ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 450/1859/15-ц

провадження № 61-12780св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: виконавчий комітет Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Скнилівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - опікунська рада Франківської районної адміністрації міста Львова,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_5 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 5 жовтня 2015 року, ухвалене у складі судді Мусієвського В. Є., та постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М.,

Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_6 звернулась з позовом до Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, виконавчого комітету Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - опікунська рада Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про скасування рішення виконкому та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

В обґрунтування позову вказувала, що відповідно до договору дарування

від 4 червня 2009 року вона одержала в дар від ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0444 га, розташовану на території Скнилівської сільської ради на АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору позивач отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 898690.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, після чого позивач дізналась, що

рішенням виконавчого комітету Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 45 від 14 червня 2011 року передано у власність ОСОБА_7 житловий будинок, розташований на належній позивачу земельній ділянці на АДРЕСА_1 будинку. На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на будинок, розташований за вказаною адресою.

Позивач вважає неправомірними вказані рішення сільської ради та недійсним свідоцтво про право власності, оскільки саме вона здійснила будівництво вказаного будинку.

За таких обставин просила скасувати рішення виконавчого комітету Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 45 від 14 червня 2011 року про передачу у власність ОСОБА_7 будинку на АДРЕСА_1 та визнати недійсним свідоцтво, видане Скнилівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області 15 червня 2011 року про право власності ОСОБА_7 на вказаний будинок.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 5 жовтня

2015 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 45 від 14 червня 2011 року щодо передачі у власність ОСОБА_7 садового будинку у садовому товаристві «Автобусобудівник-2».

Визнано недійсним свідоцтво від 15 червня 2011 року про право власності ОСОБА_7 на вказаний садовий будинок.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент ухвалення оспорюваного рішення сільської ради власником земельної ділянки була ОСОБА_1 , яка не надавала ОСОБА_7 у встановленому порядку дозволу на здійснення будівництва на її земельній ділянці та не зверталась до органів місцевого самоврядування щодо оформлення права власності на зведений будинок за останнім.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при винесенні виконкомом сільської ради рішення про передачу ОСОБА_7 у власність вказаного будинку порушені права та інтереси власника земельної ділянки ОСОБА_1 , які підлягають захисту у судовому порядку шляхом скасування незаконного рішення органу місцевого самоврядування і, як наслідок, визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого на підставі такого рішення.

Не погоджуючись з рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області 5 жовтня 2015 року, особа, яка не брала участі у справі, -

ОСОБА_5 , оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_5 , скасовано рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 5 жовтня 2015 року і ухвалено нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав про неврахування цим судом того, що ОСОБА_5 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_7 з 25 липня 1993 року до 21 серпня 2014 року, набули у власність будинок АДРЕСА_1 , який належав подружжю на праві спільної сумісної власності.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не попередив учасників справи про необхідність залучення до участі у справі співвідповідача ОСОБА_5 , тому прийняв рішення про права та інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час прийняття органом місцевого самоврядування оспорюваного рішення № 45

від 14 червня 2011 року земельна ділянка перебувала у власності

ОСОБА_1 , яка не надавала ОСОБА_7 дозволу на здійснення будівництва на її земельній ділянці та не зверталась до органів місцевого самоврядування щодо оформлення права власності на зведений будинок за останнім.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2019 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 5 жовтня 2015 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що у провадженні Франківського районного суду міста Львова перебувала цивільна справа № 465/7703/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання та визнання майна спадковим, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку спільного сумісного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки в частині покупця, визнання недійсним державного акта на право власності на землю і визнання права власності на майно.

Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що у справі № 465/7703/14-ц встановлено факт здійснення будівництва ОСОБА_7 вказаного будинку під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 ; будівництво зазначеного будинку закінчено з прийняттям його в експлуатацію

у 2008 року, тобто на час перебування земельної ділянки у власності

ОСОБА_7 ; на час прийняття оспорювано рішення сільської ради та видачі свідоцтва вказана земельна ділянка була обтяжена знаходженням на ній введеного в експлуатацію житлового будинку.

На думку заявника, суд апеляційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що спірний будинок перебуває у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_10 , безпідставно скасував оскаржувані у цій справі рішення та свідоцтво, які підтверджують таке право, позбавивши ОСОБА_5 її частки у цьому майні. Заявник вважає, що такі висновки суперечать один одному та є незаконними.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено дію постанови Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року і ухвалою цього ж суду від 8 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договору дарування від 4 червня 2009 року ОСОБА_7 передав у власність

ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0444 га, розташовану на території Скнилівської сільської ради на АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору дарування позивач отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 898690 від 9 листопада 2011 року.

Суди встановили, що 6 червня 2009 року ОСОБА_1 внаслідок укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».

З копії витягу про державну реєстрацію прав № 303033325 від 15 червня

2011 року суди встановили, що будинок АДРЕСА_1 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_7 відповідно до свідоцтва про право власності, яке видане Скнилівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області на підставі рішення виконавчого комітету цієї ж ради № 45 від 14 червня 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Апеляційний суд встановив, що у період з 25 липня 1993 року до 21 серпня

2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі.

24 липня 1997 року на підставі рішення Скнилівської сільської ради народних депутатів від 8 лютого 1996 року № 14 ОСОБА_7 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0444 га на території Скнилівської сільської ради, про що у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1249 зроблено відповідний запис.

З копії довідки садівничого товариства «Автобусобудівник-2» від 5 листопада 2014 року апеляційний суд встановив, що ОСОБА_7 був членом цього товариства і на вказаній земельній ділянці побудував будинок, який зданий в експлуатацію у 2008 році; право власності на цей будинок зареєстровано

15 червня 2011 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_5 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 5 жовтня 2015 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

У частині першій статті 352 ЦПК України закріплено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19) зазначено, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16-ц (провадження № 61-47768св18) вказано, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Отже у разі, якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

У справі, що переглядається, ОСОБА_5 не була залучена до розгляду справи у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд апеляційної інстанції встановивши, що у період з 25 липня 1993 року

до 21 серпня 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі, дійшов висновку про належність останнім будинку

АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_5 має бути співвідповідачем у цій справі, а суд першої інстанції вирішив питання про її права та інтереси, не залучивши її до участі у справі, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Разом з тим, не можна погодитись із висновком апеляційного суду про існування підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Частинами першою, другою статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову -обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Апеляційний суд врахував, що зміст і характер відносин між учасниками цієї справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують виникнення у позивача спору, серед іншого, з ОСОБА_5 щодо порушення нею як співвласником вказаного будинку права власності позивача на земельну ділянку, тому правильно зазначив про необхідність її залучення до участі у справі як співвідповідача.

Питання про залучення належного співвідповідача судом не вирішувалось, оскільки таке клопотання позивач не заявляла.

Апеляційний суд не врахував, що позивач пред`явив позов не до всіх належних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.

Відповідно до статті 412 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи, що позивач пред`явив позов не до всіх належних відповідачів, у задоволенні позову необхідно відмовити з цих підстав.

За таких обставин колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у зв`язку з неправильним визначенням суб`єктного складу учасників справи недосліджуючи при цьому питання законності оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування та виданого на його підставі свідоцтва про право власності.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір, сплачений останньою при поданні апеляційної скарги у розмірі 850 грн та касаційної скарги у розмірі 974,40 грн, а всього 1 824,40 грн.

Керуючись статтями 400 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 5 жовтня 2015 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до виконавчого комітету Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , про скасування рішення та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_5 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 1 824,40 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук