавець зобов`язується доставити автомобілем DAF вантаж з м.Запоріжжя до м. Калараш та з м.Тульчин до м.Пологи та видати вантаж у місці видачі;
02.12.2018 -з ОСОБА_3 , відповідно до предмету якого виконавець зобов`язується доставити автомобілем DAF вантаж з м.Одеса до м.Кишинів та до м.Одеса та видати вантаж у місці видачі;
05.12.2018 -з ОСОБА_3 , відповідно до предмету якого виконавець зобов`язується доставити автомобілем DAF вантаж з м.Одеса до м.Кишинів та до м.Одеса та видати вантаж у місці видачі;
10.12.2018 -з ОСОБА_3 , відповідно до предмету якого виконавець зобов`язується доставити автомобілем DAF вантаж з м.Одеса до м.Кишинів та до м.Одеса та видати вантаж у місці видачі.
В додаток до вказаних договорів позивачем надані акти приймання-передачі наданих послуг.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за змістом досліджених договорів та доданих до них документів, замовник надає виконавцю завдання, у якому вказують детальні вимоги для виконання роботи, передбаченої договором. Договором передбачена сума разової виплати винагороди, умовою якої є прийняття робіт за актом.
Виконавці виконували роботу на свій ризик, самостійно організовували виконання роботи, не підлягали внутрішньому трудовому розпорядку.
З наведеного вбачається, що предметом таких договорів є кінцевий результат, а не постійний процес праці.
Також суди попередніх інстанцій слушно послалися на те, що є додаткова підстава вважати, що Спірна постанова не відповідає критерію законності.
Так, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, з урахуванням зазначеної статті КАС України, обставини встановлені у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2020у справі № 420/1470/20, яке набрало законної сили, щодо здійснення трудової діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , доказуванню у даній справі не підлягають.
Так, у справі № 420/1470/20 судом надана оцінка обставинам наявності трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 та фізичними особами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , і суд, перевіривши висновки акту перевірки, які слугували також підставою для прийняття Спірного рішення, дійшов висновку про відсутність факту використання позивачем найманих працівників за лютий, квітень, липень, серпень, вересень, жовтень та грудень 2018 року, та, як наслідок, відсутність оплати останнім заробітної плати. Зокрема, судом апеляційної інстанції зазначено, що транспортні послуги з перевезення надавались ОСОБА_2 і ОСОБА_3 періодично, а не постійно, з оплатою не за процес праці, а за кінцевий результат. Завдання, які виконувались виконавцями протягом різних періодів, є різними, що виключає виконання ними трудової функції.
Наведене свідчить також про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено правомірність висновку про порушення позивачем вимог частини 3 статті 24 КЗпП України, за яке передбачена відповідальність абзацом другим частини 2 статті 265 КЗпП України, через що постанова про застосування штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній скарзі не наведено доводів, які б ставили під сумнів правильність постанови суду апеляційної інстанції.
Інше вирішення судом апеляційної інстанції спору у цій справі в порівнянні із результатами касаційного перегляду справи № 921/653/17, обумовлено іншим складом обставин у справі та оцінкою доказів.
Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді : А.І. Рибачук
Т.Г. Стрелець