Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 450/484/19

провадження № 61-3765св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , Солонківська сільська рада Львівського району Львівської області,

треті особи: Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Роман Васильович, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року у складі судді Кукси Д. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області, треті особи: Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, Державно архітектурно-будівельна інспекція України, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Р. В., ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», про скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування свідоцтва про право власності, приведення у відповідність житлового будинку, знесення самовільної добудови та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 збудувала на чужій земельній ділянці в 1982 році свій будинок. Зазначала, що в зв`язку з незаконним будівництвом і її покійний свекор, і її покійний чоловік зверталися щодо самочинного будівництва в належні органи, які констатували факт самочинного будівництва на чужій земельній ділянці, однак не здійснювали належних дій щодо усунення таких порушень.

Посилалася на те, що вона є власником земельної ділянки, на якій розміщено житловий будинок відповідачки. У результаті самочинного будівництва порушено її право на користування та розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Приймаючи рішення виконавчий комітет Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 93 від 29 листопада 2011 року керувався пунктом 10 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», однак вказана норма не наділяла виконком правом узаконювати самовільно збудований будинок, без виділеної для цього відповідної земельної ділянки, виготовлення відповідної технічної документації та дотримання відповідних державних будівельних стандартів.

Відповідно до пункту 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, № 66/7387, яким керувався виконавчий комітет Зубрянської сільської ради при винесенні оскаржуваного рішення, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться видачею свідоцтва про право власності:

а) органами місцевого самоврядування: - фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Позивач вважала, що у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 державного акту на землю, рішення про відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 їй не видавалося, будинок побудований з порушенням державних будівельних норм, отже оскаржуване рішення є передчасним, необґрунтованим, прийнятим без врахування її інтересів.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

1. Скасувати рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 93 від 29 листопада 2011 року про надання дозволу Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки:

1.1. На оформлення права власності та видачу свідоцтва про право власності гр. ОСОБА_2 на житловий будинок в АДРЕСА_1 , загальною площею 204, 3 кв. м та житловою площею 88,6 кв. м;

1.2. Проведення державної реєстрації об`єкту вказаного в п. 1.1.;

2. Скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 від 20 грудня 2011 року, виданий Зубрянською сільською радою на підставі рішення виконкому від 29 листопада 2011 року № 93, зареєстровано в електронному реєстрі права власності на нерухоме майно 21 грудня 2011 року, серія НОМЕР_4 та державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за реєстраційним номером 35585654;

3. Привести у відповідність до будівельних норм, що діяли станом на 1982 рік, житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

4. Знести самовільну добудову до індивідуального житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , розмір якої 2,9х3,9 м за рахунок відповідачки ОСОБА_2 ;

5. Визнати за нею право власності на колодязь, що знаходиться на території будинковолодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та позначений в інвентаризаційній справі літ. «К».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що на момент вирішення справи ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не є власниками земельних ділянок, на яких розміщені належні кожному з них житлові будинки, оскільки жоден з них не має правовстановлюючих документів про право власності на земельні ділянки під їхніми житловими будинками.

З огляду на зазначене, відповідно до законодавства України земля під житловими будинками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебуває у комунальній власності територіальної громади Солонківської сільської ради та не надана їм у власність. Отже, має місце фактичне користування земельними ділянками комунальної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для обслуговування їхніх житлових будинків в АДРЕСА_1 та під номером АДРЕСА_1 відповідно до наявних у них і не скасованих на цей час правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно.

Районний суд зазначив, що втручання у право власності відповідача шляхом знесення самовільної добудови до індивідуального житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , розмір якої 2,9*3,9 м за рахунок ОСОБА_2 не відповідає принципу пропорційності та не є співрозмірним із переслідуваною законною метою, адже позивач не є власником земельної ділянки на якій розташований такий будинок.

Враховуючи відсутність у позивача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, розташовану під будинком за адресою: АДРЕСА_2 , суд вважав, що позивач не наділена правом вимагати знесення самочинного будівництва, оскільки це питання належить до виключної компетенції контролюючих органів та компетенції Солонківської сільської ради, яка є власником відповідної земельної ділянки.

При цьому суд зазначив про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на колодязь, що знаходиться на території будинковолодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_2 та позначений в інвентаризаційній справі літ. «К», оскільки правовстановлюючі документи позивача в частині включення до складової частини нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_2 складової частини об`єкта нерухомого майна колодязя під літерою «К», зокрема свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 травня 2017 року, видане приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефіром Р. В. на ОСОБА_1 , у спадковій справі № 54/2017, зареєстроване в реєстрі за № 1313 та Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 86397255 від 04 травня 2017 року визнані недійсними.

Суд першої інстанції застосував строк позовної давності щодо вимог ОСОБА_1 про скасування рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 93 від 29 листопада 2011 року та (відповідно) для скасування виданого 20 грудня 2011 року на підставі цього рішення свідоцтва про право власності на житловий будинок, оскільки доводи позивача про те, що про оскаржуване рішення вона дізналася у 2017 році ознайомившись із матеріалами інвентаризаційної справи на житловий будинок ОСОБА_2 у ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року - без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності для оскарження у лютому 2019 року рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 29 листопада 2011 року № 93 та (відповідно) для скасування виданого 20 грудня 2011 року на підставі цього рішення свідоцтва про право власності на житловий будинок.

При цьому апеляційний суд погодився з висновком районного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про «приведення у відповідність до будівельних норм, що діяли станом на 1982 рік, житлового будинку АДРЕСА_1 », а також про знесення проведеної до цього будинку відповідачкою ОСОБА_2 добудови у зв`язку з відсутністю у позивачки правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Також апеляційний суд вважав правильними висновки районного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на колодязь під літерою «к» у зв`язку з наявністю рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року, яким визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 травня 2017 року, видане ОСОБА_1 , в частині включення до складової частини житлового будинку АДРЕСА_2 колодязя під літерою «К», а також визнано частково недійсним Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 травня 2017 року в частині згаданого колодязя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що у матеріалах справи наявні докази виділення ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку в с. Зубра площею 0,8 га. Посилається на принцип цілісності об`єкта нерухомості (житлового будинку) із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. При цьому самочинно збудований житловий будинок ОСОБА_2 знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у її користуванні та була виділена ОСОБА_3 .

Судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, оскільки застосовано строк позовної давності до позовної вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради № 93 від 29 листопада 2011 року, проте не надано оцінки законності такого рішення. При цьому у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що вона могла дізнатися про оскаржуване рішення у 2004 році - з моменту прийняття спадщини, чи у 2012 році - коли ОСОБА_2 було знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначає, що відповідачами не надано доказів про те, що частина земельної ділянки, яка передавалася ОСОБА_3 та перебуває у моєму користуванні, вилучалася та передавалася у користування ОСОБА_2 .

Отже, оскаржуваним рішенням Зубрянської сільської ради фактично узаконено самочинне будівництво житлового будинку ОСОБА_2 , при цьому залишено поза увагою те, що без виділення земельної ділянки узаконення самочинного будівництва неможливе.

Посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки висновку судової будівельно-технічної експертизи № 3726 від 12 серпня 2019 року, в якому встановлено, що житловий будинок відповідачки збудовано без відповідних дозвільних документів на земельній ділянці ОСОБА_3 , що виділена йому на підставі рішення Зубрянської сільської ради № 74 від 05 лютого 1976 року для будівництва одного житлового будинку, та що цей будинок не відповідає вимогам пункту 3.25 ДБН 360-92 і вимогам пункту 2.27 ДБН В 2.2-15-2005.

Вважає, що спірний колодязь є невід`ємною складовою частиною садиби АДРЕСА_1 , збудований для обслуговування зазначеного будинку, отже є підстави для визнання права власності на нього.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц, 522/21101/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справах № 522/1029/18, № 263/6022/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц та постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 722/164/18 (провадження № 61-3544св19), від 05 серпня 2020 року у справі № 347/1371/17 (провадження № 61-18460св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Жиравецьким Т. М. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню, оскільки відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.

Посилається на те, що рішенням Пустомитівської районної ради № 74 від 05 лютого 1974 року ОСОБА_3 було надано дозвіл виключно на будівництво житлового будинку, питання про передачу земельної ділянки у власність чи користування не вирішувалося.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади Солонківської сільської ради та не надана ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 у власність.

Висновки судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на колодязь та знесення самочинного будівництва вважає обґрунтованими та такими, що не підлягають зміні.

Вважає, що суд першої інстанції правильно застосував строк позовної давності щодо позовних вимог про скасування рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 29 листопада 2011 року № 93 та скасування виданого на підставі цього рішення свідоцтва про право власності на житловий будинок, оскільки позивач не підтвердила посилання про те, що про оскаржуване рішення вона дізналася і з ним ознайомилася у 2017 році.

З огляду на зазначене, доводи ОСОБА_1 , викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими, не доводять неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Постановою Виконавчого Комітету Винниківської районної ради депутатів трудящих Львівської області від 30 вересня 1947 року № 510, ОСОБА_4 , як переселенцю з Польщі було передано в с. Зубра садибу розміром 90 кв. м, на якій знаходився житловий будинок, стайня та стодола.

Рішенням виконкому Зубрянської сільської Ради депутатів трудящих Пустомитівського району Львівської області від 08 травня 1974 року за № 8 ОСОБА_3 було дозволено перебудову житлового будинку на ділянці старого присадибного користування в с. Зубра.

Рішенням виконавчого комітету Пустомитівської районної Роди депутатів трудящих Львівської області № 74 від 05 лютого 1976 року, прийнятого в зв`язку з розглядом рішення виконкому Зубрянської сільської Ради депутатів трудящих Пустомитівського району Львівської області від 08 травня 1974 року ОСОБА_3 було дозволено будівництво індивідуального житлового будинку Зубра, Зубрянська сільська рада, на закріпленій за ним земельній ділянці, площею 0,03 га за типовим проектом Л-71-1-2. Зазначено, що після перебудови нової хати стару слід знести.

Надалі, на підставі вище згаданого рішення виконкому Пустомитівської районної Ради депутатів трудящих № 74 від 05 лютого 1976 року, ОСОБА_3 було видано проект забудови на земельній ділянці площею 0,08 га в с. Зубра.

У 1982 році ОСОБА_3 у відповідності до проекту забудови земельної ділянки завершив будівництво будинку на відповідній земельній ділянці.

У цьому самому році на вказаній земельній ділянці відповідачкою ОСОБА_2 було збудовано трикімнатний житловий будинок.

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_1 від 12 травня 1987 року шлюб між громадянином ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірваний, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 12 травня 1987 року зроблено запис № 76.

18 жовтня 1990 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Дмитерко М. І. та зареєстрований в реєстрі за № 3859, згідно з яким все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, а також все те, що на день смерті буде йому належати і на що він матиме право заповів своєму сину ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 10 листопада 1990 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в віці 70 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис за № 43.

Згідно з реєстраційним посвідченням № 143 від 02 червня 1991 року домоволодіння в АДРЕСА_2 в цілому зареєстроване за ОСОБА_4 на праві особистої власності на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Разом з тим, згідно зі свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 від 29 листопада 2004 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 48 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть 29 листопада 2004 року зроблено запис за № 28.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 травня 2017 року спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із житлового будинку АДРЕСА_2 .

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 86397255 від 04 травня 2017 року, житловий будинок загальною площею 64, 9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району від 29 листопада 2011 року «Про оформлення права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , надано дозвіл Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки:

1.1. На оформлення права власності та видачу свідоцтва про право власності гр. ОСОБА_2 на житловий будинок в АДРЕСА_1 , загальною площею 204, 3 кв. м та житловою площею 88,6 кв. м.

1.2. Проведення державної реєстрації об`єкту вказаного в пункті 1.1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вирішуючи спір в частині позовних вимог про скасування рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 29 листопада 2011 року № 93 та (відповідно) для скасування виданого 20 грудня 2011 року на підставі цього рішення свідоцтва про право власності на житловий будинок, виходили з того, що ОСОБА_1 пропустила строк, передбачений статтею 257 ЦК України, для звернення до суду за захистом свого порушеного права, що є відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України підставою для відмови у задоволенні позову.

Такі висновки є передчасними.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та у пунктах 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, відмовити у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності можна лише за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасно подати позов, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

З огляду на зазначене, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Судами попередніх інстанцій зроблено висновок про наявність підстав про застосування строку позовної давності щодо вимог про скасування рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 29 листопада 2011 року № 93 та (відповідно) для скасування виданого 20 грудня 2011 року на підставі цього рішення свідоцтва про право власності на житловий будинок, оскільки позивачем не доведено, що про оскаржуване рішення Зубрянської сільської ради вона дізналася у 2017 році. Проте, суди не звернули увагу на те, що під час застосування строку позовної давності в судовому рішенні слід зазначати, чи було порушено право, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Відсутність в оскаржуваних судових рішеннях висновку щодо наявності/відсутності порушення права, за захистом якого звернувся позивач, свідчить про невідповідність судових рішень положенням статей 263-265 ЦПК України.

Оскільки обставини щодо підстав застосування позовної давності не були досліджені судами попередніх інстанцій, проте їх оцінка є необхідною для правильного вирішення спору по суті, колегія суддів, враховуючи, що вони не можуть бути досліджені Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що позовні вимоги про приведення у відповідність до будівельних норм, що діяли станом на 1982 рік, спірного житлового будинку та знесення самовільної добудови слід розглядати після вирішення позовних вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування свідоцтва про право власності.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на колодязь, то колегія суддів зазначає, що аналіз положень статей 186 380 381 ЦК України дає підстави для висновку, що господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані із житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами. У зв`язку із цим висновки суду про доведеність/недоведеність цих позовних вимог повинні досліджуватися з огляду на вказані норми права. Натомість суди виходили з інших підстав.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів першої та інстанцій підлягають скасуванню відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги.

З огляду на те, що до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити власне рішення, ухвалені у справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного, об`єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, вирішити питання про дослідження заяви відповідача про застосування строків позовної давності, та вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи вищевикладене судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У справі, що переглядається, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, а справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк