№ 44/380-б (910/16410/20) - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 44/380-б (910/16410/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників сторін відповідно протоколу судового засідання від 16.11.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022

у справі

за заявою ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик"

2) Київської аграрної спілки "Сенатек"

про визнання правочинів недійсними

в межах справи № 44/380-б

за заявою Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик"

про банкрутство, -

ВСТАНОВИВ:

1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик"

2. ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київської аграрної спілки "Сенатек" про визнання недійсними договору застави від 14 грудня 2005 року б/н та договору поруки від 28 грудня 2005 року № 04/51228-03, укладених між товариством з обмеженою відповідальністю «Житловик» та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек", та визнати недійсними акти приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01, від 15.05.2010 №ТJ-СU/100511-01 (з додатками до них), укладених між товариством з обмеженою відповідальністю «Житловик» та Київською аграрно- кредитною спілкою "Сенатек".

2.1. Позов обгрунтовано тим, що згідно оспорюваних договорів застави і поруки ТОВ «Житловик» з незрозумілих і не виправданих з точки зору підприємництва підстав на безоплатних засадах уклало ці правочини з метою забезпечення виконання вимог заставодержателя (КАКС «Сенатек») кредитора за умовами кредитних договорів, укладених останнім з фізичними особами Гуровим В.В. (директор ТОВ «Житловик» на той час) та ОСОБА_3 ; саме це майно входить у ліквідаційну масу банкрута - ТОВ «Житловик».

2.2. Позивач доводить, що зазначені правочини не відповідають критеріям розумності, не мають на меті добросовісне виконання зобов`язань, а спрямовані на безоплатну передачу активів боржника, тому суперечать ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України та підлягають визнанню недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215, ст. 234, ч. 3 ст. 720 Цивільного кодексу України.

2.3. Крім того, позивач доводить, що між ТОВ "Житловик" (заставодавець та майновий поручитель) та Київською аграрно-кредитною спілкою «Сенатек» складено специфічні правочини - акти приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01, від 15.05.2010 №ТJ-СU/100511-01, згідно яких з урахуванням додатків №2 до цих актів було фактично передане право власності на незавершене капітальне будівництво житлового комплексу. Тобто, боржник у справі безоплатно здійснив відчуження усього свого майна, цілісного майнового комплексу - незавершеного капітального будівництва житлового комплексу. Зазначені правочини - акти приймання-передачі права майном підлягають безумовному визнанню недійсними у судовому порядку на підставі ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Короткий зміст та мотиви рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.11.2021 позов задоволено; визнано недійсним договір застави від 14.12.2005, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрною спілкою "Сенатек", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 151; визнано недійсним договір поруки № 04/51228-03 від 28.12.2005, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрною спілкою "Сенатек"; визнано недійсними акти приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01 та від 15.05.2010 № ТJ-CU/100515-02 (з додатками до них), укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрною спілкою "Сенатек".

3.1. Судове рішення обґрунтовано з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, зокрема, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.

3.2. Врахувавши встановлені у справі обставини, господарський суд дійшов висновку, що всупереч вимогам ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України оспорювані правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі №44/380-б (910/16410/20) скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

4.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що боржник не мав зобов`язання перед своїм контрагентом позивачем на час укладення оспорюваних правочинів, тому відсутні підстави для висновку, що він мав обов`язок утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір його активів з метою ухилення від зобов`язання перед позивачем, яке виникло у 2008 році, враховуючи також ту обставину, що в будь-якому випадку боржник не міг знати про підставу зобов`язання перед позивачем, яка виникла, як установлено з рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.10.2008, не раніше 19.10.2006;

- апеляційна інстанція вважає, що оспорювані правочини не можуть бути оцінені як такі, що використовувалися боржником для уникнення сплати боргу та виконання судового рішення про стягнення коштів на користь позивача, тобто як такі, що вчинені з метою завдати шкоди кредитору, а тому не порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.

-Крім того, апеляційна інстанція врахувала, що нерухоме майно, майнові права на яке було предметом застави та майнової поруки за оспорюваними правочинами, реалізоване на аукціоні 11.06.2016 в процедурі банкрутства боржника для задоволення вимог забезпеченого кредитора - ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ». Натомість, ретроспективна перевірка оспорюваних правочинів призведе до перегляду уже перевірених судом вимог кредиторів боржника, які визнані обґрунтованими, що суперечитиме принципу правової визначеності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду зі скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022, просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва від 22.11.2021 у цій справі.

5.1. Скаржник зазначає, що обставини справи свідчать про те, що всупереч вимогам ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України оспорювані правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

5.2. У касаційній скарзі зазначено те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без врахування висновків про застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 927/889/18, від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 10.07.2019 у справі № 912/2391/16 та від 07.12.2018 у справі №910/7547/17.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

6. ТОВ «Житловик» подано відзив на касаційну скаргу, у якому останній підтримує касаційну скаргу та просить її задовольнити.

Провадження у Верховному Суді

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 44/380-б (910/16410/20) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г. що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2022.

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2022 серед іншого відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 подану на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 по справі № 44/380-б (910/16410/20); призначено до розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 на 02 листопада 2022 року о 12:30 у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 44/380-б (910/16410/20) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г. що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2022.

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022, серед іншого, оголошено перерву в судовому засіданні по справі № 44/380-б (910/16410/20) за касаційною скаргою ОСОБА_1 поданою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 до 16 листопада 2022 року о 12:50 год у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, зал № 330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід частково задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, виходячи з такого.

12. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

13. Судами під час розгляду справи встановлено такі обставини:

13.1. Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" (майновий поручитель, відповідач 1) та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек" (заставодержатель, відповідач 2) 14 грудня 2005 року було укладено договір застави з метою забезпечення виконання вимог заставодержателя як кредитора за умовами кредитного договору від 14.12.2005, укладеного між заставодержателем та Гуровим Віктором Веніаміновичем (позичальник).

13.2. Вказаний договір був підписаний від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик" директором Гуровим Віктором Веніаміновичем та від імені Київської аграрно-кредитної спілки "Сенатек" Головою Правління Лов`яком Орестом Михайловичем , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 151.

13.3. Відповідно до умов вказаного договору з метою забезпечення виконання зобов`язань, передбачених Кредитним договором заставодавець передає заставодержателю у заставу всі майнові права за договором генерального підряду на капітальне будівництво номер 05/01 від 06.12.2005, укладеного між заставодавцем та боржником заставодавця - Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Стар", які виникнуть у майбутньому, після проведення розрахунків за вказаним в цьому пункті договором, надалі іменуються - предмет застави.

13.4. Відповідно до проектно-кошторисної документації за вищевказаним договором боржник заставодавця буде зобов`язаний збудувати та передати в майбутньому заставодавцю наступне нерухоме майно за адресою : АДРЕСА_1 , а саме у вигляді переліку квартир, що зазначається у договорі, офісних приміщень площею 2055,12 кв. м, паркінгу площею 14736,21 кв. м.

13.5. Крім того, 28 грудня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" (майновий поручитель) та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек" (кредитор) було укладено договір поруки № 04/51228-03 з метою забезпечення виконання вимог кредитора за умовами кредитного договору від 28.12.2005 № 02/51228-08, укладеного ним з ОСОБА_3 . Відповідно до умов договору в заставу були передані майнові права за договором генерального підряду на капітальне будівництво №05/01 від 06.12.2005, укладеного поручителем з Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Стар", яке зобов`язалося за цим договором збудувати та передати в майбутньому заставодавцю нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , у вигляді переліку квартир (20 квартир загальною площею 1306,46 кв. м.), а також автомобіля, що зазначаються у договорі.

13.6. Вказаний договір був підписаний від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик" директором Гуровим Віктором Веніаміновичем та від імені Київської аграрно-кредитної спілки "Сенатек" Головою Правління Лов`яком Орестом Михайловичем .

13.7. У подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловик" та Київською аграрно-кредитною спілкою "Сенатек" з посиланням на зазначені договори застави та поруки були складені акти приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01, від 15.05.2010 № ТJ-CU/100515-02, згідно яких (з урахуванням додатків № 2 до цих актів) було фактично передане право власності (п.3 додатків № 3) на незавершене капітальне будівництво житлового комплексу за адресою АДРЕСА_1 .

13.8. Крім того, ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.06.2010 порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик".

13.9. Громадянин ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з кредиторською заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик", яку обґрунтував з посиланням на рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.10.2008.

13.10. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.03.2011 визнано кредиторські вимоги, зокрема, ОСОБА_1 на суму 1 730 (одна тисяча сімсот тридцять) грн 00 коп та на суму 1 203 350 (один мільйон двісті три тисячі триста п`ятдесят) грн 23 коп.

14. Суд першої інстанції встановив, що позивач, як кредитор боржника, звернувся до суду з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 215, 234, ч. 3 ст. 720 Цивільного кодексу України та на підставі ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, зважаючи на те, що відповідач 1 на безоплатних засадах уклав оспорювані правочини з метою забезпечення виконання вимог заставодержателя - відповідача 2, як кредитора за умовами кредитних договорів, укладених останнім з фізичними особами та фактично передав право власності на все своє майно - об`єкт незавершеного будівництва житлового комплексу за адерсою: АДРЕСА_1, що призвело до неплатоспроможності останнього,

15. Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними спірних правочинів підлягають задоволенню.

16. Апеляційний господарський суд із висновками суду першої інстанції не погодився та дійшов до висновків про, що оспорювані правочини не можуть бути оцінені як такі, що використовувалися боржником для уникнення сплати боргу та виконання судового рішення про стягнення коштів на користь позивача, тобто як такі, що вчинені з метою завдати шкоди кредитору, а тому не порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача, тобто, апеляційна інстанція вважає, що господарський суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про порушення оспорюваними правочинами від 14.12.2005 та від 28.12.2005 прав та законних інтересів позивача.

17. Крім того, надавши оцінку оспорюваним у цій справі актам приймання-передачі права користування майном від 11.05.2010 № ТJ-СU/100511-01, від 15.05.2010 №ТJ-СU/100511-01, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що вони не є самостійними правочинами у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки складалися на виконання договору застави від 14.12.2005 та договору поруки від 28.12.2005 відповідно. Відповідні акти засвідчують лише факт переходу прав на майно, яке перебувало у заставі на підставі зазначених договорів, фіксують найменування майна та його кількість, тобто є оформленням виконання встановлених договором зобов`язань.

18. Суд касаційної інстанції вважає висновки обох інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування всіх обставин, що входять до предмету доказування відповідної категорії справ, з огляду на таке.

19. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

20. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 ЦК України). Отже, встановлення взаємопогоджених дій декількох осіб, які мають єдину мету, спрямовану на набуття, зміну або припинення певних цивільних прав чи виконання певних обов`язків, є ознаками вчинення єдиного правочину такими особами. Поведінка сторін має засвідчувати єдність їх волі до настання відповідних правових наслідків.

21. Згідно із частиною третьою статті 206 ЦК України правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону. Правове регулювання відповідно до статті 208 ЦК України щодо належного вчинення правочину між юридичними особами у письмовій формі є диспозитивним, воно не обмежує можливості укладення усного правочину між такими особами, а тільки обмежує способи доказування за частиною першою статті 218 цього Кодексу.

22. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

23. Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

24. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

25. Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

26. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

27. Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

28. Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

29. У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

30. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

31. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

32. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

33. КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

34. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

35. Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

36. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

37. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

38. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

39. Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

40. Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника. (висновки викладені у постанові Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19))

41. Наведене дає підстави дійти висновку, що кредитор є заінтересованою особою, яка має право звернутись до суду із заявою в межах справи про банкрутство про визнання укладених боржником правочинів недійсними, а обраний ним спосіб захисту своїх прав як конкурсного кредитора не суперечить вимогам чинного законодавства, що не було враховано судом другої інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови та призвело до помилкових висновків про відсутність порушеного права позивача у цьому спорі і як наслідок, до прийняття незаконного рішення у цьому спорі в цілому.

42. Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

43. Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

44. Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

45. За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

46. Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

47. Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

48. У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

49. Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

50. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

51. Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

52. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

53. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

54. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц).

55. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

56. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище справі вказує, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

57. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

58. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

59. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

60. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

61. Слід звернути увагу, в контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16:

"Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

62. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

63. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

64. Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.

65. Отже, фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.

66. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

67. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

68. Відтак перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

69. Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

70. У контексті зазначеного, слід звернути увагу, що суд першої інстанції обмежившись констатацією вимог позивача, цитування та аналіз положень законодавства та практики Верховного суду щодо спірних правовідносин, ухилився від фактичного з`ясування обставин, на які посилався позивач, зокрема, щодо фактичного передання боржником права власності на все своє майно - об`єкт незавершеного будівництва житлового комплексу за адерсою: АДРЕСА_1, що призвело до неплатоспроможності останнього в контексті зловживання правом.

71. Крім того, не надано жодної оцінки:

- наявності або відсутності у Відповідача 2 підстав вимагати сплати боргу у Відповідача 1 шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави (майнової поруки) з метою забезпечення виконання вимог заставодержателя як кредитора за умовами кредитного договору від 14.12.2005;

-укладенню актів приймання-передачі від 11.05.2010 № TJ-CU/100511-01, від 15.05.2010 № TJ-CU/100515-02 між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, що є, на думку позивача, окремими правочинами, на підставі яких Відповідач 1 в особі свого керівника, на його власний розсуд, на безоплатній основі передав фактично все своє майно Відповідачу 2, у той час як договір застави та поруки містять чітко визначений перелік майна, що передавався у забезпечення;

- обставинам надання згоди директору товариства Філозофу М.П. на укладення будь -яких актів приймання-передачі та на передачу майна ТОВ «Житловик» на користь Відповідача 2, у тому числі 11.05.2010 № TJ-CU/100511-01, від 15.05.2010 № TJ-CU/100515-02, з урахуванням тверджень позивача про те, що на момент укладення вказаних актів майно ТОВ «Житловик» у вигляді майнових прав на збудовані у майбутньому квартири та право оренди земельної ділянки перебувало в іпотеці АКБ «Київ» також частина майнових прав на квартири була придбана фізичними особами, частина яких на сьогодні виступає кредиторами у справі про банкрутство №44/380-6.

72. Підсумовуючи наведене, у цьому спорі суди обох попередніх інстанцій ухилились від з`ясування обставин сумнівності дій боржника щодо відчуження свого майна в контексті ознак фраудаторності оскаржуваного правочину.

73 Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

74. Однак наведеного суди попередніх інстанцій не врахували, викладені у позові аргументи заявника не дослідили.

75. Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

76. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

77. Водночас без дослідження і з`ясування наведених обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати правомірними та обґрунтованими.

78. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

79. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

80. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

81. Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

82. Ухвалені у справі судові рішення таким вимогам в повній мірі не відповідають, оскільки не з`ясувавши всіх обставин, що мають значення для справи, не дослідивши пов`язані з ними докази та не надавши належного мотивування, залишивши поза увагою доводи позивача, що стосуються підстав позову, попередні судові інстанції припустилися порушення вимог статей 86 236 ГПК України щодо повного та всебічно дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного вирішення цієї справи.

83. Враховуючи, що доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження з наведених міркувань, наслідком чого є скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

84. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

85. Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

86. З огляду на викладене касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

87. Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене та надати правову оцінку позовній заяві в контексті вимог позивача щодо наявності ознак фраудаторності оскаржуваного правочину, взявши до уваги висновки, зроблені у цій постанові.

88. Крім того судам слід врахувати, що важливим у застосуванні норм інституту позовної давності є правильне визначення моменту початку перебігу позовної давності.

89. Судам слід брати до уваги, що за загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Щодо судових витрат

90. У зв`язку із скасуванням судових рішень попередніх інстанцій і направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції питання розподілу витрат зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційних скарг Верховним Судом відповідно до статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 240 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 у справі №44/380-б (910/16410/20) скасувати.

3. Справу 44/380-б (910/16410/20) направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді К.М. Огороднік

Н.Г. Ткаченко