Постанова

Іменем України

17 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 442/5491/19

провадження № 61-8768св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда Микола Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року в складі судді Хомика А. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда М. М., про визнання правочинів недійсними.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що у грудні 2016 року ним подано позов до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області до ОСОБА_2 про стягнення з останнього коштів за договором позики. Одночасно з позовом подано заяву про його забезпечення.

19 грудня 2016 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області постановив ухвалу в справі № 442/7790/16-ц за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відповідно до якої його заява про забезпечення позову задоволена та накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 , 4/8 частини квартири АДРЕСА_2 та заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження вказаного нерухомого майна.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2017 року його позов задоволено та стягнено із ОСОБА_2 на його користь борг у розмірі 776 700,00 грн, за прострочення платежу 15 617,93 грн та інфляційні втрати в сумі 7 837,71 грн. Рішення суду набрало законної сили.

Однак під час дії ухвали суду від 19 грудня 2016 року, якою було накладений арешт на належне ОСОБА_2 нерухоме майно, 01 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., номер запису про право власності 18815698, індексний номер 33670799 від 01 лютого 2017 року.

Надалі 02 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 3/8 ідеальних частин квартири АДРЕСА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., номер запису про право власності 18822193, індексний номер 33679984 від 02 лютого 2017 року.

Зазначав, що вказані правочини укладені ОСОБА_2 з метою уникнення виконання рішення суду у справі № 442/7790/16-ц про стягнення суми боргу за договором позики, тому відчуження спірної нерухомості під час дії судової заборони, накладеної на забезпечення позову, порушує його права, оскільки неможливо виконати рішення суду про стягнення боргу за рахунок майна ОСОБА_2 .

З урахуванням зазначених обставин, на підставі статей 15,16, частини першої статті 203, частини першої та третьої статті 215, статті 16 ЦК України позивач просив:

визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3 від 01 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., номер запису про право власності 18815698, індексний номер 33670799 від 01 лютого 2017 року;

визнати недійсним договір дарування 3/8 ідеальних частин квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., номер запису про право власності 18822193, індексний номер 33679984 від 02 лютого 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 01 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., номер запису про право власності 18815698, індексний номер 33670799 від 01 лютого 2017 року.

Визнано недійсним договір дарування 3/8 ідеальних частин квартири АДРЕСА_2 від 02 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., номер запису про право власності 18822193, індексний номер 33679984 від 02 лютого 2017 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_2 було достеменно відомо про наявність обмеження щодо відчуження належного йому майна у зв`язку із необхідністю повернення боргу, а відтак, він не вправі був вільно ним розпоряджатися.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення суду оскаржили ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_5 , як особа, яка не брала участі у справі, але вказаним рішенням її права порушені.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року в частині визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 01 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., номер запису про право власності 18815698, індексний номер 33670799 від 01 лютого 2017 року скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. У решті рішення суду залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору дарування 3/8 ідеальних частин квартири АДРЕСА_2 від 02 лютого 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., номер запису про право власності 18822193, індексний номер 33679984 від 02 лютого 2017 року, апеляційний суд виходив із того, що на момент укладення вказаного правочину ОСОБА_2 було достеменно відомо про наявність обмеження щодо відчуження належного йому майна у зв`язку із необхідністю повернення боргу, а відтак, останній не вправі був вільно ним розпоряджатись.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 01 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), то колегія суддів апеляційного суду, скасовуючи рішення місцевого суду в цій частині та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні таких вимог, виходила з того, що за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дрогобицького нотаріального округу Москалик Л. П. від 17 листопада 2017 року, ОСОБА_3 продала ОСОБА_5 зазначену квартиру і остання є її добросовісним набувачем. Тобто на час звернення з позовом до суду - 01 серпня 2019 року власницею спірної квартири була ОСОБА_5 , рішення суду впливає на її права та обов`язки, проте вона не була залучена до участі в справи в якості відповідача.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

08 вересня 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року у вищевказаній справі, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині залишення без задоволення поданої нею апеляційної скарги, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми статті 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року у справі № 917/776/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Заявниця зазначає, що постанову Львівського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року в частині задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5 вважає законною та обґрунтованою, тому судове рішення в цій частині нею не оскаржується.

Щодо інших доводів касаційної скарги, то заявниця вказує на те, що за відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 грудня 2016 року про забезпечення позову надіслана до реєстру 06 березня 2017 року, зареєстрована 07 березня 2017 року, а оприлюднена 10 березня 2017 року.

Такі обставини свідчать про відсутність цієї ухвали в матеріалах справи на момент укладення оспорюваних правочинів, що свідчить про те, що ОСОБА_2 не був та не міг бути обізнаний про заборону відчужувати належне йому майно та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, посилається на те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, що є підставою для відмови в позові.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подачу відзиву на касаційну скаргу

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., номер запису про право власності 18815698, індексний номер 33670799 від 01 лютого 2017 року.

02 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 3/8 ідеальних частин квартири АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., номер запису про право власності 18822193, індексний номер 33679984 від 02 лютого 2017 року.

19 грудня 2016 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області постановив ухвалу у справі № 442/7790/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відповідно до якої заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив та наклав арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_4 , 4/8 ідеальних частин квартири АДРЕСА_2 та заборонив ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження вказаного нерухомого майна.

Ухвала направлена судом до Дрогобицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області для виконання.

За повідомленням Дрогобицького міського відділу ДВС про повернення виконавчого документу стягувачу ухвала Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 грудня 2016 року про забезпечення позову у справі № 442/7790/16-ц повернута 29 грудня 2016 року і отримана судом 23 січня 2017 року.

31 січня 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 знайомився з матеріалами справи № 442/7790/16-ц, у тому числі з ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 грудня 2016 року про забезпечення позову та повідомленням Дрогобицького міськрайонного відділу ДВС про повернення виконавчого документу стягувачу від 29 грудня 2016 року, отже був проінформований про наявність зазначеної ухвали.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 червня 2017 року позов ОСОБА_1 було задоволено та стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 776 700,00 грн, за прострочення платежу - 15 617,93 грн та інфляційні втрати в сумі 7 837,71 грн. Вирішено питання про судові витрати. Рішення набрало законної сили 26 червня 2017 року.

Як на підставу позовних вимог позивач послався на те, що оспорювані правочини укладені з порушенням вимог закону, оскільки ОСОБА_2 не мав права їх укладати у зв`язку з наявністю ухвали суду про накладення арешту на спірне майно. Той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження та про існування у відповідача права вільно розпоряджатись нерухомим майном, оскільки про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 серпня 2017 року на час нотаріального посвідчення оспорюваних договорів дарування у державному реєстрі заборон були відсутні відомості про наявність обтяжень щодо майна, яке було предметом таких правочинів, зокрема в реєстрі відсутні відомості про ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 грудня 2016 року про забезпечення позову.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням доводів касаційної скарги, Верховним Судом переглядаються судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування 3/8 ідеальних частин квартири АДРЕСА_2 від 02 лютого 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., номер запису про право власності 18822193, індексний номер 33679984 від 02 лютого 2017 року. В іншій частині судові рішення не оскаржуються заявником.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Як на правову підставу недійсності оспорюваного у цій справі договору дарування 3/8 ідеальних частин квартири АДРЕСА_2 від 02 лютого 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 посилається на те, що вказаний договір укладений під час дії, вжитої судом заборони - арешту, накладеного ухвалою суду на майно, відчуженого за цим договором, та з метою уникнення виконання рішення суду у справі № 442/7790/16 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь суми боргу за договором позики.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 129-1 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статті 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 цього ж Кодексу забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачене Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про існування у відповідача права вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому було відомо.

Отже, правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

Такі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17 та постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року в справі № 454/3657/18 (провадження № 61-569св21).

У справі, яка переглядається, установлено, що ухвала Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 грудня 2016 року про забезпечення позову в справі № 442/7790/16-ц не була направлена на виконання до державного реєстру, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому відповідний запис про дію такого обтяження - арешт 3/8 ідеальних частин квартири АДРЕСА_2 , на час укладання оспорюваного правочину щодо дарування цього нерухомого майна не був зареєстрований.

Таким чином, за умови, якщо встановлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачене Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень, а також про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати відповідачу було відомо.

Отже, суду необхідно довести обставини про факт обізнаності відповідача про встановлену ухвалою суду заборону вчиняти певні дії щодо відчуження майна або його арешт.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_2 на час укладення оспорюваного договору дарування від 02 лютого 2017 року достеменно знав, що належна йому частина квартири АДРЕСА_2 , яка була предметом цього договору, перебувала під забороною на відчуження та арештом за ухвалою суду від 19 грудня 2016 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання такого договору недійсним.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми статті 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року у справі № 917/776/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У справі № 917/776/17 (постанова Верховного Суду від 09 лютого 2018 року) предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

У справі № 154/883/19-ц Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року (провадження № 61-12287св20) вирішував спір про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) вирішувався спір про визнання неправомірним і скасувати рішення сільської ради «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акта на право власності на земельні ділянки»; визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки з незаконного володіння та повернення її у власність держави.

Отже, висновки щодо застосування норм права, що містяться у вказаних постановах Верховного Суду, на які послався заявник в касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у вищезазначених справах.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не був обізнаний про заборону відчужувати належне йому майно, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються встановленими у справі обставинами та за своєю суттю зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Посилання заявника на обрання позивачем неефективного способу захисту порушених прав є безпідставними, оскількиправочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування 3/8 ідеальних частин квартири АДРЕСА_2 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М., номер запису про право власності 18822193, індексний номер 33679984 від 02 лютого 2017 року, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська