Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 450/1620/16-ц

провадження № 61-10075св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

відповідач за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом) - Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року в складі судді: Кукси Д. А., та постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

Історія справи

Короткий зміст позовів

У липні 2016 року ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , звернулася з позовом до Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області (правонаступника реєстраційної служби Пустомитівського РУЮ Львівської області), ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 купила у своєї тітки ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1 . Оскільки син тітки мав великі борги (більше 2 тис. доларів США), то тітка попросила позивачку дати їй ці кошти в обмін на дарування позивачці земельної ділянки площею 0,1999 га, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4623682400:01:008:0201. Позивач на такий варіант погодилася, такий договір був укладений 10 листопада 2010 року та нотаріально посвідчений. Після укладення договору дарування приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу на звороті державного акту на право власності на земельну ділянку зробила відмітку про те, що 10 листопада 2010 року № 98 посвідчено договір дарування земельної ділянки на підставі якого право власності на земельну ділянку переходить до ОСОБА_1 .

На час вчинення правочину в 2010 році реєстраційна служба, яка проводила реєстрацію земельних ділянок була відсутня, тому володіючи оригіналами документів позивач не могла припустити того факту, що тітка може повторно виготовити новий правовстановлюючий документ на земельну ділянку. 16 вересня 2015 року позивачці стало відомо, що відповідач ОСОБА_3 , опублікувавши 29 травня 2014 року в газеті «Ваш магазин» оголошення про втрату оригіналу державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 853810, подав в реєстраційну службу Пустомитівського РУЮ Львівської області незаконну довіреність і ксерокопію державного акту для проведення державної реєстрації земельної ділянки площею 0,1999 га, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4623682400:01:008:0201, за ОСОБА_4 та реєстрації її поділу на дві земельні ділянки.

Відтак, державним реєстратором речових прав на нерухоме майно Паньків А. Ф. було винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 14011166 від 24 червня 2014 року та на ім`я ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно за індексним номером НОМЕР_3 від 26 червня 2014 року замість нібито втраченого державного акту на земельну ділянку серії ЯК № 853810, видавник Управління Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області від 12 березня 2010 року. Після проведення незаконної державної реєстрації та видачі свідоцтва про право власності на земельну ділянку, Реєстраційною службою Пустомитівського РУП Львівської області прийнято рішення про поділ земельної ділянки площею 0,1999 га на дві окремі, а саме площею 0,1682 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0188, та площею 0,0317 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0188 та проведено їх державну реєстрацію.

Зазначала, що свідоцтво про право власності, індексний номер НОМЕР_3, видане 24 червня 2014 року на ім`я ОСОБА_4 , підлягає визнанню недійсним, а державні реєстрації на дві ділянки підлягають скасуванню, оскільки відповідач ОСОБА_3 подав в реєстраційну службу довіреність виключно на представництво інтересів в суді, а не на державну реєстрацію чи поділ земельної ділянки та державну реєстрацію новоутворених в результаті поділу земельних ділянок. Зазначає, що державна реєстрація речового права на земельну ділянку за ОСОБА_4 , видача їй свідоцтва про право власності на земельну ділянку, поділ і державна реєстрація двох земельних ділянок були здійснені тоді, коли земельна ділянка площею 0,1999 га була подарована позивачці ще у 2010 року згідно договору дарування від 10 листопада 2010 року. Даний договір дарування є чинним, не був та не є визнаний недійсним до цього часу, а оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку з відміткою нотаріуса про перехід права власності до ОСОБА_1 знаходиться у позивача і не втрачений, як це заявив ОСОБА_3

ОСОБА_1 просила:

визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер НОМЕР_3 від 24 червня 2014 року, видане Реєстраційною службою Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області;

визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 14011166 від 24 червня 2014 року;

визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 18679593 від 17 січня 2015 року на земельну ділянку площею 0,1682 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0188 за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 18653209 від 16 січня 2015 року на земельну ділянку площею 0,0317 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0189 за адресою: АДРЕСА_1 .

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Пустомитівська районна державна адміністрація, про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним.

Зустрічний позов мотивований тим, що договір дарування земельної ділянки, укладений 10 листопада 2010 року, підлягає визнанню недійсним. ОСОБА_4 через похилий вік та хворобу очей мала значні вади зору. Станом на 2010 рік, коли за твердженням позивача був укладений договір дарування земельної ділянки площею 0,1999 га за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 не могла б самостійно прочитати текст договору дарування, який начебто підписаний нею. Зважаючи на викладене, та на те, що в договорі відсутні будь-які посилання на те, що текст договору прочитано ОСОБА_4 іншою особою, такий договір дарування є укладений з порушенням законодавства, оскільки особу, яка підписувала договір не було поставлено до відома, що саме вона підписувала 10 листопада 2010 року, а тому відсутні будь-які докази, що оспорюваний договір відповідав справжньому волевиявленню ОСОБА_4 .

Зазначав, що договір дарування від 10 листопада 2010 року не ґрунтувався на вільному волевиявленні ОСОБА_4 , і не відповідав її внутрішній волі. ОСОБА_4 до самої смерті вважала себе власником земельної ділянки, крім того 09 грудня 2014 року підписала нотаріально посвідчену заяву про проведення поділу земельної ділянки. Вказану заяву ОСОБА_4 перед її підписанням зачитано приватним нотаріусом Мельник Г. Я., про що зроблена відповідна відмітка у заяві. Вважав, що у 2014 році ОСОБА_4 вважала себе повноправним власником спірної земельної ділянки і розпорядилася нею за власною волею, поділила її на дві окремі ділянки, чого б вона не змогла вчинити, якщо б вона дійсно свідомо, за власної волі вчинила оспорюваний правочин та подарувала земельну ділянку. За таких обставин зазначав, що договір дарування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1999 га, від 10 листопада 2010 року підлягає визнанню недійсним на підставі статті 203 ЦК України.

ОСОБА_3 просив:

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1999 га, від 10 листопада 2010 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 жовтня 2021 року замінено позивача у справі за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 її правонаступником - ОСОБА_2 , залучивши її до участі в справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що 17 червня 2021 року адвокат Лозинський І. П., який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав до суду заяву про залучення до участі у справі правонаступника померлої ОСОБА_1 її доньку ОСОБА_2 , оскільки згідно договору про поділ спадщини від 03 березня 2021 року між ОСОБА_2 та її братом ОСОБА_5 , посвідченим державним нотаріусом Сьомої львівської державної нотаріальної контори Гуділіною І. І., ОСОБА_2 перейде на підставі свідоцтва про право на спадщину, з урахуванням домовленостей за договором, право власності на земельну ділянку площею 0,1999 га в АДРЕСА_1 . Відповідно до листа Сьомої львівської державної нотаріальної контори від 14.09.2021 року №788/02-14, 27 серпня 2000 року відкрито спадкову справу №161/2020 після смерті ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно статті 1261 ЦК України, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є єдиними спадкоємцями майна померлої і звернулися в держнотконтору з заявами про прийняття спадщини. Згідно статті 55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Тому клопотання представника позивача, адвоката Лозинського І. П. підлягає задоволенню, позивача у справі за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 слід замінити на її правонаступника ОСОБА_2 та залучити її до участі у справі.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер НОМЕР_3 від 24 червня 2014 року, видане Реєстраційною службою Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області.

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 14011166 від 24 червня 2014 року.

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 18679593 від 17 січня 2015 року на земельну ділянку площею 0,1682 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0188 за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнно незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 18653209 від 16 січня 2015 року на земельну ділянку площею 0,0317 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0189 за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Пустомитівська районна державна адміністрація, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 551,20 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підписуючи договір дарування від 10 листопада 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6., зареєстрований в реєстрі за № 98, ОСОБА_4 вільно, на власний розсуд розпорядилася належною їй земельною ділянкою, безоплатно передавши її в дар у власність ОСОБА_1 . Факт того, що даний правочин, предметом якого була земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1999 га, в АДРЕСА_1 , відбувся, підтверджується матеріалами нотаріальної справи, а саме Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів, номер витягу 9231557 від 10 листопада 2010 року, реєстраційний номер в Державному реєстрі правочинів 4201918.

Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_3 23 червня 2014 року звернувся до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області із заявою реєстраційний номер 7122302, про проведення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку площею 0,1999 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4623682400:01:008:0201, за ОСОБА_4 . Для посвідчення своїх повноважень, як представника ОСОБА_4 , він надав довіреність, видану від 15 травня 2014 року, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вовком Т. Р., зареєстровану в реєстрі за № 531. Вказаною довіреністю ОСОБА_4 уповноважувала ОСОБА_3 бути її представником у судах з усіма процесуальними правами та обов`язками, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі в процесі та вчинення інших дій, передбачених чинним законодавством України для такого роду уповноважень, однак жодним чином не уповноважувала ОСОБА_3 на вчинення дій, спрямованих на виникнення та здійснення на її ім`я та від її імені цивільних прав та інтересів, зокрема і проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1999 га, кадастровий номер 4623682400:01:008:0201. 24 червня 2014 державний реєстратор прийняв рішення №14011166 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким вирішив провести державну реєстрацію права власності, форма власності - приватна, на земельну ділянку площею 0,1999 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4623682400:01:008:0201, за суб`єктом ОСОБА_4 та видано ОСОБА_4 Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24.06.2014 року, індексний номер НОМЕР_3.

Суд першої інстанції зазначив, що 09 грудня 2014 року ОСОБА_4 підписала заяву серія НАЕ 874108, про проведення поділу земельної ділянки площею 0,1999 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4623682400:01:008:0201 на земельні ділянки площами : ділянка № НОМЕР_1 - 0,0317 га та ділянка № НОМЕР_2 - 0,1682 га. Справжність підпису ОСОБА_4 на заяві посвідчена державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г.Я., зареєстровано в реєстрі за №3-557. Також, 09 грудня 2014 року ОСОБА_4 згідно довіреності серія НАЕ 874107, посвідченої державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г. Я., зареєстрованої в реєстрі за № 3-556, уповноважила ОСОБА_3 на вчинення дій щодо юридичних та фізичних осіб, спрямованих на виникнення та здійснення цивільних прав і обов`язків, а також захисту цих прав та інтересів на її ім`я і від її імені. Діючи на підставі довіреності, ОСОБА_3 від імені ОСОБА_4 здійснив поділ земельної ділянки площею 0,1999 га, кадастровий номер 4623682400:01:008:0201, на дві земельні ділянки - площею 0,0317 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0189, та площею 0,1682 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0188. Розглянувши заяву про державну реєстрацію прав та їх обмежень, подану ОСОБА_3 від 15 січня 2015 року, реєстраційний номер 9787323, що діяв на підставі вищевказаної довіреності від 09 грудня 2014 року номер 3-556, та подані документи, державний реєстратор прав на нерухоме майно Червінчак М. Є., Реєстраційної служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області, 16 січня 2015 року прийняла рішення № 18653209 про проведення державної реєстрації права власності, форма власності - приватна, на земельну ділянку, що розташована АДРЕСА_1 , площею 0,0317 га кадастровий номер земельної ділянки 4623682400:01:004:0189, за суб`єктом ОСОБА_4 та видано ОСОБА_4 . Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 16 січня 2015 року, індексний номер НОМЕР_4. Також, розглянувши заяву про державну реєстрацію прав та їх обмежень, подану ОСОБА_3 від 15 січня 2015 року, реєстраційний номер 9793059, що діяв на підставі вищевказаної довіреності від 09 грудня 2014 року номер 3-556, та подані ним документи, державний реєстратор прав на нерухоме майно Паньків А. Ф., Реєстраційної служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області, 17 січня 2015 року прийняла рішення № 18679593 про проведення державної реєстрації права власності, форма власності - приватна, на земельну ділянку, що розташована АДРЕСА_1 , площею 0,1682 га, кадастровий номер земельної ділянки 4623682400:01:004:0188, за суб`єктом ОСОБА_4 та видано ОСОБА_4 . Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 січня 2015 року, індексний номер НОМЕР_5.

Суд першої інстанції вказав, що всупереч тому, що оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 853810, виданого управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі 12 березня 2010 року, з відміткою приватного нотаріуса ОСОБА_6. про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 , долучений до договору дарування земельної ділянки від 10 листопада 2010 року та знаходиться в останньої, звертаючись до державного реєстратора відповідач ОСОБА_3 , разом з іншими документами подав в реєстраційну службу копію опублікованого 29 травня 2014 року в газеті «Ваш магазин» оголошення про втрату оригіналу державного акту. Так, з оскаржуваного позивачем свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 червня 2014 року, індексний номер НОМЕР_3, вбачається, що об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка, площею 0,1999 га, кадастровий номер 4623682400:01:008:0201, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, видано замість втраченого державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯИ № 853810, видавник управління Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області від 12 березня 2010 року. Однак, на момент державної реєстрації відповідачем ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1999 га, кадастровий номер 4623682400:01:008:0201, за ОСОБА_4 , ця земельна ділянка вже не перебувала у власності останньої, оскільки була безоплатно передана у власність ОСОБА_1 згідно договору дарування земельної ділянки, укладеного 10 листопада 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 98. Вказаний факт унеможливлює повторну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1999 га, кадастровий номер 4623682400:01:008:0201, за ОСОБА_4 , оскільки вона розпорядилася належною їй земельною ділянкою шляхом дарування ОСОБА_1 , а тому правові підстави для проведення 23 червня 2014 року державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 були відсутні. Відтак проведення державної реєстрації земельної ділянки за ОСОБА_4 , а в подальшому поділ спірної земельної ділянки площею 0,1999 га, кадастровий номер 4623682400:01:008:0201, на дві земельні ділянки - площею 0,0317 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0189, та площею 0,1682 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0188, та державна реєстрація прав на них за ОСОБА_4 , підлягають визнанню недійсними та скасуванню, оскільки порушують право позивача на володіння земельною ділянкою. Тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню

Суд першої інстанції зазначив, що досліджені під час розгляду цивільної справи докази, які підтверджуються показами свідків, спростовують твердження представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) про те, що на момент укладення договору дарування земельної ділянки від 10 листопада 2010 року ОСОБА_4 не знала, які саме документи вона підписує, договір не був прочитаний дарувальником, нотаріусом, та не відповідав внутрішній волі та волевиявленню дарувальника, ОСОБА_4 не було відомо про порушення її прав, а тому на момент вчинення цього правочину не додержані вимоги статті 203 ЦК України. Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, показами свідків, а також двічі допитаної як свідка приватного нотаріуса ОСОБА_6 , що станом на 10 листопада 2010 року, укладаючи договір дарування земельної ділянки, ОСОБА_4 про укладення договору дарування земельної ділянки знала, наслідки його укладення розуміла, текст договору їй був зачитаний нотаріусом вголос, дієздатність ОСОБА_4 нотаріусом перевірено, а договір дарування був ОСОБА_4 підписаний власноручно. З урахуванням наведених вище досліджених судом доказів, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) не знайшли підтвердження під час розгляду цивільної справи, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, підстави недійсності правочину, визначені частиною першою статті 215 ЦК України відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - Піти Я. І. залишено без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задовольняючи позов ОСОБА_2 (правонаступника ОСОБА_1 ) про визнання незаконним рішення, визнання свідоцтва про право власності на земельну ділянку недійсним та скасування державної реєстрації земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що на час державної реєстрації відповідачем ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1999 га, кадастровий номер 4623682400:01:008:0201, за ОСОБА_4 , дана земельна ділянка вже не перебувала у власності останньої, оскільки була безоплатно передана у власність ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки, укладеного 10 листопада 2010 року. При цьому, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 червня 2014 року, видане замість втраченого державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯИ №853810, підлягає визнанню недійсним, оскільки такий втрачено не було, а було передано ОСОБА_1 як додаток до договору дарування від 10 листопада 2010 року. Відтак, рішення про державну реєстрацію земельної ділянки за ОСОБА_4 , площею 0,1999 га, кадастровий номер 4623682400:01:008:0201, а в подальшому рішення про державну реєстрацію двох земельних ділянок - площею 0,0317 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0189, та площею 0,1682 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0188 за ОСОБА_4 , підлягають визнанню недійсними та скасуванню, оскільки порушують право власності позивача на подаровану ОСОБА_1 земельну ділянку. З таким висновком суду колегія суддів погодилася повністю, оскільки він відповідає матеріалам справи та зібраним у справі доказам.

Апеляційний суд вказав, що як вбачається з матеріалів справи, на звороті договору дарування приватним нотаріусом ОСОБА_6. зроблено посвідчувальний напис: «Договір підписано сторонами у моїй присутності. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_4 земельної ділянки, що відчужується, перевірено». Таким чином, підписуючи договір дарування від 10 листопада 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6., зареєстрований в реєстрі за № 98, ОСОБА_4 вільно, на власний розсуд розпорядилася належною їй земельною ділянкою, безоплатно передавши її в дар у власність ОСОБА_1 . Факт того, що цей правочин, предметом якого була земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1999 га, в АДРЕСА_1 , відбувся, підтверджується матеріалами нотаріальної справи, а саме витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів, номер витягу 9231557 від 10 листопада 2010 року, реєстраційний номер в Державному реєстрі правочинів 4201918. Звертаючись до суду ОСОБА_3 з позовом ОСОБА_2 (правонаступника ОСОБА_1 ) про визнання договору дарування від 10.11.2010 року недійсним, ОСОБА_3 посилався на те, що на час підписання оспорюваного договору дарування ОСОБА_4 мала значні вади зору, не могла самостійно прочитати текст договору дарування та такий не було прочитано їй іншою особою, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення ОСОБА_4 на укладення оспорюваного договору.

Оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів зробила висновок, що укладаючи договір дарування земельної ділянки 10 листопада 2010 року, ОСОБА_4 розуміла зміст та наслідки укладеного договору, текст якого їй був зачитаний нотаріусом вголос та підписаний нею власноручно. Крім того, жодна з експертиз, проведених в межах цієї справи, не дала чіткого та категоричного висновку про те, що за станом здоров`я ОСОБА_4 не могла прочитати текст договору дарування на час його укладення. Покази ж свідків щодо наявності чи відсутності у ОСОБА_4 окулярів на час укладення договору, на думку колегії, носять суб`єктивний характер, а тому не можуть мати переваги над іншими зібраними у справі доказами. Крім, того позивач ОСОБА_2 при дачі пояснень в суді апеляційної інстанції зіслалась на те, що ОСОБА_4 працювала головним бухгалтером, а тому окуляри у неї були завжди. З наведених мотивів, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не встановила.

Аргументи учасників справи

13 жовтня 2022 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, в якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати повністю;

ухвалити нове судове рішення у справі, яким зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити, визнавши недійсним договір дарування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1999 га, від 10 листопада 2010 року, а у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити;

у разі відмови судом задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 , передати справу повністю в суд першої інстанції на новий розгляд;

судові витрати у справі покласти на позивача за первісним позовом.

Касаційна скарга мотивована тим, що оцінюючи докази на підтвердження доводів зустрічного позову, суди не врахували, що медичні документи чітко вказують на наявні у ОСОБА_4 проблеми з зором і підтверджують той факт, що остання не мала окулярів, які б коригували її зір (підібрати так лікареві не вдалося). Судами першої та апеляційної інстанції проігноровано дії самої покійної ОСОБА_4 . А ці дії підтверджують той факт, що ОСОБА_4 до самої смерті вважала себе власником спірної земельної ділянки. Сама ОСОБА_4 ,. ще за свого життя зверталася до правоохоронних органів з заявою від 17 травня 2014року про те, що шахрайськими діями зі сторони позивача вона була позбавлена нерухомості. Підтвердженням цього є відкриття кримінального провадження № 1201414007000102.

Зазначає, що апеляційний суд не повідомив ОСОБА_3 про судове засідання, яке відбулося 08 вересня 2022 року. Повідомлення про засідання суду 08 вересня 2022 року надійшло йому тільки 15 вересня 2022 року в 08:25 год. Львівський апеляційний суд розглянув справу і виніс постанову від 08 вересня 2022 року за відсутності відповідача у справі, що є підставою для обов`язкового скасування постанови апеляційного суду у справі з направленням справи на новий розгляд.

Вказує, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц). Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц. Право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року: відкрито касаційне провадження у справі;в задоволенні заяви ОСОБА_3 про зупинення дії та виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року відмовлено.

01 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 листопада 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18; від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц та постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-165цс13; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_4 належала земельна ділянка на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 853810, виданого на підставі рішення Давидівської сільської ради від 31 жовтня 2008 року № 380, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 12 березня 2010 року за № 01:10:458:00041.

10 листопада 2010 року між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана) укладений договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6., зареєстрований в реєстрі за № 98, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 9231590, виданим 10 листопада 2010 року, номер правочину в Державному реєстрі правочинів 4201918.

У договорі дарування від 10 листопада 2010 року вказано, що:

дарувальник безоплатно передає, а Обдаровувана приймає в дар у власність належну Дарувальнику земельну ділянку площею 0,1999 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4623682400:01:008:0201, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (пункт 1 договору);

договір набуває юридичної сили з моменту його нотаріального посвідчення (пункт 13 договору);

право власності на земельну ділянку у обдаровуваної ОСОБА_1 посвідчується цим договором, додатком до якого є державний акт на право приватної власності на землю, реквізити якого зазначені в пункті 3 цього договору (пункт 17 договору);

на звороті договору дарування приватним нотаріусом ОСОБА_6. зроблено посвідчувальний напис: «Договір підписано сторонами у моїй присутності. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_4 земельної ділянки, що відчужується, перевірено».

23 червня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області із заявою реєстраційний номер 7122302, про проведення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку площею 0,1999 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4623682400:01:008:0201, за ОСОБА_4 . Для посвідчення своїх повноважень, як представника ОСОБА_4 , він надав довіреність, видану від 15 травня 2014 року, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вовком Т. Р., зареєстровану в реєстрі за № 531.

24 червня 2014 року державний реєстратор прийняв рішення № 14011166 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким вирішив провести державну реєстрацію права власності, форма власності - приватна, на земельну ділянку площею 0,1999 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4623682400:01:008:0201, за суб`єктом ОСОБА_4 та видано ОСОБА_4 . Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 червня 2014 року, індексний номер НОМЕР_3.

Звертаючись до державного реєстратора реєстраційної служби Пустомитівського РУЮ з метою проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1999 га, кадастровий номер 4623682400:01:008:0201 за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , разом іншими документами подав у реєстраційну службу копію, опублікованого 29 травня 2014 року в газеті «Ваш магазин» оголошення про втрату оригіналу державного акту, в той час як оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 853810, виданого управлінням Держкомзему у Пустомитівському районі 12 березня 2010 року, з відміткою приватного нотаріуса ОСОБА_6. про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 , був долучений до договору дарування земельної ділянки від 10 листопада 2010 року та знаходився в останньої.

09 грудня 2014 року ОСОБА_4 підписала заяву серія НАЕ 874108, про проведення поділу земельної ділянки площею 0,1999 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4623682400:01:008:0201 на земельні ділянки площами : ділянка № НОМЕР_1 - 0,0317 га та ділянка № НОМЕР_2 - 0,1682 га. Справжність підпису ОСОБА_4 на заяві посвідчена державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г. Я., зареєстровано в реєстрі за № 3-557.

09 грудня 2014 року ОСОБА_4 згідно довіреності серія НАЕ 874107, посвідченої державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г. Я., зареєстрованої в реєстрі за № 3-556, уповноважила ОСОБА_3 на вчинення дій щодо юридичних та фізичних осіб, спрямованих на виникнення та здійснення цивільних прав і обов`язків, а також захисту цих прав та інтересів на її ім`я і від її імені. Діючи на підставі довіреності, ОСОБА_3 від імені ОСОБА_4 здійснив поділ земельної ділянки площею 0,1999 га, кадастровий номер 4623682400:01:008:0201, на дві земельні ділянки - площею 0,0317 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0189, та площею 0,1682 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0188.

16 січня 2015 року державний реєстратор прав на нерухоме Реєстраційної служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області майно прийняв рішення №18653209 про проведення державної реєстрації права власності, форма власності - приватна, на земельну ділянку, що розташована АДРЕСА_1 , площею 0,0317 га кадастровий номер земельної ділянки 4623682400:01:004:0189, за суб`єктом ОСОБА_4 та видано ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 16 січня 2015 року, індексний номер НОМЕР_4.

17 січня 2015 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області прийняв рішення №18679593 про проведення державної реєстрації права власності, форма власності - приватна, на земельну ділянку, що розташована АДРЕСА_1 , площею 0,1682 га, кадастровий номер земельної ділянки 4623682400:01:004:0188 за суб`єктом ОСОБА_4 та видано ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 січня 2015 року, індексний номер НОМЕР_5.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем за заповітом від 31 січня 2015 року якої є внук ОСОБА_3 .

З метою встановлення факту зрячості чи сліпоти ОСОБА_4 , степені таких, в судових засіданнях були допитані свідки, які в силу тих чи інших обставин спілкувалися з ОСОБА_4 та могли повідомити обставини, які стосуються даної справи. 17 травня 2017 року в якості свідка судом допитані позивач ОСОБА_1 та лікар - офтальмолог ОСОБА_8 , яка лікувала ОСОБА_4 з 2007 року по 2014 рік; 20 вересня 2017 року свідок ОСОБА_9 , а також двічі 02 квітня 2018 року та 11 березня 2020 року допитана в якості свідка приватний нотаріус ОСОБА_6 .

Згідно показів лікаря-офтальмолога ОСОБА_8 , ОСОБА_4 спостерігалася в неї з 2007 по 2014 рік. Покази в судовому засіданні нею надавалися згідно виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) від 15 грудня 2014 року, оскільки враховуючи велику кількість пацієнтів, пригадати точні конкретні обставини невзмозі. Пояснила, що ОСОБА_4 була інвалідом ІІ групи загального захворювання. В 2011 році ОСОБА_4 була прооперована на катаракту правого ока. У виписці зазначено, що згідно запису в амбулаторній картці ОСОБА_4 14 жовтня 2010 року виявлено значне зниження зору, обширну катаракту та підозру на глаукому, діабетичну ретинопатію очей. Гострота зору vis=0,03/0,1 не корегує, підібрати окуляри не вдалося. Чи виписувала вона будь - коли ОСОБА_4 окуляри не пам`ятає, у виписці не зафіксовано, встановити не вдалося. На запитання головуючого судді, чи могли наявні у ОСОБА_4 захворювання вплинути на її слух та мову, пояснила що так. Однак, зазначила, що ОСОБА_4 чула добре та говорила зрозуміло. Повідомити чи могла ОСОБА_4 10 листопада 2010 року самостійно прочитати текст договору дарування та його підписати не могла, пояснила, що все залежить від величини шрифту.

Згідно показів свідка ОСОБА_1 договір купівлі-продажу житлового будинку та договір дарування земельної ділянки укладалися в один день. ОСОБА_4 на дату укладення договору була зрячою, окулярів не мала, бачила добре, ходила самостійно, паличкою не користувалася. Ініціатива укладення договорів саме в приватного нотаріуса ОСОБА_6. виходила від самої ОСОБА_4 .

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_9 надала пояснення, що бачила ОСОБА_4 всього один раз в серпні - вересні 2010 року, коли разом із ОСОБА_1 приходила до неї додому, щоб оглянути документи не будинок та земельну ділянку в с. Давидів. ОСОБА_4 була абсолютно зряча, вільно рухалася по квартирі, окулярів та палички не мала. Самостійно знайшла та принесла необхідні документи. Налила їм в прозорі склянки компот, не розлила його, що підтверджує її зрячість. На запитання адвоката Піти Я. І. щодо наявності в неї медичної освіти, пояснила, що такої не має, однак 25 років була начальником медичної дружини на підприємстві, де працювала, а тому відповідними знаннями в галузі медицини володіє.

Приватний нотаріус ОСОБА_6. повідомила, що договір дарування земельної ділянки ОСОБА_4 підписала самостійно. Зазначила, що ОСОБА_4 був дуже гарний почерк, вона навіть їй про це сказала. Чи була у ОСОБА_4 паличка та чи мала вона окуляри не пригадує. Питання про те, що ОСОБА_4 недобачає, або має певні вади зору взагалі не стояло. Як ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до неї прийшли не пам`ятає. Особу встановлено згідно паспорту. Зазначила, що під час вчинення нотаріальної дії багато спілкується з людьми, таким чином перевіряє дієздатність. Якби у неї виникли будь-які сумніви, договір не відбувся б. На запитання представника відповідача ОСОБА_3 , адвоката Піти Я. І., повідомила, що в обов`язковому порядку зачитує текст договору вголос кожному клієнту, хоче, щоб людина розуміла, що відбувається і могла поставити запитання у випадку виникнення сумнівів чи незрозумілостей.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 травня 2018 року у даній справі було призначено посмертну судово-медичну експертизу, на вирішення якої постановлено питання: чи стан зору покійної ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 з врахуванням встановленого 14 жовтня 2010 року діагнозу давав їй можливість 10 листопада 2010 року самостійно прочитати друкований текст договору дарування земельної ділянки за адресою - АДРЕСА_1 від 10 листопада 2010 року?

Згідно висновку експерта (комісійна судово-медична експертиза) № 193, відповідно до запису окуліста в медичній карті амбулаторного хворого № 133194 станом на 14 жовтня 2010 року у ОСОБА_4 гострота зору становила на праве око 0,03 н/к, на ліве 0,1 н/к і їй було встановлено діагноз « Вікова катаракта, підозра на глаукому». Враховуючи викладене, комісія не виключає, що ОСОБА_11 10 листопада 2010 року могла прочитати друкований текст договору.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 грудня 2018 року за клопотанням представника ОСОБА_3 - Піти Я. І. у цій справі призначено додаткову посмертну судово-медичну експертизу, на вирішення якої поставлено теж саме запитання. Проведення експертизи доручено експертам Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи. Згідно висновку експерта № 7 комісійної судово-медичної експертизи, шрифт № 12 при гостроті зору кращого ока 0,1 не корегованого самостійно без допоміжних засобів (окуляри, лупа, призма) гр. ОСОБА_4 прочитати не мала можливості. Відповідно до висновку експерта № 7 комісійної судово-медичної експертизи, проведеної експертами Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи, на основі записів в медичній карті амбулаторного хворого № 133194 при гостроті зору кращого ока 0,1 не корегованого самостійно без допоміжних засобів (окуляри, лупа, призма) ОСОБА_4 прочитати не мала можливості.

Позиція Верховного Суду

Щодо первісних позовних вимог про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (див. пункт 7.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження № 12-2гс19).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19 (провадження № 61-19598св20).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 756/2298/18 (провадження № 61-3976св21).

У справі, що переглядається:

позивач за первісним позовом пред`явила позовні вимоги про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації, які стосувалися вчинення реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки;

суди встановили, що право власності на спірну земельну ділянку виникло в ОСОБА_1 в листопаді 2010 року. На момент державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 в червні 2014 року, спірна земельна ділянка вже не перебувала у її власності, оскільки була відчужена на підставі договору дарування в листопаді 2010 року;

при задоволенні первісних позовних вимог про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації суди не звернули увагу, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника;

ОСОБА_1 позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки не пред`явила. Натомість первісні позовні вимоги про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації є неефективними способами захисту;

суди не врахували, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому Пустомитівська районна державної адміністрації Львівської області, як правонаступник Реєстраційної служби Пустомитівського РУЮ Львівської області, неналежний відповідач за первісними вимогами про визнання незаконним рішення та скасування державної реєстрації.

За таких обставин, судові рішення про задоволення первісних позовних вимог про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісних позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_3 про судове засідання апеляційного суду, колегія суддів відхиляє з таких підстав. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України). Судова повістка повідомлення від 11 серпня 2022 року про судове засідання апеляційного суду на 10:00 год 08 вересня 2022 року, була надіслана представнику ОСОБА_3 - Піта Я. І. 11 серпня 2022 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т. 2, а. с. 192) та протоколом судового засідання № 874592 від 08 вересня 2022 року, в якому приймав участь Піта Я. І. (т. 2, а. с. 193).

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору дарування

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається: суди встановили, що станом на 10 листопада 2010 року, укладаючи договір дарування земельної ділянки, ОСОБА_4 про укладення договору дарування земельної ділянки знала, наслідки його укладення розуміла, текст договору їй був зачитаний нотаріусом вголос, дієздатність ОСОБА_4 нотаріусом перевірено, а договір дарування був ОСОБА_4 підписаний власноручно; підстави недійсності договору дарування від 10 листопада 2010 року відсутні. За таких обставин, встановивши, що ОСОБА_3 не довів підстав для визнання договору дарування від 10 листопада 2010 року недійсним, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову. Тому судові рішення в цій частині підлягають залишенню без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення в частині задоволення первісного позову ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ухвалені без дотримання норм матеріального і процесуального права та зводяться в цій частинідо переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в частині задоволення первісного позову та розподілу судових витрат скасувати; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за первісним позовом; в іншій частині судові рішення залишити без змін; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Оскільки в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено, то судовий збір сплачений позивачем покладається на неї, а судовий збір сплачений відповідачем ОСОБА_3 за подання зустрічного позову, апеляційної та касаційної скарг в частині вимог за зустрічним позовом покладається на нього. Судовий збір сплачений ОСОБА_3 за подання апеляційної та касаційної скарг в частині первісного позову покладається на ОСОБА_2 : 3 307,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 4 409,60 грн за подання касаційної скарги, а всього 7 716,80 грн.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення, визнання свідоцтва про право власності на земельну ділянку недійсним та скасування державної реєстрації та в частині розподілу судових витрат скасувати.

У задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення, визнання свідоцтва про право власності на земельну ділянку недійсним та скасування державної реєстрації відмовити.

В іншій частині рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 7 716,80 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2021 року та постанова Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук