№ 442/2301/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 442/2301/21

провадження № 61-18430св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 липня 2021 року у складі судді Медведика Л. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст клопотання

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 подала до суду клопотання про визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.

Клопотання мотивоване тим, що 23 січня 2013 року між ОСОБА_1

і ОСОБА_2 був укладений шлюб. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_4 . Вказаний шлюб розірваний рішенням відділу сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня

2018 року у справі № 2018 D 3814 під назвою «З питань шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ».Частиною цього рішення був Договір про врегулювання відносин подружжя після розірвання шлюбу та Договір про розподіл батьківських обов`язків і план про здійснення батьківських прав.

Крім того, представник ОСОБА_1 зазначала, що на цьому суді позивач був присутнім, його інтереси представляв адвокат Аркадій Ріфман, а відповідач

ОСОБА_2 представляла себе самостійно.

У вересні 2016 року за згодою батька ( ОСОБА_1 ), мати ( ОСОБА_2 ) та донька ( ОСОБА_7 ) виїхали із США.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просила:

визнати в Україні рішення відділу сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року в справі № 2018 D 3814 під назвою

«З питань шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 » про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині виконання Договору про врегулювання відносин подружжя після розірвання шлюбу;

«З питань шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 » про розподіл батьківських обов`язків в частині виконання Договору про розподіл батьківських обов`язків і план про здійснення батьківських прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 липня

2021 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від

18 жовтня 2021 року, в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі.

Суд першої інстанції також вказав, що Договір про врегулювання відносин подружжя після розірвання шлюбу згадується у рішення суду США без зазначення числа і місяця його укладення, що не дає суду встановити момент набрання ним чинності відповідно до частини другої статті 631 ЦК України. Стосовно цього Договору зазначено, що він є частиною рішення про розірвання шлюбу. Разом з цим, главою 2 розділу IX ЦПК України передбачено визнання власне рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, але аж ніяк не його частини - в даному випадку самого Договору, без рішення про розірвання шлюбу в цілому.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив, що ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_8 повернулися із США в Україну 15 вересня 2016 року та більше не виїжджали за кордон. Рішення відділу сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс ухвалено 15 червня 2018 року, тобто за відсутності фізичного перебування ОСОБА_2 в США.

У Договорі про врегулювання відносин подружжя після розірвання шлюбу зазначено, що він набрав чинності у 2018 році без зазначення дня та місяця.

Рішення про розподіл батьківських обов`язків також прийнято 15 червня 2018 року, і в ньому зазначено, що відповідач «представляла себе самостійно», проте вказане суперечить тому факту, що ОСОБА_2 з вересня 2016 року проживала в Україні.

Крім того, аналіз змісту поданого до суду представником ОСОБА_1 клопотання свідчить, що заявник просив визнати в Україні додатки до рішення про розірвання шлюбу, а саме: Договір про врегулювання відносин подружжя після розірвання шлюбу та Договір про розподіл батьківських обов`язків і план про здійснення батьківських прав, без вимоги визнати на території України самого рішення іноземного суду про розірвання шлюбу між сторонами. Наведене, на переконання апеляційного суду, дає підстави вважати, що документи, які заявник просить визнати в Україні, не є рішенням суду у розумінні глави 1-2 розділу ІХ ЦПК України. Це є підставою для відмови в задоволенні клопотання.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

заявник звертався до суду з клопотанням про визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, на підставі міжнародного договору, а саме підписаних Україною та США: 1) Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей; 2) Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання;

застосування норм частини другої статті 468 ЦПК України можливе у разі, якщо міжнародним договором не передбачено випадки, коли у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду може бути відмовлено. У частині другій статті 23 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітейта статті 22 Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, які є чинними для України і США, передбачено вичерпний перелік випадків, коли у визнанні та виконанні рішення може бути відмовлено. Тому, при вирішенні питання щодо визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суди повинні бути застосувати норми частини першої статті 468 ЦПК України. Проте суди попередніх інстанцій випадків для відмови у задоволенні клопотання, передбачених вказаними міжнародними договорами, не встановили, безпідставно застосували частину другу статті 468 ЦПК України;

апеляційний суд не надав належної оцінки тому факту, що представник заявника звернулась до суду із клопотанням про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню (за процедурою, визначеною нормами Закону України «Про виконавче провадження»), оскільки рішенням Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року в справі

№ 2018 D 3814 затверджено Договір про врегулювання відносин подружжя після розірвання шлюбу та Договір про розподіл батьківських обов`язків і план про здійснення батьківських прав. Тобто, суд затвердив наведені у договорах права та обов`язки як батька ОСОБА_1 , так і матері ОСОБА_2 щодо їх неповнолітньої дочки ОСОБА_9 . Як на підставу для задоволення клопотання представник заявника посилалась на те, що звичайним місцем проживання дитини з 2016 року є держава Україна. Визнання рішення Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року в справі № 2018 D 3814 в Україні є необхідним, оскільки це надасть можливість одному з батьків звернутись до суду в Україні з клопотанням про: примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку щодо дитини іншим з батьків, якщо такий обов`язок передбачений у вказаних договорах, а інший з батьків його не виконує; внесення (затвердження) судом необхідних змін до Договорів щодо прав та обов`язків батьків у зв`язку із зміною потреб дитини та з інших питань. Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій проігнорували доводи представника заявника про те, що ОСОБА_2 було достовірно відомо про рішення відділу сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року в справі № 2018 D 3814. Вона звернулась до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів в сумі 6 000,00 грн у справі № 442/953/21. У цьому позові ОСОБА_2 вказала, що у березні 2012 року між нею та ОСОБА_1 був укладений шлюб, який зареєстрований реєстратором актів цивільного стану округу Кук, Чикаго, штат Іллінойс. Цей шлюб було розірвано, проте документ, який би підтверджував факт укладення шлюбу та його розірвання, знаходиться у відповідача. Підставою для подання клопотання стало те, що згідно з рішенням відділу сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року в справі

№ 2018 D 3814, а саме пункту 7 Договору про врегулювання відносин подружжя після розірвання шлюбу, ОСОБА_1 повинен виплачувати суму у розмірі 350,00 дол. США на утримання однієї неповнолітньої дитини сторін. Платежі на утримання дитини повинні здійснюватись до того часу, коли діти сторін стануть незалежними від батьківської опіки, одружаться, помруть, досягнуть вісімнадцяти років або завершать навчання у старшій школі, залежно від того яка подія настане раніше. На підтвердження того, що ОСОБА_1 сплачує кошти на утримання дочки у затвердженому судом штату Іллінойс розмірі до матеріалів справи долучені відповідні квитанції. Крім цього, в матеріалах справи наявні нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_2 від 05 травня 2021 року,

04 червня 2021 року про отримання коштів на утримання дочки саме на виконання рішення відділу сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року. Тобто, ОСОБА_2 знала про наявність рішення про розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , виконувала це рішення у спосіб отримання коштів від батька на утримання дочки. Таким чином, затверджений рішенням відділу сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року Договір в частині сплати та отримання коштів на утримання дочки виконується обома сторонами Договору. Жоден із затверджених судом Договорів недійсним не визнавався, а ОСОБА_2 не надала суду доказів того, що це рішення про розірвання шлюбу оскаржувалось нею в апеляційному порядку, у тому числі з підстав її фізичної відсутності в США у 2018 році. Тому, рішення відділу сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 рокуне повинно переоцінюватись, а підлягає визнанню в Україні;

ОСОБА_2 безпідставно звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів з ОСОБА_1 у розмірі 6 000,00 грн, оскільки відділом сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс 15 червня 2018 року в справі № 2018 D 3814 вже було постановлено рішення щодо виплати батьком коштів на утримання дочки у розмірі 350,00 дол. США. У зв`язку з цим виникла необхідність визнання в Україні рішення Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року. Судовий процес, який відбувався у США, здійснювався відповідно до вимог процесуального законодавства штату, а саме норм Збірника законів штату Іллінойс 750 Сім`ї. На розгляд суду представником заявника було надано отриману з сайту https://codes.findlaw.com інформацію, з яких розділів складається Збірник законів штату Іллінойс 750 Сім`ї, а також витяг з цього Збірника щодо положень окремих його розділів. На час розгляду справи відділом сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс

Боднар П. В. і ОСОБА_2 знаходились у різних країнах (США та Україна), проте це не позбавило їх можливості укласти Договір відповідно до розділу IL ST CH 750 § 5 / 602.10 Збірника 750 Сім`ї у простій письмовій формі. Кожен зі сторін підписав примірник Договору в тій країні, в якій перебував, після чого Договір був поданий позивачем ОСОБА_1 до суду штату Іллінойс для затвердження його умов, прийняття судом рішення про розірвання шлюбу, що свідчить про ухвалення судового рішення за участю ОСОБА_2 . Зі змісту рішення відділу сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року в справі № 2018 D 3814 вбачається, що суд дійшов висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 представляла себе самостійно, керуючись положеннями Збірника 750 Сім`ї, оскільки відповідно до підпунктів (а), (d) розділу IL ST CH 750 § 5 / 602.10 Збірника 750 Сім`ї, до суду було подано Угоду батьків щодо батьківського плану, підписану обома батьками;

представник заявника вказувала, що інтернет сайт https://codes.findlaw.com може не відображати чинну редакцію Збірника законів штату Іллінойс 750 Сім`ї.Тому до суду першої інстанції було подано заяву від 29 квітня 2021 року, в якій представник просила місцевий суд оглянути в порядку, що передбачений статтею 85 ЦПК України сторінки вказаного веб-сайту, з метою встановлення та фіксування їх змісту. Крім того, в цій заяві представник заявника просила суд відповідно до статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» звернутися до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном для отримання повного офіційного змісту вказаного Збірника або, на розсуд суду, окремих статей (розділів) Збірника, а у разі необхідності звернутись для отримання інших законів штату Іллінойс, що можуть бути необхідними для прийняття рішення у цій справі. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив вказані клопотання, а суд апеляційної інстанції допущених порушень не усунув, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

висновок про відсутність доказів повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи судом США спростовується договором, підписаним ОСОБА_2 та поданим до Окружного суду округу Кук штату Іллінойс для затвердження, що свідчить щодо її обізнаності щодо провадження у справі про розірвання шлюбу;

належність повідомлення учасника процесу визначається за правилами процесуального закону країни, в якій розглядається спір по суті. Апеляційний суд не перевірив те, чи є підписаний ОСОБА_2 договір, за процесуальним законодавством штату Іллінойс, за нормами якого здійснювався розгляд справи «повідомленням про процес», а також доказом того, що відповідач брала участь у процесі самостійно. Крім того, апеляційний суд не вказав у судовому рішенні обставин, які вплинули на законність рішення Окружного суду округу Кук штату Іллінойс у зв`язку з відсутністю фізичного перебування ОСОБА_2 в США;

рішення Окружного суду округу Кук штату Іллінойсв частині про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не потребує визнання в Україні, оскільки ця частина рішення про розірвання шлюбу визнається на території України без спеціального провадження. Разом з цим, вказане рішення є судовим актом у формі постанови суду, оскільки в частині «Рішення про розірвання шлюбу», суд затвердив «Договір про врегулювання відносин подружжя після розірвання шлюбу», а в частині «Рішення про розподіл батьківських обов`язків» - «Договір про розподіл батьківських обов`язків і план про здійснення батьківських прав». Згідно зі змістом рішення Окружного суду округу Кук штату Іллінойста підпунктом (e) розділу IL ST CH 750 § 5/502 Збірника 750 Сім`ї умови угоди, викладені в судовому рішенні, передбачають примусове виконання усіма засобами захисту, доступними для виконання рішення, та виконуються як умови контракту. Отже, зобов`язання між батьками виникли з приводу договорів, які згідно з рішенням Окружного суду округу Кук штату Іллінойсповинні виконуватися батьками, тому представник заявника просила визнати в Україні вказане рішення саме в частині виконання вказаних договорів. Оскільки порядок вирішення питання про визнання в Україні рішення іноземного суду, яким затверджено (визначено) певні права й обов`язки батьків щодо утримання й виховання дитини, судочинством України чітко не визначений, а прохальна частина клопотання може не зовсім відповідати змісту порушеного у клопотанні питання, представник заявника у заяві від 29 квітня 2021 року просила суд першої інстанції, у разі прийняття рішення про задоволення клопотання, викласти резолютивну частину судового рішення, приймаючи до уваги прохальну частину клопотання, таким чином, щоб резолютивна частина рішення відповідала суті клопотання, а також правовідносинам, що склалися між сторонами. Проте суд першої інстанції необґрунтовано відхилив це клопотання, а апеляційний суд допущених судом першої інстанції порушень не усунув, хоча за відсутності підстав для відмови у задоволенні клопотання, визначених статтею 468 ЦПК України, мав право викласти резолютивну частину рішення у редакції, що відповідає змісту рішення Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року в справі № 2018 D 3814;

відмовляючи в задоволенні клопотання, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в Договорі про врегулювання відносин подружжя після розірвання шлюбу зазначено про набрання ним чинності у 2018 році без зазначення дня та місяця даного року. Це не дає суду можливості встановити момент набрання ним чинності відповідно до частини другої статті 631 ЦК України. УДоговорі дійсно не зазначено дати його укладення. Разом з цим, враховуючи набрання Договором чинності з моменту його затвердження Окружним судом округу Кук штату Іллінойс15 червня 2018 року та зазначення у Договорі строку його дії (до досягнення дитиною вісімнадцяти років або завершення навчання у старшій школі, залежно від того яка подія настане раніше), ця неповнота не порушує прав та інтересів дитини. Для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього Договору має значення не момент його підписання сторонами, а момент затвердження судом, тобто дата набрання чинності рішення у справі № 2018 D 3814. Більше того, такий надмірний формалізм з боку суду є неприпустимим, коли йдеться про інтереси дитини.

У грудні 2021 року від представника ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких представник просить під час вирішення справи врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року в задоволенні заяви

ОСОБА_1 про зупинення дії ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 липня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що у березні 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований реєстратором актів цивільного стану округу Кук, Чикаго, штат Іллінойс.

Від цього шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_4 .

15 червня 2018 року відділом сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс прийнято рішення в справі №2018 D 3814 під назвою «З питань шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 » про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , частиною якого є Договір про врегулювання відносин подружжя після розірвання шлюбу та рішення про розподіл батьківських обов`язків, частиною якого є Договір про розподіл батьківських обов`язків і план про здійснення батьківських прав.

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.

Рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (стаття 462 ЦПК України).

Рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності (стаття 471 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 472 ЦПК України клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.

У частині сьомій статті 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу.

У частині першій, пункті 2 частини другої статті 468 ЦПК України передбачено, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.

Відповідно до статті 23 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 136-VI, заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в силу закону в усіх інших Договірних Державах. У визнанні, однак, може бути відмовлено: a) якщо захід було вжито органом, юрисдикція якого не ґрунтувалася на одній з підстав, передбачених у Розділі II; b) якщо заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, у рамках судового або адміністративного провадження, без надання дитині можливості бути заслуханою в порушення основних принципів процедури Держави, в якій було подано прохання; c) на прохання будь-якої особи, яка стверджує, що захід порушує її батьківську відповідальність, якщо такого заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, без надання такій особі можливості бути заслуханою; d) якщо таке визнання явно суперечить публічному порядку Держави, в якій було подано прохання, з урахуванням найвищих інтересів дитини; e) якщо захід є несумісним із заходом, ужитим пізніше в не-Договірній Державі звичайного місця проживання дитини, у разі, якщо останній задовольняє вимоги визнання в Державі, в якій було подано прохання; f) якщо не дотримано процедури, передбаченої в статті 33.

У пункті с) частини 1 статті 25 Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, що підписана 23 листопада 2007, ратифікована Україною 11 січня 2013 року та набрала чинності для України 01 листопада 2013 року, зазначено, що до заяви про визнання та виконання рішення суду повинні додаватися: якщо відповідач не з`явився та не був представлений у провадженні в державі походження, документ або документи, які засвідчують, залежно від обставин, що відповідач був належним чином повідомлений про провадження та мав можливість бути заслуханим, або що відповідач був належним чином повідомлений про рішення та мав можливість оскаржити або подати апеляцію на підставі неправильного встановлення обставин справи та застосування закону.

Згідно зі статтею 22 вказаної Конвенції у визнанні та виконанні рішення може бути відмовлено, якщо: a) визнання та виконання рішення є очевидно несумісним з основами правопорядку («ordre public») запитуваної держави; b) рішення було отримано шляхом шахрайства у зв`язку з процесуальними питаннями; c) провадження між тими самими сторонами про той самий предмет триває в органі запитуваної держави, і таке провадження було розпочато раніше; d) рішення є несумісним з рішенням, винесеним між тими самими сторонами та про той самий предмет або в запитуваній державі, або в іншій державі, якщо це останнє рішення відповідає умовам, необхідним для визнання та виконання в запитуваній державі; e) у справі, у якій відповідач або не з`явився, або не був представлений у провадженні в державі походження: i) коли закон держави походження передбачає повідомлення про провадження, відповідач не був належним чином повідомлений про провадження та не мав можливості бути заслуханим або ii) коли закон держави походження не передбачає повідомлення про провадження, відповідач не був належним чином повідомлений про рішення та не мав можливості оскаржити або подати апеляцію на підставі неправильного встановлення обставин справи та застосування закону, або

f) рішення було прийнято в порушення статті 18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 638/1720/20 (провадження № 61-6497св21) зазначено:

«Між Україною та Сполученими Штатами Америки (США) міжнародні договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах не укладалися, а тому визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності. […].

Відповідно до частини сьомої статті 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу.

Під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення сторін «правом на суд».

Відповідно до частини першої статті 500 ЦПК України суди України виконують доручення іноземних судів про надання правової допомоги щодо вручення викликів до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - дипломатичними каналами.

Згідно з частинами першою, другою статті 501 ЦПК України доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи. Виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку.

Порядок передачі судових та позасудових документів регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2052-III «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» з відповідними заявами та застереженнями, та яка набула чинності для України з 01 грудня 2001 року (далі - Конвенція про вручення).

Конвенція про вручення також ратифікована США 24 серпня 1967 року. Тобто Україна та США є учасниками Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

Відповідно до статті 1 Конвенції про вручення ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про вручення орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.

Статтею 15 Конвенції про вручення передбачено, що судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві та це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту. Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Згадана правова норма застосовується за умов необхідності повідомлення фізичної особи - нерезидента, який є відповідачем у справі, про наявність справи, яка розглядається судом, для надання особі можливості вжиття заходів захисту, а саме, належного ознайомлення зі справою та вимогами інших сторін, підготовки власної позиції, доказів, доводів та міркувань тощо. Положення Конвенції про вручення не допускають винесення судом рішення у справі до виконання певних умов у разі неявки відповідача.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що лише під час перебування в Україні боржнику стало відомо про наявність судового розгляду та постановлення рішення Вищим Судом Каліфорнії, в тому числі і щодо встановлення опікунства над дитиною та визначення місця проживання дитини. Стягувачем та його представником не надано доказів щодо вручення боржнику ОСОБА_2 судових документів або доказів щодо її повідомлення про розгляд справи на території США.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково клопотання про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції про відсутність доказів повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи судом США спростовується наявною заявою, підписаною ОСОБА_2 та поданою до суду США, щодо її вимог у справі № 19LВFL00640, що свідчить про її обізнаність про існування спору, а також про повідомлення ОСОБА_2 зазначено в самому судовому рішенні.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки вказаній заяві та не перевірив, чи є зазначений документ «повідомленням про процес», тобто сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, особливо враховуючи те, що вказана заява датована 03 червня 2019 року, в той час як судовий розгляд справи з ухваленням відповідного рішення відбувся лише 18 грудня 2019 року. Апеляційний суд не спростував висновок суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження факту вручення боржнику ОСОБА_2 судових документів у зв`язку з їх відсутністю у матеріалах справи та не звернув належної уваги на те, що коли документ, поданий на підтвердження виклику сторони в судове засідання, не свідчить про те, яким чином та коли їй вручено цей виклик, і вона оспорює цей факт, суд повинен з`ясувати дійсні обставини її виклику на підставі інших поданих сторонами доказів, а в необхідних випадках - запитати із суду, що постановив рішення, й оглянути документи про виклик сторони, встановлені процесуальним законодавством, за яким провадився розгляд справи.

Апеляційний суд зазначеного не врахував та не надав належної правової оцінки доводам ОСОБА_2 про те, що вона разом із дитиною з 13 червня 2019 року перебуває на території України за адресою їх постійного місця проживання, про що було відомо заявнику. З вказаного часу до моменту ухвалення рішення Вищого Суду Каліфорнії від 18 грудня 2019 року будь-які судові документи щодо розгляду справи їй надіслано та вручено не було жодним зі способів, передбачених положеннями Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

Разом із тим, безумовною підставою відмови в задоволенні клопотання про визнання й виконання рішення іноземного суду є той випадок, коли відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що йому або його уповноваженому не було своєчасно і належним чином вручено виклик у суд, оскільки жодна особа не може бути позбавлена доступу до суду та права бути заслуханою під час розгляду справи, особливо в надчутливих правовідносинах, що стосуються визначення місця проживання дітей».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається:

предметом спору є визнання в Україні рішення відділу сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року в справі

№ 2018 D 3814 під назвою «З питань шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 » про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині виконання Договору про врегулювання відносин подружжя після розірвання шлюбу та про розподіл батьківських обов`язків в частині виконання Договору про розподіл батьківських обов`язків і план про здійснення батьківських прав;

у запереченні щодо задоволення клопотання про визнання в Україні рішення іноземного суду ОСОБА_2 вказувала, що 15 вересня 2016 року вона разом з дочкою повернулись з США до України, з того часу за кордон не виїжджала. Наголошувала, що вона жодних договорів на території штатуІллінойс (США)укладати не могла. Фактично ОСОБА_2 посилалась на те, що розгляд справи відбувався без її участі;

суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_2 не була присутня 15 червня 2018 року у судовому засіданні при розгляді Окружним судом округу Кук штату Іллінойс справи № 2018 D 3814 під назвою «З питань шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 » і не була заслухана судом. Крім того, рішення Окружного суду округу Кук штату Іллінойс прийнято 15 червня

2018 року, в ньому зазначено, що відповідач «представляла себе самостійно». Вказане твердження, на переконання судів попередніх інстанцій, суперечить тому факту, що ОСОБА_2 з вересня 2016 року проживала в Україні;

апеляційний суд, погодившись з висновком суду про відсутність підстав для визнання на території України рішення відділу сімейних відносин Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року в справі № 2018 D 3814 під назвою «З питань шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 », оскільки ОСОБА_2 на час ухвалення рішення суду перебувала на території України та не могла «представляти себе самостійно», не з`ясував чи здійснювалось повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи у Окружному суді округу Кук штату Іллінойс та не дослідив відповідних доказів. Перебування ОСОБА_2 разом з дочкою з вересня 2016 року в Україні не виключає можливість її повідомлення про розгляд справи 15 червня 2018 року Окружним судом округу Кук штату Іллінойс;

суд апеляційної інстанції також не врахував, що у рішенні Окружного суду округу Кук штату Іллінойс від 15 червня 2018 року в справі № 2018 D 3814 зазначено: «Позивач був присутнім та його представляв адвокат, ОСОБА_10 ; Відповідач представляла себе самостійно», не з`ясував як ці твердження співвідносяться одне з одним в контексті повідомлення / неповідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи; не надав оцінки факту подання до суду для затвердження Договору про врегулювання відносин подружжя після розірвання шлюбу та Договору про розподіл батьківських обов`язків і план про здійснення батьківських прав, які підписано ОСОБА_2 та фактично виконувались нею на предмет того, чи можна його оцінювати як «повідомлення про процес».

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про залишення без змін ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук