Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 423/2673/12
провадження № 61-9341св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Казначеївська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , як правонаступник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Казначеївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , як правонаступника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку по праву спадкування за законом,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Казначеївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку за правом спадкування за законом.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_5 . Після його смерті залишилася спадщина, що складається із земельної ділянки площею 3,440 га, яка розташована на території Казначеївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії 1-ДП № 038931 від 07 лютого 2003 року.
ОСОБА_5 заповіт не залишав, а мати позивача - ОСОБА_3 та брат позивача - ОСОБА_4 є його єдиними спадкоємцями першої черги, але вони, як зазначав позивач, відмовилися від прийняття спадщини, оскільки мали бажання, щоб право власності на земельну ділянку було визнано за ОСОБА_1 .
Позивач звернувся до нотаріальної контори з проханням видати йому свідоцтво про право на спадщину після смерті батька - ОСОБА_5 , але листом Магдалинівської державної нотаріальної контори від 01 листопада 2012 року № 1452/02-14 йому відмовлено, у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заяву про відмову від прийняття спадщини згідно зі статтею 1270 ЦК України не подавали.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку (пай № НОМЕР_1 ) площею 3,440 га, яка розташована на території Казначеївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії 1-ДП № 038931 від 07 лютого 2003 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за МД № 12398.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2021 року витребувано з Магдалинівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області спадкову справу, заведену після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 , як правонаступника ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки після вивчення спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , суд встановив, що із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 звернулась ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на земельну ділянку (пай № НОМЕР_1 ) площею 3,440 га, яка розташована на території Казначеївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії 1-ДП № 038931 від 07 лютого 2003 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право власності на землю за МД № 12398.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та положень статті 1261 ЦК України, зокрема, посилався на те, що позивач має право на спадкування за законом, оскільки він є сином та спадкоємцем першої черги після померлого ОСОБА_5 , а інші спадкоємці відмовилися від прийняття спадщини.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись із вказаним рішенням особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_6 , оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, поданій 22 вересня 2020 року, посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Також просив поновити строк на апеляційне оскарження.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено.
Скасовано заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2012 року.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Казначеївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку по праву спадкування за законом.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 1 260,00 грн.
Постанова суду мотивована тим, що ухвалене судом першої інстанції рішення суду безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_6 , якого не було залучено до участі у справі як спадкоємця першої черги.
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення суду, не встановив коло всіх спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , не залучив до участі у справі апелянта, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову інших спадкоємців від спадщини та задоволення позовних вимог позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням уточнень, вказує, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права, а тому просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.
10 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що посилання ОСОБА_6 на те, що при розгляді справи судом першої інстанції його не залучено до участі у справі та вирішено питання про його права та інтереси як спадкоємця, є безпідставними оскільки, відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв спадщину.
Відповідно до спадкової справи № 169/2010р., заведеної Магдалинівською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцями, які прийняли спадщину є - ОСОБА_1 , відповідно до заяви про прийняття спадщини, - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які на час смерті ОСОБА_5 проживали з ним та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Казначеївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (а. с. 10).
Таким чином, при поданні позову до суду залучено як відповідачів спадкоємців, які прийняли спадщину.
Оскільки ОСОБА_6 заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 не подавав та зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не проживав, то відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України є таким, що не прийняв спадщину. Цей факт підтверджується постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 03 березня 2020 року.
Суд апеляційної інстанції не перевірив факт прийняття апелянтом спадщини, не надав оцінки постанові нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 03 березня 2020 року, адресованої ОСОБА_6 , де чітко вказано про пропуск ним строку для прийняття спадщини.
Спадкову справу, заведену після смерті ОСОБА_5 , суд першої інстанції з Магдалинівської державної нотаріальної контори не витребував. Проте апеляційний суд витребував спадкову справу, заведену після смерті ОСОБА_3 (відповідач по справі), про спадщину щодо якої спору немає.
Протягом 15 років ОСОБА_6 не цікавився спадщиною, яка залишилась після смерті ОСОБА_5 .
ОСОБА_6 було добре відомо про наявність земельної ділянки у ОСОБА_5 , а також між ними була досягнута домовленість, що земельну ділянку (пай) ОСОБА_5 спадкує ОСОБА_1 , житловий будинок - ОСОБА_4 , земельну ділянку (пай) після смерті ОСОБА_3 за заповітом спадкує ОСОБА_2 .
Відповідачі у справі ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) позовні вимоги визнали в повному обсязі та не заперечували проти того, що право власності на земельну ділянку було визнано за ОСОБА_1 .
Таким чином, апелянт ОСОБА_6 не мав права на апеляційне оскарження, оскільки його права та інтереси рішенням суду першої інстанції не були порушені.
Вказував, що апеляційним судом ухвалено рішення без урахування висновків Верховного Суду, вказаних у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 273/1971/19, від 25 березня 2020 року у справі № 140/871/16-ц (провадження № 61-38046св18), від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-19977св19), від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18), у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6 просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вона є законною, судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що ОСОБА_5 є батьком позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження від 19 грудня 1964 року (а. с. 5).
ОСОБА_6 є рідним сином спадкодавця ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 16 липня 1962 року (а. с. 91).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , актовий запис № 11 (а. с. 6, 14).
Після смерті ОСОБА_5 позивач ОСОБА_1 24 вересня 2010 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про оформлення спадщини, але листом державного нотаріуса йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки інші спадкоємці в установлений законом строк не відмовилися від прийняття спадщини (а. с. 39).
Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії 1-ДП № 038931 від 07 лютого 2003 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за МД № 12398, земельна ділянка площею 3,440 га, яка розташована на території Казначеївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, належала ОСОБА_5 (а. с. 7, 15).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам надано роз`яснення, що будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Статтею 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).
Відповідно до статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
У частині другій статті 1272 ЦК України передбачено, що за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Тлумачення частини другої статті 1272 ЦК України щодо кола спадкоємців, згода яких вимагається, включаються як спадкоємці, які своєчасно подали заяви про прийняття спадщини, так і спадкоємці, які вважаються такими, що прийняли спадщину відповідно до положень статті 1268 ЦК України. При цьому згода спадкоємців, які прийняли спадщину, повинна бути виражена у письмовій формі.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Суд встановив, що після смерті ОСОБА_5 , позивач звернувся до нотаріальної контори за оформленням спадщини, але листом Магдалинівської державної нотаріальної контори повідомлено, що видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на все майно немає можливості, у зв`язку з тим, що інші спадкоємці заяв про відмову від прийняття спадщини не подавали.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не встановив коло всіх спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , не залучив до участі у справі апелянта, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову інших спадкоємців від спадщини та задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд погодився з доводами апелянта ОСОБА_6 про те, що ухвалене оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_6 , якого не було залучено до участі у справі як спадкоємця першої черги.
Разом з тим обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину тощо.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 04 серпня 2020 року № 237/5365/16-ц (провадження № 61-38668св18), від 07 липня 2021 року № 646/5250/18 (провадження № 61-2815св21).
Таким чином, суду апеляційної інстанції потрібно встановити фактичні обставини справи, зокрема, встановити, коли була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , витребувати зазначену справу з Магдалинівської державної нотаріальної контори та дослідити її. Встановити коло спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , наявність у спадкоємців права на спадкування та коли спадкоємці звертались до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та/або про відмову від прийняття спадщини, чи прийняв ОСОБА_6 спадщину після померлого ОСОБА_5 , оскільки вказуючи на те, що порушено права ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції свій висновок обґрунтував на припущеннях, без посилання на конкретні докази, що суперечить положенням частини шостої статті 81 ЦПК України.
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О. С. Ткачук