Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 439/1141/21

провадження № 61-7546св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Золочівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Національного природного парку «Північне Поділля»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Львівського апеляційного суду від 15 липня 2022 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року керівник Золочівської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Національного природного парку «Північне Поділля», звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих внаслідок вчинення адміністративного корупційного правопорушення.

Позов мотивував тим, що ОСОБА_1 , обіймаючи посаду заступника директора - головного природознавця Національного природного парку «Північне Поділля», будучи відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктом на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», не повідомив у встановленому законом випадку та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів та вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів при винесенні наказу № 51-о від 02 липня 2019 року «Про преміювання працівників Національного природного парку «Північне Поділля», зокрема про преміювання себе у розмірі посадового окладу у сумі 6 232,00 грн.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Грошові кошти сплачені ОСОБА_1 в якості премії в сумі 6 232,00 грн не повернуті на користь державного бюджету в особі Національного природного парку «Північне Поділля».

Керівник Золочівської окружної прокуратури просив стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Національного природного парку «Північне Поділля» збитки, завдані внаслідок вчинення адміністративного корупційного правопорушення у розмірі 6 232,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 05 травня

2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю заподіяння шкоди ОСОБА_1 , внаслідок винного протиправного діяння (вчинення корупційного адміністративного правопорушення), а також відсутністю складу недоговірного (деліктного) зобов`язання, що безумовно стверджує про необґрунтованість позовних вимог та невідповідність останніх встановленим обставинам справи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 липня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 05 травня 2022 року скасовано.

Позов керівника Золочівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Національного природного парку «Північне Поділля» до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих внаслідок вчинення адміністративного корупційного правопорушення залишено без розгляду.

Постанова мотивована тим, що Національний природний парк «Північне Поділля» не є тим суб`єктом права, представництво інтересів якого (в тому числі в суді) може здійснюватися прокурором, на підставі положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а відтак суд зробив висновок про залишення без розгляду позов з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки на думку суду позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

03 серпня 2022 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 15 липня

2022 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі

№ 903/129/18, постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі

№ 924/674/21, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

12 вересня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у кому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 15 липня 2022 року без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бродівського районного суду Львівської області.

11 жовтня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У цивільних правовідносинах держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, зокрема, цивільних.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі

№ 761/3884/18).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в редакції, чинній на час подання позову до суду, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень. З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу відповідно до положення частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження

№ 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), який суди попередніх інстанцій правильно застосували.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України, яке, за його твердженнями, полягає у неповерненні до державного бюджету ОСОБА_1 неправомірно виплаченої йому премії.

Верховний Суд вважає правильними доводи прокурора щодо наявності у нього права на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, оскільки ним у тексті позовної заяви обґрунтовано, на його думку, підстави для представництва інтересів держави, а також у чому полягає їх порушення.

Із урахуванням зазначеного висновок суду апеляційної інстанції про недотримання прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а отже і відсутність у нього повноважень на звернення до суду в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, є неправильними.

Ураховуючи викладене, відсутні підстави для залишення без розгляду позову прокурора, поданого до суду в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України у цій справі.

Що стосується представництва прокурором інтересів держави в особі

Національного природного парку «Північне Поділля», то висновок суду апеляційної інстанції про залишення без розгляду позову прокурора у цій частині відповідають положенням процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 вказаного Закону в редакції, чинній на час подання позову до суду, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті в редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги викладене, заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову до суду, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

До повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі

№ 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про залишення без розгляду позов керівника Золочівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національного природного парку «Північне Поділля». Підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції в цій частині відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400 402 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 15 липня 2022 року в частині вимог керівника Золочівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих внаслідок вчинення адміністративного корупційного правопорушення скасувати, а справу в цій частині передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанову Львівського апеляційного суду від 15 липня 2022 року в частині позовних вимог керівника Золочівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національного природного парку «Північне Поділля» до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих внаслідок вчинення адміністративного корупційного правопорушення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов