Постанова

Іменем України

23 червня 2021 року

м. Київ

справа № 442/5719/16

провадження № 61-874св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дрогобицька міська рада, ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Дрогобицького нотаріального округу Спариняк Любов Володимирівна, відділ Держгеокадастру у м. Дрогобичі,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 , підписану адвокатом Ганущиною Мирославою Володимирівною, та ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року в складі колегії суддів Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

30 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Дрогобицької міської рада, треті особи: приватний нотаріус Дрогобицького нотаріального округу Спариняк Любов Володимирівна, відділ Держгеокадастру у м. Дрогобичі, про визнання незаконною та скасування ухвали міської ради, визнання недійсним державних актів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, усунення перешкод в користуванні проїздом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0818 га, що розташовані по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13 липня 2015 року після смерті матері ОСОБА_5 .

Вказує, що до його будинку є проїзд з АДРЕСА_1 , який проходить повз земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 . Цим проїздом завжди користувалися ОСОБА_1 та попередні власники житлового будинку АДРЕСА_1 , іншого заїзду до його будинку немає. Проте, позивачу стало відомо, що проїзд до його будинку передано у приватну власність ОСОБА_2 , яка встановивши браму на проїзді, закриває її, що створило позивачу перешкоди у доступі до належного йому житлового будинку. Наведені обставини свідчать про порушення прав ОСОБА_1 , оскільки він позбавлений можливості вільно пересуватися до свого будинку. Незаконність передачі проїзду у приватну власність підтверджується планом меж земельної ділянки, відображеної у Державному акті на право власності на земельну ділянку, де згідно опису меж зазначено, що межі А-Б - землі зального користування. Дані обставини, також підтверджуються кадастровим планом земельної ділянки 4610600000:01:011:0040, планом земельної ділянки та розташованих на ній споруд, що знаходиться в інвентаризаційній справі будинку АДРЕСА_1 та іншими документами, з яких чітко відслідковується незаконність передачі проїзду у приватну власність.

З уточненням позовних вимог від 10 лютого 2017 року ОСОБА_1 просив:

- визнати незаконною та скасувати ухвалу Дрогобицької міської ради за № 221 від 24 вересня 2003 року в частині пункту 1.29 щодо передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 329 м2 по АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 512053, виданий ОСОБА_4 , (кадастровий номер 4610600000:01:011:0131);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 вересня 2006 року ВЕВ № 652971 реєстраційний № 2605. по АДРЕСА_2 та державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 517531, виданий 04 січня 2007 року ОСОБА_2 , (кадастровий номер 4610600000:01:011:0131);

- усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні проїздом до будинку АДРЕСА_2 , зобов`язавши солідарно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 демонтувати ворота по АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено:

- визнано неправомірною та скасовано ухвалу Дрогобицької міської ради Львівської області № 221 від 24 вересня 2003 року в частині пункту 1.29 щодо передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 329 м2 по АДРЕСА_2 ;

- визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2006 серія ЯГ № 512053, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 329 м2 по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:011:0131);

- визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 вересня 2006 року ВЕВ № 652971, реєстраційний номер № 2605, по АДРЕСА_2 ;

- визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 січня 2007 серія ЯГ № 517531, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 329 м2 по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:011:0131);

- зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні проїздом до будинку АДРЕСА_2 шляхом демонтажу воріт по АДРЕСА_2 ;

- вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка є єдиним заїздом до будинку АДРЕСА_3 ; заява ОСОБА_4 від 13 вересня 2006 року, що є складовою Технічного звіту по підготовці та видачі Державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 , підтверджує факт використання ОСОБА_5 (попередній власник майна, що належить позивачу) земельної ділянки площею 0, 0078 га по АДРЕСА_2 в якості проїзду до будинку по АДРЕСА_1 ; згідно кадастрового плану, погодженого Дрогобицьким міським управлінням земельних ресурсів 28 листопада 2016 року, що є складовою частиною Технічного звіту ОСОБА_2 , на території земельної ділянки ОСОБА_2 виділено смугу шириною 3,06 м яка з`єднує АДРЕСА_2 із земельною ділянкою ОСОБА_5 (попередній власник); свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ствердили, що відповідач встановила на землях заїзду браму, чим чинить перешкоди позивачу в доступі до його будинку. Зазначені обставини свідчать, що ухвала міської ради та державний акт виданий Лужецькому А. І. складені з порушенням вимог закону щодо безоплатної передачі землі у власність громадян, у зв`язку з чим суд першої інстанції задовольнив позов в частині скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку попереднього її власника ОСОБА_4 та задовольнив інші позовні вимоги про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що належить ОСОБА_2 , як похідні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2018 року в частині:

- скасування ухвали Дрогобицької міської ради Львівської області № 221 від 24 вересня 2003 року в частині пункту 1.29 щодо передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 329 м2 по АДРЕСА_2 ;

- визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2006 року серія ЯГ № 512053, виданого ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 329 м2 по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:011:0131);

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 вересня 2006 року ВЕВ № 652971, реєстраційний номер № 2605, по АДРЕСА_2 та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку від 04 січня 2007 року серія ЯГ № 517531, виданого ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 329 м2 по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:011:0131

- скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог;

рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2018 року в частині вимог про зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні проїздом до будинку АДРЕСА_2 шляхом демонтажу воріт по АДРЕСА_2 залишено без змін.

Встановивши, що під час виготовлення державного акта ОСОБА_2 на земельну ділянку по АДРЕСА_2 матір позивача ОСОБА_5 погодила межі земельної ділянки та порядок користування земельною ділянкою, претензій до ОСОБА_2 за життя ОСОБА_5 не пред`являла, а ОСОБА_2 надала згоду на користування своєю земельною ділянкою ОСОБА_5 для проїзду до будинку по АДРЕСА_1 , апеляційний суд зробив висновок, що на земельну ділянку ОСОБА_2 наявні обмеження на використання та вона обтяжена сервітутом площею 0,0078 га.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні проїздом до будинку АДРЕСА_1 шляхом демонтажу воріт по АДРЕСА_2 , апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи містять належні та допустимі докази про встановлення на земельній ділянці, на яку поширюється дія сервітуту, брами, що створює перешкоди позивачу у вільному доступі до його земельної ділянки.

Аргументи учасників справи

26 грудня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року, у якій просить її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, і залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази про те, що починаючи з 1952 року на всіх планах та викопіюваннях земельної ділянки по АДРЕСА_2 зображений проїзд, який з`єднує АДРЕСА_1 . Вказаний проїзд відноситься до земель загального користування, які заборонено передавати у приватну власність (частина четверта статті 83 ЗК України). Вказує, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 належить до земельних ділянок, на яку поширюється дія сервітуту, оскільки висновок Дрогобицького міського управління земельних ресурсів Львівської області від 24 листопада 2006 року не належить до передбачених статтею 402 ЦК України підстав, які встановлюють земельний сервітут. Висновок апеляційного суду про те, що матір позивача погодила ОСОБА_2 межі земельної ділянки для виготовлення нею нового акта на землю, є безпідставним, оскільки ОСОБА_1 набув право власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі спадкового договору від 13 травня 2005 року, укладеного між позивачем та його матір`ю, відповідно до умов якого ОСОБА_5 до моменту смерті володіла будинком без права розпорядження ним, а тому вона не мала повноважень здійснювати погодження меж земельних ділянок. При цьому позивач постійно проживав за межами України і про порушення свого права дізнався після встановлення відповідачами брами на проїзній частині до його будинку.

16 січня 2019 року представник ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року, у якій просить її скасувати в частині зобов`язання усунути перешкоди в користуванні проїздомяк таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 під час розробки технічної документації для приватизації земельної ділянки № НОМЕР_1 письмово дозволила використовувати 0,0078 га земельної ділянки для доступу до земельної ділянки № НОМЕР_2 . Між суміжними землекористувачами було підписано відповідні акти погодження меж земельних ділянок, які не заперечували проти приватизації земельної ділянки в тих межах і розмірі, які було встановлено. Мати позивача погодила умови користування земельною ділянкою та майже 10 років користувалася заїздом до свого будинку через земельну ділянку, що належить ОСОБА_2 ; наявність брами не порушує права позивача, оскільки відповідачі пропонували позивачу ключ від їх воріт для безперешкодного проїзду до свого будинку, від отримання якого позивач відмовився, а тому відсутні підстави для усунення перешкод шляхом демонтування воріт, адже відповідачі не заперечують проти проїзду через їх ворота.

13 березня 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому він просить залишити її без задоволення. Вказує, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про встановлення на земельній ділянці по АДРЕСА_2 сервітуту.

05 червня 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_9 залишити без змін, посилаючись на те, що постанова апеляційного суду в цій частині є законною та обґрунтованою.

Аналіз вимог касаційний скарг ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 дає підстави вважати, що оскаржена постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13 липня 2015 року є власником житлового будинку та земельної ділянки, призначеної для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, площею 0,0818 га по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; видано ОСОБА_2 державний акт про право власності на земельну ділянку 517531 від 04 січня 2007 року.

Згідно Державного акту серія ЯГ 512217 про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610600000:01:011:0040 по АДРЕСА_1 , яка належить позивачу, земельна ділянка у точках від А до Б межує із землями загального користування, проїзду.

Відповідно до Схематичного плану земельної ділянки будинок по АДРЕСА_2 , який було додано ОСОБА_4 до заяви, адресованої Дрогобицькій міській раді про надання земельної ділянки у приватну власність до будинку прилягає проїзд, який з`єднує сусідню ділянку з АДРЕСА_2 . При цьому ширина проїзду складає 2,7 м.

Відповідно до Висновку Дрогобицького міського управління земельних ресурсів від 19 вересня 2006 року (є складовою Технічного звіту по підготовці та видачі Державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 ) на земельній ділянці ОСОБА_4 площею 0,0329 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 на території Дрогобицької міської ради, наявні обмеження на використання та вона обтяжена сервітутом на земельній ділянці площею 0,0078 га.

Заява ОСОБА_4 від 13 вересня 2006 року, що є складовою Технічного звіту по підготовці та видачі Державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 , підтверджує факт використання ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0, 0078 га по АДРЕСА_2 в якості проїзду до будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до плану території земельної ділянки, погодженого Дрогобицьким міським управлінням земельних ресурсів 28 листопада 2006 року, що є складовою частиною Технічного звіту ОСОБА_2 , на території земельної ділянки ОСОБА_2 виділено смугу, яка веде від АДРЕСА_2 до земельної ділянки ОСОБА_5 .

Заявою ОСОБА_2 від 01 грудня 2016 року, що є складовою частиною Технічного звіту ОСОБА_2 , вона дає дозвіл на користування земельною ділянкою 0,0078 га по АДРЕСА_2 ОСОБА_5 для користування проїздом до будинку по АДРЕСА_1 .

У державному акті про право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 від 04 січня 2007 року від літер Б та В позначені місця на відстані 3.00 та 3.05 м, як проїзд до земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Генерального плану щодо домоволодіння НОМЕР_2 , що міститься у матеріалах інвентаризаційної справи, по АДРЕСА_1 передбачено проїзд (позначений топографічними позначками) зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою та відновити проїзд до його домоволодіння шляхом демонтажу незаконно встановлених воріт по АДРЕСА_2 .

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).

Відповідно до частин другої, четвертої статті 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно пунктів «г», «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Обов`язок доведення факту порушення прав та інтересів позивача передачею земельної ділянки по АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і оформлення права власності на цю землю покладено на ОСОБА_1 .

У справі, що переглядається, позивач оскаржує ухвалу Дрогобицької міської ради за № 221 від 24 вересня 2003 року в частині пункту 1.29 щодо передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 329 м2 по АДРЕСА_2 ; державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 512053, виданий ОСОБА_4 від 24 вересня 2003 року; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 вересня 2006 року ВЕВ № 652971 реєстраційний № 2605; державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 517531, виданий 04 січня 2007 року ОСОБА_2 .

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13 липня 2015 року, після смерті ОСОБА_5 .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , апеляційний суд виходив із того, що на вказану земельну ділянку наявні обмеження на використання та вона обтяжена сервітутом на цій земельній ділянці площею 0,0078 га.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року в справі № 807/764/17 зазначено, що «відповідно до частини першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Аналогічна вимога закладена в статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка зазначає, що державній реєстрації прав підлягає право користування (сервітут). За змістом стаття 79-1 ЗК України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відповідно до частини третьої, четвертої статті 78-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Згідно до частини десятої статті 78-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Відповідно до частини одинадцятої статті 78-1 ЗК України державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру. Стаття 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлює, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Як вбачається зі змісту наведених правових норм, право земельного сервітуту підлягає державній реєстрації спочатку у Державному земельному кадастрі, а після цього також у Єдиному державному реєстрі речових прав. Враховуючи зазначене, сервітут в першу чергу це право користування чужою земельною ділянкою, що полягає, зокрема, у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Тобто предметом земельного сервітуту є користування чужою земельною ділянкою. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України). Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи, у тому числі і в користувача земельною ділянкою, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужою земельною ділянкою - земельного сервітуту. При його визначенні варто вказати конкретні параметри земельної ділянки (її частини), відносно якої встановлюється сервітут (кадастровий номер, місце розташування, площа, цільове призначення та інше.). Такі відомості зазначаються в договорі сервітуту відповідно до правовстановлюючих документів власника/користувача такої земельної ділянки та відомостей Державного земельного кадастру».

Установивши наявність на земельній ділянці по АДРЕСА_2 сервітуту, апеляційний суд не перевірив:

чи зареєстрований сервітут у встановленому законом порядку, оскільки у матеріалах справи відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про надання ОСОБА_2 частини земельної ділянки у власність на умовах земельного сервітуту;

чи Дрогобицька міська рада сформувала об`єкт нерухомості - земельну ділянку розміром 0,0078 га, яка є проїздом до будинку позивача, як земельного сервітуту;

чи внесені відповідні відомості про реєстрацію сервітуту до Державного земельного кадастру, -

та зробив передчасний висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Від установлених обставин щодо наявності або відсутності сервітуту на земельній ділянці АДРЕСА_2 залежить вирішення питання щодо вимог про зобов`язання демонтувати ворота за вказаною адресою.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розподіл судових витрат за касаційний розгляд справи підлягає здійсненню тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Ганущиною Мирославою Володимирівною, та касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та Дрогобицької міської ради, треті особи: приватний нотаріус Дрогобицького нотаріального округу Спариняк Любов Володимирівна, відділ Держгеокадастру у м. Дрогобичі про визнання незаконною та скасування ухвали міської ради, визнання недійсним державних актів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, усунення перешкод в користуванні проїздом скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної постанова Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов