Постанова
Іменем України
10 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 441/688/18
провадження № 61-2912св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи за первісним позовом:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Городоцька державна нотаріальна контора Львівської області,
учасники справи за зустріним позовом:
позивач - ОСОБА_5 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Городоцька державна нотаріальна контора Львівської області,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 16 березня 2020 року у складі судді Українець П. Ф. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Городоцької державної нотаріальної контори Львівської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання незаконним і скасування рішення про реєстрацію прав та обтяжень, визнання права власності в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Городоцької державної нотаріальної контори Львівської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Городоцької державної нотаріальної контори Львівської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання незаконним і скасування рішення про реєстрацію прав та обтяжень, визнання права власності в порядку спадкування.
Свої вимоги позивачі мотивували тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є доньками, а ОСОБА_3 ? дружиною ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_6 був сином власника житлового будинку на АДРЕСА_1 ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняли його син ОСОБА_6 та дружина ОСОБА_5 як спадкоємці першої черги за законом, які на часі відкриття спадщини постійно проживали та були зареєстровані із спадкодавцем у значеному житловому будинку та успадкували кожен по 1/2 частці будинку. ОСОБА_4 не прийняв спадщини після смерті батька ОСОБА_7 , оскільки не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, в управління спадковим майном не вступив, заяви про прийняття спадщини протягом визначеного законодавством строку не подав. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 вони прийняли спадщину, оскільки на час смерті спадкодавця проживали та були зареєстровані у будинку на АДРЕСА_1 , про відмову від спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не заявляли. Таким чином, кожен із них успадкував по 1/8 частці значеного будинку. 06 вересня 2017 року Городоцькою державною нотаріальною конторою Львівської області видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом, що зареєстровано за № 675. Свідоцтво про право на спадщину є недійсним, а рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 незаконним, оскільки він не прийняв спадщини після смерті ОСОБА_7 , а оформлення за ним права власності порушує їх право на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 .
Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , уточнивши позовні вимоги, просили визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане 06 вересня 2017 року Городоцькою державною нотаріальною конторою Львівської області за реєстром № 675 ОСОБА_4 про право власності на 1/3 частці житлового будинку на АДРЕСА_1 , та скасувати рішення державного нотаріуса Городоцької державної нотаріальної контори Львівської області Шаравари В. В. від 06 вересня 2017 року (номер запису про право власності 22197436) про державну реєстрацію права власності на 1/3 частку значеного житлового будинку за ОСОБА_4 ; визнати за кожним із них право власності на 1/8 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .
У вересні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Городоцької державної нотаріальної контори Львівської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності.
Свої вимоги ОСОБА_5 мотивувала тим, що 09 липня 1966 року вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 . У шлюбі мали двох дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . За час шлюбу із ОСОБА_5 набули у спільну власність житловий будинок на АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Вона у визначений законодавством строк звернулася до нотаріуса для прийняття спадщини після смерті чоловіка, про що заведено спадкову справу за № 237/2004, що 06 вересня 2017 року державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори Львівської області Шараварою В. В. їй та ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку значеного житлового будинку кожному, що зареєстровані в реєстрі відповідно за № 674 та № 675. Зазначені свідоцтва про право на спадщину не відповідають вимогам закону та є недійсними, оскільки житловий будинок на АДРЕСА_1 набутий нею у шлюбі із ОСОБА_7 , а тому належав їм на праві спільної сумісної власності в рівних частках по 1/2 частку. Отже, після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, яка складалася із 1/2 частку зазначеного будинку. У спірному будинку на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 була зареєстрована та проживала вона і син ОСОБА_6 , а отже вони, як спадкоємці першої черги за законом, прийняли спадщину після смерті спадкодавця. Проте 06 вересня 2017 року у порушення вимог законодавства державний нотаріус Городоцької державної нотаріальної контори Шаравара В. В. видала їй та ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 кожному, не з`ясувавши, що вона, як дружина спадкодавця, має право на 1/2 частку у спільному майні подружжя. Оскільки на момент відкриття спадщини вона та син ОСОБА_6 постійно проживали із спадкодавцем, прийняли спадщину після його смерті, тому мали спадкувати по 1/4 частці спірного житлового будинку. ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті 15 серпня 2017 року Городоцькою державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 234/2017, а 20 жовтня 2017 року державний нотаріус видала їй свідоцтво № 877 про право на спадщину за законом після смерті сина ОСОБА_6 на 1/4 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 . Враховуючи те, що згідно з вимогами законодавства ОСОБА_6 успадкував 1/4 частку зазначеного житлового будинку, таке свідоцтво про право на спадщину суперечить вимогам закону та є недійсним. Таким чином, їй повинна належати 1/2 частини спірного житлового будинку як частка у спільному майні подружжя, 1/4 частка як частка у спадковому майні після смерті чоловіка ОСОБА_5 , та 1/16 частка, як частка у спадковому майні після смерті сина ОСОБА_6 , що у загальному складатиме 13/16 частки житлового будинку. Іншими спадкоємцями після смерті сина ОСОБА_6 є його дочки ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_2 , отже кожній із них повинно належати по 1/16 частці житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Із урахуванням наведених обставин, ОСОБА_5 , уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане їй 06 вересня 2017 року Городоцькою державною нотаріальною конторою Львівської області за реєстром № 674 про право власності на 1/3 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію за нею права власності на 1/3 частку зазначеного житлового будинку; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане 20 жовтня 2017 року Городоцькою державною нотаріальною конторою Львівської області за реєстром № 877 ОСОБА_5 на 1/4 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності (номер запису про право власності 22927018 від 20 жовтня 2017 року) на 1/12 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 ; визнати за нею право власності на 13/16 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 16 березня 2020 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане 06 вересня 2017 року Городоцькою державною нотаріальною конторою Львівської області за реєстром № 675 ОСОБА_4 про право власності на 1/3 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 та скасовано рішення державного нотаріуса Городоцької державної нотаріальної контори Львівської області Шаравари В. В. від 06 вересня 2017 року (номер запису про право власності 22197436) про державну реєстрацію права власності на 1/3 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .
Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право власності на 1/16 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Позов ОСОБА_5 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане 06 вересня 2017 року Городоцькою державною нотаріальною конторою Львівської області за реєстром № 674 ОСОБА_5 про право власності на 1/3 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 та скасовано державну реєстрацію за нею права власності на 1/3 частку зазначеного житлового будинку.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане 20 жовтня 2017 року Городоцькою державною нотаріальною конторою Львівської області за реєстром № 877 ОСОБА_5 про право власності на 1/4 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 та скасовано державну реєстрацію за нею права власності на 1/4 частку зазначеного житлового будинку.
Скасовано державну реєстрацію права власності (номер запису про право власності 22927018 від 20 жовтня 2017 року) на 1/12 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .
Визнано за ОСОБА_5 право власності на 13/16 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 16 березня 2020 року залишено без змін.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що нотаріусом неправильно визначено склад спадщини, не з`ясовано, що ОСОБА_5 має право на 1/2 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 як частку у спільному майні подружжя. ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_7 із ним не проживав, із заявою про прийняття спадщини у визначений законодавством строк не подав, у нотаріуса були відсутні підстави до видачі йому свідоцтва про право власності на 1/3 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 та реєстрації за ним права власності на вказану частку. Таким чином, після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина лише на належну йому 1/2 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 та спадщину після смерті останнього прийняли ОСОБА_5 (син) та ОСОБА_6 (дружина).
Після смерті ОСОБА_6 спадкоємцями першої черги за законом є мати ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_3 та діти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які успадкували по 1/16 часток спірного будинку кожна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 16 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, у якій просять суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_5 та у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ухвалити у цих частинах нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки заявам ОСОБА_5 від 16 квітня 2004 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , від 10 серпня 2017 року про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 , та заявам, поданими ОСОБА_8 від імені ОСОБА_5 , у яких вона зазначила, що на день смерті ОСОБА_7 залишилося спадкове майно, а саме: житловий будинок на АДРЕСА_1 в цілому, чим самим визнала за померлим право особистої власності на зазначений будинок. ОСОБА_5 не проживала із ОСОБА_6 на момент відкриття спадщини. ОСОБА_5 , звертаючись до суду, пропустила позовну давність.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У травні 2021 року справу № 441/688/18 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 квітня 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
Відзив від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_7 і ОСОБА_9 зареєстрували шлюб 09 липня 1966 року та після одруження прізвище дружини є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 09 липня 1966 року серія НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 198).
ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є дітьми ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження (т. 1, а. с.16, 199).
Рішенням виконавчого комітету Городоцької міської Ради депутатів трудящих від 27 лютого 1969 року № 18 ОСОБА_7 виділено земельну ділянку розміром 600,00 кв. м під індивідуальне житлове будівництво на АДРЕСА_2 (зараз - АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 201).
Рішенням виконавчого комітету Городоцької міської ради від 16 жовтня 2003 року № 545 затверджено акт прийому в експлуатацію житлового будинку на АДРЕСА_1 , житловою площею ?53,6 кв. м, загальною площею ?70,2 кв. м, на ім`я ОСОБА_7 , а у вересні 2003 року складено акт державної технічної комісії про готовність завершеного будівництвом об`єкта садибної забудови до експлуатації (т. 1, а. с. 202-203).
04 листопада 2003 року Городоцькою міською радою видано ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 23).
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 18).
16 квітня 2004 року за № 237/2004 Городоцькою державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 111-132).
ОСОБА_7 до смерті проживав та був зареєстрований у житловому будинку на АДРЕСА_1 . На момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 з ним були зареєстровані та проживали дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_6 , а також невістка ОСОБА_3 , онуки ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Городоцької міської ради Львівської області від 31 липня 2017 року № 3390 (т. 1, а. с. 21).
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16 лютого 2012 року серія НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 17).
06 вересня 2017 року Городоцькою державною нотаріальною конторою Львівської області за реєстром № 675 ОСОБА_4 та за реєстром № 674 ОСОБА_5 видано свідоцтва про право власності на 1/3 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 кожному та прийнято рішення про державну реєстрацію за ними права власності на 1/3 частку зазначеного житлового будинку (т. 1, а. с. 30-32).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за якими цейКодекс застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, необхідно розуміти таким чином, що правила книгишостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529-531 ЦК Української РСР.
Враховуючи наведене, спірні правовідносини щодо спадкування після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , регулюються нормами ЦК Української РСР.
Частиною першою статті 524 ЦК Української РСР встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Згідно із статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим ? день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Статтею 529 ЦК Української РСР визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Судами встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 за період шлюбу набули житловий будинок на АДРЕСА_1 .
Згідно зі статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі ?КпШС України), який був чинний на час набуття зазначеного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
При встановленні у справі про поділ спадщини, що до її складу включено майно, придбане спадкодавцем у шлюбі разом з тим з подружжя, хто пережив іншого, суд визначає частку останнього у спільній власності і майно, що на неї припадає, за правилами статей 28, 29 КпШС України, і виключає його з того, що підлягає поділу між спадкоємцями.
Встановивши, що житловий будинок на АДРЕСА_1 придбаний ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у період шлюбу та на нього поширюється право спільної сумісної власності, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що після смерті ОСОБА_7 спадщина відкрилася лише на належну йому 1/2 частку житлового будинку, яку прийняли ОСОБА_5 (дружина) та ОСОБА_6 (син), які проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, по 1/4 частці житлового будинку шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном.
Встановивши, що ОСОБА_4 (син ОСОБА_7 ) на час відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_7 із ним не проживав, із заявою про прийняття спадщини у визначений законом строк не звертався, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що ОСОБА_4 не прийняв спадщину у встановленому законом порядку, а тому у нотаріуса були відсутні правові підстави для видачі останньому 06 вересня 2017 року свідоцтва про право власності на 1/3 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 та реєстрації за ним права власності на вказану частку житлового будинку.
Спірні правовідносини щодо спадкування після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , регулюються нормами ЦК України.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною другою статті 1220 ЦК України передбачено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (частина перша статті 1261 ЦК України).
Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Судами встановлено, що ОСОБА_6 після смерті батька ОСОБА_7 прийняв спадщину на1/4 частку житлового будинку на АДРЕСА_1 , а тому після смерті ОСОБА_6 зазначена частина житлового будинку увійшла до складу спадщини.
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є мати ОСОБА_5 , дружина ОСОБА_3 та діти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Таким чином, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_6 прийняли у спадщину по 1/16 частки спірного будинку.
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_5 у сукупності належить 13/16 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 , що складається із 1/2 частки спірного житлового будинку як частка у спільному майні подружжя, 1/4 частки - спадщина після смерті чоловіка ОСОБА_7 та 1/16 частки - спадщина після смерті сина ОСОБА_6 , тоді як іншим спадкоємцям за законом після смерті ОСОБА_6 - ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (діти) належать по 1/16 частки спірного житлового будинку.
Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними оспорюваних ОСОБА_5 свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання за останньою права власності на 13/16 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 , оскільки нотаріусом неправильно визначено склад спадщини, не враховано, що ОСОБА_5 має право на 1/2 частку житлового будинку, як частку у спільному майні подружжя, а ОСОБА_4 (син ОСОБА_7 ) у встановленому законом порядку не прийняв спадщину.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки заявам ОСОБА_5 від 16 квітня 2004 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , від 10 серпня 2017 року про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 , та заявам, поданим ОСОБА_8 від імені ОСОБА_5 , у яких вона зазначила, що на день смерті ОСОБА_7 залишилося спадкове майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 в цілому, тим самим визнала за померлим право особистої власності на зазначений будинок, з огляду на таке.
Судами встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 за період шлюбу набули житловий будинок на АДРЕСА_1 , на нього розповсюджується право спільної сумісної власності, презумція спільності майна не спростована, а тому ОСОБА_5 належить право власності на 1/2 частку зазначеного будинку.
Відповідно до пункту 4.21 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки.
Таким чином, 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_5 як частка у спільній сумісній власності та зазначена частка житлового будинку не увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_7 , а тому ОСОБА_5 апріорі не могла відмовитися від неї під час прийняття спадщини.
Сам факт подання ОСОБА_5 зазначених вище заяв не свідчить про те, що спірне майно є особистою власністю померлого ОСОБА_7 .
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_7 дій, які свідчать про відмову від права власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі статті 347 ЦК України.
Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що врахування нотаріусом зазначених вище заяв ОСОБА_5 під час видачі свідоцтв про право на спадщину порушує положення пункту 4.21 Глави 10 Порядку в редакції, чинній на момент оформлення нотаріусом права на спадщину.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 пропустила позовну давність, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскаржувані ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину видані нотаріусом 06 вересня та 20 жовтня 2017 року, а тому починаючи від цих дат остання дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав. Із цим позовом ОСОБА_5 звернулася до суду у вересня 2018 року, а тому позовну давність не пропустила.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 не проживала із ОСОБА_6 на момент відкриття спадщини по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. При цьому, Верховний Суд бере до уваги, що відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, а саме: довідки від 31 липня 2017 року № 3391 (т. 1 а. с. 89), яка оцінена судами попередніх інстанцій, разом із ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала ОСОБА_5 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 16 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук