ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2025 року
м. Київ
справа № 454/1266/15-ц
провадження № 61-6044св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 квітня 2024 року у складі судді Веремчука О. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
Зміст заявлених позовних вимог
1. У травні 2015 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
2. На обґрунтування позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що 22 липня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №CGH0GK00240208, згідно з умовами якого останній було надано кредит в сумі 22 500 євро на строк до 21 липня 2015 року.
3. З метою забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 22 липня 2005 року було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів.
4. Позивач посилався на те, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, надав ОСОБА_1 кредитні кошти. Натомість ОСОБА_1 своїх зобов`язань не виконала, допустила заборгованість, яка станом на 09 квітня 2015 року становила 76 313,89 євро та складалася з: заборгованості за кредитом у розмірі 18 608,38 євро; заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 20 215,03 євро; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 34 493,48 євро.
5. З огляду на наведене та враховуючи уточнені позовні вимоги,
АТ КБ «ПриватБанк» просило суд: стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №CGH0GK00240208 від 22 липня 2005 року станом на 06 серпня 2018 року в сумі 62 067,33 євро, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 15 204,38 євро; заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 34 065,46 євро; заборгованості зі сплати комісії за користування кредитом у розмірі 3 159,49 євро; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 9 638,49 євро.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
6. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 23 квітня 2024 року позов задоволено.
7. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь
АТ КБ «ПриватБанк» 62 067, 33 євро, що за курсом 31,39 грн відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 06 серпня 2018 року становить 1 948 293,49 грн, яка складається з: 15 204,38 євро - заборгованості за кредитом; 34 065,46 євро - заборгованості за процентами за користування кредитом; 3 159,00 євро - заборгованості з комісії за користування кредитом; 9 638,49 євро - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
8. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач виконав свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг в повному обсязі, надав позичальнику кредитні кошти, однак ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої договірні зобов`язання, а тому наявна заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню з неї та поручителя у солідарному порядку. Підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності суд не встановив.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
10. Постановою Львівського апеляційного суду від 30 січня 2025 року, з урахуванням ухвали Львівського апеляційного суду від 22 травня 2025 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 квітня 2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
11. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 419,41 євро, яка складається з: 15 204,38 євро - заборгованості за кредитом; 20 215, 03 євро - заборгованості за процентами за користування кредитом; 2 000,00 євро - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
12. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
13. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів кредитної заборгованості. Однак, при визначенні розміру заборгованості не врахував, що після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти. Крім того, положення пункту 1.1. кредитного договору про сплату позичальником комісії за касове обслуговування у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту щомісяця є нікчемним в силу закону, у зв`язку із чим зазначена банком сума комісії стягненню не підлягає. Розмір пені зменшено апеляційним судом на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням критерію розумності, виваженості і справедливості.
Узагальнені доводи касаційної скарги
14. 05 травня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня 2025 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
15. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 (755/18438/16-ц) (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Також посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхили клопотання про дослідження, огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Також вказує, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, не врахували відсутність у банку кредитної справи, що, на його думку, свідчить про безпідставність наведених банком розрахунків кредитної заборгованості, а тому ухвалили судові рішення на підставі недопустимих доказів.
17. Зазначає про безпідставність висновку судів щодо відсутності доказів звернення банку із вимогою про дострокове повернення кредиту, оскільки написанню його розписки від 29 жовтня 2008 року про зобов`язання погасити заборгованість до 24 листопада 2008 року передувало саме така вимога банку. З огляду на те, що умовами договору поруки передбачено, що він діє 5 років, строк поруки сплив 29 грудня 2013 року. Крім того, посилається на те, що відсутні підстави для стягнення з нього, як поручителя, кредитної заборгованості, оскільки позов подано зі спливом трьох років після пред`явлення відповідної вимоги банку, а також після збільшення обсягу його зобов`язання.
18. Крім того, вважає, що суди безпідставно не застосували наслідки спливу позовної давності, відлік якої, на його думку, повинен обраховуватися через місяць після написання ним розписки банку.
19. Додатково посилається на відсутність належного мотивування оскаржуваних судових рішень та невідповідність їх змісту вимогам процесуального закону.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20. Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
21. Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року поновленоОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 квітня 2024 року та постанови Львівського апеляційного суду від 30 січня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 454/1266/15-ц, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
22. 08 липня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
23. 14 липня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
24. Відзив обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин, правовою природою наданої ОСОБА_2 розписки, а також строку повернення кредиту. Розмір кредитної заборгованості відповідає погодженим сторонами умовам договору.
25. Зауважує, що судом апеляційної інстанції застосовано вимоги статті 258 ЦК України та стягнуто пеню з урахуванням строку позовної давності в один рік.
26. Вважає, що викладені у касаційній скарзі обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 намагається уникнути виконання зобов`язань за кредитним договором №CGH0GK00240208 від 22 липня 2005 року.
27. Додатково посилається на те, що Верховним Судом вже було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28. 22 липня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №CGH0GK00240208, за умовами якого
ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 22 500 євро на строк до 21 липня
2015 року.
29. 22 липня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором №CGH0GK00240208 від 22 липня 2007 року.
30. Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №CGH0GK00240208 від 22 липня 2007 року, станом на від 06 серпня 2018 року вона складає 62 067,33 євро, та складається з: 15204,38 євро - заборгованість за кредитом, тіло кредиту; 34 065,46 євро - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 3 159,00 євро - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом; 9 638,49 євро - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
31. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
32. Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
33. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
34. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
35. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
36. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
37. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
38. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
39. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
40. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
41. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
42. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
43. Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
44. Верховний Суд неодноразово зауважував, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16,постанови Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 754/5040/16-ц, від 31 липня 2024 року у справі № 161/11703/22, від 09 вересня 2024 року у справі
№ 463/2517/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 760/4790/23).
45. Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
46. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
47. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором №CGH0GK00240208 від 22 липня 2005 року утворилась заборгованість.
48. Встановивши, що умовами кредитного договору встановлено строк його дії до 21 липня 2015 року, а у квітні 2015 року банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості та просив суд стягнути таку заборгованість станом на 09 квітня 2015 року, суд апеляційної інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про необхідність зменшення заявленого банком розміру заборгованості зі сплати процентів, з огляду на відсутність правових підстав для нарахування процентів поза межами строку кредитування - з 09 квітня 2015 року по 06 серпня 2018 року.
49. Колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановленого судом строку кредитування, посилаючись на необхідність врахування написаної ним розписки від 29 жовтня 2008 року, яка, на його думку, змінила такий строк.
50. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
51. За змістом статей 610 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами).
52. Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором, у тому числі і випадку, передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
53. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц зауважено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
54. Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам зміни строку кредитування, передбаченого у кредитному договорі №CGH0GK00240208 від 22 липня 2007 року, та врахувавши відсутність належних достатніх та допустимих доказів реалізації кредитором свого права на дострокове стягнення кредитної заборгованості у порядку частини другої статті 1050 ЦК України до квітня 2015 року, доказів вручення письмової вимоги про виконання усього обсягу зобов`язань за договором, дійшов мотивованого висновку про відсутність підстав для висновку про припинення строку дії кредитного договору у грудні 2008 року.
55. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наявна у матеріалах справи розписка ОСОБА_2 про те, що він зобов`язується повернути кредитні кошти до 24 листопада 2008 року, не свідчить про зміну строку виконання спірного кредитного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України.
56. Посилання заявника на те, що написанню такої розписки передувала відповідна вимога банку, ґрунтуються виключно на припущеннях, що суперечить положенням частини шостої статті 81 ЦПК України. У матеріалах справи наявна лише вимога банку від 26 березня 2015 року.
57. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
58. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
59. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
60. Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням балансу вірогідностей, дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог
АТ КБ «ПриватБанк».
61. В контексті доводів касаційної скарги про необхідність обрахування строку чинності поруки з моменту написання заявником розписки від 29 жовтня
2008 року колегія суддів зауважує, що застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника. Однак і в такому разі кредитор може звернутися із зазначеною вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 522/179/16-ц).
62. Доказів того, що відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя під час дії кредитного договору та договору поруки, як і пропуску позивачем шестимісячного строку звернення з вимогою до поручителя від дня настання строку виконання основного зобов`язання, суди попередніх інстанцій не встановили. Касаційна скарга також не містить відповідних обґрунтувань на підтвердження зазначених обставин.
63. Наведені у касаційній скарзі доводи щодо пропуску позивачем позовної давності при звернення до суду з позовом у цій справі зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів, а саме розписки від 29 жовтня 2008 року, і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України виходить за межі касаційного перегляду справи.
64. Слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
65. Посилання касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема в частині невмотивованості оскаржуваних судових рішень, а також невідповідності їх змісту вимогами цивільного процесуального закону, колегія суддів відхиляє.
66. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні апеляційної інстанції, яким було скасовано рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
67. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04,
§ 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
68. Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
69. Крім того, безпідставними є посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах.
70. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
71. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції, яким було повністю скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович