Постанова
Іменем України
28 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 428/10011/17
провадження № 61-9667св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Сєвєродонецької міської ради Луганської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Юзефовича І. О., та постанову Луганського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Яреська А. В., Дронської І. О., Карташова О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житлом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що квартира АДРЕСА_1 була отримана ним як службове житло. Рішенням Сєвєродонецької міської ради Луганської області № 966 від 03 грудня 2013 року було виключено із переліку службових приміщень та передано для проживання на загальних умовах. У зазначеній квартирі крім нього зареєстровано його дочку - ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу, його колишня дружина ОСОБА_3 придбала у свою власність іншу квартиру, куди переїхала разом з дітьми.
Позивач вказував, що рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 06 травня 2010 року ОСОБА_3 визнано такою, що втратила право користування зазначеним жилим приміщенням. Відповідачі
ОСОБА_4 та неповнолітній ОСОБА_4 залишились зареєстрованими у спірній квартирі. Однак витрати зі сплаті комунальних послуг не несуть і добровільному порядку знятись з реєстраційного обліку не бажають.
За таких обставин позивач просив суд усунути йому перешкоди в користуванні квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наявності поважних причин не проживання ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_4 у вказаній квартирі, а саме: відсутність ключів через зміну позивачем замків, наявність неприязних стосунків між батьками, спричинення перешкод у проживанні зі сторони позивача.
Також суд врахував заперечення органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради Луганської області щодо вимог, які стосуються неповнолітнього ОСОБА_4 .
Суд вважав, що обставини, викладені ОСОБА_4 в обґрунтування позову, не доведені належними і допустимими доказами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Луганського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 грудня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновками, вважаючи, що суд дійшов їх з дотриманням норм процесуального та матеріального права, при оцінці доказів у справі вірно визначив їх належність та допустимість.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 грудня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Сєвєродонецького міського суду Луганської області.
У липні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
02 жовтня 2019 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5 справу № 428/10011/17 передано судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивач чинить перешкоди у користуванні квартирою відповідачам, оскільки після розірвання шлюбу діти проживають із матір`ю ОСОБА_3 та ніяких перешкод щодо проживання їх у вказаній квартирі він не чинить.
Натомість ОСОБА_3 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми.
Вказував на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що відповідачі не проживають в квартирі внаслідок зміни замків, оскільки діти без будь-яких перешкод брали в нього ключи та заходили до квартири. Зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів ненадання ним дітям ключів від квартири.
На думку заявника, суд першої інстанції не з`ясував у представника служби у справах дітей Сєвєродонецької міської ради Луганської області чи враховувалась ним думка неповнолітнього ОСОБА_4 , а саме, чи бажає він проживати у квартирі, з якої виїхав у 2008 році.
У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що батьками ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , є позивач ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 24 грудня 2007 року у справі № 2-4643/07 розірвано шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , зареєстрований 25 листопада 1995 року відділом реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області (актовий запис № 1049).
Рішенням виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради Луганської області № 966 від 03 грудня 2013 року, виключено з переліку службових приміщень Управління Служби безпеки України в Луганській області двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що відпала потреба у такому використанні. Квартиронаймачем квартири є ОСОБА_4 , склад сім`ї три особи: він, син ОСОБА_4 , дочка
ОСОБА_4 .
Згідно довідки Державного навчального закладу «Сєвєродонецьке вище професійне училище» № 131 від 15 лютого 2018 року відповідач
ОСОБА_4 навчалась у вказаному навчальному закладі за денною формою навчання з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2018 року та знаходилась на неповному державному забезпеченні.
Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , була отримана позивачем ОСОБА_4 в якості службового житла на підставі ордеру на всю родину. Через перешкоди в користуванні зазначеним жилим приміщенням, а також через наявність неприязних стосунків між батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , їх діти: неповнолітній ОСОБА_4 та ОСОБА_4 разом з їх матір`ю переїхали до іншого житла, яке
ОСОБА_3 набула у власність.
Також суди встановили, що орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради Луганської області заперечував проти визнання таким, що втратив право користування житлом, неповнолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 64 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Відповідно до статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку.
Статтею 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.
Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених
ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені
статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову, врахувавши, що відповідачі є членами сім`ї наймача квартири, а причиною не проживання їх у квартирі є створені позивачем перешкоди в цьому, що виключає можливість визнання їх такими, що втратили право користування житлом.
Доводи касаційної скарги загалом є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка. Судовим рішенням апеляційного суду обґрунтовано відхилено ці доводи ОСОБА_4 та наведено мотиви на їх спростування, з якими погоджується і касаційний суд.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі
Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення позовних вимог та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального та порушено процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Крім того, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 428/73/18 залишено без змін рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області
від 22 лютого 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду
від 12 червня 2019 року, якими зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкод дочці - ОСОБА_4 у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом надання ключів від зазначеного жилого приміщення та забезпечення вільного і безперешкодного доступу до зазначеної квартири.
Також рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області
від 23 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили, в справі № 428/74/18 зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкод неповнолітньому сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом надання ключів від зазначеного жилого приміщення та забезпечення вільного і безперешкодного доступу до зазначеної квартири.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанції в справі № 428/10011/17, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржених судових рішень без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 грудня 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта