№ 426/4370/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 426/4370/15-ц

провадження № 61-40664 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідачі: Сватівська районна державна адміністрація Луганської області, ОСОБА_3 ;

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , представники Сватівської районної державної адміністрації Луганської області - Фесенко Рустам Валерійович, Гиря Ігор Леонідович ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26 червня 2018 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Яреська А. В., Гаврилюка В. К., рішення Сватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року у складі судді Скрипника С. М. та постанову Луганського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Дронської І. О., Яреська А. В,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сватівської районної державної адміністрації Луганської області (далі - Сватівська РДА Луганської області), ОСОБА_3 про визнання недійсним і скасування державної реєстрації договору оренди землі та водного об`єкта, визнання дійсним та поновлення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2004 року між Сватівською РДА Луганської області (орендодавець) та ним (орендар) у простій письмовій формі укладено договір оренди водоймища, відповідно до якого орендодавець на підставі розпорядження голови Сватівської РДА Луганської області від 08 квітня 2004 року № 168 надав, а орендар терміном на 50 років прийняв у строкове платне користування земельну ділянку під водоймищем несільськогосподарського призначення, площею 54,4 га, нормативною грошовою оцінкою 422 254,98 грн, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області. Державна реєстрація договору здійснена 30 грудня 2004 року за № 040441700137.

15 грудня 2009 року Сватівською РДА Луганської області було видане розпорядження № 874/1 «Про дострокове припинення права користування земельною ділянкою під існуючим водним об`єктом, яка знаходиться на території Містківської сільської ради», відповідно до якого, з посиланням на рішення Сватівського районного суду Луганської області у справі № 2-461/2009, було достроково припинено його право на строкове платне користування вказаною земельною ділянкою та передано земельну ділянку до земель державної власності.

29 грудня 2009 року Сватівською РДА Луганської області було видано розпорядження № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 », відповідно до якого ОСОБА_3 надано у довгострокове користування на умовах оренди терміном на 49 років земельну ділянку під існуючим водним об`єктом, загальною площею 54,4 га, розташовану за межами населених пунктів, яка за даними державного земельного кадастру враховується на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області, цільове використання - для господарських та інших потреб.

На підставі вказаного розпорядження 30 грудня 2009 року між Сватівською РДА Луганської області (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар) у простій письмовій формі укладено договір оренди землі та водного об`єкту, відповідно до якого орендодавець згідно розпорядження від 29 грудня 2009 року № 954 надав, а орендар прийняв у довгострокове користування на умовах оренди терміном на 49 років земельну ділянку водного фонду, з розташованим на ній водним об`єктом (водоймищем), площею 54,4 га, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області. Державна реєстрація договору здійснена 13 січня 2010 року за № 041541700020.

Зазначав, що рішенням господарського суду Луганської області від 23 липня 2012 року, яке набрало законної сили, розпорядження голови Сватівської РДА Луганської області від 29 грудня 2009 року № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 » визнано недійсним.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 21 листопада 2013 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову Сватівської РДА Луганської області до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки відмовлено за необґрунтованістю.

На підставі вказаних судових рішень скасовані розпорядження від 15 грудня 2009 року № 847/1 та від 29 грудня 2009 року № 954, які були підставою для укладання договору оренди з ОСОБА_3 .

Також зазначав, що рішенням господарського суду Луганської області від 26 грудня 2013 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження голови Сватівської РДА Луганської області від 16 серпня 2013 року № 399, яким скасовано розпорядження від 15 грудня 2009 року № 847/1 «Про дострокове припинення права користування земельною ділянкою під існуючим водним об`єктом, яка знаходиться на території Містківської сільської ради».

Ураховуючи викладене, посилаючись на обставини, встановлені вказаними судовими рішеннями, відсутність правових підстав у ОСОБА_3 користуватися земельною ділянкою під існуючим водним об`єктом, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати недійсним договір оренди землі та водного об`єкту від 30 грудня 2009 року, укладений між Сватівською РДА Луганської області та ОСОБА_3 стосовно земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом (водоймищем), площею 54,4 га, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області; скасувати державну реєстрацію вказаного договору, здійснену Сватівським районним реєстраційним округом Луганської регіональної філії Центру Державного земельного кадастру (далі - ДЗК) 13 січня 2010 року за № 041041700020; визнати дійсним та поновити державну реєстрацію договору оренди водоймища, укладеного між Сватівською РДА Луганської області та ОСОБА_1 від 28 грудня 2004 року стосовно вказаної земельної ділянки, який було зареєстровано у Сватівському районному комплексному відділі Луганської регіональної філії Центру ДЗК 30 грудня 2004 року за № 040441700137.

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Сватівської РДА Луганської області про визнання договору оренди водоймища недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що договір оренди водоймища від 28 грудня 2004 року між Сватівською РДА Луганської області та ОСОБА_1 було укладено та підписано без додержання загальних вимог, які є необхідними для чинності правочину. Так, оскаржуваний договір від імені Сватівської РДА Луганської області підписано заступником голови Мушніним В. О., який не мав повноважень на його підписання. Жодні письмові рішення, повідомлення або вчинені юридично значимої дії, які б виступали як доказ схвалення відповідачем правочину від 28 грудня 2004 року, укладеного з перевищенням повноважень, відсутні.

Також зазначав, що у 2009 році Сватівська РДА Луганської області зверталася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди водоймища від 28 грудня 2004 року, а 30 грудня 2009 року уклала з ним договір оренди землі та водного об`єкту, надавши йому право оренди на водоймище, яке було предметом оспорюваного договору від 28 грудня 2004 року.

Вважаючи, що вказане суб`єктивне майнове право оренди на водоймище належить йому, ОСОБА_3 , на підставі договору оренди землі та водного об`єкту від 30 грудня 2009 року, просив суд визнати недійсним договір оренди водоймища б/н від 28 грудня 2004 року, укладений між Сватівською РДА Луганської області та ОСОБА_1 .

Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 14 грудня 2015 року зазначені вище позови об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа неодноразово розглядалася судами.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 18 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 26 квітня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 відхилено.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 18 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , задоволено частково.

Ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26 квітня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі та водного об`єкта недійним скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 08 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 18 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_6 , задоволено частково.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 18 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 08 вересня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію договору оренди землі та водного об`єкту від 30 грудня 2009 року, укладеного між Сватівською РДА Луганської області та ОСОБА_3 стосовно земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом (водоймищем), площею 54,4 га, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області, який зареєстровано у Сватівському районному реєстраційному окрузі Луганської регіональної філії Центру ДЗК 13 січня 2010 року за № 041041700020.

Визнано дійсним та поновлено державну реєстрацію договору оренди водоймища, укладеного між Сватівською РДА та ОСОБА_1 від 28 грудня 2004 року стосовно земельної ділянки під водоймищем несільськогосподарського призначення, площею 54,4 га, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області, який було зареєстровано у Сватівському районному комплексному відділі Луганської регіональної філії Центру ДЗК 30 грудня 2004 року за № 040441700137.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зазначив, що розпорядження голови Сватівської РДА Луганської області від 08 квітня 2004 року № 168 є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, тобто, укладенням договору оренди від 28 грудня 2004 року з ОСОБА_1 , а тому не могло бути скасовано органом місцевого самоврядування з подальшим укладанням договору оренди від 30 грудня 2009 року з ОСОБА_3 .

Судом враховано, що рішенням апеляційного суду Луганської області від 21 листопада 2013 року відмовлено у задоволенні позову Сватівської РДА Луганської області до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди землі-водоймища від 28 грудня 2004 року за необґрунтованістю. Рішенням господарського суду Луганської області від 23 липня 2012 року розпорядження голови Сватівської РДА Луганської області від 29 грудня 2009 року № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 » визнано недійсним. Зазначеними преюдиційними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 на законних підставах користується спірним водоймищем. Отже, на даний час договір оренди від 28 грудня 2004 року, укладений між Сватівською РДА Луганської області та ОСОБА_1 , не припинений, не розірваний, не визнаний недійсним, що відповідає приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим статтею 204 ЦК України. Встановивши, що вказаний договір є дійсним, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення похідних вимог щодо поновлення державної реєстрації вказаного договору.

Врахувавши, що на момент укладення 30 грудня 2009 року договору оренди існував договір оренди від 28 грудня 2004 року, суд дійшов висновку про визнання недійсним договору оренди землі та водного об`єкту від 30 грудня 2009 року, укладеного між Сватівською РДА Луганської області та ОСОБА_3 з підстав, передбачених статтями 203, частиною третьою статті 215 ЦК України, та скасування його державної реєстрації.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не є стороною оспорюваного договору від 28 грудня 2004 року, так не є і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції і вказав, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов правильного і обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 .

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 26 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року повернуто апелянту (скаржнику) без розгляду.

Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що апеляційна скарга подана безпосередньо до апеляційного суду, а не через суд першої інстанції, тобто, з порушенням порядку її подання.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У липні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26 червня 2018 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

У січні 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 липня 2018 рокукасаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26 червня 2018 року відкрито та витребувано цивільну справу № 426/4370/15-ц із Сватівського районного суду Луганської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 рокувідкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішенняСватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26 червня 2018 року мотивована тим, що оскаржена ухвала апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, оскільки суперечить приписам статті 355 ЦПК та правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 514/134/17.

Касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року мотивована тим, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанції є немотивними та нормативно необґрунтованими жодним законом.

Суди дійшли помилкових висновків, що станом на дату укладання договору оренди від 30 грудня 2009 року з ОСОБА_3 існував договір оренди від 28 грудня 2004 року, укладений з ОСОБА_1 , адже він був розірваний в судовому порядку, реєстрація цього договору скасована, а земельна ділянка повернута в державну власність. Відтак станом на 30 грудня 2009 року договір оренди від 28 грудня 2004 року не мав юридичної сили, не породжував жодних правових наслідків як для його сторін, так і для третіх осіб; Сватівська РДА Луганської області, як уповноважений розпорядник земель державної власності, була вільна розпоряджатися земельною ділянкою в межах своїх повноважень.

Вважав, що права та інтереси ОСОБА_1 , які виникли з договору оренди від 28 грудня 2004 року, не можуть бути поновлені шляхом передачі йому спірного об`єкту оренди, оскільки це майно вже передано на законних підставах ОСОБА_3 та законний спосіб позбавлення його набутого права відсутній.

Заявлені ОСОБА_1 вимоги про визнання договору дійсним не ґрунтуються на законі.

Вказував, що чинне на теперішній час законодавство передбачає державну реєстрацію речового права оренди, а не реєстрацію самого договору, що виключає можливість виконання оскаржуваних судових рішень.

Зазначав, що рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 04 грудня 2017 року по справі № 433/1992/17, яке набрало законної сили, за ОСОБА_3 визнано право особистої власності на 1/2 частку сукупності всієї риби у спірному водоймищі. Проте, ОСОБА_3 позбавлений можливості користуватися об`єктом права власності через визнання недійсним укладеного з ним договору оренди від 30 грудня 2009 року.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення Сватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року та постанова Луганського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 грудня 2004 року між Сватівською РДА Луганської області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) у простій письмовій формі укладено договір оренди водоймища, відповідно до якого орендодавець на підставі розпорядження голови Сватівської РДА Луганської області від 08 квітня 2004 року № 168 надає, а орендар терміном на 50 років приймає у строкове платне користування земельну ділянку під водоймищем несільськогосподарського призначення, площею 54,4 га, нормативною грошовою оцінкою 422 254,98 грн, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області (а. с. 8-9, т. 1).

За умовами договору, орендна плата вноситься орендарем в сумі 1 266,76 грн. Земельна ділянка передається в оренду для вирощування риби, її цільове призначення - землі водного фонду.

Державна реєстрація договору здійснена Сватівським районним комплексним відділом Луганської регіональної філії Центру ДЗК 30 грудня 2004 року за № 040441700137.

29 грудня 2009 року Сватівською РДА Луганської області видано розпорядження № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 », відповідно до якого ОСОБА_3 надано у довгострокове користування на умовах оренди терміном на 49 років земельну ділянку під існуючим водним об`єктом, загальною площею 54,4 га, розташовану за межами населених пунктів, яка за даними державного земельного кадастру враховуєтьсяна території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області, цільове використання - для господарських та інших потреб.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 21 жовтня 2009 року у цивільній справі № 2-461/2009 за позовом Сватівської РДА Луганської області до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки позов задоволено повністю, розірвано договір оренди водоймища від 28 грудня 2004 року, реєстраційний № 040441700137 від 30 грудня 2004 року; зобов`язано відповідача передати земельну ділянку під водним об`єктом до земель державної власності (а. с. 106-107, т. 2).

Вказана справа неодноразово переглядалась у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 21 листопада 2013 року у задоволенні позову Сватівської РДА Луганської області до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки відмовлено за необґрунтованістю (а. с. 10-12, т. 1). Вказане рішення набрало законної сили.

Рішенням господарського суду Луганської області від 23 липня 2012 року, яке набрало законної сили, позов першого заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Луганській області до Сватівської РДА Луганської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним та скасування розпорядження, задоволено, розпорядження голови Сватівської РДА Луганської області від 29 грудня 2009 року № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 » визнано недійсним (а. с. 95-97, 213-215, т. 1).

Із вказаних судових рішень встановлено, що згідно рішення апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року у справі № 22ц-4738/11 р. визнано недійсним та скасовано протокол № 4 результатів проведення земельного аукціону з продажу права оренди на об`єкт від 28 грудня 2009 року, проведеного на підставі розпорядження голови Сватівської РДА Луганської області від 24 грудня 2009 року № 954 (а. с. 92-93, т.1).

На підставі вказаних судових рішень розпорядженнями Сватівської РДА Луганської області від 16 серпня 2013 року № 398, № 399 скасовані розпорядження від 15 грудня 2009 року № 847/1 «Про дострокове припинення права користування земельною ділянкою під існуючим водним об`єктом, яка знаходиться на території Містківської сільської ради» та від 29 грудня 2009 року № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 » були скасовані (а. с. 13, 14, т. 1).

Рішенням господарського суду Луганської області від 26 грудня 2013 року у справі № 913/2885/13 відмовлено у задоволенні позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Сватівської РДА Луганської області, третя особа - ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження голови Сватівської РДА Луганської області від 16 серпня 2013 року № 399, яким скасовано розпорядження від 15 грудня 2009 року № 847/1 «Про дострокове припинення права користування земельною ділянкою під існуючим водним об`єктом, яка знаходиться на території Містківської сільської ради» (а. с. 231-235, т. 2). Вказане рішення набрало законної сили.

2 Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої-третьої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26 червня 2018 року

Із матеріалів справи вбачається, що у червні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року.

У статті 355 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно з підпунктом 15.5. пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повертаючи без розгляду апеляційну скаргу особі, що її подала, суд апеляційної інстанції послався на підпункт 15.5 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України та вважав, що апеляційну скаргу в даному випадку слід подавати виключно через суд першої інстанції у порядку, встановленому ЦПК України 2004 року.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovikv. Ukraine, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Отже, особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 355 ЦПК України, підпункту 15.5. пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд. Протилежне тлумачення норм процесуального законодавства (статті 355 ЦПК України, підпункту 15.5. пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України) матиме наслідком порушення судами статті 6 Конвенції ЄСПЛ в контексті «права на справедливий суд».

Відсутність на даний час Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи жодним чином не створює перешкоди учасникам провадження та апеляційному суду в поданні та прийнятті апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційних судів.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом.

Також згідно з частинами 2, 3 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5. пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, що б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду, яке визначене статтею 355 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без певної мети для захисту якогось суспільного інтересу.

Тому висновок апеляційного суду заснований на помилковому тлумаченні підпункту 15.5. пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України. Таким чином, при поверненні апеляційної скарги без розгляду суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції щодо застосування вказаної норми права, викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 514/134/17, провадження № 61-12112сво18.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже судом апеляційної інстанції не дотримано вимог цивільного процесуального закону, чим, окрім іншого, порушено і вимоги статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, тому ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26 червня 2018 року належить скасувати.

Однак 30 листопада 2018 року Луганським апеляційним судом розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_3 та прийнято постанову по суті апеляційного перегляду рішення суду, тому підстави для передачі справи для продовження апеляційного розгляду відсутні.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України і Законом України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до положень статті 20 Закону України «Про оренду землі» укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі статей 210 640 ЦК України, статті 125 ЗК України і статті 18 Закону України «Про оренду землі» є укладеним з моменту його державної реєстрації.

За змістом статті 31 «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, четвертою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 грудня 2004 року на підставі розпорядження голови Сватівської РДА Луганської області від 08 квітня 2004 року № 168 між ОСОБА_1 та Сватівською РДА Луганської області укладено договір оренди водоймища, розташованого на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області, загальною площею 54,4 га, який пройшов відповідну державну реєстрацію.

Судами встановлено, що державна реєстрація зазначеного вище договору оренди водоймища, укладеного 28 грудня 2004 року між Сватівською РДА Луганської області та ОСОБА_1 , відбулася. Отже, він є укладеним, оскільки з урахуванням наведених вище норм права, а також положень статей 638 ЦК України про те, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, моментом вчинення правочину слід вважити момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов. У зв`язку з цим лише за рішенням суду він може бути визначений недійсним, якщо є для цього підстави, передбачені законодавством, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 06 березня 2013 року № 6-5цс3, від 18 вересня 2013 року № 6-99цс13, від 25 грудня 2013 року № 6-118цс13.

Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що розпорядження голови Сватівської РДА Луганської області від 08 квітня 2004 року № 168 є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, тобто, укладенням договору оренди від 28 грудня 2004 року з ОСОБА_1 , а тому не могло бути скасовано органом місцевого самоврядування з подальшим укладанням договору оренди від 30 грудня 2009 року з ОСОБА_3 .

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судами попередніх інстанцій враховано, що рішенням апеляційного суду Луганської області від 21 листопада 2013 року відмовлено у задоволенні позову Сватівської РДА Луганської області до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди землі-водоймища від 28 грудня 2004 року за необґрунтованістю. Рішенням господарського суду Луганської області від 23 липня 2012 року розпорядження голови Сватівської РДА Луганської області від 29 грудня 2009 року № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 » визнано недійсним.

Зазначеними преюдиційними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 на законних підставах користується спірним водоймищем.

При цьому, ОСОБА_1 , уклавши договір оренди від 28 грудня 2004 року, сумлінно виконуючи покладені на нього договором обов`язки, мав право очікувати на набуття права користування орендованим майном на строк, визначений договором.

На підставі вказаних судових рішень розпорядженнями Сватівської РДА Луганської області від 16 серпня 2013 року № 398, № 399 скасовані розпорядження від 15 грудня 2009 року № 847/1 «Про дострокове припинення права користування земельною ділянкою під існуючим водним об`єктом, яка знаходиться на території Містківської сільської ради» та від 29 грудня 2009 року № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 ». Отже розпорядження, на підставі яких було розірвано договір оренди, укладений 28 грудня 2004 року із ОСОБА_1 та укладено договір оренди цього ж об`єкту оренди від 30 грудня 2009 року з ОСОБА_3 , скасовані.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Встановивши, що договір оренди від 28 грудня 2004 року, укладений між Сватівською РДА Луганської області та ОСОБА_1 , не припинений, не розірваний, не визнаний недійсним, що відповідає приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим статтею 204 ЦК України, врахувавши, що на момент укладення 30 грудня 2009 року договору оренди існував договір оренди від 28 грудня 2004 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору оренди землі та водного об`єкту від 30 грудня 2009 року, укладеного між Сватівською РДА Луганської області та ОСОБА_3 з підстав, передбачених статтями 203, частиною третьою статті 215 ЦК України, та скасування його державної реєстрації.

Встановивши, що ОСОБА_3 не є стороною оспорюваного договору оренди від 28 грудня 2004 року, як і не є іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, суди попередніх інстанцій не вбачали підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про визнання недійним цього правочину.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дійсним договору оренди від 28 грудня 2004 року та поновлення його державної реєстрації

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Встановивши, що договір оренди від 28 грудня 2004 року є укладеним у відповідності до частини першої статті 638 ЦК України, не припинений, не розірваний, не визнаний судом недійсним, право оренди ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку відновлено визнанням недійсним договору оренди, укладеного 30 грудня 2009 року між Сватівською РДА Луганської області та ОСОБА_3 та скасуванням його державної реєстрації, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про визнання дійсним договору оренди від 28 грудня 2004 року та поновлення його державної реєстрації.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дійсним договору оренди від 28 грудня 2004 року та поновлення його державної реєстрації підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову у зв`язку із недоведеністю порушених прав та інтересів позивача.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі, та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення, у частині, яка не скасована судом касаційної інстанції, відповідають нормам матеріального та процесуального права, судами враховано положення частини п`ятої статті 411 ЦПК України про те, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, та виконано вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 19 липня 2017 року.

Керуючись статтями 400 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26 червня 2018 року задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26 червня 2018 року скасувати.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року задовольнити частково.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Сватівської районної державної адміністрації Луганської області, ОСОБА_3 про визнання дійсним та поновлення державної реєстрації договору оренди водоймища, укладеного між Сватівською районною державною адміністрацією Луганської області та ОСОБА_1 від 28 грудня 2004 року стосовно земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом (водоймищем), площею 54,4 га, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області, який було зареєстровано у Сватівському районному комплексному відділі Луганської регіональної філії Центру ДЗК 30 грудня 2004 року за № 040441700137, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині рішення Сватівського районного суду Луганської області від 16 травня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович