Постанова

Іменем України

22 травня 2023 року

м. Київ

справа № 451/896/21

провадження № 61-5438св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Радехівського районного суду Львівської області у складі судді

Семенишин О. З. від 11 серпня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бойко С. М.,

Копняк С. М., Ніткевича А. В. від 14 березня 2023 року.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності та поділ спільного майна подружжя.

2. На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 08 жовтня 1994 року до 18 вересня 2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , в якому у них народилось двоє дітей, які вже є повнолітніми.

3. Під час шлюбу ними, як подружжям, було придбано незавершений будівництвом будинок (70 % готовності), який було зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15 вересня 2006 року.

4. Посилалася позивачка на те, що у спірному будинку вони проживали сім`єю і все у ньому було зроблено за рахунок їхніх спільних коштів.

5. В подальшому їй стало відомо, що відповідач 04 червня 2018 року, вже після розірвання шлюбу, зареєстрував своє право власності на спірний житловий будинок 100 % готовністю до експлуатації.

6. Вважала, що оскільки будинок добудовувався під час перебування їх з відповідачем у шлюбі, тому їй належить 1/2 частина будинку.

7. При цьому зосереджувала увагу на тому, що після розірвання шлюбу з відповідачем вона з дітьми тривалий час безперешкодно користувались спірним будинком, однак, останнім часом відповідач почав чинити перешкоди у користуванні будинком і згоди щодо його поділу між ними в добровільному порядку не досягнуто. Про реєстрацію за відповідачем права власності на завершений будівництвом будинок їй стало відомо з письмових пояснень сторони відповідача від 02 грудня 2021 року та додаткових пояснень від 17 травня 2022 року, а тому 25 травня 2022 року вона подала до суду уточнюючу позовну заяву.

8. Ураховуючи наведене та з урахуванням поданих уточнень, ОСОБА_1 просила визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок, загальною площею 107,7 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1570616046239, здійснити його поділ в рівних частинах, визнавши за нею право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку.

Стислий виклад позиції відповідача

9. ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що спірний будинок був придбаний ним за особисті кошти, зокрема, які подарувала йому його матір. Крім того вказував, що добудова будинку була проведена ним за власний кошт вже після розірвання шлюбу з позивачкою.

10. Додатково зазначав про пропуск позивачкою позовної давності при зверненні до суду із даним позовом. Вважає, що про порушення свого права ОСОБА_1 могла та повинна була дізнатися ще у вересні 2013 року, коли він звернувся до суду із відповідним позовом про визнання права власності та поділ спільного майна. При цьому зосереджував увагу на тому, що ОСОБА_1 не проживає та не користується спірним житловим будинком з кінця вересня 2013 року, місце її проживання в ньому не зареєстровано, більш того, з вересня 2015 року позивачка перебуває в іншому шлюбі та проживає окремо від нього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

11. Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 11 серпня

2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

12. Визнано житловий будинок загальною площею 107,7 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1570616046239, об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

13. Здійснено поділ спільного майна подружжя та визнано за ОСОБА_1 право власності на 35/100 частин житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1570616046239.

14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки об`єкт незавершеного будівництва 70 % готовності по АДРЕСА_1 придбано сторонами під час перебування у шлюбі, а відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя, таке майно є спільною власністю сторін та підлягає поділу між ними у рівних частинах. Водночас, позивачкою не доведено, що завершення будівництва об`єкта незавершеного будівництва (30 %) здійснено сторонами у справі за час їх перебування у шлюбі та за спільні кошти.

15. Відхиляючи доводи відповідача про пропуск позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що реєстрація у 2018 році права власності на закінчений будівництвом та зданий в експлуатацію житловий будинок лише за відповідачем без згоди позивачки порушує її права, як співвласника вказаного майна, про що вона дізналася лише під час розгляду цієї справи в суді, а тому позовна давність нею не пропущена. При цьому судом також враховано, що після розірвання шлюбу між сторонами був спір щодо поділу незавершеного будівництва, однак позов було залишено без розгляду та в подальшому сторонами досягнуто домовленість щодо користування зазначеним нерухомим майном, а відповідач не намагався відчужити спірне нерухоме майно.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

16. Постановою Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 11 серпня 2022 року залишено без змін.

17. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо визнання за позивачкою в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на 35/100 частини спірного будинку, а також відсутності підстав для застосування до вимог позивачки наслідків спливу позовної давності, ураховуючи, що про порушення відповідачем свого права вона дізналася лише у грудні 2021 року з письмових пояснень сторони відповідача та долучених до них документів.

Узагальнені доводи касаційної скарги

18. 13 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Радехівського районного суду Львівської області від 11 серпня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

19. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада

2018 року у справі № 372/504/17 та у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, від 19 березня 2020 року у справі

№ 471/497/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 703/2670/18,

від 28 грудня 2020 року у справі № 345/2962/14, від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18, від 13 березня 2023 року у справі № 207/1892/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_2 зазначив, що суди попередніх інстанцій не урахували, що спірний будинок придбавався ним за особисті кошти. Про зазначене свідчить, на думку заявника, укладення договору купівлі-продажу між ним та продавцем, від імені якого діяла позивачка, а тому вона не могла набути право власності на майно, щодо якого вона здійснювала представництво інтересів продавця.

21. Зосереджує увагу на тому, що позивачка 15 вересня 2015 року перебуває у іншому шлюбі та проживає за іншою адресою. У спірному будинку проживає він зі своєю дружиною та дітьми. Жодних відносин після розірвання шлюбу вони не підтримують.

22. При цьому ще у вересні 2013 року він подав позов до позивачки про визнання за ним права особистої власності на спірний будинок. Заочним рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 17 березня

2014 року його позов задоволено. Зазначене судове рішення позивачка отримала 06 квітня 2014 року, а тому саме з цього часу їй достовірно було відомо про порушення її прав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23. Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 451/896/21, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

24. 10 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

25. 10 травня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Фрей А. В., через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

26. Вважає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та надали правову оцінку поданим сторонами доказам. Зосереджує увагу на тому, що зареєструвавши право власності на спірний будинок лише за собою, відповідач порушив правовий режим спільного сумісного майна. При цьому площа будинку не змінилася, а тому вона не могла знати про підготовку відповідачем документів для реєстрації права власності на спірний будинок.

27 . Поданий відповідачем у 2013 році позов стосувався не поділу спільного сумісного майна, а визнання за ним права особистої приватної власності

та був залишений без розгляду у зв'язку з повторною неявною останнього до суду. Водночас, з 2014 року по 2021 рік відповідач не чинив їй перешкод в користуванні спірним будинком, у якому проживає її син та до якого вона регулярно приходила і допомагала по господарству.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28. 15 вересня 2006 року між ОСОБА_3 , від імені якої діяла

ОСОБА_4 (продавець), та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу недобудованого житлового будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Юрченко О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2805. Відповідно до умов договору продавець продала, а покупець купив недобудований житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Ступінь готовності недобудованого будинку складав 70 %.

29. Згідно з довідкою КП ЛОР «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 29 квітня 2021 року № 2382, станом на 31 грудня 2012 року в КП ЛОР «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» об`єкт незавершеного будівництва - 70 % готовності по АДРЕСА_1 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Юрченко О. В. 15 вересня 2006 року, та записано в реєстрову книгу 14 листопада 2006 року № 12 за № 1452. Реєстраційний номер: 15734789.

30. Реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва 70 % готовності по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 підтверджується також і копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12500486

від 14 листопада 2006 року.

31. З копії зведеного оціночного акта на будинковолодіння АДРЕСА_1 , складеного на власника ОСОБА_3 , вбачається, що станом на жовтень 2006 року спірний житловий був 70 % готовності.

32. Рішенням Радехівського районного суду Львівської області

від 18 вересня 2013 року, яке набрало законної сили 30 вересня 2013 року, у справі №451/1315/13-ц, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований 08 жовтня 1994 року виконавчим комітетом Тетевчицької сільської ради Радехівського району Львівської області, розірвано.

33. З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 15 вересня

2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Радехівського районного управління юстиції у Львівській області, слідує, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 15 вересня 2015 року зареєстровано шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_4 ».

34. Згідно з копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №126687772 від 07 червня 2018 року, право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 107,7 кв. м, зареєстровано 04 червня 2018 року за ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності - декларація про готовність об`єкта до експлуатації ЛВ141181251124, видана 05 травня 2018 року департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, та технічний паспорт, виданий 16 лютого 2018 року КП ЛОР «Червоноградське МБТІ».

35. Реконструкція об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювалася на підставі будівельного паспорта № НОМЕР_2 , виданого 12 жовтня 2017 року відділом містобудування, архітектури та будівництва Радехівської районної державної адміністрації.

36. З копії декларації про готовність об`єкта до експлуатації ЛВ141181251124, виданої 05 травня 2018 року департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, вбачається, що ОСОБА_2 подавав повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, 13 листопада 2017 року та на момент подання зазначеної декларації закінчений будівництвом об`єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , готовий до експлуатації.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

37. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

38. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

39. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

40. Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

41. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один

із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

42. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17

та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року

у справі № 372/504/17-ц.

43. Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

44. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

45. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

46. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

47. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

48. Встановивши, що спірний будинок, як об'єкт незавершеного будівництва готовністю 70 %, був придбаний сторонами за час шлюбу, відповідачем не надано належних доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на набуте за час шлюбу майно, при цьому на час розгляду справи спірний будинок без збільшення його площі є закінченим будівництвом, прийнятий в експлуатацію, а право власності на нього зареєстровано за відповідачем, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для його поділу з урахуванням рівності часток подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

49. Колегія суддів також звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій було правильно враховано, що завершення будівництва було здійснено відповідачем після розірвання шлюбу з позивачкою, а остання не довела належними та допустимими доказами, що здійснення такого будівництва відбувалось за спільні кошти сторін.

50. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

51. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

52. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

53. В контексті доводів заявника про те, що спірний будинок є його особистою приватною власністю, оскільки придбаний за кошти, які належали йому особисто, зокрема були подаровані його матір'ю, колегія суддів зауважує, що зазначеним доводам та доказам, наданим на їх обґрунтування, судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку та правильно вказано про недоведеність жодними належними доказами зазначених обставин.

54. Посилання касаційної скарги щодо неможливості набуття позивачкою спірного майна на підставі договору купівлі-продажу від 15 вересня 2006 року з підстав порушення вимог статті 238 ЦК України є безпідставними, з огляду на те, що зазначений договір є чинним, сторони не оспорювали його умов, а суд не визнавав його недійсним з підстав порушення вимог законодавства при його укладенні. При цьому відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

55. Необґрунтованими є також доводи заявника про пропуск позивачкою позовної давності при звернення до суду з позовом.

56. Статтями 256, 257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

57. Відповідно до частин другої, третьої статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

58. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

59. Таким чином, визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

60. Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду України

від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, а також постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15-ц, від 21 березня

2018 року у справі № 576/2447/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі

№ 584/1319/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі 753/18448/17.

61. Судами попередніх інстанцій правильно враховано, що реєстрація права власності на спірний будинок після завершення будівництва була здійснена відповідачем 04 червня 2018 року, про що позивачка дізналася лише у грудні 2021 року, а також те, що до звернення з позовом до суду вона мала безперешкодний доступ до спірного будинку, отже відсутні правові підстави для висновку про пропуск позовної давності при зверненні ОСОБА_1 у червні 2021 року до суду із позовом про поділ спільного сумісного майна.

62. Посилання касаційної скарги на наявність судового спору, ініційованого ОСОБА_2 у 2013 року щодо спірного будинку, що на думку заявника свідчить про обізнаність позивачки про порушення її прав, є необґрунтованими, оскільки як встановлено судами попередніх інстанцій за результатами розгляду спору щодо визнання спірного будинку особистою приватною власністю було постановлено ухвалу про залишення зазначених вимог ОСОБА_2 без розгляду, зазначена ухвала не оскаржувалась ним, з новим позовом щодо спірного будинку відповідач не звертався та не вчиняв дій, які б свідчили про заперечення права позивачки на частину набутого під час шлюбу майна.

63. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

64. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

65. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, правильно визначилися із характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією, повно і всебічно встановили обставини справи та надали правову оцінку поданим сторонами доказам.

66. Висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі, оскільки суди попередніх інстанцій застосували вказані вище норми права із урахуванням встановлених у цій справі обставин.

67. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

68. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 11 серпня

2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович