№ 441/756/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 441/756/18

провадження № 61-12185св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство«Страхова компанія «Українська страхова група»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 23 жовтня 2020 року в складі судді Яворської Н. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2021 рокув складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - ПрАТ «СК «Українська страхова група») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) у розмірі 212 458,00 грн та судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що 23 лютого 2016 року між ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ТОВ «Український лізинговий фонд» укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0107-00265/00025 щодо страхування цивільно-правової відповідальності водія при керуванні автомобілем марки «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

15 травня 2016 року відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Згідно постанов Апеляційного суду Львівської області у справах № 441/717/16-п та № 465/1379/17 вказана ДТП відбулась внаслідок порушення правил дорожнього руху ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто їх вина у настанні ДТП спільна. На виконання умов договору страхування позивачем сплачено страхувальнику ТОВ «Український лізинговий фонд» страхове відшкодування у розмірі 624 916 грн. При наявності вини обох водіїв, відповідач ОСОБА_1 має відшкодувати половину завданих збитків внаслідок ДТП, тобто 312 458 грн. Страхова компанія, у якій відповідач застрахував цивільно-правову відповідальність при керуванні автомобілем марки «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_2 , сплатила позивачу страхову суму в межах ліміту 100 000 грн. Тому різницю у розмірі 212 458 грн позивач просив стягнути безпосередньо з винної особи - ОСОБА_1 . В позасудовому порядку позивач не зміг вирішити спір, оскільки відповідач вимоги надісланої претензії не виконав.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з ПрАТ «СК «Українська страхова група» на його користь майнову шкоду у розмірі 100 000 грн та судовий збір - 1 000 грн; стягнути з ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП у розмірі 154 764,16 грн та судовий збір - 1 547,64 грн.

Зустрічний позов мотивований тим, що 15 травня 2016 року у м. Львові на вул. Стрийська сталася ДТП за участю ОСОБА_1 , який керував автомобілем марки «Шкода» та ОСОБА_2 , який керував автомобілем марки «БМВ». ДТП відбулась внаслідок порушення правил дорожнього руху обох водіїв, його та ОСОБА_2 , тобто за наявності спільної вини. Згідно звіту про вартість матеріального збитку № С-00454 від 30 червня 2016 року вартість спричиненого йому збитку внаслідок ДТП склала 330 764,16 грн. Вартість його пошкодженого автомобіля після ДТП - 76 000 грн. Тобто, сума завданої шкоди внаслідок ДТП становить 254 764,16 грн. ОСОБА_1 просив стягнути з ПрАТ «СК «Українська страхова група» в межах ліміту страхової відповідальності страхової компанії на його користь 100 000 грн, та стягнути відповідно із ОСОБА_2 як винуватця ДТП різницю між фактичною шкодою і страховою виплатою, у розмірі 154 764,16 грн; стягнути з відповідачів пропорційно і судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 23 жовтня 2020 року первісний позов ПрАТ «СК «Українська страхова група» задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» 212 458,00 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ПрАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП у розмірі 50 000 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП, у сумі 77 382 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісний позову суд першої інстанції виходив зі доведеності та обґрунтованості заявлених вимог. Крім цього, суд врахував, що відповідач ОСОБА_1 визнав позовні вимоги.

Вирішуючи зустрічний позов суд виходив із того, що відносно ОСОБА_2 як і ОСОБА_1 справа про вчинення ним адміністративного правопорушення, що спричинило ДТП, була закрита за закінченням строку накладення адміністративного стягнення, яка не є реабілітуючою обставиною та не підтверджує відсутність вини особи у вчиненні ДТП. Натомість, судових рішень на підтвердження відсутності вини ОСОБА_2 у скоєнні ДТП останній не надав.

Отже, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності з підстави закінчення строку накладення адміністративного стягнення не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності його за завдану в результаті ДТП шкоду. Однак, оскільки вина у настанні ДТП спільна обох водіїв, тому ОСОБА_1 має право на відшкодування лише 50% (1/2) частини від завданої йому шкоди. Тобто, з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню страхове відшкодування, у сумі 50 000 грн (50% в межах страхового ліміту 100 000 грн). Натомість, з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 77 382 грн, тобто 50% різниці між страховим відшкодуванням та фактичним розміром спричиненої позивачу за зустрічним позовом шкоди внаслідок ДТП ((254 764,16 - 100 000)*50%).

Рішення суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, оскаржили в апеляційному порядку ОСОБА_2 та ПрАТ «СК «Українська страхова група».

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційні скарги ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_2 залишені без задоволення, а рішення Городоцького районного суду Львівської області від 23 жовтня 2020 року в оскаржуваній частині - без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 липня 2021 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 23 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Городоцького районного суду Львівської області від 23 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2021 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення у цій частині про відмову у задоволенні зустрічного позову повністю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень в частині вирішення зустрічного позову помилково не врахували, що у справі відсутнє рішення суду про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні відповідного ДТП на відміну від ОСОБА_1 . Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновок щодо їх застосування, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 серпня 2019 року в справі № 927/120/18, від 05 вересня 2019 року в справі № 234/16272/15-ц.

Також зазначає про те, що апеляційний суд не повідомляв його та представника про судове засідання, призначене на 03 червня 2021 року, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної постанови Львівського апеляційного суду.

Касаційна скарга подана за пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи у визначений судом строк не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 травня 2016 року приблизно о 00-20 год у в м. Львові, на вул. Стрийська відбулась ДТП за участю автомобіля марки «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 .

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 16 травня 2017 року в справі № 441/717/16-п щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП, скасовано постанову Городоцького районного суду Львівської області від 26 грудня 2016 року. Визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП. Провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Постановою Франківського районного суду від 27 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 31 січня 2018 року в справі № 465/1379/17 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП, провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Внаслідок ДТП обидва транспортні засоби отримали пошкодження.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у СК «Брокбізнес» з лімітом відповідальності за завдану майнову шкоду - 100 000 грн.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля, марки «БМВ» реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , була застрахована в ПрАТ «СК «Українська страхова група» відповідно до договору страхування наземних транспортних засобів № 28-0107-00265/00025 від 23 лютого 2016 року з лімітом відповідальності за завдану майнову шкоду - 100 000 грн.

Згідно звіту № С-00454 вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 30 червня 2016 року, складеного експертом Чазовим О. В., розмір завданого ОСОБА_1 внаслідок ДТП збитку складає 330 764,16 грн; вартість пошкодженого автомобіля на момент ДТП - 330 764,16 грн, а після ДТП - 76 000 грн; вартість відновлювального ремонту автомобіля - 397 885,33 грн.

За висновком №1/14 від 28 жовтня 2019 року експертного дослідження, складеного експертом Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Лехів Н. В., з технічної точки зору причиною настання ДТП 15 травня 2016 року, стали дії водія автомобіля, марки «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , та дії водія автомобіля, марки «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , суди виходили з того, що ОСОБА_2 не звільняється від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду ОСОБА_1 в результаті ДТП, і такі підставі судами не встановлені. Суди виходили із доведеності спільної вини водіїв у вчиненні ДТП. У зв`язку із цим, суди дійшли висновку про необхідність стягнення з страхової компанії 50% суми в межах страхового ліміту, тобто 50 000 грн, та з ОСОБА_2 50% різниці між страховим відшкодуванням та фактичним розміром спричиненої шкоди внаслідок ДТП - 77 382 грн.

Верховний Суд погоджується із висновками судів щодо вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 та вважає їх обґрунтованими та законними.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 754/1108/15-ц).

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Суди установили, що15 травня 2016 року приблизно о 00-20 год у в м. Львові, на вул. Стрийська відбулась ДТП за участю автомобіля марки «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 .

За частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення статті 1188 ЦК України свідчить, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 07 лютого 2018 року в справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року в справі № 927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

Закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, що переглядається (у частині вирішення зустрічного позову), суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, правильно вважав, що не притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП не свідчить про відсутність його вини у завданні шкоди, оскільки закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, яка викладена у частині другій статті 1166 ЦК України, особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

Відповідачем не було надано належних доказів щодо відсутності його вини у вчиненні ДТП.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

За висновком № 1/14 від 28 жовтня 2019 року експертного дослідження, складеного експертом Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Лехів Н. В., з технічної точки зору причиною настання ДТП 15 травня 2016 року, стали дії водія автомобіля, марки «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , та дії водія автомобіля, марки «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 .

Таким чином, у даному випадку суди обґрунтовано вважали, що вчинення ДТП відбулося внаслідок спільної вини обох водіїв ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) та відповідно дійшли правильних висновків, що вина кожного - 50%, а тому і розмір відшкодування шкоди має бути не більше, ніж 50% від її розміру.

Правильність даного висновку як доказу не спростовано ОСОБА_2 при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Разом із цим, його касаційна скарга також не містить доводів щодо цього.

Отже, суди правильно визнали відповідну ДТП за участю ОСОБА_2 як заподіювача шкоди (винної особи) та ОСОБА_1 як потерпілого, страховим випадком.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За змістом зазначеної норми закону обов`язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди.

Ліміт відповідальності страховика визначається умовами договору страхування цивільно-правової відповідальності укладеного з власником (володільцем) транспортного засобу.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , була застрахована в ПрАТ «СК «Українська страхова група» відповідно до договору страхування наземних транспортних засобів № 28-0107-00265/00025 від 23 лютого 2016 року з лімітом відповідальності за завдану майнову шкоду - 100 000 грн.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (стаття 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Оскільки вина у настанні ДТП спільна обох водіїв, тому ОСОБА_1 має право на відшкодування лише 50% (1/2) частини від завданої йому шкоди.

Тобто, суди правильно вважали, що з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню страхове відшкодування, у сумі 50 000 грн (50% в межах страхового ліміту 100 000 грн), а із ОСОБА_2 необхідно стягнути 77 382 грн, тобто 50% різниці між страховою виплатою та фактичним розміром спричиненої позивачу за зустрічним позовом шкоди внаслідок ДТП.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Таким чином, при розгляді даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, крім іншого, також мали враховувати принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішень «справедливого балансу» сторін.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 16 серпня 2019 року в справі № 927/120/18, від 05 вересня 2019 року в справі № 234/16272/15-ц., оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 927/120/18 Верховний Суд погодився із висновками судів про недоведеність позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять належних доказів наявності вини та протиправної поведінки в діях водія. Суди попередніх інстанцій, врахувавши те, що: головною умовою для покладення на особу цивільно-правової відповідальності у вигляді зобов`язання відшкодувати заподіяну шкоду є наявність повного складу цивільного правопорушення; встановивши, що вина водія не підтверджена будь-яким судовим рішенням, прийнятим відповідно до норм КУпАП чи іншим доказом; не підтвердження протиправної поведінки відповідача-1, наявності причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та шкодою, - дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача-1 відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної майну Позивача, та про відсутність у відповідача-2 як страховика цивільно-правової відповідальності відповідача-1 зобов`язання відшкодувати позивачу шкоду, заподіяну його майну внаслідок ДТП.

У наведеній постанові Верховний Суд вказав, що прийняття ним судового рішення в цій справі не свідчить про відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16 та від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18(посилання на які наведені у даній постанові), оскільки останні як випливає з їх змісту, приймалися за відмінної фактично-доказової бази, що зумовлювало лише певну зовнішню схожість відповідних справ, але не свідчило про подібність правовідносин у них.

У справі № 234/16272/15-ц Верховний Суд скасував рішення судів щодо стягнення з відповідача майнової шкоди (франшизи) та витрат по сплаті судового збору, та відмовив у задоволенні цих позовних вимог. Верховний Суд виходив із того, що вина відповідача у скоєнні ДТП, в результаті якої було пошкоджено належний позивачу автомобільне встановлена, а навпаки - постановою Краматорського міського суду Донецької області від 01 липня 2015 року, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно відповідача за статтею 124 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Крім того, заявник касаційної скарги зазначає, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, а саме, розглянуто справу без повідомлення ОСОБА_2 та його представника про судове засідання, призначене на 03 червня 2021 року.

Верховний Суд вважає такі доводи необґрунтованими, зважаючи на таке.

Як видно із матеріалів справи, ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року розгляд апеляційних скарг ОСОБА_2 та ПрАТ «СК «Українська страхова компанія» призначений у судовому засіданні на 10-00 год 25 березня 2021 року.

Судова повістка про виклик у судове засідання надіслана ОСОБА_2 за адресою, яка вказана у апеляційній скарзі та в клопотанні про усунення недоліків апеляційної скарги (79057, м. Львів, вул. Є. Коновальця, 34/3) та отримана ним 03 березня 2021 року. Судова повістка, надіслана представнику ОСОБА_2 - адвокату Цімко П. О. за адресою його робочого місця, яка була ним зазначена в ордері на представництво інтересів відповідача та повернута до суду без вручення, з відміткою працівника АТ «Укрпошта» - «адресат відсутній за вказаною адресою». 25 березня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Цімко П. О. подав до апеляційного суду клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 25 березня 2021 року, у зв`язку із його хворобою.

Судове засідання було відкладене апеляційним судом на 10-00 год 03 червня 2021 року. Судові повістки, які надсилалися ОСОБА_2 та його представнику - адвокату Цімку П. О. за відповідними адресами повернулися до суду без вручення, із відміткою працівника АТ «Укропошта» - «адресат відсутній за вказаною адресою».

Презумпція добросовісного виконання працівниками АТ «Укрпошта»своїх обов`язківпри врученні дій з метою вручення відповідних документів заявником не спростована у касаційній скарзі.

У справі відсутні заяви від ОСОБА_2 та/або його представника, в якій вони повідомляють апеляційний суд про зміну місця проживання (перебування).

За частиною першою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Ураховуючи зазначені обставини, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, надіславши повістки про виклик у судове засідання, призначене на 10-00 год 03 червня 2021 року на адреси місця проживання (перебування) ОСОБА_2 та його представника, які зазначені ними ж в поданих до суду документах, оскільки заяви про зміну адрес від цих осіб не надходили до апеляційного суду, не порушив вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення цих осіб про розгляд справи.

Колегія суддів Верховного Суду також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до ПрАТ«СК «Українська страхова група», ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У частині першій статті 141 ЦПК України зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених ним у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 23 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2021 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук