Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 426/20347/18

провадження № 61-350св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Синельникова Є.В.,

суддів: ОсіянаО.М., СакариН.Ю., ХоптиС.Ф., ШиповичаВ.В.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Міністерство оборони України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська фірма по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства «Агрохім», Державна казначейська служба України, Сватівська районна державна адміністрація, Сватівська міська рада, Кабінет Міністрів України, Служба безпеки України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Сватівського районного суду Луганської області, у складі судді Попової О.М., від 04 липня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Назарової М.В., Луганської В.М., Стахової Н.В., від 03 грудня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі Міноборони) про відшкодування майнової шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що станом на 29 жовтня 2015 року він був керівником товариством з обмеженою відповідальністю «Луганська фірма по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства «Агрохім» (далі ТОВ «Луганська фірма «Агрохім») та є власником автомобіля SUBARU LEGACY, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Вранці 29 жовтня 2015 року прибув на своє робоче місце на вказаному авто та залишив його на території ТОВ «Луганська фірма «Агрохім». В цей же день близько 19 год 30 хв у м. Сватове Луганської області по вул. Ново-Старобільська сталася пожежа на об`єднаних польових складах ракетно-артилерійського озброєння Збройних Сил України (далі ЗСУ) МОУ, яка призвела до детонації боєприпасів, що зберігались на території складу.

Зазначена обставина встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 14 червня 2017 року у справі № 910/23120/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня

2017 року та постановою Верховного суду від 22 березня 2018 року, у справі за позовом ТОВ «Луганська фірма «Агрохім» до МОУ, Антитерористичного центру при Службі безпеки України про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 29541956,20 грн.

Вироком Сватівського районного суду Луганської області від 28 жовтня

2016 року у кримінальному провадженні №426/13206-16-к встановлено той факт, що пожежа та вибухи боєприпасів сталися з вини посадової особи Міноборони.

Внаслідок детонації боєприпасів, що зберігалися на території складів ракетно-артилерійського озброєння ЗСУ МОУ, по вул. Ново-Старобільська, було знищено належний позивачу на праві власності автомобіль SUBARU LEGACY, реєстраційний номер НОМЕР_1 , чим завдано матеріальної шкоди в розмірі 302240 грн, яку він, посилаючись на положення статей 22 1166 1173 1187 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 3, 14 Закону України «Про Збройні Сили України», статей 1, 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», підпункту 104 пункту 4 Положення про Міноборони, разом з понесеними витратами на проведення автотоварознавчого дослідження і складення експертного висновку у розмірі 1475 грн, просив суд стягнути на свою користь з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 04 липня

2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 12 липня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Міноборони на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 303715 грн, що складається з розміру матеріальної шкоди, що спричинена ОСОБА_1 , як власнику транспортного засобу, внаслідок надзвичайної події 29 жовтня 2015 року, та складає 302240 грн та витрат на проведення автотоварознавчого дослідження та складання експертного висновку в сумі 1475 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що обов`язок держави відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на Міноборони, як на уповноважений орган державного управління. Також судом враховано, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу Міноборони залишено без задоволення, а рішення Сватівського районного суду Луганської області від 04 липня 2019 року - без змін.

Приймаючи постанову від 03 грудня 2019 року, колегія суддів виходила з того, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення шкоди саме із Міноборони як належного відповідача ґрунтується на вимогах закону. Розмір завданої позивачу майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню апеляційний суд вважав доведеним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Міноборони, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міноборони на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 04 липня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №426/20347/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду. Зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання рішення Сватівського районного суду Луганської області від 04 липня 2019 року.

У лютому 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать вироку Сватівського районного суду Луганської області від 28 жовтня 2016 року у кримінальному провадженні № 426/13206/16-к за обвинуваченням майора ОСОБА_2 ..

З урахуванням того, що майор ОСОБА_2 ніколи не проходив військової служби на посадах в Міноборони та не був посадовою особою Міноборони, а проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка є самостійною юридичною особою, цивільно-правова відповідальність МОУ як центрального органу виконавчої влади, передбачена статтею 1174 ЦК України виключається, а Міноборони не може відповідати за тими зобов`язаннями, які згідно закону покладаються на військову частину.

Звертає увагу касаційного суду, що вироком суду була встановлена вина майора ОСОБА_2 щодо невиконання наказу по обладнанню польового складу, а не вина останнього щодо виникнення пожежі на території польового складу, яка призвела у подальшому до детонації боєприпасів або наслідків такої пожежі.

Посилаючись на вимоги статті 1, частини другої статті 2, статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» стверджує, що Міноборони лише здійснює управління військовим майном та закріплює останнє за військовими частинами, а отже не може бути володільцем боєприпасів, які знаходились на об`єднаних польових складах, що виключає відповідальність відповідача на підставі статті 1187 ЦК України, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 05 червня 2018 року по справі №243/10982/15-ц (провадження №14-81цс18).

Вважає, що суди не з`ясували та не встановили належність, як фактичну так і юридичну, боєприпасів - джерела підвищеної небезпеки, які зберігалися на об`єднаних польових складах ракетно-артилерійського озброєння ЗСУ в

м. Сватове.

Посилаючись на положення абзацу 21 статті 1, частини першої статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та те, що по факту події, яка

сталася 29 жовтня 2015 року на території польового складу сектору «А» у місті Сватове, Луганської області, слідчим управлінням Головної військової прокуратури України Генеральної прокуратури України порушене кримінальне провадження та здійснюється досудове розслідування в цьому проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№22015130000000551 від 29 жовтня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 258 (терористичний акт), частиною третьою статті 426 (бездіяльність військової влади) Кримінального кодексу України (далі КК України), досудове розслідування по якому триває та відсутня особа, якій повідомлено про підозру відповідно до вимог статей 42 276 277 278 279 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), наголошує на тому, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Подія що сталася 29 жовтня 2015 року у м. Сватове Луганської області кваліфікована, як надзвичайна ситуація техногенного характеру регіонального рівня, а обов`язок відшкодовувати такі збитки покладено на місцеві органи влади.

Стверджує, що розмір завданих позивачу збитків заявлених до відшкодування є необґрунтованим і завищеним. Судами не досліджено докази на підтвердження пошкодження автомобіля позивача саме від детонації боєприпасів. Вважає, що наданий позивачем висновок експертного авто-товарознавчого дослідження №12728 від 12 квітня 2016 року не є належним та допустимим доказом по справі, оскільки на розв`язання авто-товарознавчого дослідження було поставлено некоректні питання, які одночасно містять відповіді на них та встановлюють обставини надзвичайної події.

Судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника Міноборони про передачу справи до Печерського районного суду м. Києва з метою забезпечення розгляду справи у закритому судовому засіданні та дослідження доказів, які становлять державну таємницю, чим порушено основні засади цивільного судочинства, встановлені частиною третьою статті 2 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив Антитерористичного центру (далі АТЦ) при Службі безпеки України (далі СБУ) на касаційну скаргу, в якому представник третьої особи зазначає про обґрунтованість доводів Міноборони. Вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, а надані ОСОБА_3 докази не підтверджують вину відповідача у заподіянні йому шкоди, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 1166 ЦК України.

Також у лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив

ОСОБА_1 на касаційну скаргу Міноборони, в якому позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу відхилити, а рішення Сватівського районного суду Луганської області від 04 липня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін. Вважає, що саме на Міноборони як центральний орган управління ЗСУ покладено обов`язок здійснювати від імені держави управління військовим майном, зокрема боєприпасами, що є джерелом підвищеної небезпеки та здійснювати контроль за їх використанням і збереженням, у тому числі у разі закріплення військового майна за військовими частинами, а також забезпечувати комплектування ЗСУ особовим складом та його підготовку.

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив Кабінету Міністрів України на касаційну скаргу Міноборони, однак оскільки зазначений відзив подано з пропуском строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження, а наведені представником третьої особи причини пропуску такого строку не підтверджені належними та допустимими доказами, касаційний суд до уваги його не приймає.

Іншими учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач є власником автомобіля марки SUBARU LEGACY випуску 2008 року, колір чорний, шасі (кузов, рама) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 на якому 29 жовтня 2015 року прибув на своє робоче місце на територію ТОВ «Луганська фірма по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства «Агрохім».

29 жовтня 2015 року близько 19 год 30 хв у м. Сватове Луганської області по вул. Ново-Старобільська сталася пожежа на об`єднаних польових складах ракетно-артилерійського озброєння ЗСУ Міноборони, яка призвела до детонації боєприпасів, що зберігалися на території складу.

Вказані обставини визнаються учасниками справи та підтверджується наказом Міністра оборони України від 28 грудня 2015 року № 282 КП ДСК «Про результати службового розслідування», листом заступника начальника штабу Антитерористичного центру при СБУ від 20 серпня 2016 року № 33/2/2-8938, вироком Сватівського районного суду Луганської області від 28 жовтня

2016 року у кримінальному провадженні № 426/13206/16-к, а також довідками Сватівської міської ради № 822/7 від 02 червня 2016 року та №1368/7 від 01 вересня 2016 року, довідкою Сватівського міськрайонного відділу ГУ ДСНС України в Луганській області №656 від 05 листопада 2015 року, довідками Сватівського міськрайонного відділу ГУ ДСНС України в Луганській області № 13/45/858 від 03 листопада 2015 року, № 13/45/86 від 04 листопада 2015 року.

Належний позивачу автомобіль марки SUBARU LEGACY, реєстраційний номер НОМЕР_1 , потрапив у зону ураження та внаслідок вибухів отримав значні пошкодження.

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 12728

від 12 квітня 2016 року розмір майнової шкоди завданої володільцю автомобіля SUBARU LEGACY НОМЕР_1 на момент дослідження складає 302240 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 червня 2017 року по справі справа №910/23120/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 22 березня 2018 року, у справі за позовом ТОВ «Луганська фірма по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства «Агрохім» до Міноборони та АТЦ при СБУ про відшкодування матеріальної шкоди, позовні вимоги ТОВ «Луганська фірма по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства «Агрохім» задоволено та стягнуто із Міністерства оборони України на відшкодування матеріальної шкоди 29541956, 20 грн.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року

№368 рішенням регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій зазначена подія класифікована як надзвичайна ситуація техногенного характеру регіонального рівня.

З матеріалів службового розслідування (наказ від 28 грудня 2015 року

№282 КП ДСК) встановлено, що виникнення та поширення пожежі 29 жовтня 2015 року на складах об`єднаних польових складах ракетно-артилерійського озброєння ЗСУ Міноборони, що призвело у подальшому до детонації боєприпасів, повного знищення складу, ураження озброєння і військової техніки, загибелі та поранення людей, знищення майна та нанесення значних матеріальних збитків прилеглій інфраструктурі, відбулося внаслідок неналежного виконання своїх службових обов`язків посадовими особами Міністерства оборони України, які в період створення та функціонування складу відповідали за стан і збереження озброєння боєприпасів, бойової та іншої техніки.

Вироком Сватівського районного суду Луганської області від 28 жовтня

2016 року у кримінальному провадженні №426/13206-16-к за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою

статті 403 КК України, було встановлено вину військової службової особи, виконуючого обов`язки начальника польового складу боєприпасів майора ОСОБА_2 у невиконанні ним наказу керівництва, внаслідок

чого 29 жовтня 2015 року близько 19 год 30 хв на території майданчику № 3 польового складу боєприпасів сектору «А» у м. Сватове, Луганської області відбулося загоряння дерев`яних ящиків з боєприпасами та подальше поширення полум`я на інше ракетно-артилерійське озброєння, яке перебувало на території польового складу боєприпасів, що спричинило їх подальшу детонацію в процесі пожежі.

У період з вересня 2014 року по лютий 2015 року керівництвом та військовими службовими особами сектору «А» заходи щодо обладнання складу не здійснювались, план оборони та охорони не складено, периметр складу не визначено та не огороджено, дотримання на ньому заходів пожежної безпеки не забезпечувалось, а варта для охорони не призначалась.

Крім цього, відповідно до наказу Міноборони від 28 грудня 2016 року №282КП «Про результати службового розслідування» до відповідальності було притягнуто більш п`ятдесяти посадових осіб Міноборони та ЗСУ.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України (тут і надалі за текстом в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням військових боєприпасів має ознаки джерела підвищеної небезпеки.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Тобто володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина друга статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною другою статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Частиною першою статті 137 Господарського кодексу України передбачено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб`єкт господарської діяльності за своїми зобов`язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов`язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. Стягнення за зобов`язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене.

Оскільки військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, то вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

Зазначені висновки, узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі

№ 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18) та постановах Верховного Суду: від 20 червня 2018 року по справі №426/5409/15-ц (провадження

№61-1805св17), від 21 серпня 2018 року по справі №219/2278/16-ц (провадження №61-4360св18), від 14 лютого 2020 року по справі №640/7219/17 (провадження №61-6659св19), від 30 березня 2020 року по справі №610/2736/18 (провадження №61-14469св19), від 06 травня 2020 року по справі №233/414/18 (провадження №61-48422св18) та від 27 травня

2020 року по справі №314/5279/17 (провадження №61-48303св18) та ін.

Отже вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що факт завдання позивачу майнової шкоди внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки доведено.

Посилаючись на те, що Міноборони є центральним органом виконавчої влади і військового управління, в підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, суди також дійшли висновку, що саме воно зобов`язане відшкодувати завдану позивачу шкоду.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги висновок, Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18), є безпідставними, оскільки на відміну від розглядуваної справи, у справі № 243/10982/15-ц встановлено інші фактичні обставини, зокрема те, що бойова машина піхоти

на час дорожньо-транспортної пригоди перебувала на балансі військової частини польова пошта НОМЕР_4 і належала їй на праві оперативного управління.

Натомість у розглядуваній справі не надано доказів того, що боєприпаси, детонування яких призвело до пошкодження належного позивачу автомобіля, були передані Міноборони у володіння іншої особи, в тому числі військової частини НОМЕР_2 .

При цьому і в подібній справі №910/23120/16 за позовом ТОВ «Луганська фірма по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства «Агрохім» до Міноборони та АТЦ при СБУ про відшкодування матеріальної шкоди, Верховний Суд у постанові від 22 березня 2018 року вказавши на відсутність в матеріалах справи доказів приналежності складу боєприпасів іншим особам, відхилив аргументи МОУ про те, що воно не може бути володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Доводи відповідача, щодо створення судами перешкод у наданні відповідних доказів не підтверджені.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи заявника про те, що майор ОСОБА_2 не проходив військової служби на посадах в Міноборони, а проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , на правильність висновків судів попередніх інстанцій не впливають, оскільки відповідачем не доведено, що об`єкти, використання, зберігання або утримання яких створює підвищену небезпеку, в даному випадку боєприпаси, були передані у володіння будь-якої іншої особи, в тому числі військової частини НОМЕР_2 .

Посилання заявника на необхідність відшкодування шкоди з урахуванням положень статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не приймається до уваги з огляду на те, що матеріалами справи не доведено, що пошкодження майна позивача сталося внаслідок терористичного акту.

Факт завдання позивачу шкоди за встановлених судами обставин внаслідок пожежі на об`єднаних польових складах ракетно-артилерійського озброєння ЗСУ МОУ у м. Сватове, яка призвела до детонації боєприпасів, що зберігалися на території складу та розмір такої шкоди відповідачем не спростовано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367

ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Ухвалами від 19 лютого 2019 року та від 10 травня 2019 року судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні поданих відповідачем у лютому та березні 2019 року клопотань про передачу цивільної справи №426/20347/18 до Печерського районного суду м. Києва та наведено відповідні мотиви, з якими погоджується Верховний Суд.

Наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в запереченні на позовну заяву та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судами, та, переважно, спрямовані на переоцінку доказів у справі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Обставини, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року було зупинено виконання рішення Сватівського районного суду Луганської області

від 04 липня 2019 рокудо закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення виконання оскаржуваного рішення суду необхідно поновити.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 04 липня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Сватівського районного суду Луганської області від 04 липня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є.В.Синельников О.М. Осіян Н.Ю. Сакара С. Ф. Хопта В.В. Шипович