Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 448/1586/17
провадження № 61-2779св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Судововишнянська міська рада Львівської області, Виконавчий комітет Судововишнянської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Відділ у Мостиському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Судововишнянської міської ради Львівської області про скасування рішення органу місцевого самоврядування.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що їй на праві спільної власності на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру від 23.05.1994 року належить квартира АДРЕСА_1 . Квартира АДРЕСА_6 у вказаному житловому будинку належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частках по Ѕ кожному. Квартира АДРЕСА_2 у вказаному житловому будинку належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 у 1/6 частки.
Прибудинкова територія навколо будинку перебуває у комунальній власності Судововишнянської міської ради. Однак, як їй стало відомо 06 травня 2016 року під час розгляду цивільної справи № 448/124/16 в Мостиському районному суді Львівської області, всупереч нормам законодавства частина прибудинкової території була приватизована ОСОБА_2 , а саме земельна ділянка площею 0,0100 га під будівництво індивідуального гаража по
АДРЕСА_3 на підставі рішення 10 сесії 4 скликання Судововишнянської міської ради від 24 грудня 2003 року № 16.
Жодних актів узгодження меж земельної ділянки чи інших документів вона не підписувала, межа спірної ділянки проходить по стіні будинку АДРЕСА_3 , а сама земля на момент приватизації була прибудинковою територією, тому гр. ОСОБА_2 не мав законного права на приватизацію цієї спірної земельної ділянки. Вважає, що оскільки межа спірної ділянки проходить по стіні будинку АДРЕСА_3 , відтак з нею та з іншими мешканцями будинку зобов`язані були узгодити межі цієї земельної ділянки.
До моменту приватизації спірної земельної ділянки Судововишнянська міська рада прийняла наступні рішення: рішення виконавчого комітету № 369 від
30 серпня 2002 року; акт вибору земельної ділянки гр. ОСОБА_2 від 16 жовтня 2002 року; рішення виконавчого комітету № 468 від 29 листопада 2002 року; рішення № 7 четвертої сесії четвертого скликання від 31 січня 2003 року; рішення десятої сесії четвертого скликання від 24 грудня 2003 року. Вважає, що при цьому були допущені грубі порушення прав інших мешканців будинку АДРЕСА_3 . Також стверджує, що сім`я ОСОБА_2 перетворила багатоквартирний будинок на власний особняк, приватизувавши єдиний проїзд до вказаного будинку.
З урахуванням уточнення і доповнення позову до ОСОБА_2 і Судововишнянської міської ради Львівської області просила суд:
скасувати рішення № 369 виконавчого комітету Судововишнянської міської ради від 30 серпня 2002 року;
скасувати Акт вибору земельної ділянки для ОСОБА_2 від 16 жовтня 2002 року;
скасувати рішення виконавчого комітету Судововишнянської міської ради № 468 від 29 листопада 2002 року;
скасувати рішення № 7 четвертої сесії четвертого демократичного скликання Судововишнянської міської ради від 31 січня 2003 року;
скасувати рішення десятої сесії четвертого демократичного скликання від 24 грудня 2003 року;
скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЛВ № 001487 від 20 вересня 2004 року;
усунути їй перешкоди в користуванні прибудинковою територією шляхом надання дозволу на зняття всіх внутрішніх загороджень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 23 жовтня
2019 року, з урахуванням ухвали Мостиського районного суду Львівської області від 22 листопада 2019 року про виправлення описки в резолютивній частині рішення в частині відомостей щодо учасників справи, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення 10 сесії 4 демократичного скликання Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області за № 16 від 24 грудня 2003 року «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_3 ».
Визнано протиправним та скасовано рішення виконкому Судововишнянської міської ради за № 369 від 30 серпня 2002 року «Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження по вибору земельної ділянки по АДРЕСА_3 під будівництво індивідуального гаражу».
Визнано протиправним та скасовано Акт вибору земельної ділянки під будівництво індивідуального гаражу у АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 від 16 жовтня 2002року.
Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Судововишнянської міської ради за № 468 від 29 листопада 2002 року «Про затвердження матеріалів попереднього погодження під будівництво індивідуального гаражу по АДРЕСА_3 ».
Визнано протиправним та скасовано рішення 4 сесії 4 демократичного скликання Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області за №7 від 31 січня 2003 року «Про затвердження проекту забудови та надання дозволу на виготовлення проекту відведення».
Скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ
№ 001487 від 20 вересня 2004 року виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0100 га, що розташована у АДРЕСА_3 , призначену для будівництва індивідуального гаража.
В задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні прибудинковою територією відмовлено.
Стягнуто з Судововишнянської міської ради Львівської області, Виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Львівської області та ОСОБА_2 в рівних частинах з кожного в дохід держави судовий збір на загальну суму 4 482 грн, тобто по 1 494 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при приватизації громадянами одно- або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з пунктом 5 статті 10 Закону від 19 червня 1992 р. N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» здійснюється в порядку та на умовах, передбачених частиною третьою статті 42 ЗК, якою встановлено, що порядок використання земельних ділянок, де розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Отже, враховуючи положення ЦК України, Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», прибудинкова територія належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.
ОСОБА_2 за згодою для приватизації частини прибудинкової території житлового будинку АДРЕСА_3 до ОСОБА_1 чи інших власників квартир даного будинку не звертався. Тому без дозволу власників квартир у багатоквартирному будинку Судововишнянська міська рада не мала права передавати частину земельної ділянки, яка є прибудинковою територією цього будинку, призначеною для його обслуговування, у власність гр. ОСОБА_2 для будівництва індивідуального гаражу, при цьому впритул до стіни даного будинку, чим обмежила власників, в тому числі і позивача, в доступі до їхнього будинку та позбавила їх можливості обслуговувати об`єкти нерухомості.
Крім того виділення відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, межа якої проходить по стіні багатоквартирного будинку, є порушенням Державних будівельних норм, передбачених пунктом 3.25 Правил «Містобудування. Планування і забудови міських і сільських поселень ДБН 360-92*», затверджених Наказом Держкоммістобудування
17 квітня 1992 № 44, яким встановлено, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.
Таким чином, спірні рішення Судововишнянської міської ради, а також виданий на їх підставі державний акт на земельну ділянку, слід визнати протиправними та скасувати.
Разом з тим, відповідачами в обґрунтування своїх заперечень також заявлено про застосування позовної давності.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_2 чи Судововишнянська міська рада Мостиського району Львівської області повідомляли позивачку ОСОБА_1 про наявність спірних рішень та про видачу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, ознайомлювали її з даними документами, вручали їй копії таких тощо. Як вбачається із Акту встановлення і узгодження меж земельної ділянки гр. ОСОБА_2 від 02 квітня 2003 року, встановлення і узгодження меж спірної земельної ділянки проводилося без присутності та узгодження з ОСОБА_1 .
Посилання відповідачів на те, що ОСОБА_1 знала або повинна була дізнатись, що право власності на земельну ділянку за вказаною адресою ОСОБА_2 набув у 2004 році з тих підстав, що сторони проживають по сусідству і спірна земельна ділянка межує з центральною дорогою загального користування, не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на належних доказах. Сам по собі факт проживання ОСОБА_1 по сусідству та наявність нової огорожі на спірній земельній ділянці не є беззаперечним доказом того, що позивачка знала або повинна була дізнатись про отримання відповідачем правовстановлюючих документів на землю.
На підставі викладеного суд вважав недоведеними заперечення проти позову з підстав пропуску позовної давності.
Щодо позовних вимог в частині усунення ОСОБА_1 перешкод в користуванні прибудинковою територією «шляхом надання дозволу на зняття всіх внутрішніх загороджень», то такі задоволенню не підлягають, оскільки в порушення статті 81 ЦПК України, вона не довела тих обставин, на які посилалася як на підставу своїх вимог в цій частині, зокрема, не надала суду жодних належних та допустимих доказів факту чинення їй перешкод у користуванні прибудинковою територією.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що житловий будинок АДРЕСА_3 перебуває на балансі комунальної служби Судововишнянської міської ради. У Положенні про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для будівництва житлових будинків визначено, що прибудинкова територія - це встановлена за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної не садибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і пов`язаних з ним господарських та технічних будівель і споруд.
Із матеріалів справи не вбачається, що суду надано проекти, акти, рішення органів місцевого самоврядування про право власності чи право користування спірною земельною ділянкою навколо багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 .
Із оскаржуваних позивачем ОСОБА_1 рішень органу місцевого самоврядування встановлено, що Судововишнянською міською радою Мостиського району надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у АДРЕСА_3 площею 100 кв.м угіддя під дворами із земель загального користування міської ради (а. с. 32). Із опису меж земельної ділянки не встановлено прибудинкової території, а суміжні земельні ділянки є землями загального користування та комунгоспу.
ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів, що спірна земельна ділянка, яка передана ОСОБА_2 у приватну власність для будівництва гаражу, відноситься до земель прибудинкової території. ОСОБА_1 , яка є співвласником квартири АДРЕСА_1 , порівнює право користування приміщеннями загального користування у будинку із правом користування на земельну ділянку, що не відповідає Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Із долучених до матеріалів справи світлин будинку вбачається, що до будинку є вимощений прохід із вулиці, територія огороджена, мають місце багаторічні насадження. Із пояснень представника відповідача встановлено, що співвласники будинку визначили порядок користування земельною ділянкою, що навколо будинку, що відповідає вимогам частини третьої статті 42 ЗК України.
Аргументи учасників справи
19 лютого 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що Апеляційним судом Львівської області застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 452/3561/14-ц.
Апеляційний суд не врахував як доказ «Проект поділу території мікрорайону» та «Проект забудови земельної ділянки» гр. ОСОБА_2 (арк. 119-120 (збільшена копія арк.186) та арк. 186-187 в матеріалах справи (том № 1) і Дод. АДРЕСА_2 та № 6), який підтверджує правовий статус спірної земельної ділянки як прибудинкова територія; відповідачі в письмовій формі у відзиві (арк. 96а, том 1 та поясненні арк.122, том 1) в пункті 7 визнали, що статус спірної земельної ділянки являється «прибудинковою територією». Відповідачі не заявляли письмового клопотання про відмову від визнання обставин справи - що спірна земельна ділянка розташована на прибудинковій території. Документи та докази знаходились у відповідачів, а вона вчасно подала клопотання про витребування доказів.
Судововишнянська міська рада прийняла оспорювані рішення на основі нікчемного висновку державної землевпорядної експертизи від 07 травня
2004 року №1551, оскільки копія згаданого висновку засвідчена лише самим ОСОБА_2 , а не установою, яка цю копію видала.
Документ, який підтверджує статус «Земля загального користування» згаданої земельної ділянки, відсутній. Крім того, землі загального користування також заборонено приватизовувати згідно частини четвертої статті 83 ЗК України.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 452/3561/14-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відзиви Судововишнянської міської ради Львівської області і ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року повернуто заявникам без розгляду, справупризначено до судового розгляду.
Постанова апеляційного суду не оскаржується в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкоди в користуванні прибудинковою територією, томув цій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та треті особи проживають у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_4 .
Житловий будинок АДРЕСА_3 складається із трьох квартир.
Квартира АДРЕСА_5 , загальною площею 46,7 кв. м., на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 23 травня 1994 року належить на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Квартира приватизована у 1994 році згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Квартира розташована на першому поверсі будинку.
Квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 .
Квартира АДРЕСА_6 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частках по Ѕ кожному.
Прибудинкова територія навколо будинку перебуває у комунальній власності Судововишнянської міської ради і відноситься до категорії земель загального користування ненаданих у власність чи користування.
У 2002 році ОСОБА_2 звернувся до Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області з метою приватизації земельної ділянки в АДРЕСА_4 , під будівництво індивідуального гаражу.
Рішенням виконкому Судововишнянської міської ради № 369 від 30 серпня
2002 року «Про надання дозволу на підготовку матеріалів попереднього погодження по вибору земельної ділянки по АДРЕСА_4 під будівництво індивідуального гаражу» надано дозвіл ОСОБА_2 на підготовку матеріалів попереднього погодження по вибору земельної ділянки під будівництво індивідуального гаражу з літнім приміщенням із земель загального користування - угіддя під дворами, площею 0,01 га.
16 жовтня 2002 року складено Акт вибору земельної ділянки під будівництво індивідуального гаражу ОСОБА_2 у АДРЕСА_4 .
Рішенням виконавчого комітету Судововишнянської міської ради за № 468 від 29 листопада 2002 року «Про затвердження матеріалів попереднього погодження під будівництво індивідуального гаражу по
АДРЕСА_3 » затверджено матеріали попереднього погодження та надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту забудови згаданої земельної ділянки.
Рішенням 4 сесії 4 демократичного скликання Судововишнянської міської ради Мостиського району за № 7 від 31 січня 2003 року «Про затвердження проекту забудови та надання дозволу на виготовлення проекту відведення» затверджено проект забудови зазначеної земельної ділянки.
Згідно Акту встановлення і узгодження меж земельної ділянки гр. ОСОБА_2 від 02 квітня 2003 року межа вказаної земельної ділянки проходить частково по стіні будинку.
Рішенням 10 сесії 4 демократичного скликання Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області за № 16 від 24 грудня 2003 року «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_3 », затверджено проект відведення земельної ділянки та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,01 га, для будівництва індивідуального гаражу.
На підставі указаного рішення Судововишнянської міської ради Мостиського району ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 001487 від 20 вересня 2004 року на земельну ділянку, площею 0,0100 га, кадастровий номер 4622410500:03:002:0006, у АДРЕСА_4 , призначену для будівництва індивідуального гаража.
ОСОБА_2 за згодою для приватизації частини прибудинкової території житлового будинку АДРЕСА_4 до ОСОБА_1 чи інших власників квартир даного будинку не звертався.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог до виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Львівської області
За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Разом з тим, аналіз матеріалів справи свідчить, що 08 лютого 2019 року позивачем подано уточнену і доповнену позову заяву, у якій вимоги у цій справі пред`явлено до відповідачів ОСОБА_2 і Судововишнянської міської ради Львівської області (а. с. 99-105, т. 1). Позовних вимог до виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Львівської області, клопотань про його залучення до участі в справі як співвідповідача або про заміну неналежних відповідачів, позивач не заявляла.
Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 19 лютого
2019 року закрито підготовче провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області та ОСОБА_2 , справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 22 серпня
2019 року залучено виконавчий комітет Судововишнянської міської ради Львівської області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
За таких обставин суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов до виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Львівської області, на що апеляційний суд уваги не звернув та відмовив у позові до цього відповідача з інших підстав, тому постановуапеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до виконавчого комітету слід змінити в мотивувальній частині.
Щодо позовних вимог про скасування рішень виконавчого комітету Судововишнянської міської ради та Акту вибору земельної ділянки
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
У частинах другій, третій статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Оспорювані рішення виконкому Судововишнянської міської ради № 369 від
30 серпня 2002 року та № 468 від 29 листопада 2002 року, Акт вибору земельної ділянки під будівництво індивідуального гаражу 16 жовтня 2002 року передбачають виконання попередніх (допоміжних) дій щодо вибору земельної ділянки, самостійного значення не мають, оскільки не призводять до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, самі по собі не передбачають можливість передання земельної ділянки у власність з порушенням законодавства.
Отже, зазначені вимоги не можуть призвести до відновлення та/або захисту прав щодо усунення перешкод у користуванні прибудинковою територією багатоквартирного будинку, тому не є ефективними способами захисту прав позивача, і в задоволенні цих вимог судам слід було відмовити саме з цих підстав. Апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні цих позовних вимог, проте помилився з мотивами такої відмови, в зв`язку з чим оскаржене рішення в цій частині підлягає зміні в мотивувальній частині.
Щодо позовних вимог про скасування рішень Судововишнянської міської ради і державного акту на право власності на земельну ділянку
Відповідно до пунктів 1, 2, 5 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) утримання приватизованих квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них. Власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України.
Рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2011від 09 листопада 2011 року щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
У пункті 4 наведеного рішення також зазначено, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення, як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку, має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.
Прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку (стаття 1Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У статті 42 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (частина третя статті 83 ЗК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 452/3561/14 (провадження № 61-21863св18), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що «спірна земельна ділянка є частиною прибудинкової території, згоди на приватизацію якої позивачі не надавали, частина прибудинкової земельної ділянки передана без врахування часток у праві спільної сумісної власності у нерухомому майні, порядку користування будинком та розташування інших будівель. На прибудинковій території збудовані надвірні та господарські споруди власниками цього будинку, на частину з яких виготовлено правовстановлюючі документи, до них прокладено заїзд з однієї сторони, де ОСОБА_8 приватизувала частину земельної ділянки, огородила її, чим створила перешкоди у користуванні прибудинковою земельною ділянкою. Також суд дійшов правильного висновку про визнання недійсним оспорюваного рішення виконавчого комітету міської ради, оскільки ним порушуються права позивачів щодо володіння, користування і розпорядження прибудинковою земельною ділянкою, та виданого на його підставі державного акту на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_8».
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_4 є багатоквартирний; межа земельної ділянки, яка виділена ОСОБА_2 за цією адресою для будівництва індивідуального гаража, частково проходить по стіні цього будинку; прибудинкова територія навколо будинку відноситься до категорії земель загального користування ненаданих у власність чи користування Судововишнянської міської ради; погодження власників квартир указаного будинку на приватизацію частини прибудинкової території ОСОБА_2 не отримував.
За таких обставин та врахувавши, що доказів на спростування доводів позивача про належність спірної земельної ділянки до прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 відповідачі не надали, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що оспорювані рішення міської ради прийняті з порушенням законодавства та порушують права позивача.
Суд апеляційної інстанції висновки суду першої інстанції не спростував та не врахував, що у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки та прибудинкові території можуть передаватись лише об`єднанням власників будинків для обслуговування існуючого житлового будинку (будинків) відповідно до земельного законодавства. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Тому суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні указаних позовних вимог з посиланням на невстановлення прибудинкової території, віднесення її до земель загального користування під дворами, визначення співвласниками будинку порядку користування земельною ділянкою навколо будинку.
Разом з тим, ОСОБА_2 та представник Судововишнянської міської ради Воїнський І. В. подали до суду заяви про застосування позовної давності (а. с.134-136), які обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 з 2004 року використовує спірну земельну ділянку (закладений фундамент гаражу, встановлена огорожа), тому саме з цього часу могла дізнатись про порушення свого права.
Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен довести, що він і не міг дізнатися про порушення свого права.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Суд першої інстанції не врахував, що позивач звернулась до суду через 13 років після ухвалення оспорюваних рішень та передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , у тому числі з вимогами про усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією шляхом зняття загороджень, і не навела обґрунтованих доводів, що вона не могла дізнатися про порушення свого права з 2004 року.
Тому висновок суду про відсутність підстав для застосування позовної давності необґрунтований, оскільки за вимогами в оскарженій частині позовна давність пропущена.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
За таких обставин апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог в оскарженій частині, проте помилився щодо підстав такої відмови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині про відмову у позові змінити в мотивувальній частині.
Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Судововишнянської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 , виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Львівської області про скасування рішень, акту вибору земельної ділянки, державного акту на право власності на земельну ділянку змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук