Постанова

Іменем України

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 422/11629/12

провадження № 61-3632св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент»,

заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 червня 2020 року у складі судді Мовчан Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2022 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент», заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про заміну стягувача у виконавчому провадженні,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» (далі - ТОВ «ФК «Есаймент») у квітні 2020 року звернулося до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні, в якій просило замінити стягувача Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») у виконавчих документах та подальших виконавчих провадженнях з виконання рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року у справі № 422/11629/2012 (2/205/1139/2013), на його правонаступника ТОВ «ФК «Есаймент».

Зазначену заяву ТОВ «ФК «Есаймент» обґрунтувало тим, що заочним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року у справі № 422/11629/2012 позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 023/08-МБ від 30 липня 2008 року у розмірі 246 264,09 грн. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. В іншій частині вказане судове рішення набрало законної сили та на його виконання були видані виконавчі листи.

Між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент» 06 листопада 2019 року було укладено договір про відступлення права вимоги та договір про відступлення права вимоги за договором застави (іпотеки), згідно з умовами яких ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступив шляхом продажу ТОВ «ФК «Есаймент» права вимоги, що належали банку за відповідними договорами, до яких, зокрема входять права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним договором про відкриття кредитної лінії.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ленінський районний суд міста Дніпропетровська від 12 червня 2020 року ухвалою заяву ТОВ «ФК «Есаймент», заінтересовані особи: ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про заміну стягувача у виконавчому провадженні задовольнив.

Замінив стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у виконавчих документах та подальших виконавчих провадженнях з виконання рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року у справі № 422/11629/2012 (2/205/1139/2013) (з врахуванням обставини скасування такого рішення в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року) на його правонаступника ТОВ «ФК «Есаймент».

Ухвалу місцевий суд мотивував тим, що звернення ТОВ «ФК «Есаймент» як правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження». Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду, завершальною стадією судового провадження і неможливість виконати рішення суду призведе до порушення прав правонаступника гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 15 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Ухвалу Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 червня 2020 року скасував та прийняв нову постанову, якою заяву задовольнив частково.

Замінив стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника ТОВ «ФК «Есаймент» у виконавчому листі, виданому на виконання заочного рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року у справі № 422/11629/2012 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В іншій частині заяви ТОВ «ФК «Есаймент» відмовив.

Частково задовольняючи заяву, апеляційний суд виходив з того, що до ТОВ «ФК «Есаймент» перейшло право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 023/08-МБ від 30 липня 2008 року, та укладеними на забезпечення їх виконання договором іпотеки № 23/08-01-МБ від 30 липня 2008 року та договором поруки № 023/08-02-МБ від 30 липня 2008 року на підставі договору про відступлення права вимоги, тому є підстави для заміни стягувача у виконавчому листі, виданому на виконання заочного рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року у справі № 422/11629/2012 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 у квітні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на частину другу статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій не з`ясували обставин, що мають істотне значення для вирішення питання про наявність підстав для заміни сторони виконавчого провадження.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» не передбачено правонаступництво при ліквідації банку. При відкликанні ліцензії та при ліквідації банк не набуває статусу банку.

Після відкликання ліцензії і ліквідації банку 17 грудня 2017 року банк не міг укласти договір про відступлення прав вимоги від 06 листопада 2019 року.

Суди попередніх інстанцій порушили його права, оскільки незаконно направили виконавчий лист для примусового виконання, хоча рішення суду від 19 червня 2013 року було виконане і виконавчі листи повернуті суду.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 05 травня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

Справа № 422/11629/12 надійшла до Верховного Суду 26 травня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року у справі № 422/11629/2012 позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 023/08-МБ від 30 липня 2008 року у розмірі 246 264,09 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 129 028,26 грн; заборгованості по сплаті відсотків - 27 096,08 грн; заборгованості по сплаті комісійної винагороди - 17 617,60 грн; пені за несвоєчасне виконання за кредитним договором за період з 29 листопада 2011 року до 29 листопада 2012 року - 72 522,15 грн. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 023/08-МБ від 30 липня 2008 року у розмірі 246 264,09 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 52,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , для задоволення грошових вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з укладанням договору купівлі-продажу з будь-якою третьою особою покупцем, а також наданням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» всіх повноважень необхідних для здійснення продажу такого майна, початкову ціну майна встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності, виконаної на стадії укладення договору купівлі-продажу.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 серпня 2013 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки в частині надання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Дніпропетровське регіональне управління» права отримання дублікатів (копій) правовстановлюючих документів у відповідних установах, організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату на предмет іпотеки, в тому числі технічний паспорт, з правом здійснення будь-яких платежів, що стосуються предмета іпотеки з правом подавати в БТІ документи, необхідні для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, згідно отриманих дублікатів (копій) правовстановлюючих документів та отримувати останні, а також подавати відповідно заяви та отримувати інші документи стосовно предмету іпотеки, відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2013 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відхилено. Додаткове рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 серпня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 листопада 2013 року виправлено описку у рішенні Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року у справі № 422/11629/2012.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року в частині задоволених позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення заборгованості за кредитним договором набрало законної сили.

На виконання вказаного заочного рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року Ленінським районним судом міста Дніпропетровська 14 березня 2014 року видано виконавчий лист № 2/205/1139/2013.

Між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Есаймент» 06 листопада 2019 року було укладено договір про відступлення права вимоги та договір про відступлення права вимоги за договором застави (іпотеки), згідно з якими ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступило шляхом продажу ТОВ «ФК «Есаймент» права вимоги, що належали ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за відповідними договорами, до яких, зокрема, входять права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним договором про відкриття кредитної лінії № 023/08-МБ від 30 липня 2008 року, та укладеними на забезпечення їх виконання договором іпотеки № 23/08-01-МБ від 30 липня 2008 року та договором поруки № 023/08-02-МБ від 30 липня 2008 року.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та поручителів зазначених у додатках №№ 1-2 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами та договорами поруки з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстрами у додатках №№ 1-2 до цього договору.

ТОВ «ФК «Есаймент» набуло право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії № 023/08-МБ від 30 липня 2008 року, та укладеними на забезпечення їх виконання договором іпотеки № 23/08-01-МБ від 30 липня 2008 року та договором поруки № 023/08-02-МБ від 30 липня 2008 року.

Згідно з листом Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 04 вересня 2020 року № 73613/20, у відділі на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/205/1139/2013 від 14 березня 2014 року виданого Ленінським районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» боргу у розмірі 246 264,09 грн у період з 04 серпня 2016 року до 21 лютого 2017 року (ВП № 51841536). Вказане виконавче провадження було завершено 21 лютого 2017 року на підставі частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на адресу відділу надійшла ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, якою справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Апеляційним судом із автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 04 вересня 2020 року встановлено, що виконавчий лист № 2/205/1139/2013 від 14 березня 2014 року, виданий Ленінським районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» боргу у розмірі 246 264,09 грн, повторно на примусове виконання до відділу не надходив та на виконанні не перебуває.

На час розгляду справи у вказаному відділі ДВС відкрите виконавче провадження відсутнє. Виконавчий лист № 2/205/1139/2013, що був виданий Ленінським районним судом міста Дніпропетровська 14 березня 2014 року, на виконання заочного рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2013 року не перебуває на виконанні.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України).

З аналізу положень статей 512, 514, 516 ЦК України вбачається, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки це не впливає на обсяг, характер і порядок виконання боржником своїх зобов`язань, не порушує інтересів боржника та не погіршує його становище. До того ж, положення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України передбачають, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору, і таке виконання буде вважатися належним.

Позивач (боржник) не позбавлений права висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора на підставі статті 518 ЦК України.

При цьому відступлення права вимоги не змінює суті зобов`язання боржника за кредитним договором, а також обсягу його прав і обов`язків.

У статті 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі частин першої, другої, п`ятої статті 442 ЦПК України, зокрема у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

У випадку, якщо виконавче провадження по вказаним виконавчим листам не відкрите, заміна сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Відповідно, до відкриття виконавчого провадження або після повернення виконавчого документа стягувачу суд може замінити боржника або стягувача у виконавчому документі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у Новокодацькому відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 04 вересня 2020 року № 73613/20 на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/205/1139/2013 від 14 березня 2014 року, виданого Ленінським районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» боргу у розмірі 246 264,09 грн у період з 04 серпня 2016 року до 21 лютого 2017 року (ВП № 51841536), яке було завершено 21 лютого 2017 року на підставі частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».

Повторно на примусове виконання зазначений виконавчий лист до відділу не надходив та на виконанні не перебуває.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 73-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20) зазначено, що:

«оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи.

На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 ГПК України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України.

Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового провадження, включаючи й стадію виконання судового рішення».

У пунктах 6.11-6.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року по справі № 911/3411/14 (провадження № 12-39гс20) вказано, що:

«після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як в межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження у учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.

Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.

Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.

Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них.

Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц про те, що заміна сторони правонаступником можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням.

З аналізу наведеного можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (стаття 334 ГПК України) має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи (стаття 52 ГПК України). Відповідний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 (пункт 73)».

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність заміни стягувача у виконавчому листі, а не у виконавчому провадженні, оскільки виконавче провадження було завершено 21 лютого 2017 року, а виконавчий лист повторно на примусове виконання до відділу ДВС не надходив та на виконанні не перебуває.

Доводи касаційної скарги про те, що Законом України «Про банки і банківську діяльність» не передбачено правонаступництво при ліквідації банку, тому банк не міг укласти договір про відступлення прав вимоги від 06 листопада 2019 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пунктом 2 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду в разі делегування їй всіх або частини повноважень Фонду має право укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

Договір про відступлення прав вимоги від 06 листопада 2019 року укладено від імені ПАТ «Банк «Фінанси на Кредит» Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку.

Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що зазначений договір є чинним та ніким не оспорений.

Інші доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії оскаржувана постанова апеляційного суду є достатньо мотивованою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Наведена у касаційній скарзі ОСОБА_2 вимога про скасування ухвали Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 червня 2020 року не підлягає задоволенню, оскільки вказане рішення місцевого суду скасоване апеляційним судом.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров