Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 443/1591/16-ц

провадження № 61-40229св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - орган опіки та піклування Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року у складі судді Ціпивко І. І. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року у складі колегії суддів:

Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Львівської області

від 05 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області

від 02 липня 2018 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька.

Позов мотивовано тим, що вона перебула у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, від якого у них народилася дочка ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом нею та перебуває на її утриманні. Дочка є інвалідом, часто хворіє, для її лікування та профілактики за рекомендаціями лікарів дитині необхідне морське повітря. Її баба перебуває за кордоном у Італії, де має постійну роботу, та ще жодного разу не бачила свою онуку. ОСОБА_3 як батько дитини в позасудовому порядку дозволу на виїзд дитини за кордон не надає. Відтак вона змушена звертатися до суду із відповідним позовом.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким надати їй дозвіл на тимчасові виїзди за межі України її малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без дозволу та супроводу батька дитини ОСОБА_3 у супроводі матері ОСОБА_1 у період часу з 01 січня 2018 року по 31 березня 2018 року, з 01 червня 2018 року по 31 серпня 2018 року та з 01 жовтня 2018 року

по 31 грудня 2018 року в Італію та Республіку Туреччина та допустити негайне виконання рішення суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Надано дозвіл ОСОБА_1 на тимчасовий виїзд з України її малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без дозволу та супроводу батька дитини ОСОБА_3 у супроводі матері ОСОБА_1 у період часу з 01 лютого 2018 року по 31 березня

2018 року, з 01 липня 2018 року по 31 серпня 2018 року та з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року до Італії та Республіки Туреччина.

Стягнуто з ОСОБА_3 у дохід держави 551 грн 20 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом, а її законним представником є ОСОБА_1 . При цьому судом враховані обставини, які не заперечено і відповідачем про те, що мати позивачки - баба дитини проживає в Італії , яка ще жодного разу не бачила своєї онуки, маючи на це право. Також судом були прийняті до уваги доводи позивачки про забезпечення права її дитини на лікування, відпочинок, медичні огляди за кордоном, зокрема і у Італії та Республіці Туреччина, у якій один із кращих способів розвинена медицина та у матері дитини є друзі, які зможуть допомогти у влаштуванні дитини в один із медичних закладів для реабілітації.

Зважаючи на вказане, а також і те, що батьком дитини (відповідачем у справі) не представлено жодних доказів про неможливість, небезпеку, невідповідність інтересам дитини перебування її з матір`ю за кордоном, будь-які інші загрози цьому, будь-який інший спосіб реалізації прав та інтересів дитини, про захист яких звернулась позивач (зокрема, відпочинку, проходження медичних оглядів, планового лікування, возз`єднання з родиною, розширення свого життєвого кругозору, здобуття нових знань, тощо), - суд вважав, що позов в частині надання дозволу матері права на тимчасовий виїзд з України із дочкою у Республіку Туреччину та Італію без згоди та супроводу батька є обґрунтованим та доцільним, однак у менші періоди, ніж просила позивачка в уточнених позовних вимогах про надання фактично дозволу на тривале, практично річне перебування дитини за кордоном.

Відтак, суд, зважаючи на рівність прав батьків в участі у вихованні дитини, та, беручи до уваги насамперед інтереси хворої дитини, вважав позов частково обґрунтованим та таким, що підлягає до часткового задоволення.

Короткий зміст постанови та ухвали суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Враховуючи наведені вище вимоги закону й те, що в оскаржуваному рішенні суду вказано державу, до якої має намір в`їхати позивач з дитиною (Італія та Туреччинна), визначено період тимчасового перебування дитини з матір`ю за межами України (трьома разовими поїздками по два місяці кожна), встановлено мету таких поїздок (спілкування дитини з родиною та її оздоровлення на морському узбережжі, оскільки дитина є інвалідом), колегія суддів вважала, що це повністю узгоджується з названими вище нормами матеріального закону та відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів дитини і підстав для висновку про надання оскаржуваним рішенням суду дозволу на постійні поїздки на майбутнє позивача з дитиною без згоди відповідача та про позбавлення його у такий спосіб права на спілкування з дитиною і обов`язку брати участь у її вихованні, як він про це стверджував у доводах скарги, немає.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 липня 2018 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Жидачівської районної державної адміністрації Львівської області, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що для задоволення указаної заяви відсутні визначені статтею 270 ЦПК Українипідстави, частиною першою якої передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу, а частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката, як один з видів судових витрат, підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини 13 статті141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Саме з наведеної вище норми частини 13 статті 141 ЦПК Українивиходив апеляційний суд, зазначаючи у своїй постанові від 05 червня 2018 року про відсутність підстав для проведення апеляційним судом розподілу судових витрат, оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила змінити постанову суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат та стягнути на її користь 551 грн 21 коп. сплаченого нею судового збору та 1 500 грн витрат на правничу допомогу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що районний суд не вирішував питання про судові витрати, а висновки суду про те, що судові витрати, зокрема витрати на правничу допомогу, можуть бути стягнуті лише у разі зміни чи скасування рішення суду першої інстанції не відповідають вимогам закону.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив змінити рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та надаючи їй дозвіл на багаторазові протягом 2018 року тривалістю протягом двох місяців виїзди за межі України з малолітньою дочкою ОСОБА_4 без його супроводу, як батька, фактично унеможливив виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова у справі № 446/2339/15-ц, яким визначено способи його участі у вихованні дитини.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 03 вересня 2018 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Жидачівського районного суду Львівської області указану цивільну справу.

У листопаді 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом до 18 років, а її законним представником є ОСОБА_1 (згідно довідки № 2145 від 15 травня 2015 року).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до змісту статті 33 Конституції Україникожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Також, відповідно до статті 8 Конвенції про права дитини держави-учасниці зобов`язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім`я та сімейні зв`язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання. Якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всіх елементів своєї індивідуальності, Держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для найшвидшого відновлення її індивідуальності.

Згідно статті 16 вказаної Конвенції, що жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Відповідно до статті 7 СК України, сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно статті 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За статтею 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до статті 151 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Згідно статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до статті 154 СК України, батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

Згідно статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

За статтею 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Відповідно до статті 313 ЦК Українифізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров`я людей.

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів. Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини в прийомній сім`ї, сім`ї патронатного вихователя, дитячому будинку сімейного типу, будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, школі-інтернаті чи іншому закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються законодавством. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров`ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров`я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов`язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.

Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених

статтею 430 цього Кодексу.

Частиною другою статті 137 ЦПК Українипередбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката, як один з видів судових витрат, підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням указаних вимог закону та досліджених доказів, яким судами надана належна правова оцінка, обґрунтованими є висновки суду першої та апеляційної інстанції про часткове задоволення позову про надання дозволу позивачу на тимчасовий виїзд з України із дочкою сторін у Республіку Туреччину та Італію без згоди та супроводу батька (відповідача по справі) у зазначений період часу для відпочинку, лікування та проходження медичних оглядів. При цьому обґрунтовано враховані судами доводи про те, що у позивача та у малолітньої дочки сторін наявні важливі життєві зв`язки у вказаній країні (Італії).

Посилання касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та надаючи їй дозвіл на багаторазові протягом 2018 року тривалістю протягом двох місяців виїзди за межі України з малолітньою дочкою ОСОБА_4 без його супроводу, як батька, фактично унеможливив виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова у справі № 446/2339/15-ц, яким визначено способи його участі у вихованні дитини, були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанції, яким надана належна правова оцінка, та враховано при визначені періоду перебування дитини за кордоном, і не спростовують висновків про те, що надання такого дозволу відповідатиме найкращим інтересам дитини, яка потребує лікування та оздоровлення, а у позивача та у малолітньої дочки сторін наявні важливі життєві зв`язки у вказаній країні (Італії).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, постанова суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для проведення розподілу судових витрат та ухвала цього суду про відмову у задоволенні її зави про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат були предметом розгляду суду апеляційної інстанції і їм надана належна правова оцінка, та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відсутність законних підстав для перерозподілу судових витрат та для ухвалення додаткового рішення.

Інші доводи касаційних скарг не впливають на правильність прийнятих рішень та не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах судових рішень.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року, постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 02 липня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович