ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2025 року
м. Київ
справа № 440/4500/24
адміністративне провадження № К/990/1148/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року (головуючий суддя Алєксєєва Н.Ю.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року (головуючий суддя Кононенко З.О., судді: Калиновський В.А., Подобайло З.Г.) у справі № 440/4500/24 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, третя особа: Міністерство освіти і науки України про визнання протиправним та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі - відповідач, Національне агентство), третя особа: Міністерство освіти і науки України, в якому просив суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 15.03.2024 № 22 (87) про внесення на розгляд Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти подання про наявність у дисертації доктора економічних наук ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1» фактів академічного плагіату;
визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 02.04.2024 про виявлення академічного плагіату в захищеній 19.02.2022 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 закрито провадження в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 15.03.2024 № 22 (87) про внесення на розгляд Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти подання про наявність у дисертації доктора економічних наук ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1» фактів академічного плагіату.
В іншій частині позовних вимог рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2024, позов задоволено.
09.01.2025 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2024, закрити провадження у справі або ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
03.02.2025 від представника позивача через систему «Електронний Суд» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів без змін.
17.02.2025 від представника позивача надійшли доповнення до відзиву.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2025 відкрито касаційне провадження у справі
Ухвалою Верховного Суду від 23.06.2025 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначав, що оспорювані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки такі не відповідають принципу правової визначеності і прийняті з порушенням принципу дії нормативно-правових актів у часі, передбаченого статтею 58 Конституції України, із неправильним застосуванням норм матеріального права, чинних на момент вчинення позивачем дій, щодо яких винесені оскаржувані рішення.
Позивач вказав, що оскаржувані рішення прийняті не у межах повноважень та не у спосіб, передбачений законами та іншими нормативно-правовими актами, що порушує принцип, закріплений у статті 19 Конституції України.
Також, за твердженням позивача, оскаржувані рішення прийняті Національним агентством за результатами розгляду скарги особи, права якої не були порушені та із порушенням процедури розгляду скарги, зокрема в частині позбавлення позивача можливості брати участь у процесі розгляду скарги, що порушило принцип гарантування ефективних засобів правового захисту.
Водночас стверджував, що оскаржувані рішення прийняті за участі членів Національного агентства, які діяли в умовах конфлікту інтересів та не мали права брати участі у їх прийнятті. Також, на думку позивача, рішення Комітету з питань етики від 15.03.2024 винесено, зокрема, щодо використання позивачем джерела, неправомірне використання якого не було предметом попереднього розгляду, а рішення, що оскаржуються, ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства та застосуванні подвійних стандартів в адміністративній практиці відповідача стосовно позивача.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав, що спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, Національне агентство у спірних правовідносинах не є особою, що здійснює владні управлінські функції, а рішення Національного агентства, які мають бути прийняті за наслідками розгляду скарги/повідомлення, не є юридично значимими для позивача.
Також відповідач стверджував про дотримання ним положень статті 58 Конституції України та зазначив, що незалежно від періоду часу, коли відбувся захист дисертації, законодавством передбачена можливість перевірки її на наявність фактів академічного плагіату із застосуванням відповідальності за законодавством, чинним на момент прийняття відповідного рішення, а розгляд питань про виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело, є нічим іншим як академічним плагіатом та не обмежується часовими межами.
Відповідач вважає правомірним застосування приписів Основних вимог до дисертацій та авторефератів дисертацій, затверджених наказом Вищої атестаційної комісії України від 21.03.1997 № 121 «Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників», за якими при написанні дисертації здобувач повинен обов`язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати. Водночас вказував, що відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 № 644 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань», що була чинна на момент захисту дисертації позивачем, такий Порядок передбачав, що у разі текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 19.02.2002 у спеціалізованій вченій раді Д 11.170.01 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України (м. Донецьк) захистив Дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - дисертація), яку виконано у 1997-2001 роках.
За результатами захисту ОСОБА_1 здобув науковий ступінь доктора економічних наук.
28.06.2023 до Національного агентства надійшла скарга/повідомлення про наявність фактів академічного плагіату в докторській дисертації ОСОБА_1 , подана ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , скаржник) щодо виявлення в захищеній 19.02.2002 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1. «ІНФОРМАЦІЯ_1», поданої на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, фактів академічного плагіату.
Секретаріат Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти здійснив перевірку поданої скарги та склав Звіт від 03.07.2023 про результати перевірки на відповідність вимогам пунктів 5-7 Порядку розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації скарги/повідомлення ОСОБА_2 від 28.06.2023 № 20-АД та передав його разом із відповідною скаргою на розгляд Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
12.07.2023 Комітет з питань етики на своєму засіданні ухвалив рішення № 29 (42) про прийняття скарги/повідомлення ОСОБА_2 до розгляду, обрав доповідача у справі та доручив секретаріату Національного агентства здійснити перевірку викладених у скарзі відомостей щодо наявності в дисертації ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1», поданої на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, фактів академічного плагіату та передати доповідачу звіт перевірки дисертації за допомогою програмних засобів визначення унікальності тексту та інших відомостей по суті скарги.
За результатами розгляду скарги Національне агентство в особі його уповноваженого структурного підрозділу - Комітету з питань етики, винесло рішення про внесення на розгляд Національного агентства подання про наявність у дисертації доктора економічних наук ОСОБА_1. «ІНФОРМАЦІЯ_1» фактів академічного плагіату, від 15.03.2024 № 22 (87) про наявність фактів академічного плагіату в дисертації доктора економічних наук ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1».
З огляду на це, Комітет вирішив внести на розгляд Національного агентства подання про наявність у дисертації доктора економічних наук ОСОБА_1. «ІНФОРМАЦІЯ_1» фактів академічного плагіату.
02.04.2024 Національне агентство за результатами розгляду подання Комітету з питань етики від 15.03.2024, відповідно до рішення Комітету з питань етики від 15.03.2024 № 22 (87), ухвалило рішення про виявлення академічного плагіату в захищеній 19.02.2002 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1. «Формування інвестиційної політики регіону», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук (далі - рішення від 02.04.2024).
Рішенням від 02.04.2024 Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти вирішило:
встановити у захищеній 19.02.2002 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, факти академічного плагіату.
Звернутись до Міністерства освіти і науки України щодо позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня доктора економічних наук.
Надіслати до Міністерства освіти і науки України разом із супровідним листом копію прийнятого рішення з результатами проведеного аналізу виявлених за допомогою відповідного програмного забезпечення, а також візуального порівняння, фрагментів збігів щодо неправомірного використання наукових текстів, ідей, розробок, наукових результатів і матеріалів інших авторів без відповідного посилання.
В подальшому, Національне агентство листом від 08.04.2024 № 789 направило до Міністерства освіти і науки України звернення «Про позбавлення наукового ступеня» щодо позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня доктора економічних наук.
Позивач, не погодившись із рішенням від 02.04.2024, звернувся до суду з цим позовом.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у Національного агентства відсутні правові підстави для встановлення у захищеній 19.02.2002 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1. «ІНФОРМАЦІЯ_1», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, фактів академічного плагіату.
Суди зазначили, що рішення Національного агентства від 02.04.2024 про виявлення академічного плагіату в захищеній 19.02.2002 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1. «Формування інвестиційної політики регіону», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, ухвалене на засіданні 02.04.2024 (протокол № 8 (58)), прийняте відповідачем всупереч положень статей 19 58 Конституції України та не на підставі і не у спосіб, визначений законодавством України, а отже, є протиправним та підлягає скасуванню.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
Скаржник покликається на пункти 3 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та наявності підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Так, на думку скаржника, відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування частини сьомої статті 28-1 Закону України від 26.11.2015 № 848-VIII «Про наукову і науково-технічну діяльність» (далі - Закон № 848-VIII) у сукупності із Порядком присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2021 № 1197, частини дев`ятої статті 19 Закону України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон № 1556-VII) та Постанови Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 № 644 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань».
Водночас скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції істотно вийшов за межі доводів апеляційної скарги відповідача, тому що вирішив питання про прийняття рішення від 02.04.2024 за наслідками скарги особи, права якої не були порушені та про винесення рішення від 02.04.2024 за участі членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, що діяли в умовах реального конфлікту інтересів та не мали права брати участі у його прийнятті, про порушення права позивача на участь у процесі прийняття рішення в ході оцінки відповідних доводів та доказів, наявних в матеріалах справи, які не ставилися відповідачем в апеляційній скарзі.
Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази, які мають значення для правильного вирішення справи.
На думку скаржника, судом порушено норми процесуального права, а саме: не дотримано вимог щодо формування складу суду та порушено приписи пункту 2.3.25. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, пунктів 10, 11, 13 статті 31, частини першої статті 35 КАС України.
Скаржник вважає, що справу № 440/4500/24 розглянуто неповноважним складом суду.
Представник позивача подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції без змін.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам сторін, висловленим у касаційній скарзі та у відзиві, Верховний Суд виходить із такого.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Рішення від 02.04.2024 є предметом спору.
Згідно з інформацією, зазначеною в мотивувальній частині рішення від 02.04.2024, останнє прийнято Агентством за результатами розгляду подання Комітету з питань етики від 25.03.2024 № 22 (87) із покликанням на приписи статті 42 Закону України «Про освіту», частини дев`ятої статті 19 Закону України «Про вищу освіту», частини сьомої статті 28-1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», пунктів 38-39, 41 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук від 17.11.2021 № 1197, пункту 16 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 28.06.1997 № 644, пунктів 1.3, 4.6 Основних вимог до дисертацій та авторефератів дисертацій, затверджених наказом Вищої атестаційної комісії України від 21.03.1997 № 121 «Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників» (чинних на момент видачі відповідного диплома ОСОБА_1 ), пунктом 28 Порядку розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, затвердженого рішенням Національного агентства від 24.10.2023 (протокол № 16 (45)) (зі змінами).
Відповідно необхідно надати правову оцінку повноваженням Національного агентства та підставам прийняття Рішення від 02.04.2024.
Щодо наявності ознак публічно-правового правового спору, крізь призму яких необхідно розглядати зазначений спір, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За приписами пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність повинні безпосередньо стосуватися правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи.
За такого правового регулювання колегія суддів наголошує, що до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (такі ж висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18.09.2018 у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8 - 4.10), від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 175/1571/15 (пункт 72), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 28).
Закон України «Про вищу освіту» встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях (у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення).
Згідно з статтею 17 цього Закону передбачено, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є постійно діючим колегіальним органом, уповноваженим цим Законом на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти.
Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є юридичною особою публічного права, яка діє згідно з цим Законом і статутом, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 12 Закону № 1556-VII Національне агентство відноситься до органів, які здійснюють управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень.
Також колегія суддів враховує, що відповідно до частини сьомої статті 28-1 Закону України від 26.11.2015 № 848-VIII «Про наукову і науково-технічну діяльність» (чинний з 18.04.2021) скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата наук, доктора наук у разі встановлення відповідно до законодавства фактів академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти здійснюються у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, та може бути оскаржено відповідно до законодавства.
Своєю чергою, на виконання вимог статті 17 Закону № 1556-VII Кабінет Міністрів України 15 квітня 2015 року прийняв постанову № 244, якою затвердив статут Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі Статут).
Згідно з пунктом 14 Статуту Національне агентство скасовує рішення разової спеціалізованої вченої ради про присудження ступеня доктора філософії у разі встановлення відповідно до законодавства у кваліфікаційній роботі здобувача ступеня доктора філософії фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації та/або порушення встановленої законодавством процедури захисту дисертації у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 44 «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» (далі - Порядок 44).
Відповідно до пункту 15 Статуту Національне агентство встановлює відповідно до законодавства факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації та готує звернення до МОН про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата наук, доктора наук.
Отже, Національне агентство є органом державної влади, що реалізує державну політики у сфері забезпечення якості вищої освіти, наділене публічно-владними управлінськими функціями та відповідає критеріям, визначеним у пункті 7 частини 2 статті 4 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити у передбачений процесуальним законом спосіб.
З урахуванням підстав та предмета позову, одним із визначальних питань, яке постало перед судами у цій справі, є питання наявності у Національного агентства підстав та прав приймати рішення щодо виявлення академічного плагіату в дисертації із застосуванням законодавства, порядку, способів і термінів, яких не існувало на момент захисту дисертації.
Відповідь на зазначене питання частково надав Суд при визначенні статусу Національного агентства. Водночас при повному вирішенні означеного питання колегія суддів враховує таке.
За приписами частини дев`ятої статті 19 Закону № 1556-VII у складі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти утворюються Комітет з питань етики, Апеляційний комітет, а також інші комітети, що формуються з числа членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Комітет з питань етики розглядає питання академічного плагіату і вносить відповідні подання до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти. Апеляційний комітет розглядає звернення, заяви і скарги щодо діяльності та рішень спеціалізованих вчених рад і вносить відповідні подання до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.
Отже, рішення Комітету з питань етики не є самостійним органом щодо прийняття рішення, його рішення є проміжним та відповідно не може бути предметом спору у цій справі.
За такого правового регулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції цілком слушно закрив провадження у справі № 440/4500/24 в частині вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 15.03.2024 № 22 (87).
Втім, згідно з частиною шостою статті 6 Закону № 1556-VII (чинною станом на час винесення оспорюваного рішення), виявлення фактів академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації у захищеній здобувачем дисертації є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження йому ступеня доктора філософії та видачу відповідного диплома.
У разі встановлення відповідно до законодавства у кваліфікаційній роботі здобувача ступеня доктора філософії фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації та/або порушення встановленої законодавством процедури захисту дисертації рішення разової спеціалізованої вченої ради про присудження ступеня доктора філософії скасовується закладом вищої освіти чи науковою установою, в якому (якій) вона була утворена, або Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас за приписами частини першої статті 42 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту» (далі - Закон № 2145-VIII) академічна доброчесність - це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.
За змістом частини четвертої статті 42 Закону одним із порушень академічної доброчесності визначається академічний плагіат - оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства.
За змістом статті 6 Закону № 1556-VII (в редакції, чинній на момент прийняття рішення) виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник (консультант), офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голова відповідної спеціалізованої вченої ради позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється акредитації відповідної постійно діючої спеціалізованої вченої ради та права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у разовій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник, члени цієї ради та офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік.
Відповідно до частини шостої статті 28-1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», який доповнений вказаною статтею Законом України від 30.03.2021 № 1369-IX (набрав чинності 18.04.2021), якщо у захищеній докторській дисертації або публікаціях, які представлялися до захисту, встановлено відповідно до законодавства факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації, науковий консультант позбавляється права участі у підготовці та/або атестації здобувачів ступеня доктора філософії та консультуванні та/або атестації здобувачів ступеня доктора наук строком на два роки, голова спеціалізованої вченої ради, в якій відбувся захист цієї дисертації, та опоненти, які надали позитивні висновки на неї, позбавляються права участі в атестації кадрів вищої кваліфікації строком на два роки, а наукова установа чи заклад вищої освіти позбавляється права утворювати спеціалізовану вчену раду за відповідною науковою спеціальністю строком на один рік.
Отже, тільки з 2014 року на законодавчому рівні з`явилося поняття «академічний плагіат», а також було передбачено відповідальність за нього у вигляді скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплому.
В контексті оцінки повноважень відповідача та встановлених ним порушень в світлі законодавства, яке було чинним на момент прийняття оскарженого рішення, Верховний Суд враховує таке.
Так, на виконання вимог Закону України «Про вищу освіту» постановою Кабінету Міністрів України № 1197 від 17.11.2021 був затверджений Порядок присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук (далі - Порядок № 1197).
Відповідно до пункту 1 цей Порядок регулює питання присудження наукового ступеня доктора наук спеціалізованими вченими радами закладів вищої освіти (наукових установ), скасування їх рішень про присудження наукового ступеня доктора наук та позбавлення зазначеного наукового ступеня.
Водночас пунктом Порядку № 1197 передбачено, що атестація осіб, підготовка яких на здобуття наукових ступенів кандидата, доктора наук розпочата до 1 вересня 2016 р., здійснюється спеціалізованими вченими радами, утвореними відповідно до затвердженого цією постановою Порядку, присуджуються наукові ступені кандидата, доктора наук відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України від 1 липня 2014 р. № 1556-VII «Про вищу освіту», та видається диплом кандидата, доктора наук Міністерством освіти і науки.
Отже, перші пункти Порядку № 1197 розмежовують процедури присудження відповідних наукових ступенів розпочаті до набрання чинності Законом України від 1 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» та після його набрання.
Водночас пунктом 3 Порядку № 1197 передбачено, що науковий ступінь доктора наук присуджується докторською радою на підставі публічного захисту докторської дисертації.
МОН затверджує/скасовує рішення докторських рад про присудження наукового ступеня доктора наук на підставі рішення атестаційної колегії МОН і видає дипломи/відмовляє у видачі дипломів доктора наук.
Згідно з приписами пункту 38 Порядку № 1197 особа, якій за рішенням МОН (МОНмолодьспорту, ВАК) видано диплом доктора (кандидата) наук, може бути позбавлена відповідного ступеня у разі виявлення порушень вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, чинних на момент прийняття рішення МОН (МОНмолодьспортом, ВАК) про видачу відповідного диплома або затвердження рішення ради про присудження ступеня доктора філософії.
Колегія суддів враховує, що пунктом 39 Порядку № 1197 передбачено, що для розгляду питання про позбавлення наукового ступеня до МОН подають звернення (скарги, заяви, клопотання):
фізичні (юридичні) особи з інформацією про виявлення порушень вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів;
рада, в якій проводився захист докторської (кандидатської) дисертації, про позбавлення відповідного наукового ступеня цього порядку;
Національне агентство про позбавлення відповідного ступеня.
Отже, рішення Національного агентства є окремим рішенням суб`єкта владних повноважень щодо позбавлення наукового ступеня.
Згідно з пунктом 40 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук від 17.11.2021 № 1197, в редакції, яка була чинною на дату винесення оскаржуваного рішення від 02.04.2024, у МОН розглядаються звернення щодо порушення вимог з питань авторського права, академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації - безстроково.
Відповідно до пункту 41 Порядку № 1197, в редакції, яка була чинною станом на дату винесення оскаржуваного рішення від 02.04.2024, звернення з інформацією щодо академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації розглядає Національне агентство відповідно до законодавства.
Отже, Порядок № 1197 передбачає виявлення порушень вимог нормативно-правових актів, які були чинними на момент прийняття рішення ради про присудження ступеня доктора філософії та прийняття відповідного рішення за законодавством, яке було чинним після 01.07.2014.
Проте, позивачу не було присуджено відповідне наукове звання за цим законодавством.
За такого правового регулювання спірних правовідносин, Суд враховує статус та повноваження Національного агентства на момент прийняття рішення від 02.04.2024 та законодавство, яке було чинним на момент присудження вченого ступеня.
Водночас, як зазначено вище, оцінка рішень відповідача має здійснюватися з урахуванням вимог Порядку № 44.
Так, пункт 1 Порядку № 44 регулює питання утворення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи (далі - заклад) та присудження нею ступеня доктора філософії, а також скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради про присудження зазначеного ступеня.
Пунктом 40 Порядку № 44 передбачено, що Національне агентство має право скасувати рішення разової ради про присудження ступеня доктора філософії у зв`язку з порушенням встановленої цим Порядком процедури захисту дисертації протягом шести місяців з дня видання наказу закладу про видачу здобувачеві диплома доктора філософії.
У разі надходження до Національного агентства повідомлення щодо порушення процедури захисту дисертації Національне агентство розглядає його протягом трьох місяців з дня надходження.
Отже, Порядок № 44 передбачає право Національного агентства скасувати рішення разової ради про присудження ступеня доктора філософії у разі встановлення порушення процедури захисту дисертації встановленої цим Порядком та передбачає таке право лише протягом шести місяців з дня видання наказу закладу про видачу здобувачеві диплома доктора філософії.
Водночас суди встановили, що ОСОБА_1 19.02.2002 захистив Дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук «ІНФОРМАЦІЯ_1» у спеціалізованій вченій раді Д 11.170.01 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України (м. Донецьк).
Проте скарга про наявність фактів академічного плагіату в докторській дисертації ОСОБА_1 надійшла до Національного агентства 28.06.2023.
Отже, ОСОБА_1 не захищав дисертацію за вимогами Порядку № 44 та з моменту захисту пройшло більше шести місяців, відповідно Порядок № 44 до спірних правовідносин не застосовний.
З урахуванням наведеного правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів в чергове наголошує, що поняття «академічний плагіат» з`явилося на законодавчому рівні лише у 2014 році (Закон «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII).
Колегія суддів враховує, що відповідач є суб`єктом владних повноважень, дії та рішення якого оцінюються судом з урахуванням вимог статті 2 КАС України, згідно яких рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень повинні бути прийняті (вчинені), зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З урахуванням викладеного, суд наголошує, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, може діяти лише на виконання закону та лише за умов і обставин, визначених відповідним законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Колегія суддів враховує, що на момент захисту дисертації позивачем (2002 рік) правовою основою у сфері підготовки і захисту дисертацій, зокрема, був Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 № 644 (далі - Порядок № 644).
Також основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертацій, затверджені наказом Вищої атестаційної комісії України (далі - ВАК України) від 21.03.1997 № 121 «Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників» (далі - Наказ ВАК від 21.03.1997 № 121).
Враховуючи інформацію, зазначену в мотивувальній частині рішення від 02.04.2024, відповідач вбачає в дисертації позивача, зокрема, порушення норм, які були чинними на час написання і захисту дисертації, а саме:
пункту 1.3 Наказу ВАК від 21.03.1997 № 121 ("Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників") при написанні дисертації здобувач повинен обов`язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати. Використовуючи в дисертації ідеї або розробки, що належать також і співавторам, разом з якими були написані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації. В разі використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту;
і пункту 4.6 Наказу ВАК України від 21.03.1997 № 121, яким визначені загальні правила цитування та посилання на використані джерела при написанні дисертації, здобувач повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в дисертації, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена дисертація. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з`ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.
Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке дано посилання в дисертації.
Посилання в тексті дисертації на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, "... у працях [1-7]...".
Допускається наводити посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера.
Водночас відповідач в мотивувальній частині рішення від 02.04.2024 покликається і на законодавство, яке набрало чинності після захисту дисертації і є чинним на момент прийняття оспорюваного рішення. Зокрема Агентство застосовує законодавство, яке передбачає відповідальність позивача, яке було чинним на момент прийняття рішення від 02.04.2024.
Отже, при оцінці рішення відповідача крізь призму Порядку № 644, колегія суддів одночасно надає оцінку запереченням Агентства в частині покликання на пункт 16 Порядку № 644.
Згідно з пунктом 16 Порядку № 644, якщо у дисертації використано ідеї або розроблення, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації та в авторефераті з обов`язковим зазначенням конкретного особистого внеску в ці праці або розроблення. У разі текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту.
Колегія суддів наголошує, що зміст елементів вказаної правової норми свідчить про те, що предметом її правового регулювання є суспільні відносини періоду підготовки дисертації та до моменту завершення її розгляду і захисту, оскільки передбачає настання конкретних правових наслідків в межах конкретних процедур розгляду дисертації.
Відповідно, факт вичерпання (закінчення) таких процедур, про який свідчить захист позивачем дисертації та здобуття ним наукового ступеня доктора економічних наук, що не заперечується відповідачем, вказує на неможливість вчинення дій та застосування наслідків, а передбачені вказаною нормою наслідки можливі для застосування лише на етапі розгляду дисертації та до її захисту.
Водночас за приписами пункту 16 Порядку № 644 контроль за науковим рівнем дисертацій, їх науковою та практичною цінністю, роботою спеціалізованих вчених рад, забезпеченням єдиних вимог до здобувачів наукових ступенів, експертизи дисертаційних робіт здійснює ВАК за участю його експертних рад. Експертні ради відповідають за якість і об`єктивність підготовлених ними проектів атестаційних висновків щодо відповідності дисертаційних робіт вимогам цього Порядку, а рівня підготовки здобувачів - науковому ступеню кандидата або доктора наук.
У разі, коли встановлено, що експертизу під час захисту дисертаційної роботи в спеціалізованій вченій раді проведено неякісно, висновок зазначеної ради недостатньо аргументований або порушено вимоги нормативно-правових актів з питань присудження наукового ступеня доктора і кандидата наук, ВАК готує проект атестаційного висновку про скасування рішення спеціалізованої вченої ради щодо присудження наукового ступеня, який подається на ухвалення президії ВАК.
Скасування президією ВАК рішення спеціалізованої вченої ради щодо дисертаційної роботи тягне за собою вжиття до цієї ради заходів аж до призупинення її діяльності на термін, що встановлюється ВАК.
Здобувач має право ознайомитися з атестаційним висновком щодо його дисертації та атестаційної справи тільки після ухвали президією ВАК атестаційного висновку.
За такого правового регулювання спірних правовідносин Верховний Суд вважає за необхідне окремо наголосити на відмінності змісту пункту 16 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затвердженого постановою КМУ від 28.06.1997 № 644 та частини четвертої статті 42 Закону України від 05.09.2017 «Про освіту», адже відмінними є диспозиції норм та суб`єктний склад учасників, щодо яких застосовуються наслідки у разі виявлення порушень передбачених наведеними нормами.
Так, дійсно, правове регулювання спірних правовідносин змінилось із прийняттям Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 423, яким у абзаці третьому пункту 16 передбачено питання наслідків виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело.
Пізніше, за втрати чинності Порядком від 07.03.2007 № 423, подібні наслідки були закріплені в Порядку присудження наукових ступенів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 № 567 (далі - Порядок 567).
Водночас колегія суддів констатує, що положення Порядку № 644, чинного на 2002 рік - дату захисту позивачем дисертації, та на який посилається відповідач у оспорюваному рішенні від 02.04.2024, не містять правового регулювання наслідків виявлення в дисертації, вже після видачі диплому доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело, врегульованих у більш пізніх нормативно-правових актах.
З урахуванням вищевказаних положень Порядку № 644, зокрема, щодо кола контролюючих суб`єктів і експертиз, колегія суддів враховує, що відповідачем не надано та судами не встановлені обставини щодо порушень процедури захисту та встановлення уповноваженим органом обставин, які б слугували підставою для зняття з розгляду дисертації з відповідними наслідками.
Водночас колегія суддів враховує, що пункт 7 Порядку № 644 передбачає, що наукові ступені доктора і кандидата наук на підставі прилюдного захисту дисертацій присуджують спеціалізовані вчені ради. ВАК провадить експертизу дисертаційних робіт, розгляд атестаційних справ здобувачів та видачу дипломів доктора наук і кандидата наук на підставі рішень спеціалізованих вчених рад та атестаційного висновку президії ВАК.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 644 організація, де виконувалась дисертація або до якої був прикріплений здобувач, проводить попередню експертизу поданої дисертації та робить висновок про наукову та практичну цінність дисертації. Висновок видається здобувачеві не пізніше як через два місяці з дня подання на попередню експертизу кандидатської та не пізніше трьох місяців - докторської дисертації. Керівник організації несе персональну відповідальність за якість, об`єктивність і терміни підготовки висновку.
За пунктом 30 Порядку № 644 контроль за науковим рівнем дисертацій, їх науковою та практичною цінністю, роботою спеціалізованих вчених рад, забезпеченням єдиних вимог до здобувачів наукових ступенів, експертизи дисертаційних робіт здійснює ВАК за участю його експертних рад.
Отже, на час захисту дисертації законодавством були визначені положення щодо її контролю і експертизи.
Дисертація проходила декілька стадій контролю і експертиз.
Відповідно перевірка дисертації мала бути здійснена уповноваженими на той час суб`єктами.
Також колегія суддів враховує, що пунктом 46 Порядку № 644 передбачена можливість з`ясування питання про обґрунтованість присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, після захисту докторської дисертації, зокрема: "Особи, яким присуджено наукові ступені або присвоєно вчені звання, можуть бути позбавлені цих ступенів і звань відповідно ВАК та МОН на основі клопотань, поданих спеціалізованими вченими радами, де проходив захист дисертацій або вченими радами, що подавали клопотання про присвоєння вченого звання.
У разі припинення діяльності зазначених рад питання про порушення клопотання щодо позбавлення наукового ступеня або вченого звання розглядається іншими радами за дорученням. Розгляд питань про обґрунтованість присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, стосовно яких рішення були прийняті понад десять років тому, органами атестації не проводиться".
Положення пункту 46 № 644 має застосовуватися у взаємозв`язку з положеннями пункту 9 даного порядку, в якому визначено суб`єкта, рішення якого про присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, можуть бути перевірені на обґрунтованість та законність. Так, спеціалізовані вчені ради несуть відповідальність за обґрунтованість прийнятих ними рішень і зобов`язані забезпечувати високий рівень вимогливості під час проведення атестації. У разі порушення спеціалізованими вченими радами вимог нормативно-правових актів з питань присудження наукового ступеня доктора і кандидата наук ВАК може вжити до них заходів у межах своєї компетенції аж до припинення діяльності цих рад.
Таким чином, положення пунктів 9, 46 Порядку № 644 передбачають розгляд питань про обґрунтованість присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, тобто про порушення у діях та рішеннях уповноважених суб`єктів - спеціалізованих вчених рад, відповідальних за атестацію та захист дисертації, а не фізичної особи.
Отже, норма пункту 16 Порядку № 644 не може бути застосована до спірних правовідносин.
Щодо твердження відповідача в касаційні скарзі, що незалежно від періоду часу коли відбувся захист дисертації, законодавством передбачена можливість перевірки на наявність фактів академічного плагіату, колегія суддів зазначає таке.
Як уже зазначалось вище, пункт 40 Порядку № 1197, в редакції, яка була чинною станом на дату винесення оскаржуваного рішення від 02.04.2024, може застосовуватись лише до правовідносин, які виникли з моменту прийняття цього порядку, водночас Порядок № 644 не передбачає безстрокової дії процедур контролю.
Приписи статей Закону № 1556-VII передбачають відповідальність саме фізичної особи, яка захистила дисертацію лише після 01.07.2014.
Отже, безпосередня відповідальність особи, якій присуджено наукове звання була закріплена лише після 2014 року.
Як зазначено вище Порядок № 1197 від 17.11.2021 пов`язує можливість позбавлення диплому із порушенням вимог нормативно-правових актів, чинних на момент прийняття рішення про видачу диплома або затвердження рішення ради про присудження ступеня доктора філософії. Тобто застосовні щодо присуджень наукових ступенів за законодавством, на яке розповсюджуються вимоги цього Порядку.
Колегія суддів також враховує, що згідно з положеннями абзацу 3 пункту 46 Порядку № 644 розгляд питань про обґрунтованість присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, стосовно яких рішення були прийняті понад десять років тому, органами атестації не проводяться.
Тож розгляд питання про обґрунтованість присудження у 2002 році ОСОБА_1 спеціалізованою вченою радою наукового ступеня, у передбачений законом спосіб, міг відбутися лише до 2012 року, адже норми пункту 46 Порядку від 28.06.1997 № 644 у їх взаємозв`язку із положеннями статей 19 та 58 Конституції України визначають, що за певних умов фізична особа, яка захистила докторську дисертацію у 2002 році, могла бути позбавлена наукового ступеня включно по 2012 рік, оскільки за положеннями абзацу 3 пункту 46 Порядку № 644 розгляд такого питання після спливу 10-ти річного строку з часу присудження відповідного наукового ступеня, є неможливим.
Отже, доводи відповідача про те, що незалежно від періоду часу коли відбувся захист дисертації, законодавством передбачена можливість перевірки її на наявність фактів академічного плагіату, а застосування відповідальності можливе до фізичної особи за встановлення юридичного факту запозичень без належного цитування, що є академічним плагіатом у розумінні Закону України «Про вищу освіту» та Закону України «Про освіту», так як повністю з ними збігається, не знайшли свого підтвердження.
З урахуванням доводів відповідача та змісту мотивувальної частини рішення від 02.04.2024, Верховний Суд також вважає за необхідне надати правову оцінку застосуванню Національним агентством Положення про ВАК України.
Так, згідно з пунктом 1 Положення про ВАК України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 № 352, ВАК України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.
Тотожний статус закріплений в Указі Президента України від 25.02.1999 № 216/99, ВАК України (далі - Указ № 216).Цим же Указом затверджено Положення ВАК України (Положення № 216).
З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій з 1 січня 1993 року, відповідно до Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3.10.1992 №493/92, була запроваджена обов`язкова державна реєстрація нормативно-правових актів, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Питання процедури державної реєстрації нормативно-правових актів врегульовано Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731.
Згідно із пунктом 7 Положення № 216 ВАК України у межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання. Нормативно-правові акти ВАК України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Отже, всі нормативно-правові акти ВАК України підлягають обов`язковій державній реєстрації і це прямо передбачено пунктом 7 Положення про ВАК України, в редакції, чинній станом на 2002 рік.
Проте, Наказ ВАК України від 21.03.1997 № 121 «Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників» не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України, як нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, а також у належний спосіб не був доведений до відома необмеженого кола осіб, а тому він не набрав офіційного статуту нормативно-правового акту.
Наказ ВАК України від 21.03.1997 № 121 не був затверджений та зареєстрований Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації.
Отже, враховуючи висновок, що Наказ від 21.03.1997 № 121 не є нормативно-правовим актом, не включений до переліку документів, що не підлягають державній реєстрації та не є державним стандартом, його положення не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
До того ж Наказ від 21.03.1997 № 121 встановлює засади відповідальності уповноважених суб`єктів - спеціалізованих вчених рад, відповідальних за атестацію та захист дисертації, а не фізичної особи і саме під час розгляду дисертації, незалежно від стадії проходження, а не після захисту і отримання диплому чи прийняття рішення про присудження наукового ступеню.
Отже, застосування положень Наказу ВАК України від 21.03.1997 №121, за притягнення до відповідальності позивача, у спірних правовідносинах, є неправомірним.
Щодо правової оцінки впливу порушень авторських прав крізь призму вимог академічної етики та плагіату, Верховний Суд зазначає таке.
На момент здобуття позивачем наукового ступеня доктора економічних наук 19.02.2002 діяв Закон України № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон № 3792-XII).
Згідно із преамбулою Закон № 3792-XII охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов`язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.
Відповідно до пункту «в» статті 50 Закону № 3792-XII порушенням авторського права і суміжних прав є зокрема плагіат, який визначається як оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.
Отже, станом на 19.02.2002 Закон № 3792-XII не охороняв авторських прав у наукових дисертаціях.
При надані оцінки дії законодавства в часі колегія суддів в першу чергу наголошує, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні їй відповідати (стаття 8 Конституції України).
Водночас статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Офіційне тлумачення статті 58 Конституції України надав Конституційний Суд України в рішенні від 13.05.1997 №І-зп/9.7, в якому зазначено про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, яка означає поширення їх дії тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення принципу незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів в часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище, права та інтереси не будуть погіршені через прийняття більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту в часі. Виняток з цього правила допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), наголошено, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. За таких умов Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно- правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Відповідно до цього ж рішення Конституційного Суду України дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Отже, принцип незворотності дії закону в часі означає, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Крім того, заборона зворотної дії в часі закону є однією з важливих складових принципу правової визначеності та гарантією дотримання принципу верховенства права в державі.
В рішенні Конституційного Суду України від 19.04.2000 №6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 02.07.2002 №13-рп/2002 підтвердив раніше викладені у попередніх рішеннях положення, зокрема, статті 58 Конституції України про незворотність дії у часі законів та інших нормативно- правових актів, яка полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5.04.2001 № 3-рп).
Водночас реалізація принципу правової визначеності має полягати в дотриманні зрозумілості, несуперечливості правових приписів, виражених у нормативно- правових актах. Принцип правової визначеності слід пов`язувати також не тільки з вимогами зрозумілості, чіткості норми права, а й з тим, що норми права мають бути спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин.
Верховний Суд наголошує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рн/20Ю одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.
Отже, обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідно до підпункту 5.4 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Зазначені положення Конституції України та рішень Конституційного Суду України дають підстави сформулювати загальне правило про те, що закон зворотної сили не має.
Це правило спрямовано на закріплення визначеності та стабільності суспільних відносин.
Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів знайшов своє закріплений і в статті 7 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 1950 року, відповідно до якої нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.
Отже, поняття «академічного плагіату» та наслідки його встановлення, які були вперше закріплені положеннями Закону України «Про вищу освіту», що набрав чинності 06.09.2014, не можуть застосовуватись до правовідносин 2002 року, оскільки це суперечить приписам статті 58 Конституції України.
За такого правого регулювання та встановлених обставин, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 02.04.2024, прийняте не на підставі та не у спосіб, визначений законодавством, а отже таке рішення не відповідає вимогам статті 19 Конституції України, пункту 1 частини 2 статті 2 КАС України.
Щодо доводів позивача про прийняття рішення від 02.04.2024 за наслідками скарги особи, права якої не були порушені, колегія суддів погоджується із запереченнями Національного агентства.
Дійсно, як встановлено вище, станом на дату винесення рішення від 02.04.2024, всі вимоги законодавства та Статуту відповідача вказували, що розгляд має відбуватись відповідно до законодавства.
Згідно з положеннями абзацу першого пункту 41 Порядку № 1197 розгляду Національним агентством відповідного питання має передувати звернення з інформацією щодо академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації.
Отже, отримання Агентством із забезпечення якості вищої освіти звернення з інформацією щодо академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації є достатньою фактичною підставою для початку розгляду такого звернення та реалізації повноважень зі встановлення відповідно до законодавства фактів академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації.
Згідно з пунктом 39 Порядку № 1197 для розгляду питання про позбавлення наукового ступеня до МОН подають звернення (скарги, заяви, клопотання), зокрема, фізичні (юридичні) особи з інформацією про виявлення порушень вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів.
Отже, для подання заяви з інформацією щодо порушень, розгляд якої може призвести до позбавлення особи наукових ступенів, порушення прав заявника не є обов`язковим.
Щодо доводів позивача про винесення рішення від 02.04.2024 за участі членів Національного агентства, що діяли в умовах реального конфлікту інтересів та не мали права брати участі у його прийнятті, колегія суддів зазначає таке.
Позивач наголошує на наявності реального конфлікту інтересів у чотирьох членів Національного агентства, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Зі змісту протоколу засідання Національного агентства № 8 (58) від 02.04.2024 вбачається, що у відповідному засіданні брали участь 20 із 21 членів Національного агентства. У голосуванні щодо питання встановлення у дисертації позивача фактів академічного плагіату взяли участь 20 з 21 членів Національного агентства, результати голосування: за - 20, проти - немає, утрималися - немає.
Згідно з абзацом третім пункту 19 Статуту Національного агентства, рішення з усіх питань приймаються більшістю від складу Національного агентства, що відповідає фактичним обставинам справи і на що не впливає зауваження позивача про наявність конфлікту інтересів у вищезгаданих членів Національного агентства.
Щодо доводів позивача про порушення його права на участь у процесі прийняття рішення в ході оцінки відповідних доводів та доказів, наявних в матеріалах справи, колегія суддів зазначає таке.
Надаючи оцінку визначеному відповідачем регламенту засідання Національного агентства, що відбулось 02.04.2024, про що стверджує позивач у позовній заяві та визнає відповідач у відзиві на позовну заяву, судами попередніх інстанцій узято до уваги, що члени Національного агентства також перебували в істотно обмежених часових рамках як в питаннях можливості виступу на засіданні, так і в можливості розгляду та оцінки наявних доказів.
Як установлено вище, відповідно до приписів частини 9 статті 19 Закону України «Про вищу освіту», у складі Національного агентства утворюється, зокрема, Комітет з питань етики, що формується з числа членів Національного агентства для попереднього розгляду питань, що належать до його компетенції. Рішення від 15.03.2024 є рішенням за результатами попереднього розгляду питання.
Отже, за попереднім розглядом має слідувати основний розгляд, що здійснюється Національним агентством, і відповідно, розгляд Комітетом з питань етики Національного агентства не є основним. В ході розгляду питання Національне агентство зобов`язане повністю перевірити всі доводи та докази перед винесенням рішення, незалежно від того, чи такі раніше перевірялись Комітетом з питань етики.
Водночас зі змісту рішення від 02.04.2024, ані з матеріалів справи не вбачається, що безпосередньо Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти проведено детальне дослідження зібраних доказів за участі позивача, доказів протилежного відповідачем не надано, проте в цій справі вказані обставини не є визначальними.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у Національного агентства відсутні правові підстави для встановлення у захищеній 19.02.2002 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, фактів академічного плагіату.
Тому рішення Національного агентства від 02.04.2024 про виявлення академічного плагіату в захищеній 19.02.2002 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 Інституту економіко-правових досліджень НАН України дисертації ОСОБА_1. «Формування інвестиційної політики регіону», поданій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук, ухвалене на засіданні 02.04.2024 (протокол № 8 (58)), прийняте відповідачем всупереч положенням статей 19 58 Конституції України та прийняте не на підставі і не у спосіб, визначений законодавством України, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.
Не заслуговують на увагу твердження скаржника щодо неповноважного складу суду апеляційної інстанції, оскільки в матеріалах справи наявні розпорядження, протокол повторного автоматизованого розподілу щодо визначення складу суду у встановлений законодавством спосіб.
VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 КАС України, Суд
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 440/4500/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук