Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 444/2303/18

провадження № 61-16170св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області, про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року у складі судді Зеліско Р.Й. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця», залізниця) звернулося до суду з позовом, у якому просило зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою смуги відведення АТ «Укрзалізниця», а саме звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області (далі - Малехівська сільська рада) на 20 км + 63 м - 20 км + 82 м залізничного напрямку Рудно - Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів шляхом демонтажу сітчастої огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ «Укрзалізниця» посилалося на те, що згідно з планом смуги відведення лінії Рудно - Підбірці від км 11 + 106 м до км 20 + 534 м від 1962 року, погодженим із старшим землевпорядником Нестеровського району (колишня назва Жовківського району у 1951-1991 роках) Львівської області, у користуванні залізниці перебуває земельна ділянка смуги відведення, зокрема в адміністративних межах Малехівської сільської ради, зазначених у цьому плані. 17 листопада 2015 року комісія у складі головного інженера, інженера землевпорядника та старшого шляхового майстра відокремленого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії» під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах Малехівської сільської ради виявила, що на 20 км + 63 м - 20 км + 82 м перегону Рудно - Підбірці за ходом кілометрів на відстані 5 метрів з правої сторони від осі головної колії, при ширині смуги відведення залізниці 20 м від осі головної колії, знаходиться огороджена сіткою земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (далі - село Малехів), якою користуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Площа накладення становить 0,0080 га.

На його думку, відповідачі самовільно, без будь-яких правових підстав, розмістили сітчасту огорожу на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушили право залізниці на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту.

Спірна земельна ділянка в межах Малехівської сільської ради станом на 1958 рік була зайнята об`єктами залізничної інфраструктури, про що свідчить інвентарна картка обліку основних засобів, в якій зазначено момент введення в експлуатацію верхньої будови колії головної колії перегону Дубляни Львівські - Підбірці та план смуги відведення лінії Рудно - Підбірці від км 11 + 106 м до км 20 + 534 м від 1962 року, погоджений із старшим землевпорядником Нестеровського району. У розумінні Закону України «Про основи містобудування» зазначена проєктно-технічна документація є містобудівною документацією, яка є підставою для надання у власність земель, встановлює розміри спірної земельної ділянки, віднесеної до земель залізничного транспорту, містить необхідну інформацію щодо виникнення у залізниці права постійного користування земельною ділянкою.

Звернення із цим позовом спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значущого питання про передання земельної ділянки з державної власності у приватну та повернення у державну власність землі, яка вибула з її власності незаконно, шляхом вчинення Малехівською сільською радою неправомірних дій. У зв`язку з цим просило позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Жовківський районний суд Львівської області рішенням від 28 березня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач без залучення уповноваженого суб`єкта самостійно встановив, що відповідачі самовільно зайняли спірну земельну ділянку, а тому його посилання на те, що частина земельної ділянки площею 0,0080 га, яка перебуває в користуванні відповідачів, знаходиться в смузі відведення залізниці, є безпідставним та необґрунтованим.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 06 жовтня 2020 року рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Також суд виходив з безпідставності доводів апеляційної скарги про неврахування судом того, що спірна земельна ділянка у позивача не вилучалась, згоди на вилучення земельної ділянки чи заяви про відмову від права користування земельною ділянкою залізниця не надавала, оскільки спірна земельна ділянка перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством на АДРЕСА_1 ще до будівництва залізниці на території села Малехів (до 1962 року).

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У жовтні 2020 року АТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказувало те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги посилання позивача на план смуги відведення лінії Рудно - Підбірці Львівської залізниці від км 11 + 166 м до км 20 + 534 м, що розроблений проєктною організацією «Дорпроект» Південно-Західної залізниці у 1962 році, як належний доказ на підтвердження знаходження огорожі на земельній ділянці, яка входить до смуги відведення залізниці.

У грудні 2020 року Малехівська сільська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими. Суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначила, що спірна земельна ділянка перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством на АДРЕСА_1 ще до будівництва залізниці на території села Малехів. Наданий позивачем акт від 17 листопада 2015 року складено з порушенням вимог законодавства та прав власника земельної ділянки, зокрема до обстеження земельної ділянки не залучено відповідачів, представників сільської ради, а також уповноваженого суб`єкта, якому надано право здійснювати державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства, що ставить під сумнів законність обстеження земельної ділянки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 грудня 2020 року справа № 444/2303/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 червня 2001 року № 011976 ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 також є власником 1/2 цього житлового будинку, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 14 червня 2001 року № 011977.

З довідки Малехівської сільської ради від 05 вересня 2018 року № 1113/02-19 встановлено, що згідно з поземельним обліком села Малехів за домогосподарством на АДРЕСА_1 обліковується земельна ділянка площею 0,2000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на якій розташований житловий будинок, що перебуває у спільній частковій власності.

Згідно з довідкою Малехівської сільської ради від 05 вересня 2018 року № 1111/02-19 за домогосподарством на АДРЕСА_1 відповідно до погосподарського обліку 1974-1976 років, обліковувалось 0,21 га землі та житловий будинок 1925 року побудови.

З довідки Малехівської сільської ради від 05 вересня 2018 року № 1112/02-19 видно, що згідно з книгою обліку сплати земельного податку за використання землі на території Малехівської сільської ради за користування земельною ділянкою площею 0,2000 га на АДРЕСА_1 було сплачено земельний податок за період з 1997 року до 2016 року. Попередній землекористувач був звільнений від сплати земельного податку як пенсіонер.

Згідно з викопіюванням з інвентаризаційної карти села Малехів 1972 року на вулиці Лесі Українки, 22 зображена земельна ділянка, яка перебуває у користуванні відповідачів.

Крім цього, з викопіювання з генерального плану села Малехів 1990 року, 2008 року встановлено, що зазначена земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту - села Малехів та прилягає до дороги на вулиці Лесі Українки.

Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «Укрзалізниця» посилалося на план смуги відведення лінії Рудно - Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестеровського (на сьогоднішній день Жовківського) району Львівської області від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м, який був розроблений проєктною організацією «Дорпроект» Південно-Західної залізниці у 1962 році, та зазначало, що право землекористування спірною земельною ділянкою виникло в залізниці згідно зі згаданим планом смуги відведення 1962 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Згідно із частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт».

Частиною другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»).

Аналогічна правова норма міститься у статті 68 ЗК України.

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначила, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивачки порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які беззаперечно вказували б, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «Укрзалізниця» посилалося на те, що 17 листопада 2015 року комісія під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах Малехівської сільської ради виявила, що на 20 км + 63 м - 20 км + 82 м перегону Рудно - Підбірці за ходом кілометрів на відстані 5 метрів з правої сторони від осі головної колії, при ширині смуги відведення залізниці 20 м від осі головної колії, знаходиться огороджена сіткою земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , якою користуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Площа накладення становить 0,0080 га, чим порушено права залізниці на користування земельною ділянкою.

Досліджуючи акт обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2015 року у сукупності з іншими доказами, місцевий суд встановив, що позивач не надав жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, які підписали зазначений акт, і доказів, що такі особи є працівниками відокремленого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії», а їхні підписи не скріплені печаткою. Також суд встановив

розходження в інформації щодо розміру земельної ділянки, якою користується позивач, в акті обстеження земельної ділянки від 17 листопада 2015 року та податковій декларації з плати за землю за 2018 рік, оскільки у податковій декларації зазначено, що позивач користується земельною ділянкою площею 14,2 га, а в акті зазначено, що позивач користується земельною ділянкою площею 17,1368 га.

Апеляційний суд підтвердив встановлені місцевим судом розбіжності у площі земельної ділянки, якою користується позивач.

Згідно з частиною третьою статті 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Для розгляду та вирішення земельних спорів органи місцевого самоврядування створюють узгоджувальні комісії.

Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначений статтею 159 ЗК України.

Водночас позивач не надав, а суди не встановили наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування щодо вирішення земельного спору між сторонами про накладення земельних ділянок у межах населеного пункту.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази, дійшли правильного висновку, що позивач не довів порушення відповідачами меж належної йому земельної ділянки, зокрема, того, що частина земельної ділянки площею 0,0080 га, яка перебуває в користуванні відповідачів, знаходиться в смузі відведення залізниці.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, є необґрунтованими, оскільки у зазначених справах висновки зводяться до того, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Водночас у справі, що переглядається Верховним Судом, предметом доказування є той факт, що частина земельної ділянки, якою користуються відповідачі, належить до земель залізничного транспорту (статус самої ділянки не оспорюється). Таким чином висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун