ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 року

м. Київ

справа № 441/288/19

провадження № 61-10996св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Городоцька міська рада Львівської області,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області, правонаступником якої є Городоцька міська рада Львівської області, третя особа - ОСОБА_3 , в якому просив суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області від 02 серпня 2017 року № 483 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність гр. ОСОБА_2 » та від 27 серпня 2018 року № 728 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства»;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0166 га, кадастровий номер 4620987600:34:003:0107, розташованої на АДРЕСА_1 .

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області від 02 серпня 2017 року № 483 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність ОСОБА_2 , а рішенням Родатицької сільської ради від 27 серпня 2018 року № 728 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства та на підставі цього рішення 14 вересня 2018 року Управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку.

ОСОБА_1 вважає зазначені рішення і реєстрацію права власності на земельну ділянку незаконними й такими, що порушують його права та інтереси, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель запасу, слугувала спільним заїздом, відповідно до статей 118 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не могла бути передана ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 14 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконними та скасовані рішення Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області від 02 серпня 2017 року № 483 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність гр. ОСОБА_2 » та рішення Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області від 27 серпня 2018 року № 728 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства».

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0166 га, кадастровий номер 4620987600:34:003:0107, розташованої на АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 та Городоцької міської ради на користь ОСОБА_1 по 1 152,60 грн судових витрат, з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства у с. Родатичі, виготовленого у 2018 році та відповідно до Генерального плану с. Родатичі, затвердженого рішенням Родатицької сільської ради від 11 листопада 2016 року № 301, передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка, площею 0,0166 га, належала до земель запасу Родатицької сільської ради та відображена як дорога/шлях.

Отже, земельна ділянка, площею 0,0166 га, кадастровий номер 4620987600:34:003:0107, належала до земель запасу Родатицької сільської ради, слугувала заїздом спільного користування (дорогою), тому не могла бути передана у приватну власність ОСОБА_2 у тому числі для ведення особистого селянського господарства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 14 листопада 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення.

Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 728,91 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та 15 000,00 грн за надання правової допомоги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , не встановив, чим порушено права останнього, який не є належним користувачем спірної земельної ділянки, однак мав намір використовувати зазначену земельну ділянку для проїзду до свого господарства чи облаштування стічної канави (рова) без правових підстав.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували факт порушення права (інтересу) ОСОБА_1 відповідачами ОСОБА_2 та Родатицькою сільською радою (на даний час Городоцькою міською радою).

Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель запасу Родатицької сільської ради, однак при цьому керувався частиною четвертою статті 83 ЗК України, яка визначає категорії земель загального користування населених пунктів, до яких спірна земельна ділянка не належить.

Також апеляційний суд визначив, що ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції були понесені витрати на правову допомогу, які підтвердженні належними та допустимими доказами і підлягають стягненню з позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції невірно застосував вимоги частини четвертої статті 83 ЗК України до спірних правовідносин, оскільки не врахував того, що відповідно до Генерального плану с. Родатичі (колишнього Городоцького) спірна земельна ділянка належала до земель запасу Родатицької сільської ради та є дорогою /шляхом/заїздом спільного користування.

Підставою касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 404/2117/15-ц (провадження № 61-19053св18), від 01 червня 2022 року у справі № 453/222/19 (провадження № 61-2024св21), а також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року представник ОСОБА_4 - адвокат Цебак І. С. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судові рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, у відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_4 - адвокат Цебак І. С. просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати, які складаються із витрат на правову допомогу, понесених при розгляді справи в суді касаційної інстанції, в розмірі 12 000,00 грн.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 11 листопада 2014 року належить земельна ділянка, площею 0,1213га, кадастровий номер 4620987600:34:003:0072, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка, площею 0,12 га, на АДРЕСА_1 .

Рішенням Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області від 02 серпня 2017 року № 483 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 у власність земельної ділянки орієнтовно площею 0,02 га за рахунок земель запасу Родатицької сільської ради для ведення особистого селянського господарства біля його присадибної ділянки в с. Родатичі Городоцького району Львівської області.

Рішенням Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області від 27 серпня 2018 року № 728 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0166 га, кадастровий номер 4620987600:34:003:0107, та передано ОСОБА_2 безоплатно у власність зазначену земельну ділянку.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 вересня 2018 року № 138413809 управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради 14 вересня 2018 року на підставі рішення Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області від 27 серпня 2018 року № 728 зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 0,0166 га, кадастровий номер 4620987600:34:003:0107, для ведення особистого селянського господарства.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу не оскаржується, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається в касаційному порядку.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (пункт «а» частини третьої статті 83 ЗК України).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 592/10260/16 (провадження № 61-5017св19).

У постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 543/765/17 (провадження № 61-14083св20) зазначено, що «установивши, що спірна земельна ділянка не виділялась позивачу у власність чи у користування та належала територіальній громаді, яка у відповідності із чинним законодавством передала її у власність відповідачу, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю порушених її прав передачею органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки ОСОБА_2. Позивачем у справі не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржуваними рішеннями Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 21 травня 2015 року порушено її право та зменшено розмір земельної ділянки, що належить їй на праві власності. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що позивачкою не доведено належними та допустимими докази, що спірним рішенням сільської ради порушено права та інтереси останньої, а це є її процесуальним обов`язком».

Вимоги про визнання незаконними та скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки (державного акта на земельну ділянку), а також усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи (див. висновки у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 243/8040/17 (провадження № 61-273св20), від 01 червня 2022 року у справі № 453/222/19 (провадження № 61-2024св21), на яку містяться посилання в касаційній скарзі, від 26 жовтня 2022 року у справі № 158/1788/20 (провадження № 61-2998св21)).

Судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, зазначив про порушення його прав унаслідок передачі Родатицькою сільською радою Городоцького району Львівської області у власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, оскільки ця земельна ділянка належить до земель запасу, слугувала спільним заїздом і не могла бути передана у приватну власність.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що акти комісії Родатицької сільської ради від 06 серпня 2015 року, від 28 січня 2016 року, від 27 березня 2017 року, на які посилається ОСОБА_1 , складені без прив`язки до місцевості, не відповідають графічній інформації із кадастрової карти (плану), що міститься у проекті земельної документації про відведення спірної земельної ділянки, тому не можуть підтверджувати належність земельної ділянки до земель загального користування населених пунктів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність порушень органом місцевого самоврядування вимог земельного законодавства при переданні земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , з огляду на посилання позивача, що до складу земельної ділянки увійшла вулиця (заїзд спільного користування), тобто земельна ділянка загального користування, яка згідно з вимогами законодавства не може передаватися у приватну власність.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували факт порушення його права (інтересу) відповідачами ОСОБА_2 та Родатицькою сільською радою (на даний час Городоцькою міською радою).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновку Верховного Суду, на якій містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Щодо вирішення клопотання про розподіл судових витрат під час розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Правничу допомогу на стадії касаційного розгляду справи № 441/288/19 ОСОБА_2 надавав адвокат Цебак І. С., який діяв на підставі договору про надання правничої допомоги від 12 грудня 2022 року № 23/12, додаткової угоди № 2 від 04 серпня 2023 року до договору про надання правничої допомоги від 12 грудня 2022 року № 23/12 та ордеру від 09 серпня 2023 року серії ВС № 1221826.

Зокрема, 10 серпня 2023 року засобами поштового зв`язку адвокат ОСОБА_2 - Цебак І. С. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року, доводи якого були враховані судом касаційної інстанції при перегляді справи у касаційному порядку.

У відзиві на касаційну скаргу адвокат ОСОБА_2 - Цебак І. С. зазначив, що на підставі договору про надання правничої допомоги у цій справі понесені та сплачені витрати на правничу допомогу на стадії касаційного перегляду справи у розмірі 12 000,00 грн, що підтверджується звітом про надану правову допомогу від 10 серпня 2023 року. Відзив на касаційну скаргу надісланий стороною відповідача всім учасникам справи, що підтверджується фіскальними чеками Укрпошти.

Заявник ОСОБА_1 не скористався своїм правом і не звернувся до суду касаційної інстанції із клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, відповідно до вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду, врахувавши складність справи, необхідність надання адвокатом відповідача ОСОБА_2 - Цебаком І. С. послуг під час розгляду справи у суді касаційної інстанції за касаційною скаргою позивача та характер цих послуг, розгляд справи у суді касаційної інстанції, а також необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, а також врахувавши, що позивач не подаа клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, дійшла висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем на стадії касаційного перегляду цієї справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат в частині судового збору не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 (дванадцять тисячі) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник