ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 444/2774/16-ц
провадження № 61-5049св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Дублянська міська рада Жовківського району Львівської області, ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 травня 2019 року, ухвалене у складі судді Зеліска Р. Й., та постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, прийняту колегією у складі суддів:Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне
підприємство (далі - ДП) «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», про визнання права на приватизацію земельної ділянки, визнання недійсним рішення та зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позову зазначив, що він є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яка не оформила право власності на земельну ділянку площею 0,1900 га, що перебувала в її користуванні.
У березні 2014 року він звернувся до Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області із заявою про передачу йому безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) земельну ділянку площею 0,1900 га, розташовану на АДРЕСА_1 .
Рішенням Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області від 10 квітня 2014 року № 24 йому надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою.
У січні 2016 року Державне підприємство «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовив технічну документацію із землеустрою присадибної ділянки площею 0,1900 га.
На початку лютого 2016 року він подав до Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області заяву про затвердження технічної документації.
5 квітня 2016 року Державне підприємство «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» склало акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки та акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, які відмовився підписувати ОСОБА_2 .
Комісія Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області ухвалила рішення не рекомендувати до затвердження розроблену Державним підприємством «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічну документацію.
Рішенням Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області
від 24 листопада 2016 року № 39 відмовлено у затвердженні технічної документації у зв`язку з її невідповідністю фактичним межовим знакам «огорожі» та відсутністю підписів власників (користувачів) суміжної земельної ділянки.
З вказаним рішенням ОСОБА_1 не погодився.
Крім того, позивач вказав, що у 1987 році батьками ОСОБА_2 самовільно збудовано гараж розміром 3,20 х 2,86 кв.м, частина якого знаходиться на його земельній ділянці.
Тому просив:
- визнати за ним право на приватизацію земельної ділянки площею 0,1900 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним рішення Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області від 24 листопада 2016 року № 39 «Про розгляд постанови Жовківського районного суду від 3 серпня 2016 року за його адміністративним позовом та технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 площею 0,1900 га у власність ОСОБА_1 », протокол № 2 про засідання комісії з розгляду земельних спорів, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»;
- зобов`язати Дублянську міську раду Жовківського району Львівської області розглянути на пленарному засіданні сесії подану ним 4 березня 2016 року заяву про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,1900 га в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1 , що розташована на АДРЕСА_1 , без підпису суміжного землекористувача та передачу даної земельної ділянки у безоплатну власність у місячний термін, прийняти рішення у відповідності до чинного законодавства України;
- зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати самочинно збудований гараж розміром 3,20 х 2,86 кв.м, що розташований на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 28 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про недоведеність позовних вимог.
Вказував, що оскаржуване позивачем рішення Дублянської міської ради
від 24 листопада 2016 року № 39 ухвалено з додержанням вимог законодавства. Вирішуючи питання щодо встановлення меж земельної ділянки, комісія із земельних спорів дійшла висновку про те, що надана ОСОБА_1 документація не відповідає дійсним обставинам та фактичним межовим знакам «огорожі». Заявнику рекомендовано повторно звернутися до Дублянської міської ради щодо затвердження технічної документації після усунення всіх недоліків та зауважень.
Відтак, суд дійшов висновку про встановлення факту існування невідповідності технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд фактичним межовим знакам.
Також суд першої інстанції враховував відсутність у ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
Вимогу заявника щодо зобов`язання Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області розглянути на пленарному засіданні сесії подану ним 4 березня 2016 року заяву суд першої інстанції також вважав безпідставною, оскільки таку заяву рада розглянула із наданням відповіді в установленому законом порядку.
З урахуванням відмови у задоволенні вказаних позовних вимог, суд вважав, що вимога щодо визнання за ОСОБА_1 права на приватизацію земельної ділянки площею 0,1900 га також не підлягає задоволенню.
Залишаючи без задоволення вимогу позивача про зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати самочинно збудований гараж розміром 3,20 х 2,86 кв.м, суд першої інстанції виходив із того, що вказане майно розташоване на земельній ділянці відповідача.
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 травня 2019 року - без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
11 березня 2020року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, послаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області
від 28 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 20 лютого 2020 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 5 травня 2020 року у справі № 404/3048/18 (провадження № 61-19228св19), про те, що «стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) та від 12 лютого 2020 року
у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19)».
Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 4 травня 2020 року у справі № 813/2061/17 (адміністративне провадження №К/9901/48918/18), від 30 квітня 2020 року
у справі № 812/1313/18 (адміністративне провадження № К/9901/68206/18),
від 6 грудня 2019 року у справі № 813/4498/16 (адміністративне
провадження № К/9901/18504/18), від 17 квітня 2018 року
у справі № 812/1557/17 (адміністративне провадження № К/9901/33241/18),
від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 (адміністративне
провадження № К/9901/3734/17), про те, що підстави для відмови у процесі приватизації земельної ділянки є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували висновок,
викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 листопада
2019 року у справі № 509/1350/17 (провадження № 11-551апп19), згідно з яким суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд».
Також заявник зазначає про неврахування судами висновків, викладених у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/1922/14 (касаційне провадження № К/9901/14050/18), про те, що «частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним […] Аналіз цієї норми свідчить, що земельним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України». Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14 (адміністративне провадження № К/9901/4809/18) та від 11 вересня 2019 року
у справі № 819/570/18 (адміністративне провадження № К/9901/63008/18).
Разом з тим, заявник вказує, що суди не врахували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, про те, що рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 рокувідкрито касаційне провадження і витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи
заявника про застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року
у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) т, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19), від 6 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 (провадження № 11-551апп19), у постановах
Верховного Суду від 5 травня 2020 року у справі № 404/3048/18
(провадження № 61-19228св19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/1922/14 (касаційне провадження № К/9901/14050/18), від 11 вересня 2019 року
у справі № 819/570/18 (адміністративне провадження № К/9901/63008/18),
від 4 травня 2020 року у справі № 813/2061/17 (адміністративне
провадження № К/9901/63008/18), від 30 квітня 2020 року
у справі № 812/1313/18 (адміністративне провадження № К/9901/68206/18),
від 6 грудня 2019 року у справі № 813/4498/16 (адміністративне
провадження № К/9901/18504/18), від 17 квітня 2018 року
у справі № 812/1557/17 (адміністративне провадження № К/9901/33241/18),
від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 (адміністративне
провадження №К/9901/3734/17), у постанові Верховного Суду України
від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після ОСОБА_3 і отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 серпня 2012 року за № 2286.
До складу спадщини після ОСОБА_3 входить житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 .
Судами встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями на
АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 - житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 .
Зі змісту довідки Дуплянської міської ради № 367 від 1 липня 2013 року суди встановили, що:
- житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 згідно з фактичним планом території земельної ділянки розташований на земельних ділянках площею 0,1691 га та 0,2108 га (разом 0,3799 га), а відповідно до записів у погосподарській книзі - 0,31 га.
- житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_2 згідно з фактичним планом території земельних ділянок розташований на земельній ділянці 0,2689 га та 0,2899 га (разом 0,5586 га), а відповідно до записів у погосподарській книзі площа земельної ділянки складає 0,55 га.
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Дублянської міської ради із заявою про передачу йому безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) земельної ділянки площею 1900 кв.м, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Рішенням Дублянської міської ради від 10 квітня 2014 року № 24 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,19 га за вказаною адресою.
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», яке виготовило технічну документацію із землеустрою присадибної ділянки площею 0,19 га.
На початку лютого 2016 року ОСОБА_1 подав до Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області заяву про затвердження зазначеної технічної документації.
5 квітня 2016 року представник ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» в присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 склав акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки і акт прийому передачі межових знаків на зберігання, які ОСОБА_2 підписувати відмовився.
9 листопада 2016 року комісія з розгляду земельних спорів Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області з виїздом на місце розглянула надані ОСОБА_5 матеріали технічної документації і встановила, що межа між земельною ділянкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проходить по існуючих металевих стовпах колишньої огорожі.
Комісія з розгляду земельних спорів рекомендувала сесії Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області не затверджувати технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виготовлену ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», оскільки вказана документація не відповідає дійсності та фактичним межовим знакам «огорожі».
Рішенням Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області
від 24 листопада 2016 року № 39 ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні технічної документації у зв`язку з тим, що вказана документація не відповідає дійсності та фактичним межовим знакам «огорожі», відсутні підписи власників (користувачів) суміжної земельної ділянки.
Зі змісту висновку експертів № 2218-2220 комісійної судової будівельно-технічної, земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, складеного Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз
від 29 березня 2019 року, суди встановили, що:
- технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих
на АДРЕСА_1 площею 0,1900 га, яка розроблена
ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»
в 2016 році, не відповідає вимогам пункту 1 статті 34 Закону України «Про державний земельний кадастр»;
- конфігурація, розміри та площа земельних ділянок НОМЕР_3 , НОМЕР_1 та НОМЕР_2 згідно з абрисами (схематичного зображення), складеними 18 жовтня 1986 року під час інвентаризації домоволодінь, не відповідають тій конфігурації, площі та розмірам, які зазначені в абрисах земельної ділянки ОСОБА_1 і містяться в технічній документації, розробленій у 2016 році;
- фактичне розташування будівель і споруд відносно існуючої межі між земельними ділянками НОМЕР_1 та НОМЕР_2 не відповідає їх розташуванню відносно межі, що відображена в технічній документації ОСОБА_1 ;
- будівля гаража розміром 3,20 х 2,86 кв.м повністю розташована на земельній ділянці НОМЕР_2 та не порушує меж суміжного землекористувача, при цьому не відповідає вимогам Державних будівельних норм В.2.3.-15:2007 «Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів» і була самочинним будівництвом.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов таких висновків.
Статтею 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу (далі - ЗК) України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель (частина четверта статті 118 ЗК України).
Суди першої та апеляційної інстанцій із поданих сторонами доказів установили, що фактичне розташування межі між земельними ділянками ОСОБА_1 (НОМЕР_1) та ОСОБА_2 ( НОМЕР_2 ) не відповідає тій межі, яка відображена в технічній документації, наданій заявником.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що саме з підстави невідповідності технічної документації дійсному розташуванню земельної ділянки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 відмовлено у її затвердженні, про що Дублянською міською радою Жовківського району Львівської області ухвалено рішення від 24 листопада 2016 року № 39.
Таким чином, помилковими є твердження заявника про те, що рішення Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області від 24 листопада 2016 року № 39 про відмову у затвердженні технічної документації ухвалене виключно у зв`язку з відмовою ОСОБА_2 підписувати акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки і акт прийому-передачі межових знаків на зберігання.
Врахувавши обставини справи та докази, наявні у матеріалах справи, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин положення ЗК України і обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання права на приватизацію земельної ділянки та визнання недійсним рішення Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області від 24 листопада 2016 року № 39.
Встановивши, що Дублянська міська рада Жовківського району Львівської області розглянула заяву ОСОБА_1 про затвердження технічної документації, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні вимоги заявника про зобов`язання відповідача здійснити розгляд вказаної заяви.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили із того, що позовні вимоги, які не підтверджені належними доказами, не підлягають задоволенню.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на наявність самочинно збудованого ОСОБА_2 гаража розміром 3,20 х 2,86 кв.м, який розташований на АДРЕСА_1 .
Європейській суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України суди, мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що гараж розміром 3,20 х 2,86 кв.м, розташований на АДРЕСА_1 , повністю знаходиться на земельній ділянці № НОМЕР_2 та не порушує меж суміжного землекористувача ОСОБА_1 і дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині.
Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження своїх вимог, що встановлено судами першої та апеляційної інстанцій. Касаційний суд під час касаційного перегляду справи не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Тому доводи касаційної скарги у цій частині не впливають на правильність рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах
від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) і № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), від 12 лютого 2020 року
у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19), та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 5 травня 2020 року у справі № 404/3048/18 (провадження № 61-19228св19), відхиляються касаційним судом, оскільки підставою для відмови у затвердженні технічної документації у даній справі, крім відсутності підписів суміжних землекористувачів, є її невідповідність фактичним межовим знакам та дійсним обставинам.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 4 травня 2020 року
у справі № 813/2061/17 (адміністративне провадження №К/9901/48918/18),
від 30 квітня 2020 року у справі № 812/1313/18 (адміністративне
провадження № К/9901/68206/18), від 6 грудня 2019 року у справі № 813/4498/16 (адміністративне провадження № К/9901/18504/18), від 17 квітня 2018 року
у справі № 812/1557/17 (адміністративне провадження № К/9901/33241/18),
від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 (адміністративне
провадження № К/9901/3734/17), від 15 жовтня 2019 року
у справі № 813/1922/14 (касаційне провадження № К/9901/14050/18)
від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14 (адміністративне провадження № К/9901/4809/18) та від 11 вересня 2019 року у справі № 819/570/18 (адміністративне провадження № К/9901/63008/18), оскільки у вказаних справах Верховний Суд викладав висновок щодо підстав відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; у справі, яка переглядається, предметом оспорювання є рішення органу місцевого самоврядування про відмову у затвердженні проекта землеустрою.
Безпідставними є посилання заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 6 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 (провадження № 11-551апп19), оскільки у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанції вважали недоведеними обставини щодо незаконності оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування.
Також підлягають відхиленню доводи заявника про неврахування судами висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня
2015 року у справі № 21-1465а15, оскільки у справі, яка переглядається, не встановлено порушення відповідачами прав позивача.
Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.
Касаційний суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання
ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, яке міститься в касаційній скарзі, оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 лютого 2020 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська