№ 450/62/13-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 450/62/13

провадження № 61-17147св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Білоконь О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Львівська місцева прокуратура № 3 в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, регіональне відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року в складі судді Данилів Є. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2013 року прокурор Пустомитівського району Львівської області в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та Державної інспекції сільського господарства у Львівській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Збільшивши позовні вимоги, Львівська місцева прокуратура № 3 в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області у листопаді 2019 року звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, регіональне відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що колишній сільський голова с. Оброшино Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_4 виготовив та видав завідомо неправдиві рішення Оброшинської сільської ради № № 190, 191, 192, 193 від 12 січня 2005 року, згідно із якими ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га.

У травні 2009 року на підставі вказаних підроблених рішень Оброшинської сільської ради ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, загальна площа яких становить 6,4842 га.

На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2009 № 517 та № 522 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали ОСОБА_1 земельні ділянки площами 1,0000 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0259) та 1,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0260) відповідно.

У результаті об`єднання цих земельних ділянок утворено земельну ділянку площею 2,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0278) (далі - спірна земельна ділянка) та видано ОСОБА_1 державний акт від 15 червня 2009 року серії ЯЕ № 559325.

З огляду на ці обставини та вимоги закону, позивач вважав, що земельні ділянки підлягають поверненню власнику - Оброшинській сільській раді Пустомитівського району Львівської області, а договори купівлі-продажу та акт, виданий на підставі підроблених рішень, визнанню недійсними.

Враховуючи зазначене, позивач просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року у задоволенні позову Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту на території Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, а тому її розпорядником є районна державна адміністрація, а отже Оброшинська сільська рада Пустомитівського району Львівської області не є належним позивачем за цим позовом прокурора.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року, залишено без задоволення апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури та частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , змінено рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту на території Оброшинської сільської радиПустомитівського району Львівської області, а тому її розпорядником є районна державна адміністрація. Місцезнаходження ділянки з водним об`єктом на території Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області підтверджується наявними у справі належними та допустимими доказами, зокрема довідкою сільської ради від 05 лютого 2021 року № 262.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статей 330 387 388 ЦК України, прокурор не оспорював рішення органу місцевого самоврядування про виділення у власність третім особам спірної земельної ділянки та надання дозволу на її приватизацію, відповідний державний акт та договори купівлі-продажу земельних ділянок, які є чинними. При цьому прокурор обмежився доводами, які покладені в основу обвинувачення колишнього сільського голови, вина якого не доведена, вирок суду з підстав обвинувачення не ухвалений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У жовтні 2021 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме статей 321 328 330 387 388 ЦК України, статей 59 84 118 122 ЗК України, статті 6 ВК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, постановах Верховного Суду України: від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2069цс16.

Касаційна скарга мотивована тим, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є саме витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 , а не визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування, яким вказану землю передано у власність третіх осіб, та відповідного державного акту, як помилково вважав суд апеляційної інстанції.

При вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції неповно установив обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення. Так, поза увагою суду залишився той факт, що на земельних ділянках, виділених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розташований водний об'єкт у вигляді ставка.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, отже його вина у виготовленні та видачі завідомо неправдивих рішень сільської ради, якими безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку, є доведеною.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року призначено справу до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішеннями Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № № 190, 191, 192, 193 від 12 січня 2005 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га.

У травні 2009 року на підставі вказаних рішень Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, загальна площа яких становить 6,4842 га.

У результаті об`єднання цих земельних ділянок утворено земельну ділянку площею 2,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0278) та видано ОСОБА_1 державний акт від 15 червня 2009 року серії ЯЕ № 559325.

26 липня 2002 року було виготовлено паспорт ставка № 63, згідно із яким у с. Оброшино в басейні р. Ставчанка знаходиться ставок площею 1,9 га, користувачем та балансоутримувачем якого є ВАТ «Львівсільбуд».

За результатами проведеної 07 вересня 2012 року перевірки прокуратурою порушено кримінальну справу №164-0048 щодо колишнього голови Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України.

Матеріалами цієї справи встановлено, що ОСОБА_4 , перебуваючи протягом 1998-2006 років на посаді сільського голови Оброшинської сільської ради Пустомитівського району, знаючи, що на земельній ділянці площею 5 га знаходяться водні об'єкти і вона не може передаватися у приватну власність, виготовив, склав, підписав, скріпив гербовою печаткою Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та видав завідомо неправдиві рішення Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 12 січня 2005 року №№ 190, 191, 192, 193, згідно із якими ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області

від 14 червня 2021 року (справа № 1316/4136/12), яка набрала законної сили 22 червня 2021 року, ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності), кримінальну справу закрито.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.

Щодо способу захисту

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна (статті 387 388 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель водного фонду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду увід 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У справі, яка переглядається, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельною ділянкою фізичною особою - відповідачем ОСОБА_1 , яка вважає себе добросовісним набувачем спірного майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 759/14874/15-ц (провадження № 61-10531св20).

Зазначаючи, що у цій справі поряд з вимогою про витребування спірної земельної ділянки на підставі статті 388 ЦК України прокурор не оспорював рішення органу місцевого самоврядування про виділення у власність третім особам спірної земельної ділянки та надання дозволу на її приватизацію, відповідний державний акт та договори купівлі-продажу земельних ділянок, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Ефективним способом захисту прав у такому випадку є саме витребування майна із чужого незаконного володіння.

Враховуючи зазначене, висновки апеляційного суду про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав є безпідставними.

Щодо спору по суті

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України; тут і далі - у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини третьої статті 83 цього кодексу).

Відповідно до частини другої статті 52 ЗК України на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Відповідно до статі 60 ЗК України, статі 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц; пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (пункт 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель водного фонду з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову прокурора, суд апеляційної інстанції серед іншого виходив з відсутності доказів належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду та неналежності наданого позивачем відповідного доказу - паспорту ставка.

Цей висновок апеляційного суду колегія суддів вважає передчасним, виходячи із такого.

Відповідно до статті 1 ВК України водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).

Ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн кубічних метрів; а озеро - природна западина суші, заповнена прісними або солоними водами.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 18 березня 2013 року № 99 затверджено Порядок розроблення паспорта водного об`єкта (далі - Порядок № 99), спрямований на встановлення технічних параметрів водного об`єкта, гідрологічних характеристик річки (водотоку), регламентацію експлуатаційної діяльності на водосховищах, ставках, озерах та замкнених природних водоймах для забезпечення сталого використання (включаючи кількісне та якісне відновлення) усіх ресурсів, пов`язаних з існуванням водойми, надійності функціонування споруд і для підвищення ефективності їх використання.

Замовником робіт із розроблення паспорта водного об`єкта є орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України (пункт 3 Порядку № 99).

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор на його обґрунтування вказав, що на спірній земельній ділянці розташований ставок № 63, що підтверджується відповідним паспортом.

Відхиляючи вказані доводи позивача, суд апеляційної інстанції вказав, що при відсутності додатку до паспорта ставка, зокрема документів, які стали підставою для його видачі, вказаний документ не може вважатися паспортом ставка та не має юридичної ваги.

Разом із тим, на підтвердження своїх доводів про розташування водного об`єкту на спірній земельній ділянці позивач також надав лист Дублянського управління водного господарства № 141 від 08 червня 2012 року, у якому зазначено додатки: копія паспорта ставка № 63 та копія викопіровки розміщення вищевказаного водного об`єкту (а.с. 10, т. 1). При цьому у матеріалах справи вказана викопіровка розміщення ставка відсутня.

Таким чином є передчасними висновки апеляційного суду по суті спору, оскільки у розглядуваній справі залишилось невирішеним ключове питання: чи належить спірна земельна ділянка до земель водного фонду.

У разі, якщо суд прийде до висновку, що для відповіді на вказане питання необхідні спеціальні знання, він має роз`яснити учасникам справи право звернутися із клопотанням про призначення експертизи (або замовити висновок експерта самостійно), а також попередити про наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Суд апеляційної інстанції у порушення статей 12 89 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів сторін, й не надав належної правової оцінки поданим ними доказам, не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з`ясуванні таких обставин.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Крім того, суд апеляційної інстанції помилково вважав, що вина сільського голови у незаконній передачі спірної земельної ділянки водного фонду не доведена, оскільки постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 червня 2021 року (справа № 1316/4136/12), яка набрала законної сили 22 червня 2021 року, підтверджено факт вчинення

ОСОБА_4 злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, однак звільнено його від кримінальної відповідальності на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності), тобто з нереабілітуючих підстав.

Вказана постанова Пустомитівського районного суду Львівської області

від 14 червня 2021 року набрала законної сили на час прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення.

Суд апеляційної інстанції, незважаючи на положення статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» щодо можливості при здійсненні судочинства використовувати дані з Єдиного державного реєстру судових рішень, дійшов помилкового висновку про недоведеність вини сільського голови ОСОБА_4 у передачі спірної земельної ділянки, не врахувавши дані з Єдиного державного реєстру судових рішень щодо наявності вищезазначеної постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 червня 2021 року.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 411 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Білоконь

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович