№ 442/6757/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 442/6757/16-ц

провадження № 61-10383св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Дрогобицька міська рада Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня

2017 року у складі судді Нагірної О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів:

Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Дрогобицької міської ради Львівської області та ОСОБА_2 про визнання протиправним та часткове скасування рішення сесії Дрогобицької міської ради Львівської області від 29 жовтня 2014 року № 1411.

Позовну заяву мотивовано тим, що 28 грудня 2011 року він подав

до Дрогобицької міської ради Львівської області заяву про приватизацію вільної (незайнятої) земельної ділянки, що розміщена по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , площею

651 кв. м, для ведення садівництва.

ОСОБА_1 зазначав, що у кінці листопада 2014 року отримав поштовий конверт із Дрогобицької міської ради Львівської області, у якому містився витяг із рішення чергової сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 07 листопада 2014 року № 1418 «Про відмову

у передачі в оренду земельної ділянки та у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

27 січня 2015 року у справі № 442/86/15-а, що набрала законної сили, позов ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення сесії Дрогобицької міської ради Львівської області задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 2.2 рішення чергової сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 07 листопада 2014 року № 1418 «Про відмову в передачі в оренду земельної ділянки та у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; зобов`язано Дрогобицьку міську раду Львівської області повторно виключно у строк

та спосіб, передбачений відповідним законом, розглянути на черговому засіданні сесії Дрогобицької міської ради Львівської області заяву (клопотання) ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 651,0 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , для ведення садівництва; визнано протиправною бездіяльність Дрогобицької міської ради Львівської області щодо зволікання у розгляді

у передбачений законом строк та спосіб заяв (клопотань) ОСОБА_1 від 28 грудня 2011 року, від 11 квітня 2013 року, від 22 серпня 2014 року

та від 20 жовтня 2014 року, адресованих до Дрогобицької міської ради Львівської області щодо приватизації вільної (незайнятої) земельної ділянки, площею 651,0 кв. м, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_4 на для ведення садівництва шляхом попереднього надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки.

ОСОБА_1 зазначав, що у подальшому йому стало відомо про те,

що оскаржуваним рішенням сесії Дрогобицької міської ради Львівської області від 29 жовтня 2014 року № 1411 затверджено матеріали

з виготовленням проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у власність зазначену вище земельну ділянку ОСОБА_2 , яка проживала на АДРЕСА_5 .

Оскаржуване рішення Дрогобицької міської ради Львівської області позивач вважав незаконним у частині пункту 2 та пункту 2.12 рішення, оскільки вважав його прийнятим з порушенням низки судових заборон щодо вчинення таких дій, з порушенням його прав, як користувача спірної земельної ділянки та як особи, яка виявила намір отримати цю земельну ділянку у власність із комунальних земель м. Дрогобича Львівської області, оскільки він раніше ніж ОСОБА_2 звернувся із відповідними заявами

до Дрогобицької міської ради Львівської області про надання дозволу

на приватизацію цієї земельної ділянки, а такі його заяви неналежно розглядались Дрогобицькою міською радою Львівської області,

що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та частково скасувати рішення сесії Дрогобицької міської ради Львівської області від 29 жовтня 2014 року № 1411 «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок»,

а саме пункти 2 та 2.12 рішення у частині затвердження матеріалів

з виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

та передачі безоплатно у власність ОСОБА_2 , яка проживає

по АДРЕСА_5 , земельну ділянку, площею 651,0 кв. м, на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:043:0175, для ведення садівництва.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 26 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 29 жовтня 2014 року

№ 1411 «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині винесення пунктів 2 та 2.12 рішення про затвердження матеріалів з виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі безоплатно у власність громадянам ОСОБА_2 , яка проживає на АДРЕСА_5 , земельної ділянки, площею 651 кв. м,

по АДРЕСА_4 , кадастровий номер 4610600000:01:043:0175 для ведення садівництва.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування м. Дрогобича Львівської області підлягає скасуванню у судовому порядку як таке, що є протиправним, прийнятим

з порушенням норм закону та всупереч прав та інтересів ОСОБА_1 .

Зокрема районний суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення прийнято Дрогобицькою міською радою Львівської області всупереч діючої заборони суду на вчинення міською радою таких дій, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення відповідно до ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2013 року у справі

№ 442/7517/13-ц, постановленої під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради Львівської області, треті особи: ОСОБА_2 та відділ Держземагенства у м. Дрогобичі Львівської області, про визнання протиправними та скасування пункту 1.10 рішення ХХХ сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 20 лютого 2013 року № 950 про надання дозволу ОСОБА_2

на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_1

та АДРЕСА_2 . При цьому, судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_1 був користувачем спірної земельної ділянки (без оформлення документів), неодноразово з 2007 року звертався до органу місцевого самоврядування про передачу цієї земельної ділянки у власність чи користування, проте такі заяви не були належно розглянуті міською радою у спосіб, передбачений законом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 26 грудня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 275,60 грн судового збору скасовано.

Компенсовано ОСОБА_1 275,60 грн судового збору за подання позовної заяви за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У іншій частині рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування підлягає скасуванню у судовому порядку як таке, що є протиправним, прийнятим з порушенням норм закону

та всупереч прав та інтересів ОСОБА_1 . Оскаржуване рішення було прийнято Дрогобицькою міською радою Львівської області всупереч діючої заборони суду на вчинення міською радою таких дій, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення відповідно до ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2013 року у справі

у власність чи користування, проте такі заяви не були належно розглянуті міською радою у спосіб, передбачений законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що оскаржуване позивачем рішення міської ради було прийняте з порушенням прав ОСОБА_1 , оскільки,

як вважала ОСОБА_2 , позивач не є її належним користувачем земельної ділянки, належно не оформив на це відповідні документи, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства. У зв`язку із чим прийнятим міською радою оскаржуваним рішенням не могло було бути порушено прав позивача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року було поновлено

ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року

та постанови Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 442/6757/16-ц із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1

на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення

є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 жовтня 2014 року Дрогобицька міська рада Львівської області прийняла рішення № 1411 «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Відповідно до пунктів 2 та 2.12 зазначеного рішення затверджено матеріали з виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_2 , яка проживає на АДРЕСА_5 , земельну ділянку площею 651,0 кв. м, кадастровий номер: 4610600000:01:043:0175 для ведення садівництва, по вул. Завіжній , між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2

(а. с. 13, т. 1).

На підставі пункту 1.10 рішення ХХХ сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 20 лютого 2013 року № 950 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» ОСОБА_2 , яка проживає на

АДРЕСА_5 , надано дозвіл на розроблення проекту земельної ділянки орієнтованою площею 651,0 кв. м, по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , для ведення садівництва (а. с. 106, т. 1).

Пункт 1.10 зазначеного рішення ХХХ сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 20 лютого 2013 року № 950 було визнано протиправним та скасовано постановою Вищого адміністративного суду України від 07 листопада 2017 року у справі № 442/7517/13-а (К/800/11625/16) (а. с. 6, 7, т. 2).

Скасовуючи пункт 1.10 рішення Дрогобицької міської ради Львівської області від 20 лютого 2013 року № 950 судом касаційної інстанції було зазначено, що таке рішення прийнято без дотримання принципів неупередженості та безсторонності і без урахування усіх обставин,

що мають значення для прийняття рішення.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 07 листопада

2017 року у справі № 442/7517/13-а (К/800/11625/16) зазначено,

що не підлягає повторному доказуванню факт, що позивач ОСОБА_1 був користувачем спірної земельної ділянки (без оформлення документів), звертався до органу місцевого самоврядування про передачу цієї земельної ділянки у власність чи користування, однак така заява не була належно розглянута міською радою у спосіб, передбачений законом.

Факт подання заяви про документальне закріплення за ОСОБА_1 спірної земельної ділянки ще у 2007 році, а до цього фактичного перебування її в користуванні ОСОБА_1 , встановлено у межах розгляду адміністративної справи № 2-а-5/2011 за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення про безоплатну передачу у власність земельної ділянки, на що звернув увагу суд касаційної інстанції у постанові

від 07 листопада 2017 року у справі № 442/7517/13-а (К/800/11625/16)

(а. с. 14-22, т. 1).

Рішенням Дрогобицької міської ради від 30 жовтня 2008 року № 708 «Про безоплатну передачу у власність громадянам земельних ділянок»

ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку для ведення садівництва земельну ділянку, площею 651,0 кв. м, по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (а. с. 66, т. 1).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 виготовила державний акт

на право власності на земельну ділянку (а. с. 67, т. 1).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2012 року

у справі № К/9991/5690/12 касаційну скаргу представника ОСОБА_2 відхилено. Постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року, якими позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та визнано протиправним і скасовано

пункт 2.24 рішення Дрогобицької міської ради Львівської області

від 30 жовтня 2008 року № 708, залишено без змін (а. с. 110, 111, т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 квітня 2013 року

у справі № 1306/4925/12 залишено без змін рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 липня 2012 року, яким визнано незаконним та скасовано державний акт ЯИ-199592 на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , площею 0,0651 га,

що розташована по АДРЕСА_4 , який було видано 28 жовтня 2009 року (а. с. 23-25, т. 1).

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 27 січня 2015 року у справі № 442/86/15-а позовні вимоги

ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення сесії Дрогобицької міської ради Львівської області задоволено.

Визнано протиправним і скасовано пункт 2.2 рішення чергової сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 07 листопада 2014 року № 1418 «Про відмову в передачі в оренду земельної ділянки

та у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Зобов`язано Дрогобицьку міську раду Львівської області повторно виключно у строк та спосіб, передбачений відповідним законом, розглянути на черговому засіданні сесії Дрогобицької міської ради Львівської області заяву (клопотання) ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею

651,0 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_4 , для ведення садівництва.

Визнано протиправною бездіяльність Дрогобицької міської ради Львівської області щодо зволікання у розгляді у передбачений законом строк та спосіб заяв (клопотань) ОСОБА_1 від 28 грудня 2011 року, від 11 квітня

2013 року, від 22 серпня 2014 року та від 20 жовтня 2014 року, адресованих до Дрогобицької міської ради Львівської області з приводу приватизації вільної (незайнятої) земельної ділянки, площею 651,0 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_4 , для ведення садівництва шляхом попереднього надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки

(а. с. 26-28, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах

і в порядку, визначених Конституцією України ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною четвертою статті 13 Конституції України передбачено,

що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності

і господарювання, їх рівність перед законом.

Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися

і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (стаття 41).

Згідно із частиною першою статті 18 ЗК України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Відповідно до частини другої статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Частиною першою статті 78 ЗК України передбачено, що право власності

на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до частини третьої статті 71 ЗК України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно із статтею 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування,

з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок)

та державної реєстрації права власності на неї.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або

за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).

Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Відповідно до статті 156 ЗК України у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним, зазначене узгоджується із способом захисту цивільного права.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси

(стаття 21 ЦК України).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підстави звільнення від доказування зазначені статтею 82 ЦПК України.

Згідно із частиною четвертою цієї статті обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази

і надавши їм належну оцінку, встановивши, що оскаржуване рішення було прийнято Дрогобицькою міською радою Львівської області всупереч діючої заборони суду на вчинення міською радою таких дій, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення відповідно до ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2013 року у справі

№ 442/7517/13-ц, постановленої під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради Львівської області, треті особи: ОСОБА_2 та відділ у Держземагенства у м. Дрогобичі Львівської області, про визнання протиправними та скасування пункту 1.10 рішення ХХХ сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 20 лютого 2013 року № 950 про надання дозволу ОСОБА_2

та АДРЕСА_2 , дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій було правильно враховано те, що

ОСОБА_1 був користувачем спірної земельної ділянки (без оформлення документів) і неодноразово з 2007 року звертався до органу місцевого самоврядування про передачу цієї земельної ділянки у власність чи користування, проте такі заяви не були належно розглянуті міською радою у спосіб, передбачений законом, що було встановлено під час розгляду Вищим адміністративним судом України справи № 442/7517/13-а (провадження № К/800/11625/16) і у відповідності до вимог статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

З урахуванням зазначеного, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування м. Дрогобича Львівської області підлягає скасуванню

у судовому порядку як таке, що є протиправним, прийнятим з порушенням норм закону та всупереч прав та інтересів ОСОБА_1

ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження користування нею спірною земельною ділянкою.

Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявників

з висновками суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої

та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої

у нескасованій під час апеляційного перегляду частині та постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 26 грудня 2017 року у нескасованій під час апеляційного перегляду частині та постанову Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович