Постанова

Іменем України

31серпня 2023 року

м. Київ

справа № 450/453/22

провадження № 61-2626св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство «Райффайзен Банк», акціонерне товариство «Кристалбанк», публічне акціонерне товариство «Вектор Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фактор»,

треті особи: Національний Банк України, Національне антикорупційне бюро України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Блонський Михайло Андрійович, на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2022 року у складі судді Даниліва Є. О. та постанову Львівського апеляційного суду

від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства (далі - АТ) «Райффайзен Банк», АТ «Кристалбанк», публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Вектор Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фактор» (далі - ТОВ «ФК «Вектор»), треті особи: Національний Банк України (далі - НБУ), Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ), про визнання недійсними договорів від 28 вересня 2016 року, 24 травня 2017 року, 30 серпня 2018 року про відступлення права вимоги за кредитними договорами

від 11 березня 2008 року та від 23 квітня 2008 року, укладеними між ним та АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2022 рокувідмовлено у відкритті провадження у цій справі.

Роз`яснено позивачу право на звернення до Господарського суду Львівської області з відповідним позовом в порядку господарського судочинства.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що відступлення права вимоги відбулося за кредитними договорами, де позивач діяв як фізична особа-підприємець, отже за суб`єктним складом сторін у основних зобов`язаннях спір підлягає розгляду у порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2022 року скасовано в частині відмови у відкритті провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 28 вересня 2016 року № 114/2511, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» щодо відступлення права вимоги за кредитним договором від 11 березня 2008 року

№ 014/7299/74/55832, укладеним з фізичною особою ОСОБА_1 , та в цій частині справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. В решті ухвалу суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог про визнання недійсними правочинів щодо відступлення права вимоги за кредитним договором від 23 квітня 2008 року, оскільки сторонами цього договору є суб`єкт підприємницької діяльності та юридична особа, а тому усі подальші відносини за таким договором носять характер господарських, незважаючи на те, що на час подання позову ОСОБА_1 втратив статус фізичної особи-підприємця.

Однак апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги за кредитним договором від 11 березня 2008 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення в частині відмови у відкритті провадження у справі за вимогами про визнання недійсними договорів відступлення права вимогами за кредитним договором від 23 квітня 2008 року та направити справу в цій частині до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що хоча він і уклав з банком кредитний договір від 23 квітня 2008 року як фізична особа-підприємець, однак предметом цього договору є надання споживчого кредиту на придбання квартири, а тому захист прав споживача може здійснюватися лише у порядку цивільного судочинства.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року від АТ «Райффайзен Банк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначає, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою-підприємцем мають розглядатися у порядку господарського судочинства. Зауважує, що оскаржувані правочини за своєю природою не є правочинами, укладеними із споживачем, отже відсутні характерні риси притаманні договору про надання послуг споживачу, придбання товару, тощо, відповідно правовідносини за договорами відступлення права вимоги, як і за кредитним договором, не є споживчими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 березня 2008 року між фізичною особою ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав позивачу кредит у розмірі 297 000 доларів США під 13% річних на строк до 11 березня 2028 року, з цільовим використанням кредиту - придбання нерухомості.

23 квітня 2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ФОП ОСОБА_1 кредит у розмірі 140 000 доларів США під

14,5% річних на строк до 22 квітня 2023 року, з цільовим використанням кредиту - придбання нерухомості.

28 вересня 2016 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 березня 2008 року на користь ПАТ «Вектор Банк».

24 травня 2017 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 квітня 2008 року на користь ПАТ «Кристалбанк», яке в свою чергу 30 серпня 2018 року відступило це право вимоги на користь ТОВ «Омега Фактор».

Звертаючись до суду із цим позовом позивач просив визнати недійсними зазначені договори відступлення права вимоги за кредитними договорами від 11 березня 2008 року та від 23 квітня 2008 року.

Позиція Верховного Суду

Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині відмови у відкритті провадження у справі в частині вимог позивача про визнання недійсними правочинів від 24 травня 2017 року та 30 серпня 2018 року щодо відступлення права вимоги за кредитним договором від 23 квітня 2008 року, то відповідно до статті 400 ЦПК України в іншій частині законність судових рішень колегією суддів не перевіряється.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це ж право закріплене й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (статті 2 3 ГК України).

Отже, фізична особа, яка виявила бажання реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Зазначений правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18.

Предметом розгляду у справі є договори про відступлення права вимоги

від 24 травня 2017 року та від 30 серпня 2018 року, укладені між юридичними особами, стороною яких позивач не був.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215 216 ЦК України).

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Оспорюючи зазначені договори відступлення права вимоги від 24 травня 2017 року та від 30 серпня 2018 року ОСОБА_1 стверджував про порушення його цивільних прав, які випливають із кредитного договору від 23 квітня 2008 року.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, установивши, що кредитний договір від 23 квітня 2008 року укладено між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ФОП ОСОБА_1 і усі подальші відносини за таким договором носять характер господарських, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі у зв`язку із непідвідомчістю даного спору судам загальної юрисдикції.

Із урахуванням викладеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, у зв`язку з чим колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які постановлені з урахуванням зазначених обставин та з додержанням норм процесуального права.

Відхиляючи доводи касаційної скарги про те, що позивач є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів зазначає, що договори відступлення прав вимоги за своєю правовою природою не є правочинами, укладеними із споживачем, тобто у наведеній ситуації відсутні характерні риси притаманні договору про надання послуг споживачу, придбання товару, тощо споживачу, відповідно правовідносини за договорами відступлення права вимоги, як і за кредитним договором, укладеним з ФОП, не є споживчими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Блонський Михайло Андрійович, залишити без задоволення.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2022 року у нескасованій судом апеляційної інстанції частині та постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович