ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 426/7149/16-а
адміністративне провадження № К/9901/10470/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області
на постанову Сватівського районного суду Луганської області від 22 вересня 2016 року (суддя Осіпенко Л.М.)
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року (колегія у складі суддів Казначеєва Е.Г., Васильєвої І.А., Жаботинської С.В.)
у справі № 426/7149/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області
про призначення пенсії.
І. РУХ СПРАВИ
1. 24.06.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області від 27.01.2016 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов`язати відповідача з 18.01.2016 призначити пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).
2. Постановою Сватівського районного суду Луганської області від 22.09.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016, позов задоволено.
Стягнено на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Управління Пенсійного фонду України у Сватівському районі Луганської області витрати зі сплати судового збору у розмірі 551,20 грн.
3. 05.12.2016 відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Сватівського районного суду Луганської області від 22.09.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.01.2017 відкрито касаційне провадження. Справа не розглядалася.
5. У зв`язку із припиненням діяльності Вищого адміністративного суду України справу було передано на розгляд до Верховного Суду.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. ОСОБА_1 з 15.07.2003 працював на різних посадах в органах прокуратури Луганської області.
7. 27.01.2016 комісія з призначення пенсії при Управлінні Пенсійного фонду України у Сватівському районі Луганської області прийняла рішення, оформлене протоколом №1, яким відмовила ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років згідно із Законом № 1697-VII.
8. Таке рішення Пенсійного фонду мотивовано тим, що з 15.07.2015 пенсія за вислугу років у порядку та на умовах, визначених Законом № 1697-VII, не призначається.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
9. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликався на те, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії суперечить ст. 86 Закону № 1697-VII, до якого не вносилися змін щодо скасування пенсії за вислугу років. На момент звернення до Пенсійного фонду (18.01.2016) його трудовий стаж становить 27 років 9 місяців 28 днів, зокрема, в органах прокуратури - 12 років 6 місяців.
10. Відповідач подав заперечення на позов, яке мотивовано тим, що на час звернення позивача для призначення пенсії діяло два нормативно-правові акти однакової юридичної сили, якими встановленого пенсійне забезпечення прокурорів - Закон № 1697-VII та Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII).
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, Управління Пенсійного фонду керувалося нормами Закону № 213-VIII, який було прийнято пізніше. Пунктом 5 Розділу III «Прикінцеві положення» цього Закону передбачено скасування з 01.06.2015 норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається, зокрема відповідно до Закону № 1697-VII.
IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Визнаючи протиправною відмову та зобов`язуючи відповідача призначити позивачу пенсію, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що після набрання чинності Законом № 213-VIII питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури регулюється ст. 86 Закону № 1697-VII, відповідно до цієї норми Закону позивач на момент звернення до органу Пенсійного фонду мав право на призначення пенсії за вислугу років.
12. Відповідач у касаційній скарзі виходить з того, що суди попередніх інстанцій не врахували, що норма Закону № 213-VIII в частині непризначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII не визнана неконституційною, тому в органу Пенсійного фонду відсутні підстави для незастосування цих положень Закону.
13. Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, які зводиться до того, що касаційна скарга є необґрунтованою, а зміст та обсяг соціальних гарантів працівників прокуратури не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.
15. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. До 01.06.2015 питання призначення пенсії працівникам прокуратури регулювалося ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII).
17. Згідно з п. 5 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
18. Оскільки такий закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01.06.2015 прийнятий не був, то з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону №1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення і, відповідно, пенсії за цим Законом не призначаються.
19. Проте, 15.06.2015 набрав чинності Закон №1697-VII, який у ст. 86 поновив правове регулювання питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
20. З огляду на це, Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо дії Закону №213-VIII, який скасовував лише чинні станом на 01.06.2015 норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, відповідно до Закону №1789-ХІІ, а не система спеціальних пенсій взагалі.
21. Питання конституційності нормативно-правового акту не має правового значення, оскільки Закон №213-VIII прямо не регулює спірні правовідносини.
22. Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2015 по 30.09.2016 - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.
23. Як встановлено судами попередніх інстанцій на час звернення до Пенсійного фонду із заявою про призначенням пенсії (18.01.2016) загальний стаж ОСОБА_1 складав 27 років 9 місяців 28 днів, з них на посадах в органах прокуратури Волинської області - 12 років 6 місяців.
24. Зважаючи на викладене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що вислуги років позивача достатньо для призначення пенсії відповідно до ст. 86 Закону №1697-VII, а відтак відповідач не мав підстав відмовляти йому у призначенні спеціальної пенсії.
25. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
26. Відповідно до ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
27. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 341 343 356 КАС України, Суд -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області залишити без задоволення.
2. Постанову Сватівського районного суду Луганської області від 22 вересня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року у справі №426/7149/16-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб