Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 438/887/16-ц

провадження № 61-17748св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області,

треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору:ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Бориславський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Бориславської міської ради Львівської області, відділ реєстрації Бориславської міської ради Львівської області, державне комунальне підприємство «ЖЕК №1»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області на постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , інтереси якого як опікун та законний представник представляє ОСОБА_4 , звернулись до суду із позовом до виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області про зобов`язання вчинення дій щодо надання житла.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , опікуном якого є його мати ОСОБА_4 , є інвалідами II групи з дитинства. Крім них та їхньої матері ОСОБА_4 в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований їх батько - ОСОБА_3 . Загальна площа квартири становить 34,2 кв. м, жила площа - 15,1 кв. м. Жила площа на одного члена сім`ї становить 3,77 кв. м, що є порушенням положень статті 47 ЖК УРСР.

У цій квартирі позивачі проживали до пожежі, яка сталась у 2004 році. Після пожежі квартира не підлягала відновлювальному ремонту, а тому вони були змушені шукати інше жиле приміщення для проживання. Проживати у вищевказаній квартирі неможливо, так як вона перебуває в аварійному стані, немає газу, світла, води, будинок не є придатним для проживання. Можливості для проведення ремонту немає. Вони неодноразово звертались до органів місцевого самоврядування, органів державної влади, правоохоронних органів з вимогами захисту їхнього права на належні умови проживання, проте до цього часу це питання не вирішено.

Нині сім`я ОСОБА_5 перебуває на квартирному обліку за № 205 загальної черги та за № 68 у списку першочерговості. Вони, як інваліди II групи з дитинства, так і інші члени сім`ї потребують негайного поліпшення житлових умов, однак відповідач не надає жиле приміщення для проживання їх сім`ї, не бере до уваги документи, що підтверджують таке право позивачів, а так само їх батьків - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Позивачі вважають, що на підставі норм ЖК УРСР, Закону України «Про житловий фонд соціального призначення», Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов, відповідач повинен у першу чергу надати їм жиле приміщення з дати прийняття рішення про включення даної сім`ї до списку на першочергове одержання благоустроєного повноцінного жилого приміщення.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інтереси якого як опікун та законний представник представляє ОСОБА_4 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просили суд зобов`язати виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та іншим членам сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у постійне користування інше благоустроєне повноцінне жиле приміщення з усіма вигодами для проживання, яке розміщене у будинках житлового фонду Бориславської міської ради Львівської області у межах розміру 13,65 квадратних метрів на одну особу, яке має відповідати санітарним та технічним вимогам, встановленим у м. Бориславі, з видачею відповідного ордера на вселення.

17 жовтня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору) звернулись до суду із позовом до виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Бориславський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, відділ реєстрації Бориславської міської ради Львівської області, державне комунальне підприємство «ЖЕК №1», про зобов`язання вчинення дій щодо надання житла.

Позовна заява третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мотивована тим, що разом з позивачами вони також зареєстровані в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Проживати у цій квартирі неможливо, так як вона перебуває в аварійному стані, будинок АДРЕСА_2 є непридатним для проживання, можливості для проведення ремонту немає.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області від 19 червня 2003 року, ОСОБА_3 з сім`єю зарахований на квартирний облік при виконкомі Бориславської міської ради та включений у список осіб, які користуються правом першочергового отримання житла (по хворобі дітей). На даний час сім`я знаходиться на квартирному обліку за № 205 загальної черги та за № 68 у списку першочерговості. Вони разом з позивачами, як інвалідами II групи з дитинства, які не можуть проживати без сторонньої допомоги та опіки своїх батьків, потребують негайного поліпшення житлових умов, однак, відповідач не надає жиле приміщення для проживання їхньої сім`ї.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили суд зобов`язати виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області надати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у постійне користування інше благоустроєне повноцінне жиле приміщення з усіма вигодами для проживання, яке розміщене в будинках житлового фонду Бориславської міської ради Львівської області у межах 13,65 квадратних метрів на одну особу, яке має відповідати санітарним та технічним вимогам, встановленим у м. Бориславі, з видачею відповідного ордера на вселення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області у складі суді Слиша А. Т. від 10 вересня 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та третім особам, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сім`я ОСОБА_5 зарахована на квартирний облік за місцем проживання та перебуває за № 205 загальної черги та № 68 у списку першочерговості. На момент звернення до суду та на час розгляду справи черга на отримання житла не настала.

Особи, включені до списку черговиків, користуються однаковими правами, тому надання позивачам та третім особам, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, як членам однієї сім`ї, житлового приміщення позачергово перед громадянами такої ж категорії порушуватиме права цих громадян, що є неприпустимим.

Позивачі та треті особи з самостійними вимогами щодо предмета спору не зазначили визначених законом підстав для забезпечення позивачів житлом поза чергою, а також не обґрунтували у чому полягає порушення їхнього права зі сторони відповідача.

Місцевий суд прийшов до переконання, що відповідач у даному спорі діяв у межах своєї компетенції, не порушив права, свободи та законні інтереси позивачів та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Суд першої інстанції також послався на висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, висловлений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року в справі № 6-27цс13.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року скасовано рішення Бориславського міського суду Львівської області від 10 вересня 2018 року та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та позовні вимоги третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Зобов`язано виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області надати сім`ї ОСОБА_3 , що складається із чотирьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 жиле приміщення з фонду житла для тимчасового проживання, що відповідає санітарним та технічним вимогам за нормами жилої площі, встановленими для проживання громадян у гуртожитках до приведення квартири АДРЕСА_1 до стану, що відповідає вимогам статті 50 ЖК УРСР.

Зобов`язано виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області привести квартиру АДРЕСА_1 до стану, що відповідає вимогам статті 50 ЖК УРСР, відновивши житлові права ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської областіпокликаний забезпечувати схоронність та належний, придатний для проживання стан житлового фонду. У випадку ж непридатності жилого приміщення для проживання виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області зобов`язаний або відремонтувати та привести у стан, придатний для проживання, або знести такий житловий будинок чи переобладнати у нежиле приміщення тощо.

У випадку аварійності житлового приміщення громадянам повинно бути надано жиле приміщення з фонду житла для тимчасового проживання, що відповідає санітарним та технічним вимогам за нормами жилої площі, встановленими для проживання громадян у гуртожитках до приведення належного їм жилого приміщення у придатний для проживання стан або надання іншого благоустроєного приміщення. Однак, як встановлено під час розгляду справи (та визнано сторонами), будинок, в якому розташована квартира позивачів та який належить до житлового фонду Бориславської міської ради в особі виконавчого комітету, тобто є комунальною власністю, перебуває в аварійному стані, непридатний для проживання, при цьому жодних доводів чи доказів того, що такий стан будинку чи квартири позивачів викликаний їх діями відповідач не навів. Тобто, немає підстав вважати, що житло позивачів стало непридатним для проживання внаслідок їх умисних чи необережних дій. Всупереч вимогам закону відповідачем протягом тривалого часу рішення про ремонт, знесення чи переобладнання такого будинку не приймається і сім`я позивачів з 2003 року, тобто майже 16 років фактично з вини відповідача позбавлена свого, гарантованого Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та законами України (далі - Конвенція), права на житло.

Відповідач, як орган місцевого самоврядування покликаний забезпечити реальну, практичну, а не теоретичну реалізацію права, зокрема і сім`ї позивачів на житло (враховуючи окремо і певну вразливість, незахищеність сім`ї та її додаткові потреби, пов`язані із хворобами дітей).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області подав касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та позовних вимог третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 110 ЖК УРСР.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того факту, що спірна квартира (будинок) підлягає знесенню, загрожує обвалом, будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню у нежилий.

Також відсутні докази на підтвердження того, що будинок визнано аварійним.

Чинним законодавством передбачений обов`язок квартиронаймача брати участь в утриманні будинку.

Ухваливши нове рішення у справі про часткове задоволення позову апеляційний суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивачі таких позовних вимог не заявляли.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

03 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_6 у касаційному провадженні № 61-17748св19 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

15 квітня 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.

13 липня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Представник позивачів та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_7 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що у 1999 році сім`ї ОСОБА_5 (квартиронаймач ОСОБА_4 , члени сім`ї: чоловік ОСОБА_3 , сини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) було надано у користування однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 15,1 кв. м, загальною площею 34,2 кв. м, без комунальних вигод.

З цього часу сім`я ОСОБА_5 зареєстрована за вказаною адресою.

Квартира АДРЕСА_1 належить до житлового фонду Бориславської міської ради Львівської області в особі її виконавчого комітету.

З 2003 року за вищевказаною адресою сім`я позивачів не проживає.

Встановлено та не оспорюється сторонами те, що будинок на АДРЕСА_2 та, зокрема, квартира АДРЕСА_3 , не придатний для проживання.

З 2011 року у будинку не надаються комунальні послуги, що підтверджується копією акту соціального інспектування № 123 від 07 серпня 2009 року квартири АДРЕСА_1 , копією акту обстеження будинків АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_2 від 17 червня 2015 року, складеного комісією у складі спеціалістів відділу житлово-комунального господарства та будівництва міської ради, ПП «Борислав-Комфорт», довідкою ПП «Борислав-Комфорт» від 31 березня 2016 року, у якій додатково вказано про незадовільний стан квартири.

ОСОБА_3 , 1966 року народження, разом з дружиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та синами: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3, зараховані на квартирний облік за місцем проживання відповідно до рішення виконкому Бориславської міської ради від 19 червня 2003 року за № 777 загальної черги та № 344 у списку першочерговості, по хворобі дітей, як такі що потребують покращення житлових умов, незважаючи на надання їм згаданого житлового приміщення.

На час розгляду справи судом першої інстанції сім`я ОСОБА_5 перебувала на квартирному обліку за № 205 загальної черги та № 68 у списку першочерговості, що стверджується листом Бориславської міської ради № 3-21/1566 від 23 червня 2016 року, а на час розгляду справи судом апеляційної інстанції - № 197 та № 63 відповідно до рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради № 198 від 29 серпня 2018 року із додатками.

Згідно дублікатів медичних висновків від 29 березня 2007 року, виданих комунальним закладом «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 хворіють недугою, передбаченою пунктом 1 Переліку захворювань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я, і відповідно до пунктів 3, 44 Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов, мають право на першочергове надання житлової площі.

Відповідно до ухвали Бориславського міського суду Львівської області від 29 жовтня 2015 року встановлено опіку над недієздатним ОСОБА_2 і призначено його опікуном ОСОБА_4 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до положень статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно статті 1 ЖК УРСР громадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного та громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.

Відповідно до статті 4 ЖК УРСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Статтею 7 ЖК УРСР визначено, що періодично провадиться обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду. Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів. Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнано в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Згідно статті 10 ЖК УРСР громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.

Відповідно до положень пунктів 1-4, 8, 12-13 частини першої статті 15 ЖК УРСР виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства, на території району, міста, району в місті здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30); керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні Ради; здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад (частина перша статті 18); здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду; здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків, скасовують рішення загальних зборів або правління житлово-будівельного кооперативу, що суперечать законодавству (стаття 138); здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам (стаття 154); подають громадянам допомогу в проведенні ремонту жилих приміщень (стаття 178).

Згідно статті 18 ЖК УРСР управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Відповідно до статті 30 ЖК УРСР державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюється Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 110 ЖК УРСР визначено, що громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий.

Відповідно до статті 112 ЖК УРСР, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам, виселюваним з цього будинку (жилого приміщення), інше благоустроєне жиле приміщення залежно від належності будинку надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів чи державною, кооперативною або іншою громадською організацією, а в разі неможливості надання жилого приміщення цією організацією - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Згідно статті 113 ЖК УРСР надаване громадянам у зв`язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 цього Кодексу. Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру. Якщо наймач займав більш як одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з того ж числа кімнат. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах норми жилої площі. Якщо наймач або член сім`ї, що проживає разом з ним, має право на додаткову жилу площу і фактично користується нею, жиле приміщення надається з урахуванням норми додаткової жилої площі. У разі виселення з жилого приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання жилого приміщення в даному населеному пункті, виселюваному надається жиле приміщення відповідно до встановленого розміру.

Відповідно до положень статті 132-1 ЖК УРСР до жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відносяться жилі приміщення, пристосовані для тимчасового проживання громадян, які не мають або втратили постійне місце проживання. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому цим Кодексом. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання також надаються особам, яких визнано біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту, та громадянам, які вимушені залишити жиле приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують стану та безпеці відповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому законом. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відносяться до спеціалізованих жилих приміщень, які повинні відповідати санітарним та технічним вимогам. Жила площа в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання надається за нормами, встановленими для проживання громадян у гуртожитках.

Згідно статті 132-2 ЖК УРСР жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам за умови, що для них таке житло є єдиним місцем проживання і їх сукупний доход недостатній для придбання або найму іншого жилого приміщення. Першочергове право на забезпечення жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання мають сім`ї з неповнолітніми дітьми, вагітні жінки, особи, які втратили працездатність, та особи пенсійного віку. Формування фондів житла для тимчасового проживання здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни, яким надане жиле приміщення з фондів житла для тимчасового проживання, не мають права приватизувати, обмінювати та здійснювати поділ цього жилого приміщення, здавати його в піднайм або вселяти в нього інших мешканців. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються на строк до одного року з можливістю продовження цього строку у разі неспроможності мешканця цього приміщення набути альтернативне місце проживання. Підставами для дострокового припинення права громадянина на користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання є: надання громадянину або придбання ним іншого жилого приміщення; підвищення доходів громадянина до рівня, який дозволяє йому укласти договір найму іншого жилого приміщення; порушення громадянином правил користування жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання; приведення мешканцем жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання у непридатність для його використання; інші підстави, встановлені законом. Порядок надання та користування жилою площею в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Встановивши, що будинок, в якому розташована квартира позивачів та, який належить до житлового фонду Бориславської міської ради в особі її виконавчого комітету, тобто є комунальною власністю, фактично непридатний для проживання, при цьому відповідач не навів жодних доводів чи доказів того, що такий стан будинку чи квартири позивачів викликаний їх діями, та врахувавши, що відповідач як орган місцевого самоврядування покликаний забезпечити реалізацію права сім`ї позивачів на житло, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Бездіяльність та неналежне невиконання своїх прямих обов`язків передбачених законом відповідачем, зокрема щодо приведення будинку (квартири) у стан придатний для проживання, призвело до позбавлення сім`ї позивачів права на належне житло, гарантоване Конституцією України та Конвенцією.

Доводи скаржника про те, що апеляційний суд вирішив спір, вийшовши за межі позовних вимог, колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб з передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачений законом або договором.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, ухвалення судом рішення про відмову у позові ставить під загрозу гарантовані як національним, так і міжнародним законом, принципи ефективного засобу юридичного захисту.

Вирішуючи цей спір по суті апеляційний суд застосував передбачений законом ефективний спосіб захисту порушеного права сім`ї ОСОБА_5 , які погодилися з таким рішенням апеляційного суду та не оскаржують його у касаційному порядку.

Суд першої інстанції також послався на висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, висловлений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року в справі № 6-27цс13, проте не звернув увагу, що фактичні обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин у справі, розглянутій Верховним Судом України. Заявники у цій справі не порушують питання про покращення житлових умов з порушенням правил черговості, а зазначають, що їх житло є непридатним для проживання, а їх сім`я є соціально незахищеною та має додаткові потреби, пов`язані із хворобами дітей.

Доводи касаційної скарги про відсутність доказів аварійного стану спірної квартири колегія суддів відхиляє, оскільки саме відповідач в силу своїх повноважень зобов`язаний був вжити заходів щодо встановлення чи спростування цієї обставини.

Необхідно врахувати положення постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 422, якою затверджено Порядок формування фондів житла для тимчасового проживання, де визначено умови формування фондів житла для тимчасового проживання громадян, які вимушені залишити житлове приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують життю та здоров`ю особи або стану та безпеці відповідного житлового приміщення, а також порядок надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання.

Місцевий суд, вказуючи про те, що відповідач у даному спорі діяв у межах своєї компетенції, не порушив права, свободи та законні інтереси позивачів та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, не врахував, що дії виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області не узгоджуються із Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189, де вказано про те, що обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду провадиться не менше одного разу на п`ять років, і якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту, а у разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання.

У вказаному положенні чітко визначено підстави для прийняття виконавчим комітетом місцевої Ради рішення про проведення капітального ремонту жилого будинку (жилого приміщення) чи визнання такого житла непридатним для проживання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За правилами частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи, що касаційне провадження у справі закінчено, виконання постанови Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року слід поновити.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров І. М. Фаловська