Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 441/343/16-ц

провадження № 61-40181св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Суховільська сільська рада Городоцького району Львівської області, ОСОБА_2 ,

третя особа - відділ Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 травня 2017 року у складі судді Яворської Н. І. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області (далі - Суховільська сільська рада), ОСОБА_2 , третя особа - відділ Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області, про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 08 жовтня 2015 року вона є власником земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці розташоване належне їй домоволодіння. У березні 2016 року їй стало відомо про те, що на підставі рішень Суховільської сільської ради від 20 листопада 2013 року № 589 та від 23 січня 2015 року № 791 ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Вважає зазначені рішення сільської ради незаконними, оскільки виділена відповідачу спірна земельна ділянка відноситься до земель загального користування та повністю перекриває проїзд до належного їй житлового будинку. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати рішення Суховільської сільської ради від 20 листопада 2013 року № 589 «Про внесення змін до рішення цієї ж ради від 26 квітня 2012 року № 355 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку в селі Суховоля»; визнати незаконним та скасувати рішення Суховільської сільської ради від 23 січня 2015 року № 791 «Про затвердження детального планування території земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 », видане ОСОБА_2 .

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 22 травня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Суховільської сільської ради від 20 листопада 2013 року № 589 «Про внесення змін», видане ОСОБА_2 та рішення Суховільської сільської ради від 23 січня 2015 року № 791 «Про затвердження детального планування території земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 », видане гр. ОСОБА_2 .Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оспорюваними рішеннями Суховільської сільської ради було відведено ОСОБА_2 земельну ділянку, до складу якої увійшов проїзд загального користування, що позбавляє позивача права на вільний доступ до власного домоволодіння.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 травня 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У липні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. На час прийняття Суховільською сільською радою оспорюваних рішень ОСОБА_1 не була власником суміжної земельної ділянки, а відтак її права та законні інтереси не могли бути порушенні цими актами індивідуальної дії. Крім того, спори, які стосуються оскарження рішень суб`єктів владних повноважень щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою та затвердження детального планування території земельної ділянки підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки в цих правовідносинах сільська рада як орган місцевого самоврядування здійснює контрольні функції у сфері управлінської діяльності та в результаті прийняття таких рішень особа не набуває речового права на земельну ділянку.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. У разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність, тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Городоцького районного суду Львівської області.

13 листопада 2018 року справа № 441/343/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що на підставі рішення Суховільської сільської ради від 20 листопада 2013 року № 589 «Про внесення змін до рішення цієї ж ради від 26 квітня 2012 року № 355 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку в селі Суховоля» ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Рішенням Суховільської сільської ради від 23 січня 2015 року № 791 «Про затвердження детального планування території земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » було затверджено детальне планування території земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 та надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

08 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар земельну ділянку площею 0,10 га (кадастровий номер 4620987700:12:016:0086) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

У кадастровому плані зазначеної земельної ділянки відображено, що її межі від точки «Г» до точки «Д» є землями загального користування (проїзд).

Судами також встановлено, що проектом землеустрою, виготовленим Приватним підприємством «Інформаційний кадастровий центр» підтверджується, що ОСОБА_2 підлягає виділенню земельна ділянка площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , тоді як згідно з висновком відділу Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області площа цієї ділянки має становити 0,0991 га.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 23 березня 2017 року № 3784, складеним Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підтверджується, що частина земельної ділянки № 42-б використовується для проїзду на земельну ділянку АДРЕСА_2 перекриває існуючий проїзд до земельної ділянки НОМЕР_1 .

Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_3 пояснив, що у 2015 році він подарував своїй дочці ОСОБА_1 житловий будинок та земельну ділянку площею 0,25 га по АДРЕСА_1 . Він погоджував з ОСОБА_2 межі земельних ділянок, однак не давав дозволу на відібрання проїзду загального користування.

Частиною першою статті 15 ЦПК України 2004 року, частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України в чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Системний аналіз зазначених норм процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює публічно-владні управлінські функції і в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями статті 123 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок відбувається шляхом прийняття рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно з частиною шостою статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

З наведених норм можна зробити висновок про те, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (користування). Відтак - правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб.

При прийнятті рішення про затвердження детального планування території земельної ділянки та/або надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.

Тому спір як щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і щодо оскарження дій суб`єкта владних повноважень про надання чи відмову в наданні такого дозволу є публічно-правовим.

Крім того, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. В такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність або користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц (провадження № 14-5зц18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17 (провадження № 11-759апп18) та у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не звернули уваги на те, що під час прийняття рішень про затвердження детального планування території земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо її відведення Суховільська сільська рада здійснювала свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності. При цьому, оскільки в результаті реалізації таких рішень ОСОБА_2 не набула речового права на земельну ділянку, то спір в цій справі є публічно-правовим, у зв`язку з чим підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правової природи правовідносин, які виникли між учасниками справи, у зв`язку з чим розглянули по суті справу, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

При цьому необхідно роз`яснити позивачу її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 255 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області, ОСОБА_2 , третя особа - відділ Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області, про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Роз`яснити ОСОБА_1 її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Попередити ОСОБА_1 про те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання, матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов