Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 445/442/16-ц

провадження № 61-13434св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 31 травня 2018 року у складі судді Пилип`яка П. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила привести нерухоме майно - нежитлове приміщення складу площею 464,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , у попередній стан, зазначений у технічному паспорті, шляхом зобов`язання відповідача здійснити його перебудову за власний кошт.

Позовна заява мотивована тим, що 22 вересня 2003 року вона разом із відповідачем набули у спільну часткову власність нежитлове приміщення - склад площею 464,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Певного порядку користування зазначеного нежитлового приміщення між нею та відповідачем визначено не було. Разом з тим відповідач чинить їй перешкоди

у користуванні спільним майном, які виявляються у тому, що вона здійснила часткову перебудову належного їм на праві спільної часткової власності нежитлового приміщення, зокрема встановила там внутрішні перегородки, замурувала деякі із вікон та вхідних дверей, облаштувала систему опалення, яка не відповідає вимогам пожежної безпеки, змонтувала дверні отвори у несучих конструкціях та встановила власні замки на усіх вхідних дверях, що призвело до зміни технічних характеристик складського приміщення та невідповідності технічному паспорту на об`єкт нерухомого майна, а також суттєво впливає на безпеку його використання за призначенням. Така перебудова проведена відповідачем без розробленого та затвердженого проекту реконструкції нерухомого майна, без дозволу на початок здійснення будівельних робіт

з реконструкції об`єкта нерухомого майна, а також без її, як співвласника майна, згоди.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила виділити їй в натурі Ѕ частку в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення № 1 площею 59,7 кв. м, приміщення № 2 площею 138,1 кв. м, частину приміщення № 3 площею 34,5 кв. м зі сторони, що примикає до приміщення № 2.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що спірний об`єкт нерухомого майна загальною площею 464,7 кв. м, який складається з приміщення № 1 площею 59,7 кв. м, приміщення № 2 площею 138,1 кв. м, приміщення № 3 площею 95,7 кв. м та приміщення № 4 площею 171,2 кв. м, належить їй та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності в рівних частках.

З 2003 року, тобто з часу набуття права власності на зазначене приміщення, вона фактично володіє та користується приміщеннями № 1, № 2 та частиною приміщення № 3, що фактично відповідає розміру її частки у праві спільної часткової власності. Приміщення № 2 площею 138,1 кв. м використовувала для здійснення підприємницької діяльності, як магазин та склад будівельних матеріалів. В цьому приміщенні вона провела внутрішній ремонт, а саме: поштукатурила та побілила стіни та стелю, влаштувала плитку на підлозі, обшила гіпсокартоном та ДСП внутрішні підпірні колони. Крім того, провела ремонт частини даху (замінила старий покрівельний матеріал на новий).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 31 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено:

виділено ОСОБА_2 в натурі Ѕ частку складського приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення під літ. І площею 59,7 кв. м, приміщення під літ. ІІ площею 138,1 кв. м та частину приміщення під літ. ІІІ площею 34,55 кв. м зі сторони, що примикає до приміщення під літ. ІІ;

припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 на Ѕ частку складського приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення під літ. І площею 59,7 кв. м, приміщення під літ. ІІ площею 138,1 кв. м та частину приміщення під літ. ІІІ площею 34,55 кв. м. зі сторони, що примикає до приміщення під літ. ІІ.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_2 володіє лише тією частиною спірного приміщення, яка належить їй на праві спільної часткової власності та яка узгоджена із відповідачем щодо використання, тому права позивача за первісним позовом не порушені, а також з недоведеності того, що саме ОСОБА_2 здійснила дії, які призвели до змін належного сторонам на праві спільної часткової власності складського приміщення. При цьому судом першої інстанції враховано висновок судової будівельно-технічної експертизи від 28 квітня

2017 року № 4676; заперечення на позов відповідача за первісним позовом; визнання відповідачем внесення змін у конструкцію спірного нежитлового приміщення складу без згоди позивача щодо замурування двох віконних отворів, пробиття нових отворів під вікна, встановлення вікон і дверей, облаштування туалету; показання свідків.

Разом з тим суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зробив висновок, що позовні вимоги в частині зобов`язання ОСОБА_2 пробити віконні прорізи на місці закладених, влаштувати віконні блоки та демонтувати туалет в приміщенні під літ. ІІ є підставними.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суди зробили висновок, що визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном,

а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки відповідно до часток співвласників. Суди вважали, що на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи від 28 квітня 2017 року № 4676 така можливість є, приміщення технічно можливо поділити на два окремі із відповідністю рівних площ по 232,35 кв. м, що відповідає Ѕ ідеальній частці кожного співвласника.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині не вирішення судом першої інстанції питання землекористування під спірним об`єктом нерухомого майна, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до позовних вимог зазначене питання не є предметом спору, тому суд першої інстанції не міг виходити за межі позовних вимог.

Аргументи учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 31 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права; невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; неправильну оцінку судами спірним правовідносинам сторін у справі, просить скасувати зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов ОСОБА_1 та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Касаційна скарга обґрунтована тим, що під час розгляду справи відповідач за первісним позовом визнала факт здійснення перебудови спільного нерухомого майна без отримання на те її згоди, а також те, що висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28 квітня 2017 року № 4676 доведено факт самовільної перебудови ОСОБА_2 спірного об`єкту нерухомого майна без її згоди, що

є підставою для задоволення її позову та приведення майна у попередній стан та в зв`язку з чим виділ в натурі частки у спільній частковій власності не допускається.

Суди зробили неправильний висновок про визначення висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28 квітня 2017 року № 4676 технічної можливості провести поділ спірного приміщення, оскільки серед переліку питань, які стояли перед спеціалістом, не ставилосьпитань щодо визначення технічної можливості поділу спірного об`єкту нерухомого майна на різні об`єкти, як і не було питань щодо того, чи буде при цьому забезпечено дотримання державних будівельних норм.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції,

з висновками якого погодився і апеляційний суд, не дослідив питання землекористування. Сторонами у справі не оформлено у визначеному законом порядку право користування земельною ділянкою, що знаходиться під спірним об`єктом нерухомого майна, що в свою чергу унеможливлює його поділ та подальшу реєстрацію права власності на виділені об`єкти.

Суди зробили висновок про наявність підставою для виділення частини спільного майна в натурі без врахування позицій у постановах Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 та від 16 листопада 2016 року у справі

№ 6-1443цс16.

У суду першої інстанції відсутні процесуальні підстави для розгляду зустрічного позову, оскільки його об`єднано з первісним позовом з порушенням процесуального строку (частини перша, третя статті 123 ЦПК України).

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до суду відзив, у якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Рух справи

УхвалоюВерховного Суду від 26 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від

22 вересня 2003 року № 1532501 приміщення складу за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по Ѕ частці кожній на підставі рішення Золочівського районного суду Львівської області від 04 липня 2003 року.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи вказаний об`єкт нерухомого майна складається зі складу № І площею 59,7 кв. м, складу № ІІ площею 138,1 кв. м, складу № ІІІ площею 95,7 кв. м та складу № ІV площею 171,2 кв. м; його загальна площа становить 464,7 кв. м.

Відповідно до висновку судової будівельно - технічної експертизи від 28 квітня 2017 року № 4676:

у приміщенні під літ. І площею 59,7 кв. м зміщено перегородку в сторону самого приміщення (по технічному паспорту ширина самого приміщення складає 6,15 м, фактично - 4,73 м) ; в цьому ж приміщенні відсутні колони, влаштовано розділяючі перегородки, внаслідок чого облаштовано три приміщення, які використовуються як офісні та допоміжні до них; в переміщеній перегородці влаштовано дверний проріз для входу до самочинно збудованого санітарного вузла (туалету);

в приміщенні під літ. ІІ по лінії проходження колон влаштовано перегородку

з гіпсокартонних плит із заповненням мінеральною ватою, чим розділено приміщення на торговий зал, в якому зроблено ремонт та допоміжне складське приміщення, в якому ремонт не проведено;

в допоміжному приміщенні самочинно влаштовано туалет зі шлакоблоків розміром 1.60 х1.50, вхід до якого здійснюється з приміщення під літ. І (зовні стіни влаштованого приміщення не обштукатурені, всередині оздоблені штукатуркою, керамічною плиткою та сантехнічними приладами (унітаз, умивальник);

в торговому приміщенні влаштовано автономний металевий котел на твердому паливі, який опалює приміщення магазину; зі сторони тильного фасаду віконні прорізи закладено цеглою;

в приміщенні під літ. ІІІ розмір стіни по технічному паспорту складає 9,85 м, по факту - 11,70 м, тобто в цьому приміщенні зміщено перегородку на

1,85 м в сторону цього ж приміщення, демонтовано колони, влаштовано посилення перекриття металевою балкою та влаштовано оглядову яму висотою 1,50 м для обстеження автотранспорту, закладено віконний проріз цеглою та влаштовано металеві двері для заїзду автотранспорту до оглядової ями.

У цьому ж висновку експертом запропоновано варіант поділу площі приміщень, які є рівними по 232,35 кв. м, що відповідає ідеальній частці кожного співвласника.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють

і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

У частинах першій, третій статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року У справа № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18) вказано, що «тлумачення частини другої статті 367 ЦК України свідчить, що поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».

У постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13 зроблено висновок, що «у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні

в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності у разі поділу (стаття 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників. Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності,

є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників

з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників».

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі

№ 6-1443цс16 зроблено висновок, що «виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але

з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру

й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно».

У постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 зазначено, що «частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку

у спільному майні.

… норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів

у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146). При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Таким чином, за змістом статей 357, 376, розділу 3.4. Методичних рекомендацій № 146, пункту 3 ДБН власник може самостійно здійснювати такі переобладнання об`єкта нерухомого майна, які не підпадають під ознаки реконструкції або перебудови, не суперечать закону, не порушують прав та охоронюваних інтересів інших осіб».

З такими висновками погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 14-43цс20).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним

з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі

№ 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що «суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

У справі, що переглядається, суди: не визначилися з характером спірних правовідносин та не вирішили по суті спір про поділ в натурі спірного приміщення між співвласниками; не врахували, щоу разі поділу в натурі об?єкту нерухомого майна право спільної часткової власності на це майно припиняється для всіх співвласників; не врахували, що допустимим доказом про технічну можливість поділу в натурі об?єкту нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб`єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу.

Крім того, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зробив висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині зобов`язання ОСОБА_2 про приведення спільного нерухомого майна у попередній стан є частково обґрунтованими, проте відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. Апеляційний суд зазначеному оцінки не надав, допущені судом першої інстанції суперечності не усунув.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції об`єднав зустрічний позов з первісним у порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідач має право пред`явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

У цій справі ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від

01 березня 2016 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та призначено судовий розгляд справи на 21 квітня 2016 року.

18 квітня 2016 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов (а. с. 71, т. 1), тобто з дотриманням встановлених вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 411 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 31 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року скасувати.

Передати справу № 445/442/16-ц на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Золочівського районного суду Львівської області від 31 травня 2018 року та постанова Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов