Постанова

іменем України

29 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 441/1840/21

провадження № 51-1249 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_3.,

суддів ОСОБА_4., ОСОБА_5.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_6.,

прокурора ОСОБА_7.,

захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_8.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Львівського апеляційного суду від 29 березня 2022 року у кримінальному провадженні № 12021141440000009 від 25 липня 2021 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Городоцького районного суду Львівської області від 16 листопада 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 25 липня 2021 року приблизно об 11:40, керуючись корисливим мотивом, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, незаконно проник до будинку потерпілої ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , звідки повторно таємно викрав належні потерпілій грошові кошти у сумі 25 000 грн, чим заподіяв останній майнової шкоди на вказану суму.

Вироком Львівського апеляційного суду від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9. задоволено, вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням скасовано та ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_8. в інтересах засудженого ОСОБА_1 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, просить вирок апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свою позицію, захисник наголошує, що судовий розгляд в суді апеляційної інстанції здійснювався з порушенням вимог п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, оскільки апеляційний розгляд здійснювався без виклику та присутності належним чином повідомленої потерпілої ОСОБА_2 .

Водночас захисник також вказує на упередженість колегії суддів апеляційного суду, посилаючись на те, що апеляційну скаргу прокурора було розглянуто лише в одне засідання, при цьому колегія суддів перебувала в нарадчій кімнаті 7-8 хвилин, після чого вийшла та оголосила повний текст нового вироку.

Крім того, захисник стверджує, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, належним чином не врахував особу обвинуваченого, який має міцні соціальні зв`язки, офіційне джерело доходу, постійне місце проживання, щиро розкаявся, добровільно відшкодував завдані збитки.

Разом з тим, на переконання захисника, апеляційний суд залишив поза увагою поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, який нових правопорушень не вчиняв та став на шлях виправлення. Також не було враховано і позицію потерпілої, яка претензій до обвинуваченого не мала та прийняла його щирі вибачення.

При цьому захисник зазначає, що апеляційний суд, ухвалюючи вирок, належним чином своїх висновків не мотивував та у своєму рішенні не навів переконливих і обґрунтованих підстав, які б свідчили про необхідність призначення обвинуваченому реального покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_8. підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_7. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив вирок апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Що стосується посилань у касаційній скарзі захисника на порушення апеляційним судом вимог п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, оскільки апеляційний розгляд здійснювався за відсутності потерпілої, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень пунктів 1, 7 ч. 1 ст. 425 КПК України касаційну скаргу мають право подати засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого; потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.

Водночас захисник, посилаючись у своїй касаційній скарзі на те, що судовий розгляд у суді апеляційної інстанції здійснювався за відсутності потерпілої, взагалі не зазначає, яким чином це стосується інтересів засудженого, та яким чином це вплинуло на законність прийнятого рішення, тоді як сама потерпіла на цих підставах касаційну скаргу не подавала і відсутні дані про те, що вона уповноважувала на це захисника засудженого.

Таким чином, зазначені доводи сторони захисту з огляду на положення ч. 1 ст. 425 КПК України не підлягають перевірці під час касаційного розгляду, оскільки вони не стосуються інтересів засудженого, а потерпіла з цих підстав касаційну скаргу до суду не подавала.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 22 липня 2021 року у справі № 128/1766/17 (провадження № 51-4966км20), від 02 вересня 2021 року у справі № 617/237/18 (провадження № 51-1105км21), від 19 жовтня 2021 року у справі № 507/328/17 (провадження № 51-3447км19), від 11 листопада 2021 року у справі № 323/1284/17 (провадження № 51-2253км21).

Доводи касаційної скарги захисника про незаконність вироку апеляційного суду з підстав його ухвалення упередженим складом суду, на переконання колегії суддів, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вказані у касаційній скарзі обставини щодо упередженості колегії суддів суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.

Що стосується доводів, зазначених у касаційній скарзі захисника, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке, на його переконання, полягає в тому, що апеляційний суд безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статей 50 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, та постановляючи свій вирок, суд апеляційної інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, обставини його скоєння, зокрема вчинення крадіжки з проникненням та розмір суми викрадених коштів, а також особу обвинуваченого та наявність у нього попередніх судимостей за аналогічні злочини, що свідчить про небажання засудженого стати на шлях виправлення та про його підвищену суспільну небезпечність.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , судом враховано щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування шкоди. Обставин, що обтяжують покарання, у ході судового розгляду не встановлено.

Крім того, апеляційний суд, не погоджуючись з висновками місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, зазначив, що суд, вирішуючи питання про застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування призначеного покарання, належним чином своє рішення не обґрунтував та фактично не надав належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, обставинам, способу, характеру, меті й мотиву його вчинення, ступеню суспільної небезпеки скоєного, аналізу особи винного як у загально-соціальному аспекті, так і в плані його потенційної суспільної небезпечності. З такими висновками погоджується і Верховний Суд.

Разом з тим, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу засудженого, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини вчинення злочину, зокрема і те, що ОСОБА_1 , будучи раніше судимим за аналогічні злочини, з метою власного збагачення, відверто нехтуючи усталеними у суспільстві моральними цінностями, грубо порушуючи основоположні правові засади, гарантовані Конституцією України, зокрема таку, як право на власність, діючи таємно та зухвало, вчинив таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням до будинку потерпілої, що відповідно до положень кримінального закону є тяжким злочином, Верховний Суд погоджується з позицією апеляційного суду про те, що виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише у разі відбуття ним реального покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства.

На думку колегії суддів, визначене судом остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 з огляду на вимоги статей 50 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги захисника в частині застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.

Колегія суддів вважає, що застосування у даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання, а тому звільнення ОСОБА_1 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з встановленням іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог статей 370 420 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, які б свідчили про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України.

Колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 420 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Львівського апеляційного суду від 29 березня 2022 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5